Андрій повернувся з роботи додому, зайшов на кухню, де на нього чекала Ганна. – Привіт, що на вечерю? – поцікавився він. – Нам потрібно поговорити, – раптом сказала жінка. – Кохана, щось сталося? – захвилювався чоловік. – Нам потрібно розлучитися! Я тебе ніколи не кохала…, – несподівано видала Ганна. – Що означає “не кохала”? – розгубився Андрій. – А як же Максим? Ти про сина подумала? – Я завжди думаю про свого сина, – сказала Ганна. – Про нашого сина, – уточнив Андрій. – Вибач, але Максим не твій, – спокійно додала жінка. – В сенсі не мій? Що ти таке говориш? – Андрій здивовано дивився на Ганну, не розуміючи, що відбувається.

Андрій повернувся з роботи додому, зайшов на кухню, де на нього чекала Ганна. – Привіт, що на вечерю? – поцікавився він. – Нам потрібно поговорити, – раптом сказала жінка. – Кохана, щось сталося? – захвилювався чоловік. – Нам потрібно розлучитися! Я тебе ніколи не кохала…, – несподівано видала Ганна. – Що означає “не кохала”? – розгубився Андрій. – А як же Максим? Ти про сина подумала? – Я завжди думаю про свого сина, – сказала Ганна. – Про нашого сина, – уточнив Андрій. – Вибач, але Максим не твій, – спокійно додала жінка. – В сенсі не мій? Що ти таке говориш? – Андрій здивовано дивився на Ганну, не розуміючи, що відбувається.

– Андрію, треба терміново зробити тест, – Ганна говорила так тихо, що колишній не відразу впізнав її голос.

– Який ще тест? Навіщо?

– Будь ласка, не питай ні про що, – попросила Ганна ще тихіше. – Просто скажи, що ти це зробиш.

– Ну, ти молодець, звичайно, – не витримав Андрій. – Спочатку заявляєш, що Максим – не мій син, потім зникаєш на кілька років, а тепер пропонуєш зробити тест на батьківство? Ти нормальна взагалі?

***

Вони розійшлися п’ять років тому. Просто та банально.

Ганна сказала Андрію, що ніколи його не кохала і більше не хоче з ним жити.

– Що означає “не кохала”? – розгубився Андрій. – Ми ж стільки років разом, заяву подали, ти забула?

– Ти не зрозумів! – у голосі Ганни почулися металеві нотки. – Я не люблю тебе і не збираюся ставати твоєю дружиною.

– А як же Максим? Ти про сина подумала?

– Подумала. Я завжди думаю про свого сина. Не хвилюйся. З ним усе буде гаразд.

– Про нашого сина, – уточнив Андрій.

Він усе ще не розумів, що відбувається.

І ось тут прозвучало те, що ніколи не спадало Андрію на думку:

– Вибач, але у Максима інший батько.

Андрій так здивувався, що одразу не зміг нічого сказати.

Він мовчав, вона чекала.

– Поясни, – нарешті видихнув він.

– Все просто, Андрію, – з показною легкістю заговорила Ганна, коли ми познайомилися, я була вагітна.

– Не може бути, я зрозумів би…

– Це яким чином? – усміхнулася Ганна. – Не всі жінки відразу це розуміють. А в мене термін був дуже коротким.

– То, може, ти помилилась?

– Ні, Андрію, я не помилилася. Я знала, що вагітна. І навіть повідомила про це батька дитини.

– І він тебе покинув? – здогадався Андрій.

– Покинув, – кивнула Ганна. – Так принаймні я тоді подумала. Ось і… Просто не хотіла робити процедуру…

– Не хотіла…, – почав аналізувати вголос Андрій. – Тому з першого дня знайомства вчепилася в мене… Так-так… Пригадую… Я ще дивувався тоді… А через місяць повідомила, що буде дитина… Я так зрадів…Не розумний був, закоханий…

– Даремно ти так про себе. Навпаки, ти вчинив благородно, – Ганна говорила серйозно. – І я дуже тобі за це вдячна.

– Значить, ти знала, що так і буде? – у душі Андрія закипала злість. – Одного не врахувала: я вважав Максима своїм сином! І я за нього боротимуся!

– Це як? – усміхнулася Ганна. – Максим житиме з рідним батьком. Ти не хвилюйся: аліментів не попрошу, адже ми не одружені …

Останні слова Ганни остаточно вивели Андрія із себе.

– Іди, і щоб я тебе більше не бачив! – тільки й видав чоловік.

Весь наступний день Ганна збирала речі. Мовчки.

Увечері по неї приїхав батько.

