У Федора був ювілей – пʼятдесят років. Його дружина Ірина хотіла святкувати в ресторані, але Федір був проти. – Та Боже ж ти мій! – вигукнув він. – Що важко приготувати? Я вже всіх запросив до нас! – І не мрій! – твердо сказала чоловіку Ірина. – Ну і добре! – вигукнув Федір. – Я й без тебе відсвяткую! Ірина подивилася на нього спідлоба. Спати вони лягли окремо. Федір демонстративно ліг у іншій кімнаті. Прокинувся він від дивного відчуття – ніхто не будив його брязканням каструль, свисток чайника підозріло мовчав. В домі стояла гнітюча тиша… Ірини ніде не було, а на столі лежала записка. Федько аж остовпів від прочитаного…
У Федора був ювілей – пʼятдесят років. Його дружина Ірина хотіла святкувати в ресторані, але Федір був проти. – Та Боже ж ти мій! – вигукнув він. – Що важко приготувати? Я вже всіх запросив до нас! – І не мрій! – твердо сказала чоловіку Ірина. – Ну і добре! – вигукнув Федір. – Я й без тебе відсвяткую! Ірина подивилася на нього спідлоба. Спати вони лягли окремо. Федір демонстративно ліг у іншій кімнаті. Прокинувся він від дивного відчуття – ніхто не будив його брязканням каструль, свисток чайника підозріло мовчав. В домі стояла гнітюча тиша… Ірини ніде не було, а на столі лежала записка. Федько аж остовпів від прочитаного…
– Та скільки можна? Я втомилася на всіх святах почуватися обслуговуючим персоналом, а потім – повністю вимотаною!
Ірино, купи, Ірино, приготуй, а потім ще подай–принеси, прибери, помий!
Досить! Набридло! Я теж хочу відпочивати, – вийшла з себе Ірина, дружина Федора, якому ось–ось мало виповнитися пʼятдесят років.
– Федько, давай по–доброму, замовимо ресторан чи посидимо вдома вдвох, у тісному колі сім’ї, так би мовити? У маленькому такому кружечку!
– Що ти за така дружина?! – обурено розмахував руками Федір. – У чоловіка ювілей, а ти порадувати його не хочеш?! У всіх дружини як дружини, а їй, бачте, набридло!
Що я не бачив у цих ресторанах? Офіціанти вічно під ногами заважають, музика репетує, аж вуха закладає, тамада цей… Зі своїми конкурсами. Інша справа вдома – все своє…
– Ну так, вдома замість десяти офіціантів і одного тамади одна Ірина бігає між кухнею та кімнатою, гостей і годує, й розважає, – на емоціях зупинила його дружина. – А потім опівночі розкладає веселих і задоволених гостей і до ранку миє кухню.
– Та Боже ж ти мій, наче ти одна така! І взагалі, я вже запросив усіх до нас додому. Так що нікуди не дінешся!
– І не мрій! – твердо сказала Ірина.
– Ну й іди ти тоді! – вигукнув Федір, – я й без тебе відсвяткую нічим не гірше. Влаштую собі подарунок на ювілей!
Ірина подивилася на чоловіка спідлоба. Федько знав, що такий погляд не обіцяв нічого доброго, але не думав, що дружина застосує до нього якісь міри напередодні святкування.
Спати вони лягли окремо. Чоловік демонстративно забрав подушку і ліг у іншій кімнаті на диван, з виглядом ображеного.
Прокинувся Федір від невиразного дивного почуття: ніхто не будив його брязканням каструль і сковорідок, свисток чайника підозріло мовчав. Гнітюча тиша стояла в домі.
Дружини ніде не було. На столі лежала записка.
«З ювілеєм, любий! Ти дуже хотів відсвяткувати без мене – це мій тобі подарунок. Я зникаю. Гарно тобі повеселитися! Ох так, якщо що – інтернет тобі в поміч!»
Федько остовпів.
Він не очікував, що дружина так буквально зрозуміє його жарт.
Схопивши телефон, він почав швидко набирати номер, але абонент був поза зоною доступу.
– Ох, Іро! – журився Федір. – Це ж треба так підставити! Люди о третій годині прийдуть, а в мене пусто.
Федько сподівався, що дружина з добрих спонукань, хоч салатів залишила, але холодильник був порожній.
– Ох же ж… – ахнув голова сім’ї.
Потрібно було терміново їхати в магазин і братися за приготування. Але що купувати? Федько завжди думав, що їжа з’являється на столі вже готова.
– Добре, на місці визначуся, – вирішив він і погнав у найближчий магазин.
Купуючи все поспіль, він ледве допер пакети до квартири, захекавшись, як марафонець.
Розклавши покупки на столі, іменинник почухав голову, не уявляючи, що з цього можна зробити, щоб нагодувати п’ятнадцять чоловік. Тут йому на очі потрапила записка дружини.
– Точно! – він схопив телефон і зайшов у голосовий помічник, диктуючи запит: – Як приготувати шашлик у домашніх умовах? Що можна зробити з макаронів на святковий стіл? В який салат можна напхати все, що я тут купив?
Помічник почав видавати йому такі рецепти, що чоловік ледь міг прочитати й запам’ятати інгредієнти.
Зупинився він на шашлику, запеченому на решітці у духовці, двох, більш–менш знайомих йому салатах із наявних продуктів та смаженої картоплі.
– Зате ні в кого такого ювілею ще не було, – посміхнувся він і, спохмурівши, зітхнув. – І навряд чи буде.
Через пів години м’ясо було поставлене в духовку… Але тут згадалося про біленьку!
