– Як можна було приховувати квартиру? Навіщо тобі вона взагалі потрібна? Хочеш піти від мене
Саша вийшла заміж за Максима, думаючи, що попереду в них щасливе життя, сповнене коханням і турботою. Однак дуже швидко зрозуміла: її роль у цьому шлюбі зведена до простої формули – бути гарною дружиною, берегинею домашнього вогнища.
Спочатку вона намагалася боротися, пропонувала влаштуватися на роботу, обговорювала з чоловіком можливість самореалізації, але щоразу отримувала одну й ту саму відповідь.
– Навіщо тобі працювати? – казав Максим, відкидаючись у кріслі після вечері. – Я добре заробляю, у тебе є все.
– Мені просто нудно, – обережно заперечувала Саша.
– Нудно? – усміхався він. – Значить, мало справ. Хочеш, знайду тобі чим зайнятися? Ось, сорочки не випрасувані, у шафі безлад.
Олександра стискала зуби, але сперечатися було безглуздо.
Кожен її день був схожий на попередній: вранці Максим йшов на роботу, а вона залишалася вдома. Сніданок, прибирання, прання, готування, рідкісні походи в магазин. Вона жила за розкладом, який їй навіть не довелося складати самій. Усе було продумано за неї.
– Як у тебе день минув? – запитувала вона, коли він повертався.
– Як завжди, – відмахувався він, уткнувшись у телефон.
Іноді їй хотілося розповісти йому про свої думки, переживання, поділитися чимось важливим, але Максим не цікавився її внутрішнім світом. Її роль зводилася до того, щоб бути зручною.
Вона більше не сперечалася, просто пливла за течією.
***
Одного разу Саша спустилася вниз перевірити пошту. Серед рекламних буклетів і рахунків її увагу привернув щільний конверт з офіційною печаткою нотаріальної контори.
– Що це?.. – пробурмотіла вона, розкриваючи лист.
Очі швидко пробігли по рядках, і дихання перехопило: її дідусь залишив їй спадщину. Сума була пристойною – достатньо, щоб дозволити собі незалежність, нехай і невелику.
Руки злегка затремтіли.
Максим не повинен знати.
Вона майже одразу зрозуміла, що розповідати чоловікові – не варіант. Максим був людиною контролюючою, він вважав, що все має бути спільним, особливо гроші. Якщо він дізнається, спадщини в неї просто не залишиться – він знайде їй “найкраще застосування”.
Саша глибоко вдихнула і сховала конверт у сумку.
– Заспокойся, – сказала вона собі, заходячи в під’їзд.
Їй потрібно було все продумати.
Наступного дня, коли Максим пішов на роботу, жінка вирушила до нотаріуса. У залі очікування вона смикала ремінець сумки, у голові миготіли думки: а раптом вона чинить неправильно? А якщо чоловік коли-небудь дізнається?
Але в глибині душі вона відчувала: це її шанс.
– Усе гаразд, – усміхнувся нотаріус, вручаючи їй документи. – Гроші скоро надійдуть на ваш рахунок.
Олександра кивнула.
Коли вона повернулася додому, її переповнювали змішані почуття. Радість? Так. Хвилювання? Безумовно. Але найголовніше – вперше за довгий час вона відчула себе не просто дружиною Максима, а самостійною людиною.
***
Максим повернувся, як завжди, втомлений і роздратований.
– Я вдома, – кинув він, скидаючи черевики біля порога.
– Привіт, – відповіла Саша, дістаючи вечерю з духовки.
Вона накрила стіл: тушковане м’ясо з овочами, салат, свіжий хліб. Максим сів, зробив ковток води і почав їсти.
– Відпочила сьогодні, так? – запитав він між жуванням.
– Ні, не було часу, – відповіла Олександра, насилу приховуючи посмішку.
– А чим займалася?
Вона подивилася на нього, відчуваючи легке внутрішнє торжество.
– Домашніми справами, – відповіла вона спокійно.
Максим кивнув, не надаючи значення її словам.
А Саша знала: у неї тепер є щось своє.
