— Поверни мені все, що я тобі подарував!— голосно вимагав Сергій, вриваючись до кімнати.

— Поверни мені все, що я тобі подарував!— голосно вимагав Сергій, вриваючись до кімнати.

— Що?! — здивовано перепитала Катя, підхоплюючись зі старого крісла. Вона щойно повернулася з пробіжки, на ній були спортивні лосини і легка кофта, а її зовнішній вигляд видавав легку втому.

Сергій похмуро схрестив руки на грудях. У його голосі звучала явна злість:

— Я сказав: поверни все, що я тобі подарував. Ти цього не заслуговуєш.

Ще недавно вони з Сергієм здавалися ідеальною парою — принаймні, так думали оточуючі. Їхня історія почалася два роки тому в невеликому барі, куди вона заглянула після занять в університеті.

Тоді Катя була студенткою третього курсу факультету культури і мистецтв, мріяла про літературну кар’єру і писала свої перші оповідання. Сергій же працював айтішником у великій компанії, носив дорогий годинник і справляв враження людини, впевненої в собі.

— Дивно, що ми раніше не зустрічалися, — посміхався він, розливаючи напій з пляшки того вечора, коли вони познайомилися.

— Не знаю, зазвичай я тут не буваю. Подруга притягла мене… але вона вже пішла, — зізналася Катя.

Їхні розмови тоді здавалися легкими і невимушеними — від книжкових новинок до політики. Сергій вражав її уважністю і впевненістю. Катя відчувала, що його спокійна сила одночасно притягує і злегка лякає її.

Вони зустрічалися без особливих планів. Сергій говорив, що втомився від порожніх романів, а Катя просто насолоджувалася спілкуванням.

Він пригощав її в кафе, іноді робив милі сюрпризи — наприклад, футболки з принтами з улюблених книг. Одного разу він подарував їй рідкісне видання віршів , і Катя подумала, що він дивно добре її розуміє.

Сергій вважав себе старшим і досвідченішим, тому постійно повторював, що повинен «піклуватися про неї».

Каті це здавалося милим. Він давав їй гроші на таксі, купував дорогий одяг «на свій смак». Поступово вона звикла до його щедрості, навіть не замислюючись, що одного разу він може вимагати все назад.

З моменту їхнього розставання минув лише місяць. Катя думала, що все завершилося мирно. Сергій забрав свої речі, залишивши біля її дверей пакет з посудом та іншими дрібницями, які вона колись позичила йому. Але про «повернення подарунків» не йшлося.

І ось тепер він стоїть перед нею, свердлить її поглядом і вимовляє ті самі слова: «Поверни мені всі подарунки — ти їх не заслужила!»

— Сергію, давай спокійно, — спробувала заспокоїти його Катя. — Про що ти? Які ще подарунки? Ти ж сам їх дарував…

Він гордо підняв підборіддя:
— Так, я дарував. Але тоді я думав, що ми разом, що між нами справжній зв’язок. А тепер… Я дізнався, що ти вже ходила на побачення!

Катя не повірила своїм вухам:

— На побачення?! Звідки ти це взяв? І навіть якщо так, ми більше не пара. Я маю право жити своїм життям.

— Звичайно, звичайно, — саркастично зауважив Сергій. — Але раз ти так швидко знайшла заміну, то чому б не повернути годинник, який я подарував тобі на річницю? А ще ноутбук, який я оплатив… Пам’ятаєш сукню від італійського бренду? І…

— Зачекай, — перебила Катя. — Ти серйозно хочеш, щоб я повернула тобі всі ці речі тільки тому, що ми розлучилися?!

Сергій холодно кивнув:
— Так. Ти їх не заслужила. Адже ти вже не моя дівчина. Якщо ти вирішила будувати своє життя по-новому, нехай подарунки повертаються тому, хто їх оплатив.

Катя відвернулася до вікна. Їй хотілося розсміятися, але всередині наростала образа. З одного боку, вона знала: подарунки юридично не потрібно повертати. З іншого — перед нею стояв абсолютно чужий чоловік, чиї очі горіли дитячою образою та егоїзмом.

— Тобто ти вважаєш, що все, що ти мені дарував, — це не подарунки, а інвестиції? І тепер ти хочеш все забрати? — запитала вона, намагаючись зберігати спокій.

— Я так не казав. Але якщо ти вважаєш себе «правою» після наших сварок, то навіщо тобі мої речі? Нехай новий шанувальник купує їх, якщо знайдеться, — додав він отруйно.

Катя відчула, як щоки заливаються рум’янцем від обурення. Було очевидно, що Сергій прийшов, щоб принизити її, змусити відчути провину. Але чому вона повинна виправдовуватися?

