— Відмінна партія! — погодилася рідня. — А якщо буде вередувати, то навчимо по-нашому, по-простому
— Іди додому! Там з тобою розмовлятиму! — невдоволено кинув Максим. — Не вистачало ще перехожих розважати скандалом!
— Ну, і, будь ласка! — пирхнула Варя. — Теж мені!
— Варя, не доводь до гріха! — пригрозив Максим. — Вдома будемо розмовляти! — Ой-ой-ой! Який грізний! — вона відкинула косу за спину і попрямувала в бік будинку.
Максим почекав, щоб Варя відійшла подалі, а сам дістав телефон і сказав у мікрофон:
— Так, додому пішла! Зустріньте її там гарненько! Самі знаєте, обговорювали! І в підвал її , щоб норов зменшився! Я скоро буду!
Максим сховав телефон у кишеню і зібрався вже зайти в магазин, щоб відзначити виховання дружини, але його притримав за руку зовсім незнайомий чоловік.
— Вибачте, що я вас так безцеремонно! — збентежено посміхнувся чоловік. — А ось з вами дівчина була…
— Моя дружина, а що? — нахмурившись, запитав Максим.
— Ні, нічого! — посмішка стала улесливо-вибачливою. — Скажіть, будь ласка, а вашу дружину випадково не Варварою Мельниченко звуть?
– Варварою, – кивнув Максим. – І так, до весілля була Мельниченко. А в чому власне справа?
– І по батькові у неї Сергіївна?
– Так! – роздратовано відповів Максим. – Звідки ви знаєте мою дружину?
– Вибачте великодушно, а народилася вона в дев’яносто третьому?
Максим прикинув у голові і відповів:
— Так. А з чого стільки питань і звідки ви знаєте Варю? — Максим напружився.
Варя в їхнє селище приїхала всього три роки тому. А до цього про неї ніхто нічого не чув. А сама вона говорила, що втекла від батьків, тому що вони хотіли її силоміць видати заміж.
Тому незнайома людина в не дуже великому селищі, де про Варю й чуток не чули, раптом сипле подробицями.
— Ой, вибачте, я ж не особисто з нею знайомий! — червоніючи, вимовив чоловік. — Я її, в деякому роді, шанувальник!
— Слухай, шанувальник, я тобі зараз ребра перерахую, а потім парочку вирву для профілактики стрункості фігури! — з явною погрозою вимовив Максим. — Що це за розмови про шанувальника? Ти вирішив дружину у мене відвести?
– Ой, ні! Ви мене абсолютно неправильно зрозуміли! – чоловік замахав руками. – Я не в тому сенсі шанувальник! Я, в сенсі, шанувальник її таланту!
– У Варі, начебто, немає особливих талантів, – розгубився Максим.
– Ну, знаєте, отримати довічну дискваліфікацію в вісімнадцять років по Муай Тай за надмірну жорстокість, тут потрібен великий талант! – вигукнув чоловік.
– Шкода, що після пари виграних приватних турнірів вона перестала виступати! Спостерігати за нею на рингу було одним задоволенням!
Максим тремтячими руками намагався дістати телефон з кишені. Той зрадницьки випав на асфальт і розлетівся. Коли Максим поспіхом зібрав його, включатися той не захотів.
Максим біг додому! І бурмотів собі під ніс:
— Господи, тільки б встигнути!
Коли в селищі з’явилася нова мешканка, Максим відразу звернув на неї увагу. А хто б не звернув? Молода, спортивна, цікава, весела. Так ще в школу влаштувалася вчителькою фізкультури у молодших класах.
Всі відразу припустили, що це студентка за розподілом, яка відпрацює і поїде. А виявилося, що дівчині двадцять п’ять років, і вона приїхала назавжди.
Потім почали чекати, що вона слідом за собою перевезе сім’ю, але виявилося, що дівчина одна.
— Щось тут нечисто! — пліткували жінки. — Молода і цікава, а приїхала до нас! Можу присягнутися, що за нею ховається якась страшна таємниця!
— Які таємниці в наш час? — відмахувалася інша. — Швидше за все, обпеклася на чоловікові і приїхала душевні рани лікувати!
– Або з батьками щось не поділила, та втекла! Таке теж буває, я по телевізору бачила!
Максим придивлявся до дівчини, але підходити не поспішав.
– А чорт її знає, що у неї за історія за душею? Зрозуміліше стане, тоді й подивимося.
Робота в школі – це не тільки важка праця і нескінченна втома. Це ще й засідання в учительській, де всі і завжди виливають душу.
За півроку з Варі витягли її зворушливу історію.
— Мої батьки – бізнесмени. Нормальні, хороші люди. Але тут у них сталася криза в бізнесі, постачальник підвів.
У підсумку все почало сипатися. Ось тато і вирішив видати мене заміж за потрібну людину, щоб поправити свої справи.
