Ніна поїхала в село до батьків. Вона прополола грядки, зайшла в хату, лягла й задрімала. Крізь сон вона чула бурчання матері… – Виросла, матері не може допомогти! – казала та. – Все сама, все сама. Як так? Приїде, поїсть, і шукай вітра в полі. Спати вляглася. Жодної допомоги. Навіщо взагалі їздить?! Потім прийшов батько. У хаті запахло борщем і котлетками. – Буди її, – сказала мати. – Не заслужила, але нехай поїсть, бо ще перестане приїжджати. Треба ще дві грядки прополоти… – Навіщо ти так? – заступився батько. – Вона хороша дівчина. – Хороша тобі, але вона не моя! – раптом сказала мати. – Сам знаєш! Ніна аж прокинулася від почутого.
Ніна поїхала в село до батьків. Вона прополола грядки, зайшла в хату, лягла й задрімала. Крізь сон вона чула бурчання матері… – Виросла, матері не може допомогти! – казала та. – Все сама, все сама. Як так? Приїде, поїсть, і шукай вітра в полі. Спати вляглася. Жодної допомоги. Навіщо взагалі їздить?! Потім прийшов батько. У хаті запахло борщем і котлетками. – Буди її, – сказала мати. – Не заслужила, але нехай поїсть, бо ще перестане приїжджати. Треба ще дві грядки прополоти… – Навіщо ти так? – заступився батько. – Вона хороша дівчина. – Хороша тобі, але вона не моя! – раптом сказала мати. – Сам знаєш! Ніна аж прокинулася від почутого.
Колежанки Ніна і Ліда посварилися через зміну. Одна не змогла підмінити другу, хоча раніше завжди йшла назустріч.
Кожна мала свої плани. Але Ліда мала зміну.
Ніна ніяк не погоджувалася на заміну, вона збиралася до батьків, мати занедужала.
А у Ліди було всього лише звичайне побачення. Кожна вважала, що її випадок важливіший.
Та й відпрацювати дві зміни поспіль важко, а тим більше ще й їхати після цього до батьків, і там також не спати.
Ніна на таке не зважилася б.
Повз ішла Тамара, їхня старша медсестра.
– Я так розумію, що ви знову зібралися мінятися змінами. Для кого я склала графік? Припиніть це. Кожен працює у свою зміну. Дізнаюся – обидві втратите премію. Зрозуміло?
– Зрозуміло, зрозуміло…
– Давайте, йдіть. Хто додому, а хтось на робоче місце. Швидше.
Усі розійшлися. Ніна вже думала про зміну роботи. Її давно кликали в іншу лікарню. Там працювала її однокурсниця. Тільки от чи не буде там так само? Підміни, зроби, позич, посидь…
З мамою було все чудово. Тиск був учора, а сьогодні вона була бадьора й весела й готова до подвигів. От тільки ці подвиги були на городі.
– Мамо не можна тобі працювати нахиляючись, – сказала Ніна. – Знову на вечір тиск підніметься.
– А ти сама прополи мені грядки. Он скільки справ, а хто мені допоможе?
– Мамо, я добу не спала. З ніг валюся. Посплю трохи й допоможу тобі.
– Не спала вона! Що вам там робити? Ночами пацієнтів немає, чай п’єте й спите.
– Мамо, але ж ти не знаєш як воно. Бувають безсонні ночі. Зараз саме такі. У нас троє важких. Щогодини перевіряти, а то й частіше. Як можна спати?
– А як можна спати, коли мати з тиском на городі?! – не вгавала та.
Ніна намагалася пояснити матері, але та не розуміла. Сама себе не берегла і про дочку не думала.
Ніна поступилася. Грядка була прополота…
Нарешті мати зайшла до хати. Батько щось робив у гаражі. Він суперечки дружини й доньки не чув.
Ніна зайшла в хату й одразу пішла в маленьку кімнату, яка колись була її.
Зараз там просто лежали зайві речі. Добре, що ліжко так і залишилося стояти. Ніна лягла і провалилася у сон. Крізь сон вона чула бурчання матері. Уривки фраз, напевно, те, що мати говорила голосніше. Чула, але не прокидалася…
– Виросла ледача, матері не може допомогти! Все сама, все сама. Як так? Приїде, поїсть, і шукай вітра в полі. Спати вляглася. Жодної допомоги. Навіщо взагалі їздить?!
