“– Я тобі, Борю, не Машка! Я терпіти тебе більше не буду! На моїй шиї сидіти не вийде! Так що давай, синку, дрібнички збирай і слідом за дружиною!
“– Я тобі, Борю, не Машка! Я терпіти тебе більше не буду! На моїй шиї сидіти не вийде! Так що давай, синку, дрібнички збирай і слідом за дружиною!
Ох, і злий був сьогодні Борис! Язик свербів висловити дружині все, що накипіло. Але вона, хитра лисиця, щойно відчула недобре в його голосі, відразу скинула дзвінок.
Зате мужикам весело – покликав їх на підтримку, а вони глузують, підколюють, штовхають у плече, наче йому зараз весело. А чому радіти? Тому, що дружина зганьбила, відчитала, як хлопця нерозумного, та так, що всі чули?
Присоромила перед друзяками, і тепер їм в очі дивитися соромно. Де це бачено, щоб баба на чоловіка підвищувала голос? І за що? За порожній холодильник! Ну, взяв продукти, то ж для справи!
Друзі на природу покликали, не з порожніми ж руками їхати. М’яса прихопив, рибки, ковбаски, сиру та пляшечку, яку у засіках Марії відкопав. Вона ховає, думає, не знає він, де її схованка, а він в курсі, бере звідти іноді.
Тільки раніше дружина так не голосила, а цього разу, ніби дідько в неї вселився! Кричала так, що трохи барабанні перетинки не лопнули. Слова такі говорили, що вуха в трубочку згорталися.
Він і не підозрював, що вона таке знає! Ще й матір’ю його надумала лякати. Знайшла чим! Та йому до матері, як до місяця пішки. Хай бурчить, скільки влізе, а він все одно по-своєму зробить.
– Що, Борько, зла на тебе дружина? Лупити не буде, коли додому прийдеш, га? – підначував один.
– Та який там, у кут його поставить, на гречку! – підхоплював інший.
– Ні, мужики, посадить за стіл, та нотації читати буде, а потім спати відправить на диван! – підтакував третій.
Чим веселіше було їм, тим похмурішим ставав Борис. Такого приниження з часів школи не відчував, і зараз був готовий не тільки з дружиною розібратися, а й друзям пики начистити.
Терпіти глузування було вище його сил, тому, схопившись на ноги, він вилетів з бару, де планував відпочити, і попрямував додому.
А там на нього вже чекала дружина, теж зла, не на жарт. Та й як не сердитись, якщо, повернулася додому, а на неї свекруха голодними очима дивиться?
– А ви чого це, як неприкаяна сидите? Вечерю приготували? – Свекруха зітхнула. – Так ні з чого!
Марія здивувалася. Як же ні з чого, якщо вона особисто кілька днів тому сумки з ринку притягла? Як получку отримала, так одразу запаси поповнила.
Примружилася на свекруху з підозрою, а та очима кліпає, як невинна овечка. Тоді Маша кинулася до шафи з крупами. На місці все.
– Ну, ось же, будь-яку беріть та варіть! Чи ви мого дозволу чекаєте?
Свекруха знову зітхнула, наче на грудях у неї камінь лежав, а потім раптом сказала:
– А до крупи я тобі що приготую?
Марія смикнула дверцята холодильника і оторопіла. Порожній! Ні м’яса, ні риби, ні навіть помідор не залишилося. Все, що купила, – зникло!
– А де все?” – Тількт й змогла видавити вона від шоку.
– Боря забрав. Вони з мужиками на природу збиралися, а потім ще в бар.
Отоді вона й зателефонувала, все й висловила, бо за справу:
– Добре влаштувався! Я на двох роботах тебе та твою мамку тягну, а ти чужі роти годуєш!
Висловила все, бо втомилася так жити, а потім вимкнулася. Зрозуміла, що й так забагато наговорила. Он у свекрухи вже підборіддя тремтить.
– Марійко, даремно ти так. Він же тепер незадоволений прийде.
– А мені що, щоразу під його настрій підлаштовуватися? Хай тільки спробує хоч слово сказати! Розлучуся, як пити дати!
Мати Бориса схопилася за серце:
– Ой, не кажи так! Ви ж сім’я! Яке розлучення?
Маша не відповіла. Бо, якби відкрила рота зараз, то зізналася б, що втомилася від такого життя. Вона себе мужиком почуває! Все на ній: і побут, і заробіток, і навіть свекруха.
І давила ця втома на Марію з кожним днем все сильніше. І чим більше вона думала про своє життя, тим сильніше міцніла в ній рішучість змінити його.
Ось і чекала тепер чоловіка, щоб поставити йому останній ультиматум: або він шукає роботу і бере участь у їхньому житті, або розлучення!
Але Борис не дав їй рота розкрити. З порога обсипав звинуваченнями, крик підняв такий, що, мабуть, усі сусіди чули:
– Чому я через тебе, жінки, маю перед мужиками червоніти? Тобі що, шматка хліба шкода? Вдавишся, якщо поділишся? Я в тебе не крав! Я тут живу! Я твій чоловік! Ти в моєму домі живеш, і будеш мене харчами дорікати?
Марія тільки посміхнулася і сказала в’їдливо:
– А ти ці харчі купував? Що стоїш тут мене відчитуєш?