А ви б бачили цього «красеня»! Я вважала за краще благополучно втекти!
— І ти зовсім одна? — хитала головою досвідчена колега.
— Скрізь люди живуть, — знизала плечима Варя. — Але я краще сама пробиватимуся в житті, ніж виходити заміж за нелюбого!
Та й не весілля це було б, а продаж! Товаром мені, до речі, теж бути не хочеться!
— Нічого, знайдеш ти тут своє кохання! — запевняли її колеги. — Нехай селище у нас невелике, але пристойні люди трапляються!
Коли достовірна з слів Варі інформація розійшлася по селищу, Максим зі своїм вибором визначився.
— Буду її в дружини брати! Наші наречені жадібні і нахабні стали, а ця тут чужа! Та й родичів її ми не побачимо!
Це він говорив своїй родині: мамі, батькові і старшому братові.
— Так вона молода, здорова, спортивна! Недарма ж фізкультуру викладає! Вона і дітей здорових подарує, і по господарству допомагатиме! Скільки тих уроків у школі?
— Відмінна партія! — погодилася рідня. — А якщо буде вередувати, то навчимо по-нашому, по-простому!
Чому вони були впевнені, що весілля буде? Та тому, що Максим був дуже гарний. А мало того, що красень, так ще й посаду мав заступника директора овочевої бази.
Коли до них приїжджала перевірка з головного, Максим був простим товарознавцем. Та й виступив на рахунок оптимізації та раціоналізації. І так він усіх дістав, що директора рухати не стали, людина він був з протекцією. Так Максима заступником поставили.
— Ти знаєш як, от і роби! А як зробиш, такий з тебе і попит!
Посміювалися, мовляв, ініціатива карається. А вийшло так, що всю овочеву базу Максим побудував. З усіх боків показав себе прекрасним управлінцем.
Правда, працівники скаржилися, що Максим Дмитрович з покараннями крутий. А його старший брат, якого Максим призначив начальником охорони, взагалі звір!
— Гнилу моркву винести не дають! І головне ж, силу не боїться застосовувати, братик братика прикриє!
Але навіть на це дивилися крізь пальці, тому що крадіжки на базі припинилися повністю.
Як Варя могла відмовити такій сумлінній людині? Спочатку погодилася погуляти, потім приймала залицяння, а, врешті-решт, погодилася стати дружиною.
Максим забрав Варю з кімнати в гуртожитку, де вона жила, і привіз до себе додому.
— Наречена, сама повинна розуміти, що ми живемо однією великою родиною! — пустилася свекруха в балаканину.
— І все ми робимо разом, і допомагаємо один одному! Я не знаю, як було у тебе в родині, а наші порядки такі!
— У нас в родині ніяких порядків не було, — сказала Варя. — Ви ж знаєте, напевно, що я від тих порядків втекла! А раз я дружина Максима, значить, буду вчитися жити за нашими теперішніми порядками!
Така заява була сприйнята з натхненням.
— Тільки, вибачте мене, але я нічого не вмію, — Варя зніяковіла. — У батьків, від яких я втекла, був персонал по господарству.
— Це ми виправимо! — добродушно вимовив свекор. — Навчимо! Ти взагалі, навчаєшся?
— В принципі, так, — відповіла Варя. — Тільки ось несправедливості не терплю.
— Дорога моя, — знову підключилася свекруха. — Справедливість — поняття відносне! Є правила сімейного життя, яким не одна тисяча років!
Шануй свого чоловіка і його рідню! Поважай так, як хочеш, щоб тебе поважали! А ще жінку прикрашає слухняність і лагідність! Зате чоловіки піклуються про жінок і самі розбираються з великими справами і проблемами!
— Ну, якщо так прийнято, — знизала плечима Варя. — Але, сподіваюся, покарань, як у домострої, немає?
— Ні батогів, ні стайні не тримаємо! — розсміявся свекор.
Щодо домострою Варя як у воду дивилася. Свободу їй урізали по максимуму буквально через місяць після весілля.
Тільки на роботу і в магазин! З усіх інших питань:
— Куди це ти збираєшся? У будинку справ повно! А ще ж город, кури, качки! Варя! — кричала Наталія Петрівна. — Ми ж сім’я! А я не можу одна це все тягнути!
Про одну, свекруха не перебільшувала. Максим з братом постійно пропадали на роботі. З самого раннього ранку і до пізньої ночі. А іноді і на ніч залишалися, тому що овочева база відвантажувала і приймала цілодобово.
Свекор мучився спиною і ногами, тому працював більше язиком. Тобто, давав цінні поради. А все, буквально все, трималося на плечах Наталії Петрівни і Варі.
Але і сама Наталія Петрівна вже не була дівчинкою. То тиск підскакує, то на зміну погоди суглоби крутить. А то з головним болем звалиться. А домашнє господарство вихідних не передбачає!