— Новий шанувальник — це не твоя справа, — сказала вона, глибоко зітхнувши. — А щодо подарунків… Ти справді хочеш їх забрати? Добре…

— Так, хочу, — повторив він, хоча в його голосі промайнула легка тривога — він явно не очікував, що вона погодиться так швидко.

Поки Катя збиралася з думками, в пам’яті спливли їхні останні спільні дні.

Все почалося з дрібної сварки, коли вона заявила, що збирається на море з подругами. Сергій відповів холодно: «Навіщо тобі ці подруги? Чому ми не можемо відпочити удвох?»

За ніч їхня розмова переросла у великий конфлікт, де вони витягли на світло всі накопичені образи. Сергій дорікав їй за те, що вона мало часу приділяє дому і занадто зайнята своїми мріями. Катя ж звинувачувала його в контролі і неповазі до її особистого простору.

Скандал продовжився. Сергій дозволив собі принизливі коментарі про її освіту, а Катя у відповідь заявила: «Твій характер став нестерпним. Я йду». Розлучилися вони того ж дня, домовившись «залишитися друзями», але на практиці все пішло зовсім інакше.

Катя поглянула на Сергія. Він відкинув волосся назад і нервово скривив губи:

— Ну, ти принесеш все чи мені самому ритися в твоїх речах?

— Ритися не будеш, — різко кинула Катя. — Сиди на дивані, якщо хочеш. Я все зберу.

Вона зайшла в кімнату, увімкнула світло і озирнулася. «Що він мені дарував?» — подумала вона. Годинник лежав у скриньці, ноутбук стояв на столі, сукня висіла в шафі, браслет спочивав у коробочці… А ще кросівки, сумка, безліч інших речей. «Гаразд, буде тобі сюрприз», — вирішила Катя.

Кладучи подарунки в пакет, вона відчувала одночасно образу і задоволення. Їй не хотілося зберігати ці речі як нагадування про Сергія. «Забирай, якщо так потрібно. Без них я впораюся», — сказала вона собі.

Коли Катя винесла важкий пакет, Сергій лише сказав:

— Це все?

— Можливо, ні, але почнемо з цього, — відповіла вона.

Сергій почав перебирати вміст пакета, немов перевіряючий ревізор. Спочатку дістав сукню, оглянув ярлик і хмикнув:

— Сумніваюся, що ти її хоч раз одягла. Гаразд, може, продам.

Катя мовчала, спостерігаючи за цією сценою. Потім він витягнув сумку, браслет… Нарешті, дійшов до ноутбука, акуратно упакованого в чорний чохол.

— Це точно моє. Я за нього платив.

Катя кивнула, зберігаючи спокій. Але всередині лунало питання: «Чому він такий дріб’язковий? Хіба тільки через бажання помститися?

На самому дні пакета лежав годинник — той самий, з гравіюванням: «З коханою— разом назавжди». Сергій взяв його в руки, прочитав напис. На мить в очах промайнула туга, але одразу змінилася презирством.

— Теж моє. Гравірування тепер ні до чого, — холодно вимовив він. — Що ще залишилося?

— Начебто все, — байдуже відповіла Катя. — Якщо не брати до уваги дрібниці: м’які іграшки,  букети, цукерки… Може, цукерки теж повернути?

Вона не стримала іронії, але Сергій сприйняв це буквально:

— Іграшки теж давай. Я їх дарував, коли ми були разом. Значить, вони мої.

Катя зітхнула, відчуваючи суміш сміху і гіркоти. Вона сходила в кімнату і принесла пару плюшевих ведмедиків, які давно припадали пилом на полиці. Поклала їх у пакет.

— Ну що, задоволена? — саркастично запитав він.

— Не знаю, ти чогось добиваєшся, — відповіла вона, хмурячись.

Катя згадала браслет з бісера, який він подарував їй на початку їхніх стосунків. Простий, куплений на вуличному ярмарку. Тоді він здавався таким зворушливим. Вона зберігала його в скриньці батька, поруч із фотографіями та старими листівками.

«А чому б і ні? Нехай забирає, раз така історія», — подумала вона.

Вона принесла скриньку, дістала браслет і кинула в пакет. Сергій не відразу зрозумів, що це, але потім згадав. Його брови сіпнулися.

— Навіть не думав, що ти зберегла це. Але добре, раз все одно повертаєш, давай.

Катя помітила в його очах проблиск ностальгії. Можливо, він теж згадав їхні прогулянки по набережній, сміх і морозиво. Але гордість і образа взяли верх.

У цей момент у двері подзвонили. Катя відкрила і побачила подругу Оксану з пакетами продуктів. Вони збиралися готувати піцу і дивитися серіал. Побачивши Сергія з пакетом у руках, Оксана здивувалася:

— Привіт. Що відбувається?

— Колишній прийшов, вимагає повернути подарунки», — знизала плечима Катя.

— Правда? — здивувалася Оксана. — Чоловіче, вам не здається, що це занадто?