Федір схопився за голову. Але перед очима відразу спливла картинка реклами про доставлення їжі з магазину.
– Ну й нерозумний я! – подумав Федько. – Стільки б часу заощадив, якби одразу додумався доставлення замовити! Ну нічого, зате зараз виправлю ситуацію – замовлю біленьку додому!
Але на його жаль, доставлення не входило до послуг магазину. Продовжуючи сваритися до всіх і вся, Федір кинувся в магазину.
Повертався він з повним пакетом і вже підходячи до будинку, помітив димок, що сірим хвостом ішов з прочиненого вікна його квартири.
М’ясо було безповоротно зіпсоване. Федько сів на табуретку і сумно витріщився на чорні шматочки вугілля. Часу до приходу гостей залишалося дедалі менше.
– Ах, було не було! – махнув він рукою і замовив батон вареної ковбаси, три десятки яєць і більше хліба.
Поки кур’єр віз продукти, Федько чистив картоплю. Картоплі вийшло ціле відро.
– Зате на всіх вистачить, – закінчивши, він витер руки об штани.
Чоловік посмажив, доставлену кур’єром, ковбасу, закинув у величезну сковорідку картоплю, дав туди десяток яєць і поставив все це в духовку.
Справа залишилася за салатами та закусками. Федір вивчив рецепти в мережі за порадою дружини, але всі вони перемішалися в його голові.
У переварені макарони він нарізав крабових паличок і додав туди кукурудзи з баночки.
– Так гарніше! – здалеку помилувався на свій шедевр Федір.
– Майонез! – вигукнув він, згадавши, що бачив у холодильнику упаковку.
Намалювавши абстрактний малюнок зверху салату, ювіляр задоволено хмикнув і зайнявся іншими закусками.
До приходу гостей святковий стіл нагадував шведський стіл у дешевому готелі або виставку кулінарних експериментів, де кожна страва була схожа на невідомий арт-об’єкт.
Сковорідку з духовки із «запіканкою розпачу» Федько поставив на середину столу, як головну страву.
У порожньому холодильнику охолоджувалася біленька.
Невдовзі почали підтягуватися гості. Запах пригорілого злегка злякав їх, але Федір швидко всіх заспокоїв:
– Все під контролем! Це були невеликі витрати. Ідіть, сідайте!
Запрошені гості з подивом розглядали святковий стіл, починаючи побоюватись за свої шлунки. Хтось поставив господареві питання про відсутність дружини.
– Іринка мене покинула, – не приховував Федір, думаючи, що всі почнуть шкодувати його і не шкодувати Ірину.
Гості перезирнулися між собою і зітхнули, не наважуючись узяти в руки вилки.
– Федько, давай біленьку! – першим не витримав найкращий друг іменинника і тицьнув вилкою у найближчий до нього шедевр кулінарного мистецтва.
Одразу очі в нього полізли на лоба:
– Що це таке?..
– Це здається «Капрезе» – салат із макаронів, – сказав Федько.
– А чому він солодкий? – продовжував допитуватись гість.
– Хм… Мабуть… Я майонез зі згущеним молоком переплутав… – почервонів іменинник.
Довелося гостям спершу підняти келихи, щоб було вже не так лячно, і все ж Федько щоразу бачив легкий переляк в очах у кожного, хто ліз виделкою або ложкою в будь-яку з тарілок на столі.
– Ох, Федько, друже, – обійняв ювіляра найкращий друг Микола, вже добряче захмелівши. – Мужик ти хороший, але ось кухар із тебе не дуже! Ох, а я так мріяв про салати Іринки, про м’ясні рулетики. І не я один, до речі.
– Миколо, я зрозумів дещо… – Федько зітхнув. – Що я в побуті ніякий. Без Іринки я зовсім пропаду! Ледве гостей голодними не залишив. Якби не міцне… Ех!
– Федько, ну я тебе вчити мушу, чи що? Ти вже дуже великий хлоп – он, пʼятдесят відзначили! Зроби дружині свято! Нехай вона порадіє, відпочине від рутини, бо ж я бачу, як вона завжди метушиться навколо гостей. Аби всім добре було, але тільки не їй, – повчав друга Микола, відвівши убік.
– А чого ж ти мені раніше не сказав? – ображено обурився Федір.
– А це щоб ти різницю відчув! – усміхнувся Микола. – Думаєш, звідки я такий розумний взявся? Мене моя так само провчила.
Микола розреготався і поплескав Федора по плечу.
– Так що, давай! А ми пішли! Не можу сказати, що все було смачно, але що незвичайно і страшнувато, то це точно! Салат зі згущеним молоком я ніколи не забуду!
Гості потихеньку почали прощатися, і незабаром Федько залишився віч–на–віч із горою брудного посуду, недоїденими салатами й порожньою, майже чистою сковорідкою з–під «запіканки розпачу».
До півночі боровся п’ятдесятирічний чоловік з брудним посудом, подумки обіцяючи собі ніколи більше не сперечатися з дружиною.
На другий день Федір знову подзвонив дружині. На його подив вона взяла слухавку і хотіла вже щось сказати, але чоловік зупинив її:
– Іринко, я нерозумний!
– Ну є таке, – посміхнулася Ірина.
– Я сам це визнаю. Вибач мені! Прошу тебе проявити поблажливість! Я хочу компенсувати все і запросити тебе в ресторан. Відзначимо мій ювілей тісним сімейним колом. Ти згодна?
І вона погодилася.
Бо навіть найупертий чоловік має шанс на пробачення.
А іноді чоловікові треба залишитися віч-на-віч із власною безпорадністю, щоб нарешті роздивитися щоденні подвиги дружини…