— А як же особисте життя? — запитувала Варя. — Не в сенсі з чоловіком, а особисте? Ну, там кіно, кафе, просто прогулятися. У мене ж досі подруг немає!
— Подруги в шлюбі жінці не потрібні! І повір моєму досвіду, шкоди від цих подруг для заміжньої жінки більше, ніж користі!
А про кафе і кіно — це ти з чоловіком розмовляй! І непристойно це, коли жінка без чоловіка в громадських місцях! У нас тут не місто, тут такого надумають, що ніколи не відмиєшся!
— Серйозно? — здивувалася Варя.
— Ти, дівчинко, раніше в великому місті жила! А тут у нас все у всіх на виду! Крок убік і таких ярликів навісять, не відмиєшся і не відмолишся! А ти ж вчителька! Можуть же і з ганьбою погнати!
Логіка залізна, але поховати себе на ниві сімейного господарства Варя теж не збиралася.
Працювала, робила, виконувала доручення, але вимагала і до себе гідного ставлення. Десь в позу встане, десь голос підвищить, десь прямим текстом пошле.
— Працювати, то на рівних! — говорила вона. — А якщо хтось лежить, а хтось працює, то я відмовляюся так!
Два з половиною роки минуло після весілля Максима і Варі. А вона так і не заспокоїлася. Вимагала, щоб усі вкладалися в справи чесно. А якщо ні, то і вона не збирається.
— Ух, і характер у цієї Варьки! — вигукувала Наталія Петрівна, коли Варю відправили в магазин. — Дістала гірше гіркої редьки! Їй слово, вона п’ять у відповідь!
— І мене вона не поважає! — вимовив Дмитро Андрійович. — Просиш у неї подушечку принести або води, а вона відмахнулася, мовляв, зайнята!
— Максиме, це непорядок, — вимовив Микита, старший брат Максима. — Вона наших батьків ображає! А де це бачено, щоб таке прощати?
– Сам розумію, що вона знущається! Мені перечить, а я ж чоловік! Треба приборкати її, як звіра в цирку! І це ж ще дітей у нас немає! А якщо будуть, вона сяде на коня, що вона мати! І тоді вже нам буде тісно в нашому домі!
– Треба підготуватися, – сказав Микита. — Виведи її в центр погуляти, а потім одну додому відправ! А ми її тут зустрінемо і так поговоримо…
Зрозуміє словами, добре. Ні, додамо сили! А якщо бунт почне піднімати, замкнемо в підвал, а в школі скажемо, що у відпустку поїхала! Місяць посидить, заспокоїться!
Так і зробили. Поки Максим вигулював Варю, рідня підготувалася, налаштувалася, прийшла, як то кажуть, у священну лють, і стали дзвінка від Максима чекати, коли Варька додому піде, щоб зустріти її!
Максим не встиг.
Хвіртка була на місці, а ось дверей у будинок не було, ніби їх там ніколи й не було. У сінях на підлозі сидів Микита і вивав, тримаючи поламану руку. Максим витягнув у брата з кишені телефон, набрав номер швидкої і сунув йому під вухо:
— Кажи адресу! — прокричав Максим, щоб пробитися крізь шок. — І скажи, щоб пару машин прислали!
Микита закивав, морщачись від болю.
У передпокої серед уламків меблів лежав батько. Без свідомості, але живий. Це не могло не радувати. А в кухні, біля самих дверей, сиділа мама.
Сиділа на підлозі, на обличчі наливався шикарний синець, а в руках вона тримала переламану навпіл величезну качалку, якою на свята розкачувала тісто на пироги.
За кухонним столом сиділа Варя і спокійно пила чай.
— Коханий? — підняла Варя погляд на чоловіка. — Ти за своєю порцією прийшов?
— Н-ні, — пробурмотів Максим.
— Тоді навіть не знаю, що тобі запропонувати, — Варя замислилася. — Може, трохи справедливості в сімейні стосунки?
— Про таке раніше треба було попереджати! — вигукнув він. — Ти ж людей мало не…
— Я міру знаю! І кожен отримав адекватну відповідь! Хто на мене з чим пішов, той тим і отримав!
А качалку я об коліно зламала! І матусю твою я не чіпала, вона з дверима поцілувалася, коли з передпокою бігла!
— І як ми після цього будемо далі жити? — запитав Максим.
— Я думаю, дружно! — посміхнулася Варя. — А головне, по справедливості! А про розлучення навіть не думай, я при надії! І у моєї дитини буде батько!
Максим ковтнув:
— Добре, кохана!
Коли всі підлікувалися і заспокоїлися, правила сім’ї були дещо переглянуті.
Зате в родині тепер панував мир і спокій. І ніхто ніколи більше нікого не образив!