– А де ж новоявлений татусь? – не втримався Андрій. – Що ж він матусю з дитиною сам не забирає? Може, знову передумав?

– Він приїде до міста за кілька днів, – спокійно відповіла Ганна. – Нещодавно звільнився. Потрібно підготувати квартиру. Ну ти розумієш. У нього, до речі, своя квартира. Ми домовилися… Сподіваюся, ти пробачиш, мене, Андрію.

– Не можу обіцяти…

– І не треба. Пообіцяй тільки, що не з’являтимешся в нашому житті. Допоможи Максиму тебе забути. Він маленький. Це швидко відбудеться.

– Яка ж ти негід…, – хотів сказати Андрій, але осікся на півслові.

– Ні, Андрію, – тихо відповіла Ганна. – Просто… я люблю його… завжди любила.

***

Майже п’ять років після відходу Ганни Андрій жив один.

Не міг забути жахливої ​​зради. Не вірив жінкам. І не збирався будувати особисте життя заново.

Одного разу вистачило…

Як і з ким живе Ганна, він навіть не цікавився. Навіщо? Тільки ворожити старі переживання. До того ж, він пообіцяв, що зникне з її життя назавжди. І з життя Максима…

Скільки йому зараз? Сім? Так, сім… Він давним-давно забув, що колись у нього був перший тато…

І ось тепер цей дзвінок…

З минулого життя.

***

– Вже не знаю, Андрію, може, й не нормальна, – дочекався він, нарешті, відповіді на своє запитання. – Це не важливо зараз. Нам потрібна твоя допомога.

– Кому це нам?

– Мені та Максиму…

– Не зрозумів…

– Давай зустрінемося, я все поясню, – запропонувала Ганна, – спробую пояснити…

– Добре. Давай зустрінемося, – погодився Андрій.

***

Вона майже не змінилася. Така ж струнка фігурка, ті ж очі… Правда зараз у них було стільки відчаю, що Андрій навіть зніяковів. Йому раптом розхотілося дорікати Ганну в будь-чому.

– Вибач, одразу почну з головного, – кивнувши на знак вітання, почала вона. – І з самого початку…

– Я тебе слухаю…

– Максим часто нездужав, довго і важко, я – вічно на лікарняному … постійно одне і теж,…, – Ганна говорила плутано, наче хвилювалася, що Андрій не слухатиме. – А потім наша спеціалістка пішла у відпустку, прийшла інша. Ми якраз знову занедужали… Вона поклала нас в палату на обстеження: вивчила карту Максима… Там і виявили все… Андрію! У Максима важка недуга…! – Ганна розплакалася …

У Андрія всередині всередині застигло. Впоравшись з хвилюванням, він запитав:

– Це точно? Помилки не може бути?

– Точно. Ми вже проходимо курс процедур… Нещодавно сказали, що знадобляться інші процедури, що ми з чоловіком маємо пройти тест на сумісність… – Ганна замовкла. Звела очі на Андрія заплакані очі. – З’ясувалося, що Максим – не його син!

– Як?! – здивувався Андрій, – Ти ж казала, що… Чи… У тебе був ще хтось?

– Не було… Тільки ти… Виходить, я помилилась…

– Ти хочеш сказати, що…?

– Так, Максим твій син, – закінчила фразу Ганна – Тепер я в цьому впевнена. Ти також переконаєшся. Для цього потрібно зробити тест. Потім – тест на сумісність… Вибач. Я цього не хотіла. Так сталося. Можливо, якби не недуга Максима, ми про це не дізналися б.

– Поки Ганна говорила, Андрій напружено думав і, нарешті, спитав:

– Не розумію, навіщо два тести? Потрібно одразу: на сумісність. Так швидше буде…

– То ти згоден?

– Дивне питання, – Андрій з подивом дивився на Ганну, – ти думала, що буде інакше?

– Не думала. Просто переживала, що ти не пробачив… Ніколи не вибачиш…

– І тому не допоможу рідному синові? Поїхали, і одразу все зробимо!

– Стривай, треба підготуватися… Все не так просто…

– Я готовий.

***

Максима довго проходив процедури.

Андрій часто приходив до нього, і той завжди з нетерпінням чекав на дядька Андрія.

Про те, що цей дядько його батько, Максимові не сказали. Вирішили, що зроблять це пізніше, оскільки зараз зайві переживання для хлопчика були надто важкими.

Чоловік Ганни, дізнавшись правду, не став розбиратися і чогось чекати. Подав на розлучення, сказавши на прощання:

– Шукай собі іншого не розумного…

***

Максима не стало за три роки…

***

Андрій та Ганна не разом.

Навіть не намагалися…

Занадто велика прірва лягла між ними.

Прірва обману та болю…