Петре, ти хоч раз можеш зробити те, що я тебе просила? Весь день біля свого трактора, а я просила тебе грядку скопати, бо буду огірки сіяти, – гукнула Ганна з порогу. – Та я тільки подивлюсь, що з гальмами, – озвався Петро, витираючи руки об ганчірку. – Той трактор лише у тебе час та гроші забирає, а я все сама та сама. Проблема була проста: Ганна хотіла, щоб усе в господарстві було чітко й вчасно. Петро ж жив так, як йому виходило, поспішати кудись він не любив

– Петре, ти хоч раз можеш зробити те, що я тебе просила? Весь день біля свого трактора, а я просила тебе грядку скопати, бо буду огірки сіяти, – гукнула Ганна з порогу.

– Та я тільки подивлюсь, що з гальмами, – озвався Петро, витираючи руки об ганчірку.

– Той трактор лише у тебе час та гроші забирає, а я все сама та сама…

Петро мовчки пішов у сарай, а Ганна залишилася на порозі з відром у руці, глянула на хмари над лісом і тяжко зітхнула.

Проблема була проста: Ганна хотіла, щоб усе в господарстві було чітко й вчасно. Петро ж жив так, як йому виходило, поспішати кудись він не любив. Він був добрим господарем, але більше – мрійником. Любив копирсатись у старих речах, відновлювати техніку, а ще, мав таке цікаве захоплення – пекти хліб, хоча його калачі і не завжди вдавалися.

– Тату, ну скільки можна? – сміялась Олена, коли приїздила з міста. – Хоч би раз той хліб піднявся!

– А що? – сміявся у відповідь Петро. – Це авторський стиль. Модерн.

Коли дочка приїжджала, для батьків це завжди було свято. Бо Тарас, син, вдома майже не з’являвся.

Олена з чоловіком і маленькою донькою Настусею приїздили часто, бо жили поряд. Тарас осів у Львові, почав працювати на фірмі, і щоразу, як мати питала, коли приїде, відповідав:

– Мамо, у мене проєкт. Я не можу зараз.

– Та який проєкт, та ти вже три роки без домашнього борщу! – обурювалась Ганна.

Одного червневого вечора, коли в саду достигала черешня, в хаті зчинилася буря. Зовсім не через якусь велику біду – через подряпаний дверний косяк.

– То я мала прибити ту планку! І що, тепер усе на мені? – кипіла Ганна.

– Я ж сказав – зроблю, – відповідав Петро. – Але ти не даєш ні хвилини спокою!

– Бо якби я мовчала, то і планка б упала, і дах за нею!

Олена сиділа на лавці в кутку кухні й мовчки годувала Настусю. Знала, що краще не втручатися. Але коли мати вийшла надвір, а батько грюкнув дверима, не витримала:

– Тату, мамо… ви ж один одного зі світу зведете з тими дрібницями.

– Це не дрібниці. Батько розлінився і нічого робити не хоче.

– А що вона? – намагався вигородити себе Петро. – Все життя як у казармі. А я хіба не працював? Я хіба не тягнув усе, коли було важко?

– А я? – озвалася з двору Ганна. – Я що, сиділа склавши руки? – її очі наповнилися слізьми.

Настуся почала плакати, і мати взяла її на руки, щоб заспокоїти. Петро подивився на онучку, потім на дружину – і його погляд став м’якшим.

– Знаєш, Ганно… – сказав тихіше. – Може, й ти маєш рацію. Але іноді хочеться, щоб і ти побачила, що я стараюсь. Мовчки, по-своєму, але стараюсь.

Ганна, мов закам’яніла, стояла кілька секунд, а потім сіла на лавку поруч.

– Та бачу я, Петре. Просто коли довго разом, то легко забути, що той інший – теж людина і теж втомлюється.

Через тиждень приїхав Тарас. Без попередження, з якимось дивним обличчям.

– Що сталося? – запитала Ганна, коли побачила, що син несе дві валізи.

– Мамо, я… я вирішив переїхати. Назавжди.

– Та ти що?! – вигукнув Петро. – А робота?

– Все. Звільнився. Хочу жити ближче до вас. Може, трохи набридло все те місто. А може, я просто втомився втікати від себе і від своїх справжніх бажань.

Ганна не знала, що сказати. Вона чекала цього моменту роками, але коли він настав – не вірила.

– Сину, ти ж не через щось… – обережно спитала.

– Мамо, не хвилюйся. Просто захотілося справжнього. Оленка, он Настя росте, а я й племінницю не бачив. І ви тут… Я скучив. Я прийняв рішення, що тут буду потрібніший.

Звичайно ж, батьки радо прийняли сина, от тільки хвилювалися, чи знайде він себе в селі. Але Тарас почав швидко входити в нове життя, здається він наче і щасливішим став.

Тарас полагодив трактор і разом з батьком стали заробляти гроші під час сезонних польових робіт.

Ганна раділа, що і трактор нарешті пригодився – не забирає гроші, а заробляє.

А Олена стала пекти хліб за батьковим рецептом, тільки у неї він виходив значно кращий.

– Бачиш, мамо, – якось сказала дочка. – Ви з татом постійно на дрібницях сперечалися, але хіба воно того варте?

Може ти і права, але ж в підсумку подіяло – вийшло – як прочистити колодязь. Тепер вода – як дзеркало.

Ганна усміхнулась. Коли в хату повернулися діти, нехай уже і дорослі, чоловік теж дуже змінився, знов як колись став уважним і турботливим до всіх.

Хата наче ожила. Дрібні суперечки ще були, але тільки для того, щоб життя усіх стало кращим.

Бо справжня родина це та, в якій живе любов, і бажання просто бути поруч.