Потім прийшов батько. У хаті запахло борщем та котлетами.
– Буди цю ледачу. Не заслужила, але нехай поїсть, бо ще перестане приїжджати. Треба ще дві грядки прополоти сьогодні…
– Навіщо ти так з нею? Гарна дівчина виросла. Втомлюється вона.
– Гарна тобі, але не моя. Сам знаєш!
– І що?! Ти ж вийшла за мене, коли Ніна втратила матір. Проти не була. Що змінилося? Хіба не бачиш, що втомилася вона? Мені здавалося, що ти її полюбила. Вона завжди так старається…
– Звикла. Та не моя вона, і ніколи не буде моєю! Не народила я свою дитину, не змогла. І що тепер мені? Її любити? Нехай допомагає. Виростила я її, хай відпрацьовує. Тарілки борщу не шкода, але могла б і грошей давати.
– Перестань, ми маємо гроші, а тобі все мало.
Від гучної розмови Ніна прокинулася. Вона знала, що мати їй не рідна. Рідної не стало одразу, як тільки вона її народила.
Мачуху Ніна завжди називала мамою, тільки любові від неї не бачила. Все життя вона бурчала. І ось тепер…
Ніна, звісно, була вдячна їй за все, але після цього пішли думки більше не приїжджати.
Батька тільки шкода, він ні в чому не винен. Він завжди щиро любив Ніну і зараз захищає…
Ніна встала, поправила волосся й вийшла з кімнати.
– Сідай, – сказала мати.
– Дякую, я вже додому…
Вона тихо закрила за собою двері. Батько вийшов услід.
– Доню, а обід?! Ти ж любиш борщ. Мати спеціально зварила…
– Спеціально? Тату, я все чула. Вибач, але більше я до неї не приїду. Набридло слухати докори. Пігулки у неї є, а якщо буде зовсім погано – викликайте швидку. До тебе приїду завжди. Бувай…
***
Ніна їхала машиною і знову мріяла про відпочинок. Якби не тиск матері, то вона давно була б удома. Гаряча ванна й сон, це все, що вона зараз хотіла.
Дорогою подзвонила дочка. Просила грошей, студентка. Майбутня лікарка. Зайві зміни не завадили б, але нічого доведеться поки крутитися так…
Потім зателефонувала Тамара.
– Ніно, вибач за ранкову сварку. Ліда зникла, пішла з роботи в обід, сказала в магазин. Так і не прийшла. Ти можеш у ніч сьогодні заступити? Я розумію, що тяжко…
– Я вийду.
– Дякую! Вдень вже твоя зміна, але я тебе відпущу! А вночі знову ти. Якщо, звісно, не знайдеться наша втікача. Коли вже знайдуть нам ще когось? Я вже сама не сплю нормально.
Ліда приїхала додому. Замість ванни вона швидко прийняла душ, поїла і лягла спати. Знову буде безсонна ніч.
Ліда так і не знайшлася, телефон її був недоступний, у соцмережах її не було.
Тамара переживала. Працювати нема кому, а тут ще ця пропажа. Треба звільняти Ліду, а її навіть немає.
Ніна важко працювала. Вже хотілося відпочинку, нормального, людського. За графіком через тиждень, але, мабуть, він не відбудеться.
А що їй у відпустці робити? Хотіла до батьків, але наразі це не актуально. Батько, напевно, чекає, а ось Ніну зовсім не тягне туди.
– Ніно, ти ж мене не кинеш? Давай ми перенесемо твою відпустку? – сказала Тамара.
– Не кину…
Через місяць нарешті Ніна змогла нормально відіспатися, а через тиждень їй дали відпустку. Вона все ж таки поїхала до батька.
– Нарешті, дочко! Я так давно на тебе чекаю!
– Тату, я працювала. Навіть на сон часу не було. У нас медсестра зникла, доводилося крутитись…
– Зникла? Зовсім?!