***
Олександра помітила, що Максим став повертатися з роботи дедалі більш роздратованим. Якщо раніше він міг дозволити собі короткі жарти або хоча б байдуже мовчання, то тепер його обличчя все частіше було похмурим, а голос – різким.
Одного вечора він увійшов до квартири, не роззуваючись, кинув портфель біля порога і зі злістю розстебнув комір сорочки.
– Болвани! – видихнув він, дивлячись у порожнечу.
– Що сталося? – обережно запитала Саша.
– На роботі бардак. Скорочення, збитки, клієнтів втрачаємо… – він провів рукою по обличчю, сів на диван і втомлено відкинув голову назад. – Директор біситься, на всіх тисне.
Олександра сіла поруч і поклала руку йому на плече.
– Може, у вас просто тимчасові труднощі? Усе налагодиться.
Максим сіпнувся, немов відштовхнувши її слова.
– Тимчасові? Ти взагалі розумієш, про що говориш? Якщо я втрачу роботу, на що ми жити будемо?
Олександра стиснула губи.
– Може, мені теж влаштуватися на…
– Знову ти за своє, – різко перебив він, насупившись. – Давай не будемо починати цю розмову.
Саша опустила руки і встала.
– Я накрила на стіл, – тихо сказала вона.
– Мені не до вечері, – відрізав він, вмикаючи телевізор.
***
Відтоді Максим почав частіше зриватися. Він міг прийти додому і причепитися до чого завгодно:
– Чому тут брудно? Ти ж весь день удома сиділа!
– Знову макарони? Мені набридло їсти одне й те саме!
Спочатку Олександра терпіла, думаючи, що він просто переживає складний період. Але незабаром його невдоволення набуло нової форми.
Одного разу він прийшов додому раніше, ніж зазвичай, і застав її з пакетом із магазину.
– Знову щось купила? – запитав він підозріло.
– Так, продукти, дещо по дому, – спокійно відповіла Саша.
Максим узяв чек з її рук, пробігся очима по сумі і стиснув щелепи.
– Ти взагалі розумієш, що гроші не нескінченні?! – різко сказав він.
Олександра здивовано подивилася на нього.
– Але я купила тільки потрібне.
– “Потрібне”?! – він усміхнувся. – Цукерки за чотириста гривень – це, по-твоєму, потрібне? Або нові рушники, хоча старі ще нормальні?
– Максиме, ти ніколи не звертав уваги на такі речі…
– Тому що раніше не потрібно було рахувати кожну копійку!
Він різко розвернувся, підійшов до кухонної шафки і відкрив її.
– Давай подивимося, скільки ще в нас “потрібного”, – пробурмотів він, виймаючи банки з приправами, пачки макаронів, коробки з крупами. – Та тут запас на півроку вперед!
Але ні, Саші все мало, Саша ходить по магазинах і викидає гроші на вітер!
Жінка відчувала, як усередині піднімається хвиля гніву, але вгамувала її.
– Я витрачаю гроші на будинок, на продукти, на нас.
– На нас?! – він різко повернувся до неї. – Ти живеш на мої гроші!
Олександра завмерла, відчувши, як її обличчя заливає фарба.
– Твої? – тихо повторила вона.
– Так! – не вгамовувався Максим. – Я працюю, я заробляю, я оплачую рахунки, а ти… ти тільки й умієш спускати гроші!
Її руки затремтіли.
– Я думала, ми сім’я… – сказала вона майже пошепки.
– Так, сім’я! – Максим зло розсміявся. – Але ти поводишся як дитина, яка не розуміє цінності грошей!
Олександра мовчала.
Вона думала про ту суму, що залишив їй дідусь. Про те, як правильно вчинила, не розповівши Максиму. Про те, що, можливо, їхній шлюб – це не союз люблячих людей, а просто договір, у якому вона опинилася на других ролях.
Максим, не дочекавшись відповіді, кинув чек на стіл і вийшов з кухні.
А Саша стояла, дивлячись у вікно, і вперше всерйоз замислювалася: а чи вартий взагалі цей шлюб її терпіння?
