– На побачення знову?! Мені соромно за тебе перед чоловіком і його батьками
– Це мій дім, – почала говорити вона, і всі замовкли, втупилися на неї. – І ви не маєте права мене ображати і принижувати.
Якщо вам не подобається моя поведінка, то можете просто зараз збирати свої речі і з’їжджати.
А якщо вас щось не влаштовує, то подивіться для початку на себе.
Марина виховувала дітей одна. Чоловік поїхав у пошуках хороших заробітків і не повернувся.
Тоді доньці було всього два, синові – три. Важко довелося. Без грошей, тимчасові підробітки, постійні хвороби дітей і втома.
Рік за роком Марина тягнула дітей, виконувала їхні забаганки і навіть не думала про себе та власне щастя.
Старший син виріс і поїхав в інше місто, донька Настя залишилася жити з мамою. Познайомилася з хлопцем, заговорила про весілля.
– Мамо, я хочу гарне весілля, розумієш?
Марині нічого не залишалося робити, окрім як оформити кредит на велику суму й організувати доньці свято мрії.
Батьки нареченого, хоч і були не бідними людьми, але допомагати з весіллям відмовилися.
– Наш Павло дорослий і самостійний. Якщо хоче шикарне весілля, нехай сам заробить.
Марина не стала сперечатися, почала сама все організовувати.
У борги влізла пристойні, не тільки оплатила урочистість і ресторан, а й обставила кімнату дочки новими меблями.
Намагалася створити доньці та зятю комфорт і затишок. Боялася, що Павло втече від Насті, і вона залишиться одна, повторить її долю.
Весілля пройшло на відмінно. Марина виплачувала кредити ще два роки. Виплатила і вперше задумалася про те, що час і для себе пожити. Тим паче колега з роботи надавав знаки уваги, запрошував у ресторан уже не раз.
– Не така я й стара ще, – жінка дивилася в дзеркало. – І волосся сивого практично немає, фігура нормальна.
Марина вперше в житті записалася до салону краси, зробила зачіску, вечірній макіяж, одягла елегантну сукню і вже збиралася виходити, як її зупинила Настя.
– А ти куди така красива? – на обличчі доньки була посмішка, тому Марина не стала приховувати.
– На побачення йду, уявляєш? – соромлячись зізналася мама. – Колега запросив.
– Мамо, ти чого? Яке побачення? На побачення у вісімнадцять бігають, а тобі вже за п’ятдесят.
– Настя, будь ласка, не псуй мені настрій, – Марина не стала довго розмовляти і пішла.
Повернулася за північ, щаслива. Навіть сукню не зняла, впала на ліжко і заснула.
Прокинулася, як завжди, о шостій ранку, приготувала сніданок для доньки та зятя. Настрій був чудовий, Марина вперше за стільки років відчула себе жінкою, привабливою і вільною!
– Мамо, ти співаєш?! – на кухню пройшла Настя. – Щось сталося?
– Доброго ранку, донечко, настрій гарний.
– Ще б пак, учора вдома нічого не зробила. Залишила нас без вечері, довелося доставку замовляти.
– Ви не маленькі, розібралися ж.
Не минуло й тижня, як Марину колега знову запросив на побачення.
Жінка не стала відмовлятися. Пройшлася магазинами, купила собі багато обновок. Донька застала маму, коли та крутилася перед дзеркалом у новому вбранні.
– Ого! Нічого собі! Куди збираєшся? – здивувалася Настя.
– Думаю, що краще на побачення вдягнути. Костюм чи знову сукню?
Настя змінилася в обличчі.
– Тобі вісімнадцять чи що? У тебе онуки скоро будуть, переодягайся в халат, підемо вечерю готувати.
Марина не відреагувала на слова доньки, хоч настрій і зіпсувався трохи.
– Нічого, звикне, що я теж хочу бути щасливою. Це просто ревнощі, – заспокоювала сама себе жінка. – Пройде.
Трохи понервує, звикне, що мама має право бути щасливою і все буде добре.
– Знову сосиски на вечерю? – Павло не радів готуванню дружини. – Скільки можна? Я звик до нормальної їжі. Де салат? Де картопля запечена?
– Немає, – байдуже протягувала Настя. – Не хочеш, ходи голодним. Мама немов із ланцюга зірвалася, бігає по своїх побаченнях.
– Сивина в бороду, біс у ребро.
– Ось, точно сказав. Я її не впізнаю.
– Може, тобі варто її присоромити? Вона заспокоїться і буде далі обіди і вечері готувати.
– Та пробувала я, не виходить. Може тобі спробувати поговорити з нею, як чоловікові.
Пояснити, що в такому поважному віці потрібно сидіти вдома.
Павло погодився з дружиною.
Наступного дня підійшов до тещі.
– Ви куди збираєтеся? – запитав він невдоволено.
– Павле, гарно?
– Не погано, але літній людині не все личить.
– Я ще не літня взагалі-то, – образилася теща. – Мені всього лише п’ятдесят. Це не так багато, як тобі здається. Хіба ти свою маму вважаєш літньою?
– Ну так, не молоденька ж дівчинка. І мама вечорами по ресторанах не ходить. А вдома постійно є і перше, і друге, і компот! А Ви, немов з ланцюга зірвалися…
– Павле, – жінка повернулася і подивилася йому в очі. – Досить мені грубіянити! Я самотня жінка і маю право на щастя. Мама твоя не одна – у неї є твій батько.
