Катя закінчила університет, і повернулася до рідного міста. Дівчина одразу приїхала до батьків. – Ну, і які плани далі? – з усмішкою поцікавився батько. – Мені запропонували хороше місце, на одному з наших місцевих підприємств, – повідомила Катя. – Ну, а жити буду у бабусиній квартирі, яку вона мені залишила. Раптом, Катя помітила, як батько змінився на обличчі, після її слів. – Тату, щось сталося? – захвилювалася донька. – Доню, щодо бабусиної квартири… Не вийде тобі там жити, – якось дивно сказав чоловік. – В сенсі не вийде? Чому? – Катя здивовано дивилася на батька, не розуміючи, що відбувається.

Катя закінчила університет, і повернулася до рідного міста. Дівчина одразу приїхала до батьків. – Ну, і які плани далі? – з усмішкою поцікавився батько. – Мені запропонували хороше місце, на одному з наших місцевих підприємств, – повідомила Катя. – Ну, а жити буду у бабусиній квартирі, яку вона мені залишила. Раптом, Катя помітила, як батько змінився на обличчі, після її слів. – Тату, щось сталося? – захвилювалася донька. – Доню, щодо бабусиної квартири… Не вийде тобі там жити, – якось дивно сказав чоловік. – В сенсі не вийде? Чому? – Катя здивовано дивилася на батька, не розуміючи, що відбувається.

Після того, як не стало мами, Катя з татом два роки жили самі. Іноді до них приїжджала бабуся, яка мешкала тут же, у місті, але в іншому районі. Вона готувала, прасувала білизну, вчила внучку, як зварити макарони, посмажити яєчню.

А потім у їхній квартирі з’явилися Алла та її п’ятнадцятирічна донька Віра. Тато сказав десятирічній Каті, що всі вони житимуть разом, бо він одружився з Аллою.

Бабуся тепер до них не приїжджала, проте Катя часто була у неї на вихідних, а під час канікул взагалі перебиралася до її затишної однокімнатної квартири. Тут дівчинці було спокійніше.

Вони разом займалися господарством, бабуся вчила Катю в’язати, іноді вони ходили до театру, а одного разу навіть їздили на цілих два тижні в Одесу, де жила бабусина сестра.

Під час навчального року Катя жила вдома. Алла не була злою мачухою, яких зображують у казках, але й доброю теж була. Жінка ставилася до дочки свого чоловіка абсолютно байдуже. І дівчинка відчувала цю байдужість.

Алла робила для Каті все, що було потрібно: так само, як і Віру, кликала до столу, причому ніколи не обділяла ласощами, купувала падчериці одяг та взуття, коли старий приходив до непридатності, але жодного разу не запитала, як у Каті справи в школі.

А коли дівчинка нездужала, Алла стежила за тим, щоб Катя вчасно приймала пігулки та вимірювала температуру. Але жодного разу не пошкодувала її.

Погано було лише одне: квартира у них була двокімнатна, і Каті доводилося ділити одну кімнату з Вірою.

У такій ситуації і між рідними братами та сестрами часто виникають сварки, а коли дванадцять квадратних метрів ділять дві зовсім чужі одна одній дівчинки, без суперечок та невдоволення з обох боків обходитися не вдавалося.

Сперечалися в основному через полиці у вузькій шафі, яка важко поміщалася в «дитячій», як називали цю кімнату, через місце за столом, коли треба було робити уроки.

Зрозуміло, що Алла в таких випадках завжди була на боці своєї дочки:

– Катю, ти в шостому класі – вам задають не так багато, а Вірі цього року іспити складати. Візьми книжки та йди на кухню – там зараз вільно.

Часто це закінчувалося тим, що Каті доводилося вивчати вірш у ванній.

Але вона не скаржилася. Коли тато питав її, як справи, вона відповіла:

– Нормально.

А що було скаржитися? Тато все одно цілий день на роботі, а Алла навряд чи ставитиметься до неї краще, якщо Катя стане причиною сімейних сварок.

Дівчинка розраховувала на те, що Віра цього року закінчить школу, вступить до університету та поїде до обласного центру. Тоді Катя хоч би у своїй кімнаті буде господаркою.

Але надії Каті не здійснилися – Віра іспити склала погано, тому вступити до університету їй не вдалося. Тож вона віднесла документи до коледжу та залишилася жити вдома.

Тоді Катя вирішила, що якщо Вірі не вдалося поїхати, то поїде вона. До закінчення школи їй залишалося майже п’ять років, і дівчинка вирішила, що вона обов’язково поїде з дому. І взялася за навчання.

Її успіхами ніхто вдома не цікавився, тому і для батька, і для Алли, і особливо для Віри стало несподіванкою, що Катя закінчила дев’ятий клас із чудовим атестатом.

Алла спробувала було заїкнутися, що Каті ні до чого йти в десятий клас, що краще вступити до коледжу і швидше отримати якусь професію:

– Дивись, Віра вже заробляє. І Катя за два-три роки теж зможе працювати. А якщо вона вчитися поїде, то вона ще, років сім у нас на шиї сидітиме.

– На вашій шиї я точно не сиджу, – відповіла Катя.

Батько її підтримав, ще й бабуся втрутилася. Звичайно, це не покращило ставлення Алли до падчериці, але вона не наважилася заперечувати чоловікові.

Через два роки, отримавши золоту медаль, Катя вступила до університету, обравши професію технолога харчової промисловості та поїхала з дому.

Це було дуже доречно, тому що Віра оголосила, що вона збирається заміж. Катя на весіллі не була, хоч отримала офіційне запрошення.