Боря, аж скипів від цих слів. Спочатку продуктами, а тепер грішми дорікнула! Стиснув руки в кулаки, щоб дурниць не наробити, і процідив:
– Все! Мій терпець урвався! Із завтрашнього дня подаю на розлучення! Дістала ти мене, ось так! – Провів він рукою по горлу і посміхнувся.
– Речі свої збирай і вали на всі чотири боки! Думаєш, потрібна комусь будеш, крім мене? Та тебе з твоїм паскудним характером заміж більше ніхто не візьме! Будеш лікті кусати, що не жилося тобі зі мною спокійно.
Він чекав переляку в очах дружини, а вона раптом широко посміхнулася і якось надто натхненно скрикнула:
– Ура! Ти за мене вирішив мою дилему! Розлучення? Так розлучення! Я думала дати тобі останній шанс, але бачу – дарма.
– Піду, зберу речі! – І, справді, кинулася збирати валізу, ще й наспівуючи щось веселеньке собі під ніс.
Зате свекрусі було анітрохи не весело. Вона мовчки слухала сварки сина та невістки, а коли зрозуміла, що Борька накоїв, за серце схопилася.
– Ти що ж, паразит такий, твориш? А ти головою своєю подумав, перш ніж говорити таке дружині? – Чоловік відмахнувся.
– Ти, мамо, взагалі не лізь! Сам розберусь! Буде ще баба мною командувати! Нехай котиться!
Жінка похитала головою:
– Ой, дурний… Боже, у кого ти такий вдався? Ні працювати не можеш, ні думати! Марія то покотиться, а що ти робитимеш, коли вона піде?
Борис спершу слів матері не зрозумів, глянув на неї, як на божевільну:
– Мамо, а чого тобі переживати? Тобі що, найбільше потрібно? Я не пропаду, баб довкола вистачає!
Мати посміхнулася:
– Та кому ти потрібний, безробітний? Це ж якою треба бути, щоб на такого спокуситися? Маша і та терпіла тебе, скрипнувши зубами.
І ось тут до нього дійшло, нарешті, про що говорить йому мати. Борис уже два роки у пошуках роботи був. Як звільнили, так досі лише обіцянками сім’ю годував.
Усіх їх Маша годувала, усі проблеми вирішувала. А тепер, як він її вигнав, йому самому крутитися доведеться.
Мати, побачивши, що син зметикував, кивнула йому, а потім на двері:
– Іди, перепрошуй, може, ще не пізно.
Вона не побачила обурення на обличчі сина. Він уже відвернувся і подався до спальні. Увійшов і, задерши вище підборіддя, промимрив:
– Ти це, Машо, годі дурнею займатися! Ти ж розумієш, що я несерйозно? Просто знай наступного разу своє місце, і все буде добре.
Дружина реготнула, обернулася і покрутила пальцем біля скроні:
– Ти, Борю, що там із своїми мужиками хлебтав? Зовсім з глузду з’їхав? Та я тепер ні за які пряники не передумаю! Ти сам сказав “розлучення”. Ось і все!
– Квартира твоя, я не претендую, а тримати мене не треба. – Вона ривком застебнула блискавку на валізі і, поставивши її коліщатками на підлогу, рушила до дверей. Чоловік за нею.
– Ти добре подумай, Машо! Я ж тобі по-доброму пропоную конфлікт зам’яти.
– А я тебе про це не просила, – сказала вона, не обертаючись і не зупиняючись. Двері були все ближче, і їй хотілося до них не просто йти, а бігти, щоб швидше покинути цей будинок, та його мешканців.
Вона вже майже взялася за ручку, коли за руку її схопила свекруха.
– Машо, ти що ж твориш? Гаразд, він недолугий, але ж ти жінка розумна!
Невістка хитнула головою:
– Була б розумна – давно б пішла! А так… вважайте, на мене зійшло осяяння. Ваш син нехай живе, як хоче, а з мене вистачить! Я вам більше нічого не зобов’язана. – І вона вийшла, тихенько прикривши за собою двері.
У передпокої повисла тиша. Мати дивилася важким поглядом на сина, а той відчув себе ніяково, м’яв у руках ключі, які сунула йому дружина перед тим, як вийти.
– Задоволений? – Нарешті сказала мати.
– А що одразу я? Я не винен, що вона така нестримна?
– А хто, я? – відрізала жінка, а потім тицьнула пальцем у двері:
– Я тобі, Борю, не Машка! Я терпіти тебе більше не буду! На моїй шиї сидіти не вийде! Так що давай, синку, дрібнички збирай і слідом за дружиною!
– Мамо, та ти що, з дуба впала! Куди я піду проти ночі?
– А це не мої проблеми! До мужиків просись, яких годував і напував! А квартира моя, і мені тут ледарі не потрібні! А сам не підеш – поліцію на тебе викликаю! Виведуть!
Довелося йти. Тільки ось ніхто з мужиків ночівлю йому не запропонував, і Маша на дзвінки не відповідала. А їй навіщо відповідати?
Вона вже солодко спала в готелі, і снилося їй її нове, щасливе життя, без чоловіка та свекрухи на шиї. І прокинулася вона виспаною і з посмішкою, бо знала, що сон віщій…
Як вважаєте, слушно вчинила дружина, чи перегнула палицю?