— Не лізь, — обірвав її Сергій. — Я беру тільки своє.

Оксана похитала головою:

— Катюхо, допомогти зібрати коробку з його мотлохом? Може, зубні щітки знайдемо?

Катя пирхнула, а вуха Сергія почервоніли від гніву. Він хотів щось сказати, але передумав.

Нарешті, Катя підійшла до дверей, відчинила їх і подивилася на Сергія байдуже:

— Ось все, що ти мені дарував. Якщо знайду у шафі авторучку — надішлю поштою. Більше нічого немає.

Сергій стиснув пакет, який загрожував лопнути від кількості речей. Він чекав сліз, вмовлянь залишити ноутбук або годинник. Але Катя просто стояла.

— Ти навіть не протестуєш? — здивувався він.

— Навіщо? Це твій вибір — вимагати їх назад. А мій — віддати. Мені не потрібні нагадування про те, ким ти став.

Він мовчав, потім запитав:
— Ноутбук же тобі потрібен для навчання.

— Розберуся. Зароблю, куплю інший. Свобода дорожча за твої «подачки».

Сергій хмикнув:

— Ну, раз так… Бувай. Подивимося, як ти будеш жити без усього.

Він розвернувся і пішов вниз по сходах (ліфт не працював). Катя закрила двері. Оксана кинула пакети і підбігла до подруги:

— Ти як? Не шкода ноутбук, сукню? Це ж цінне!

— Трохи прикро, — зізналася Катя. — Але нехай забирає. Хочу почати життя заново, без його контролю.

— Круто! Я б, напевно, скандалила, а ти просто відпустила. Значить, ти гідна кращого.

Катя сумно посміхнулася:

— Побачимо. А поки давай готувати піцу.

Вони пройшли на кухню, і Катя відчула, що стало легше, ніж за останні місяці.

Пізніше телефон пілікнув. Повідомлення від одногрупника: «Слухай, через тиждень творчий вечір. Не допоможеш з оформленням? Кажуть, у тебе хороший смак».

Катя згадала свою мрію — організовувати літературні зустрічі. І ось уже з’явився шанс.

— Оксано, мене кличуть оформляти зал для поетичного вечора! Як класно!

— Звичайно, погоджуйся! Це чудова можливість. Нові люди, зв’язки…

Катя зрозуміла: тепер вона вільна. Ніхто більше не буде диктувати їй, як жити.

Через кілька днів, купуючи нові кеди в торговому центрі, вона помітила знайомий силует. Це був Сергій з елегантною блондинкою біля ювелірного магазину. Вони сміялися, жваво розмовляючи.

Катя відчула легкий укол: «Значить, нова пасія? Чи буде він вимагати назад і її подарунки?» — подумала вона з сарказмом.

Вона спробувала сховатися, але Сергій помітив її. На мить завмер, потім відвернувся і продовжив розмову. Катя відчула, що їй все одно. Лише тиха втома і впевненість: «У нас все скінчено. І це на краще».

Наступного дня зателефонувала мама Сергія — Марина Петрівна, яку Катя завжди поважала за її доброту.

— Катюшо, привіт. Вибач, що турбую, але я зовсім не розумію, що між вами сталося… Вчора Сергій прийшов до мене з цілим мішком твоїх речей і сказав, що ви розлучилися, а він «повернув подарунки». Що це означає? Навіщо він приніс їх мені?

Катя зітхнула:

— Вітаю, Марино Петрівно. Так, ми розлучилися. Він зажадав повернути все, що колись дарував. Я зібрала все і віддала. Мабуть, тепер він приніс це вам. Не знаю, що він збирається з цим робити. Можливо, продасть…

— Ох, дівчинко, який же він дурень… Вибач, — зітхнула мама Сергія. — Я намагаюся поговорити з ним, але він упертий. Мені так шкода. Ти чудова дівчина. Я полюбила тебе, думала, ви одружитеся…

Катя відчула смуток:
— Марино Петрівно, дякую за добрі слова. Але, на жаль, ми не зійшлися. Його поведінка… дивна, м’яко кажучи. Хоча, можливо, це на краще. Я не хочу повертатися до тих стосунків. Все скінчено.

— Я розумію, — м’яко сказала жінка. — Якщо тобі знадобиться допомога або ти захочеш забрати щось, про що не наважилася сказати йому, завжди можеш зателефонувати мені. Мені шкода.

Катя подякувала їй і попрощалася. Поклавши слухавку, вона довго сиділа, дивлячись у стіну. Сергію явно не вистачило зрілості зберегти нормальні стосунки. Він обрав шлях дрібної помсти. «Що ж, я не буду через це страждати», — твердо вирішила вона.

Через тиждень Катя повністю занурилася в підготовку до поетичного вечора в університеті. Їй довірили декорації і сценарій вступної частини.