***
Жінка думала про це щодня. Вона вже не сперечалася з Максимом, не намагалася виправдовуватися, не вступала в безглузді розмови. Просто мовчала і робила, що він хотів. Але всередині неї щось поступово ламалося.
Одного ранку, поки Максим збирався на роботу, він, навіть не дивлячись на неї, кинув:
– Щоб коли я прийшов – удома був порядок. Побачу, що ти знову бездумно розпоряджатимешся моєю картою – у нас буде виховна бесіда.
Саша стиснула губи, опустивши погляд у чашку з чаєм.
– Добре, – спокійно відповіла вона.
Максим кивнув і пішов.
Тільки коли двері за ним зачинилися, повільно видихнула.
Вона не могла більше жити так.
Того ж дня, поки Максим був на роботі, вона сіла за ноутбук і почала шукати варіанти квартир.
Вона розуміла: розрив – питання часу. Вона не хотіла більше почуватися маленькою дитиною, якій видають кишенькові гроші і читають нотації. Але піти просто так, не маючи нічого за душею, вона не могла.
Благо, у неї був свій запас – спадок від дідуся, який вона, як і раніше, тримала в таємниці.
Після кількох днів пошуку вона натрапила на підходящий варіант: невелика, але затишна квартира в тихому районі. Досить далеко від їхнього нинішнього будинку, щоб випадково не перетнутися з Максимом, і досить зручно розташована, щоб почати нове життя.Але залишалася проблема.
Якщо вона купить квартиру на своє ім’я, при розлученні Максим зможе претендувати на половину майна. Він обов’язково це зробить – вона в цьому не сумнівалася.
Саша довго думала, як обійти цей ризик.
І рішення прийшло саме собою: оформити квартиру на матір.
***
За тиждень вона вже сиділа в кабінеті ріелтора, підписуючи документи.
– Ти впевнена? – запитала мама, обережно дивлячись на доньку.
– Так, – кивнула Олександра.
Вона бачила в очах матері розуміння і легкий сум.
– Ти все-таки вирішила піти від нього?
Саша довго мовчала.
– Поки що ні, – відповіла вона, ховаючи очі.
Мама тільки зітхнула.
Коли угоду було завершено, Саша вперше за довгий час відчула, що тримає життя у своїх руках.
Тепер у неї було місце, куди можна піти.
Того вечора, коли вона повернулася додому, Максим сидів на дивані, втупившись у телефон.
– Де була весь день? – пробурчав він, навіть не глянувши на неї.
Олександра не відповіла.
Вона просто пройшла в спальню і зачинила за собою двері.
***
В один із днів, Саша зустрілася з Лізою в кафе. Та з дитинства була балакучою і завжди говорила, що думає, не піклуючись про наслідки.
– Ну, і як тобі твоя нова квартира? – запитала вона, помішуючи каву.
– Тихіше ти! – Саша швидко озирнулася.
– Та хто нас тут чує? – Ліза закотила очі.
– Лізо, я тебе благаю, не кажи нікому. Особливо Максиму.
Сестра фиркнула.
– Та що він тобі зробить?
– Якщо він дізнається, що в мене є гроші, він спробує все відібрати.
Ліза знизала плечима.
– Гаразд-гаразд, язик мій – ворог мій, буду мовчати.
Але вже через три дні Максим дізнався.
***
Саша повернулася додому з магазину й одразу відчула напругу в повітрі. Максим сидів у вітальні, стискаючи телефон у руці. Його обличчя було похмурим, а пальці побіліли від напруги.
– Привіт, – обережно сказала Олександра, ставлячи пакет із продуктами на кухонний стіл.
– Ага, – його голос звучав натягнуто.
Вона завмерла.
– Що сталося?
Максим повільно встав із дивана і зробив крок до неї.
– Це ти мені скажи, Сашенько.
Він вимовив її ім’я з отруйною усмішкою, і в неї всередині все похололо.
– Про що ти?
– Про квартиру, – незворушно видавив він.
Саша відчула, як у неї запаморочилося в голові.