– Зовсім. Зараз нових взяли. Ти як? Як здоров’я?
– Добре. Що зі мною буде? Пораюся тут. Підробіток знайшов.
– Тату, ти ж на пенсії, відпочивай!
– Неможливо вдома бути. Бурчить із кожного приводу, натура у неї така. Я тут грошенят назбирав, віддаси внучці й собі щось купиш. У нас все є, а вона — студентка. Сама вирішиш як вчинити.
– Значить, і тебе вона дістала? Як тиск у неї?
– Нормально. Я не звертаю уваги, пігулки п’є, якщо погано, то лежить.
Відлежиться і знову бурчить. Ти не звертай на неї уваги. Я тут думав без тебе…
Адже в нас, як у казці, тільки в мачухи своєї доньки немає. Вибач ти її. Тебе шкода, і її теж шкода, тільки по-інакшому…
– Я розумію, тату. Але ти й сам між двома вогнями. Не хвилюйся.
– Іди в хату, привітайся. А я поки що тут побуду. На обід гукнеш мене.
***
Настя сиділа за столом і дивилася у вікно. Вона бачила, як Ніна розмовляє з батьком.
Все, життя пролетіло. Не змогла вона народити свою дитину, занедужала була в дитинстві, ледве на ноги знову поставили. Ніхто не знав, що все обернеться отак. Кого тепер звинувачувати? Так вийшло…
А Андрія, батька Ніни вона закохалася зовсім молоденькою дівчинкою, тільки ось він одружився з іншою.
А потім не стало матері щойно народженої доньки Андрія.
Ось і почала вона допомагати по-сусідськи. То обід принесе, то попере для дитинки, то гуляти з собою візьме.
Мати її сварилася, але зробити нічого не могла. Якось Настя просто не повернулася додому на ніч – Ніна занедужала, довелося залишитися.
А потім вони з Андрієм побралися. Як чоловікові без жінки в селі, та ще й з дитиною малою?
Сімейне життя для Насті здалося казкою. Вдома буркотлива мати, строгий батько, а тут чоловік лагідний.
Жили добре, тільки ось зі своєю дитиною нічого не виходило.
Андрій хотів сина, а нічого не вийшло. Вже пізніше Настя дізналася, що не може мати дітей.
Хотілося свою, а тут усе життя чужа дочка.
Настя навіть ревнувала чоловіка до дитини. А за що? Адже Андрій любить її, терпить, інакше б давно розлучився.
І Ніна її, напевно, любить, слова поганого не сказала, мовчала на всі її образи.
Приїжджала на перший поклик, допомагала. Тільки мамою завжди називала…
***
Ніна зайшла в хату. Мати так само сиділа за столом біля вікна. Замислилась. В очах сльози…
– Мамо, ти чого? Занедужала?
– Доню, пробач мені… Життя своє згадала. Не змогла я тобі матір’ю хорошою стати.
Ось як ти поїхала останній раз, все в мені перевернулося.
Щодня думала про тебе. Ображала тебе незаслужено, сварилася.
Вибач мені, зіпсувала я тобі все дитинство, та й зараз…
Мати в мене така сама була…
– Мамо, перестань, тиск підніметься! Дякую, що ти є. Ти мене виховала, підняла на ноги. Не дивлячись ні на що я люблю тебе, переживаю. Бабусю я пам’ятаю, вона ще мене якось смішно називала.
– Ти пам’ятаєш?
– Пам’ятаю. Треба згадувати тільки хороше, а погане хай іде. Ти теж пробач мені.
– А тобі що пробачати? Ти хороша донька. Найкраща! Донечко, моя…
Настя розплакалася, та так, що Ніна не змогла втриматися.
Батько прийшов, а вони сиділи, обійнявшись на дивані і плакали.
– А що сталося?! Не стало кого?
– Нікого. Усі живі.
– Ви… Це… Обідати пора, обід за розкладом. Діставайте борщ.
Андрій був радий, що дві його жінки нарешті порозумілися. Крадькома витер сльозу, і взявся за обід.
Це була перша відпустка, яка принесла Ніні повне задоволення.
– Доню, ми чекатимемо на тебе!
– Я приїду на вихідні…