Вона не поїхала не тому, що їй було нецікаво, просто дівчина тільки-но увійшла до ритму навчання, і їй не хотілося пропускати лекції та семінари.

Віра з чоловіком зʼїздили у весільну подорож до Туреччини та, повернувшись, оселилися у квартирі батьків Олега. Але прожили вони там недовго – через два місяці, посварившись зі свекрухою, Віра повернулася до матері. Олег переїхав за нею за кілька днів.

Тепер у двокімнатній квартирі жили дві родини, і Каті, яка приїхала на зимові канікули, навіть зупинитися не було де. Її дала притулок бабуся.

Так тепер і повелося: приїжджаючи на канікули, онука зупинялася в неї.

Але коли Катя навчалася на третьому курсі, бабусі несподівано не стало. Тихо, уві сні.

Після жалобних заходів батько вирішив поговорити з Катею.

– Катю, ти, мабуть, знаєш, що Олена Василівна залишила свою квартиру тобі, – сказав він.

– Так, бабуся мені казала, – відповіла Катя.

– У мене до тебе прохання: як тільки квартира офіційно стане твоєю, дозволь тимчасово пожити в ній Вірі та Олег. Їхньому Денису незабаром рік, і, чесно кажучи, нам дуже тісно. Ти все одно ще два з половиною роки навчатимешся і житимеш у гуртожитку.

– Тату, взагалі-то я хотіла її здавати. Звісно, я отримую пенсію за маму та стипендію. Але цього на життя не вистачає і мені доводиться підробляти.

– Але ж квартиру треба утримувати – платити комуналку. І ще невідомо, які квартиранти трапляться. А тут таки свої. І давай я тобі щомісяця вісім тисяч перекидатиму, щоб ти могла не відволікатися від навчання, – запропонував батько.

– Добре, – погодилася Катя. – Тільки з умовою, що Віра триматиме квартиру в порядку і що вони відразу ж, як я повернуся після навчання, з’їдуть без суперечок.

– Нічого собі – вісім тисяч! Щомісяця! А ти, Катерина не знахабніла? – обурилася Алла.

– Алло, адже я вже давно не та десятирічна дівчинка, яку ви так старанно ігнорували в дитинстві. Вісім тисяч видаються вам дуже великою сумою? Тоді нехай Віра зі своєю родиною винайме іншу квартиру. Я дивилася ціни – менше чотирнадцяти – п’ятнадцяти тисяч немає. Або живіть усі разом у цій квартирі. До речі, не знаю, чи казав вам тато чи ні, але й у ній половина частки належить мені. Мама припускала, що батько довго один не житиме, тому написала заповіт на мене.

– Олексію! Це правда? У тебе лише половина квартири? Не вся? – обурено звернулася Алла до чоловіка. – А чому ти мені не сказав?

– По-перше, ти не питала, а по-друге, це щось змінює? Ми як жили тут, так і житимемо. Якщо, звичайно, ти не наїжджатимеш на Катю. І ще: скажи їй спасибі: Віра з Олегом можуть два з половиною роки жити у квартирі Олени Василівни, поки Катя навчається.

За час, що залишився до кінця навчання, Катя приїжджала до рідного міста лише двічі – відвідати могилку бабусі. Зупинялася обидва рази в батька. Алла була не дуже задоволена, але мовчала.

Під час другого візиту Катя сама завела розмову:

– Алло, Віра та Олег вирішують питання із квартирою? Я у червні отримую диплом і повертаюся. У них залишилося чотири місяці.

– Цікава ти яка! Віра ще не працює, у Олега зарплата смішна. На що їм купувати квартиру?

– Я всіх цих подробиць не знаю. Просто хотіла нагадати нашу угоду: як тільки я повертаюся, вони з квартири з’їжджають. Повернуся я після двадцять п’ятого червня, – сказала Катя.

Але коли вона повернулася, з’ясувалося, що Віра та Олег не з’їжджали, і повертатись крім квартири, де живуть батько Каті та Алла, нікуди.

– Взагалі, ти не маєш права їх із квартири виганяти – Віра вагітна. Я спеціально консультувалася, – заявила Алла.

– Катю, хай вони там поживуть, а ти в нас оселишся. Ти знаєш, я, як згадаю той кошмар, коли ми тут усім натовпом жили, мені зле стає. Поступися, – попросив батько.

Але у Каті змінилися плани. Якщо раніше вона думала жити у рідному місті та працювати на місцевому заводі, то зовсім недавно їй запропонували місце на великому хлібозаводі в обласному центрі. Приступити до роботи треба було в середині липня, тому вона розраховувала за час розібратися з квартирою.

Катя планувала продати її і трохи згодом, коли пропрацює необхідний час, взяти іпотеку.

– Продати? Не думаю, що тобі це вдасться. Не лише за два тижні, а й за два роки. Ходять покупці, а їм можна на вушко шепнути, що квартира холодна, що сусіди галасливі. І ти будеш продавати її дуже довго, – посміхнулася Алла.

– А я не сама цим займатимусь, – пояснила Катя. – Я вже уклала договір з ріелторською агенцією, а мої інтереси представлятиме адвокат. Він усі закони знає, так що нашепчете ви собі на штраф пристойного розміру.

Тож довелося Вірі звільнити квартиру – люди, які прийшли з довіреністю від власника, жодних жалісливих історій слухати не стали. Договору немає, реєстрації немає. Як кажуть, просимо на вихід.

Бабусина квартира продалася за місяць. А після Нового року Катя вже купила собі нову. Квартира була порожня, але коли дівчина увійшла до неї, вона нарешті відчула себе вдома.