Вільна Україна

Ніна поїхала в село до батьків. Вона прополола грядки, зайшла в хату, лягла й задрімала. Крізь сон вона чула бурчання

– Знаєш що? – Марина з такою силою стиснула пакет із подарунком. – Щось не так? – Андрій навіть не

– Сергію, ну скільки можна? Ми ж домовилися заначку без крайньої потреби не чіпати! Ти за місяць половину перетягав! –

Дзвінок розбудив Наталю серед ночі. “Ваш чоловік заснув у таксі. Куди його везти?” Наталю пересмикнуло. Який ще чоловік? Вона давно

– Ні, – твердо відповів він. – Вирішено. Настя житиме з нами. Аліса звикне. За тиждень Настя переїхала. Тиха, бліда,

Ніна Петрівна купила гостинців і вирушила в гості до невістки та внука. Жінка підійшла до дверей квартири, нависла на дзвінок.

— Такого я ще не бачила, щоб жінка, котра стільки років пропрацювала за кордоном, тепер хотіла продати своє золото! Тамаро,

Від Ганни пішов чоловік. Пішов без сварок чи ще чогось. Пішов тихо та непомітно. Того дня Ганна прийшла з роботи

– Мамо, я вступила в інститут, щойно прочитала своє прізвище у списках. Ураааа, я студентка! Приїду пізніше, тата сама потішу,

— Коханий, дивись, яка квартира! — Софія підбігла до Сергія і сунула телефон йому під ніс. — Недорога і простора.