– Ось! Упустили ви своє право, коли від вас чоловік утік, – нахабно заявив Павло.
– Чоловік мій утік, бо злякався відповідальності.
– Від хороших дружин не тікають.
– Що?! А ну пішов геть із моєї кімнати. Зовсім береги поплутав?!
Марина буквально силою виштовхала зятя зі своєї кімнати.
– Без стуку не входити, – крижаним тоном промовила вона і зачинила за зятем двері.
Настя чекала чоловіка з надією, що мати все ж таки нікуди не піде.
– Ніяк, – сухо відповів Павло. – Моя теща якась непробивна.
– Не вийшло… – засмутилася Настя.
– Ні. Вона в тебе просто аморальна. Я взагалі дивуюся, як вона тебе змогла виховати, якщо сама ніякої моралі не має?
Настя тільки сумно зітхнула.
– І що тепер робити? Так і гулятиме… Треба ж… Чоловіка їй треба, що за дурість? Робити-то що?
– Я придумав! Придумав! – закричав радісно чоловік. – Моїх батьків у гості покличемо, вони їй пояснять, що так негарно. Нас не слухає, може, моїх посоромиться.
Марина була щаслива. Уперше за стільки років вона по-справжньому раділа. Ходила на побачення з колегою і отримувала задоволення від простих речей: морозива в невеликій кав’ярні, живої музики, концертів і театрів.
– Я не думала ніколи, що можна жити по-іншому… Для себе. – говорила вона з палаючими очима. – Я ж у цьому житті нічого не бачила. Розчинилася в дітях.
– О, це ти ще не подорожувала. Знаєш, скільки всього цікавого у світі? Та що у світі, навіть у нас у країні стільки місць…
– Ми їдемо кудись?
– Якщо ти приймеш мою пропозицію, то квитки я купую одразу ж.
Марина буквально світилася. Їй зробили пропозицію руки і серця і, природно, вона погодилася. Тільки не знала, як розповісти доньці.
– Мамо, а ти куди? У нас сьогодні гості, – Настя увійшла до матері в кімнату, а та знову при параді.
– Гості не в нас, а у вас. Мені час.
– На побачення знову?! Мені соромно за тебе перед чоловіком і його батьками! – обурилася Настя, дивлячись, як чепуриться мати біля дзеркала. – Тобі вже п’ятдесят, про онуків треба думати, а в тебе на думці все одне й теж!
– Мені всього п’ятдесят і я хочу щастя. Не заслужила хіба? Я стільки років працювала на благо нашої сім’ї, що ти могла б і порадіти за матір.
– І не подумаю.
Марина тільки зібралася з духом, щоб розповісти про пропозицію, яку їй зробив коханий, але не стала, побачила негативний настрій дочки.
Вийшла на вулицю, там уже чекав Матвій, той самий колега-наречений, який так наполегливо залицявся до неї весь час.
– Вибач, не вийде в нас нічого. Напевно, донька має рацію. Я не молода, щоб бігати по побаченнях, будувати своє життя. Мені про онуків треба думати…
– А подорож? А як же ми… Марино, давай спокійно поговоримо.
– Не варто. І знаєш, від мене колись чоловік утік, а від хороших дружин не тікають. Не треба тобі все це.
Марина повернулася додому, зустріла гостей, допомогла накрити на стіл.
– А мама наша, – цинічно почала донька. – Весь час гуляє, ніколи їй домом займатися. Усе на мені одній.
Марина від сорому почервоніла, а Настя продовжувала.
– Уявляєте? Дожила до сивини…
– М…так, – підтримали невістку свекруха і свекор. – Аби ти не повторила її долю.
Марина вибігла з-за столу й зачинилася у своїй кімнаті, ніяково їй стало, незручно. Заплакала від образи.
Адже так хотілося бути щасливою, просто щасливою. Радіти кожному дню, бути коханою і кохати…
Найкращі подарунки для близьких
Марина подумала про Матвія, він не дав би їй плакати, пожалів би. Захистив зрештою.
Жінка витерла сльози, вийшла у вітальню.
– Це мій дім, – почала говорити вона, і всі замовкли, втупилися на неї. – І ви не маєте права мене ображати і принижувати. Якщо вам не подобається моя поведінка, то можете просто зараз збирати свої речі і з’їжджати.
А якщо вас, – тепер вона зверталася до сватів. – Щось не влаштовує, то подивіться для початку на себе.
Ви нічим не допомагаєте синові, тільки й робите, що думаєте про себе. З чого я маю крутитися навколо вашого дорослого синка? Годувати його, обстіривать!
Марина вже хотіла вийти з вітальні, але раптом зупинилася, прийшла їй у голову думка…
– До цього я хотіла просто вийти заміж і поїхати. Але тепер я передумала. Квартиру виставляю на продаж. У вас місяць, щоб знайти житло.
Марина вийшла в передпокій, дістала телефон, зателефонувала Матвію.
– Вибач мене… Усе ще в силі? Я буду за п’ятнадцять хвилин… Так, одразу з валізою…
Настя з чоловіком з’їхала і довго злилася на матір за те, що вона відмовилася жити її життям.
На жаль, таке часто трапляється, діти вважають, що батьки їм щось винні.
Так, повинні, виховати, виростити, вивчити, але не віддавати все своє життя заради їхнього щастя