– Про яку квартиру?
– Не придурюйся.
Він метнувся до столу, схопив телефон і, розгорнувши екран до неї, показав листування.
Саша одразу впізнала цей номер – Ліза.
“… Ну, а що ти хотів? Якби ти поводився нормально, вона б не купила собі квартиру потай від тебе”.
Олександра повільно заплющила очі.
– Чорт…
– Це все, що ти можеш сказати?
– Максиме, послухай…
– І довго ти збиралася приховувати свої заначки? – обурено закричав чоловік.
Він підійшов ближче, стиснув кулаки, і Саша машинально відступила на крок назад.
– Як давно ти мені брешеш? – його очі метали блискавки. – Ти весь цей час прикидалася бідною домогосподаркою, а сама збирала гроші за моєю спиною?
– Це був спадок від мого діда.
– Якого біса ти тоді витрачала мої гроші, якщо в тебе були свої?!
– Тому що ти ніколи не дозволяв мені розпоряджатися грошима! – голос Саші затремтів, але вона не збиралася відступати.
– Та тому що я знав, що ти їх профукаєш!
Олександра здригнулася, але залишилася на місці.
– Ось бачиш? – тихо сказала вона. – Саме тому я не сказала тобі.
Максим мовчки дивився на неї, важко дихаючи.
– Як можна було приховувати квартиру? Навіщо тобі вона взагалі потрібна? Хочеш піти від мене? Зрадити?
– Максим, – Саша подивилася прямо йому в очі. – Мені просто потрібно більше свободи. Я так не можу.
На його обличчі промайнуло щось схоже на здивування, але він одразу ж знову розлютився.
***
Тієї ночі Олександра не спала.
Після скандалу Максим мовчки пішов у спальню, грюкнувши дверима так, що затремтіло скло. Вона залишилася у вітальні, сидячи на дивані й дивлячись у темряву. Пульс стукав у скронях, думки не давали спокою.
Її пальці тремтіли. Вона знала, що Максиму не потрібні ні її виправдання, ні пояснення. Він був злим, скривдженим і, найголовніше, ображеним.
Коли вранці Максим вийшов зі спальні, вона вже знала, що робити.
Саша зробила крок до нього.
– Я хочу все виправити.
Максим насупився, явно не очікуючи такого твердження.
– Ти визнаєш, що була неправа?
– Так, – кивнула вона.
– Отже, ми вирішимо це разом. Ти перепишеш квартиру на нас двох.
Олександра стиснула пальці, щоб не видати себе.
– Дай мені трохи часу…
– Часу? – різко перебив він. – Для чого?
Вона підняла на нього очі, вклавши в погляд усю смиренність, на яку була здатна.
– Просто… мені потрібно усвідомити все. Я не очікувала, що це так далеко зайде.
Максим пильно дивився на неї, немов намагаючись рахувати емоції.
– Добре.
Олександра мовчки кивнула.Усередині неї вирувала буря, але зовні вона залишалася спокійною.
***
Тієї ж ночі, коли Максим заснув, Саша піднялася з ліжка і почала збирати речі.
Вона діяла швидко й безшумно: документи, трохи одягу, цінні речі. Вона не могла взяти багато – інакше він зрозуміє.
Телефон. Ключі.
Коли все було готово, вона подивилася на сплячого Максима. Востаннє.
Потім навшпиньки вийшла зі спальні, обережно зачинила двері і, затамувавши подих, попрямувала до виходу.
Рука лягла на ручку дверей.
Глибокий вдих. Клацання замка. І крок у свободу.
***
З ранку Олександра вже сиділа в нотаріальній конторі із заявою про розірвання шлюбу.
Коли документи було подано, вона вперше за довгий час відчула, що дихає на повні груди.
Пізніше, стоячи біля дверей у свою нову квартиру, вона вставила ключ у замок і повільно його повернула.Спеціально для сайту Stories
Всередині було порожньо, тихо і неймовірно спокійно. Вона увійшла, зачинила двері за собою, притулилася до них спиною і тихо посміхнулася.
Вона вільна.