Вона бігала по магазинах за тканинами, домовлялася з художником про банер, підбирала музику. Всередині неї прокинулася дивовижна енергія. Розставання і повернення подарунків немов звільнили її від постійних стресів і докорів Сергія.

Подарункові кошики

Вечір пройшов успішно — декорації і сценарій отримали безліч компліментів. Катя відчула давно забуте натхнення. В кінці заходу до неї підійшов один із запрошених поетів, молодий чоловік на ім’я Гліб:

— Катя, правильно? Чудова ідея з ліхтариками на сцені і музичною паузою. Дуже атмосферно. Ви теж пишете вірші?

Вона зніяковіла:
— Іноді пробую, але нікому не показую.

— Шкода. Було б цікаво почитати. Якщо захочете поділитися — напишіть мені, — він простягнув візитку.

Катя машинально взяла її і посміхнулася. «Нова глава починається», — подумала вона.

Наступного ранку пролунав дзвінок у двері. На порозі стояв кур’єр з коробкою. Катя занесла її всередину і виявила всередині знайомий ноутбук, акуратно укладений в той самий чохол. Поруч лежала записка: «Візьми назад, мені він не потрібен. Роби зі своїми текстами, що хочеш. Сергій».

Катя похитала головою і гірко посміхнулася: «Мабуть, вирішив, що продати його складно, або грошей мало. А може, мама наполягла повернути. Що ж, хоч так».

Оксана, якій Катя відразу написала, запропонувала: «Якщо не хочеш користуватися річчю, яку він повернув, можеш продати її і купити нову. Але якщо вона потрібна для роботи — залиш».

Катя подумала і вирішила: «Прийму його як бездушний інструмент. Емоційної прив’язки більше немає».

Минув місяць. Катя активно займалася організацією культурних заходів, пройшла стажування в творчому центрі. Перші гроші, нехай і невеликі, вже дозволяли їй жити.

Вона купила годинник, зручні кеди, записалася на курс з літературного редагування.

Одного вечора, коли вона з Оксаною пила чай у кафе, задзвонив телефон. На екрані висвітилося ім’я «Сергій». Катя поглянула на подругу, та знизала плечима:

– Відповідай, хто зна.

— Алло? — сказала Катя.

— Привіт… — голос Сергія звучав втомлено. — Я хотів дізнатися, як ти. Чи все у тебе гаразд?

Катя закрила очі і тихо видихнула. У голові знову спливли слова: «Поверни мені всі подарунки — ти їх не заслужила». Але зараз вона відчувала лише легкий жаль.

Подарункові кошики

— Все добре, Сергію. У мене навчання і робота. А у тебе?

— Та так, як завжди. Слухай, я розумію, що поводився некрасиво. Вибач, якщо можеш, — тихо промовив він. — Не хотілося б втрачати з тобою зв’язок остаточно.

— Що ж… вибачення приймаю, але повернути минуле неможливо. Давай не будемо затягувати цю історію. У кожного свій шлях, — спокійно відповіла Катя.

Сергій помовчав кілька секунд:
— Зрозумів… Може, коли-небудь хоча б побачимося, як старі знайомі?

— Не думаю, що це потрібно. Удачі тобі, — сказала Катя і завершила розмову, не відчуваючи докорів сумління.

Вона поклала телефон на стіл і посміхнулася Оксані. Та, прочитавши по її очах, що розмова закінчена, запитала:

— Ну, що хотів?

— Схоже, шкодує про скоєне. Але я не хочу повертатися в минуле. Все скінчено, — тихо відповіла Катя, відчуваючи приємну свободу.

До них підійшов офіціант, щоб прийняти замовлення на десерт. Катя подумала, що життя рухається вперед, і вона сама вибирає його напрямок. Тепер ніякі «подарунки» з минулого не зможуть їй диктувати умови.

Через півроку Катя закінчила університет, продовжила працювати в культурному центрі і випустила свою першу добірку есе в інтернет-журналі.

Вона орендувала затишну квартиру, обставляючи її тільки тим, що вважала за потрібне. Одного разу під час переїзду їй трапилася скринька з браслетом (який Сергій також повернув через матір). Катя посміхнулася, згадуючи початок їхньої історії.

Але змішані почуття тривали недовго. Вона поклала його назад у скриньку і почала розбирати книги.

«Нехай минуле залишається минулим», — вирішила вона. Десь у глибині душі вона знала, що зробила правильний вибір, віддавши ті «подарунки», але зберігши головне — свою гідність і здатність рухатися вперед.

Тепер, якщо хтось скаже: «Поверни мені все, що я тобі подарував», — вона знає, як відповісти. Ця відповідь не про матеріальні речі, а про те, ким вона стала — людиною, якій ніяка помста колишнього не зможе завадити бути щасливою.