Уявляєш, Богдан? Я, ледь за столом не поперхнувся салатом. Дружина каже, що особисто оформляла відмову від новонародженої дівчинки.

-Богдан, не хотів тобі говорити в день весілля… Словом, ти знаєш, що у твоєї новоспеченої дружини є дочка? – мій колега по роботі просто ошелешив мене

-У якому сенсі? – я відмовлявся чути таку новину.

-Моя дружина, побачивши твою Таню на вашому весіллі, прошепотіла мені на вушко:
-Цікаво, а наречений знає, що у його нареченої росте дочка в дитбудинку?

Уявляєш, Богдан? Я, ледь за столом не поперхнувся салатом. Дружина каже, що особисто оформляла відмову від новонародженої дівчинки.

Моя Віка – лікар у пологовому будинку. А запам’ятала твою Таню по родимій плямі у неї на шиї. Ще сказала, що Таня назвала дочку Олівією і дала своє прізвище. Здається, Васильченко. Це було років п’ять тому, – колега захоплено дивився на мою реакцію.

Я в ступорі сидів за кермом автомобіля. Оце новина!

Вирішив, що сам проясню ситуацію. Не хотілося вірити в таке. Безумовно, я усвідомлював, що Таня – не вісімнадцятирічна дурепа, їй на момент одруження було тридцять два роки. У Тані до мене, природно, було якесь особисте життя.

Але навіщо ж відмовлятися від власної дитини? Як потім жити з цим?

У мене така посада, що я через знайомих досить швидко знайшов дитячий будинок, в якому виховувалася Васильченко Олівія.

Директор закладу вивів до мене веселу дівчинку з променистою посмішкою:

-Знайомтеся, наша Олівія, – директор звернувся до вихованки, – скільки тобі років, дитинко, скажи дядькові.

Неможливо було не помітити жахливу косоокість у дівчинки. Мені стало шкода дівчинку. Я вже вважав її рідною, прикипів душею. Адже ця крихітка – дочка моєї коханої жінки! Бабуся щоразу повторювала:

-Дитя, хоч і криве, а батькові з матір’ю – диво.

Олівія сміливо підійшла ближче:

-Чотири рочки. Ти мій тато?

Я знітився. Що відповісти дитині, яка в кожному чоловікові бачить тата?

-Олівія, давай поговоримо. Ти хочеш, щоб у тебе були мама і тато? – звичайно, дурне питання я поставив. Але мені вже хотілося обійняти цю милу дівчинку і негайно потягнути до себе додому.

-Хочу! Ти мене забереш? – Олівія запитально і проникливо подивилася прямо мені в очі.

-Заберу, але трохи пізніше. Почекаєш, зайчик? – мені хотілося розплакатися.

-Почекаю. Не обдуриш? – Олівія стала серйозною.

-Не обману, – я поцілував дівчинку в щічку.

Повернувшись додому, я про все розповів дружині.

-Танюшо, мені все одно, що у тебе було до мене, але Олівію потрібно терміново забрати. Я її удочерю.

-А у мене ти запитав? Чи хочу я цю дівчинку? Та вона ще й косоока! – Таня підвищила голос.

-Це ж твоя рідна дочка! Я зроблю Олівії операцію на очах. Все налагодиться. Дівчинка – красуня! Ти в неї відразу закохаєшся, – мене дуже здивувала позиція дружини.

Словом, я ледве вмовив Таню удочерити Олівію.

Довелося з рік почекати, перш ніж ми забрали Олівію додому. Я часто відвідував дівчинку в дитбудинку. За цей рік ми подружилися з Олівією і звикли одне до одного.

Таня, як і раніше, не горіла бажанням мати дитину і навіть хотіла призупинити процес усиновлення на півдорозі. Я наполіг на тому, щоб продовжити і завершити оформлення.

Нарешті настав той день, коли Олівія вперше переступила поріг нашої квартири. Всілякі дрібниці, на які ми не звертаємо уваги, її дивували, захоплювали, радували.

Незабаром офтальмологи скорегували роботу очей Олівії. Ці процедури зайняли півтора року. Я радий, що моїй крихітці не знадобилося хірургічне втручання.

Дочка дуже стала схожа на свою маму Таню. Я був щасливий. У мене в родині дві красуні – дружина і дочка.

Майже рік після дитбудинку Олівія не могла наїстися. Вона весь час ходила і спала з пачкою печива. Неможливо було відібрати цю пачку.

У дитини неминуче був присутній страх голоду. Таню це дратувало, мене – вражало.
Я весь час намагався згуртувати сім’ю, але, на жаль…

Дружина так і не змогла полюбити власну дочку. Таня любила тільки себе, своє «Я» – букву з відстовбурченою ніжкою.

У мене були скандали, чвари, образливі сварки з Танею. Причина одна – Олівія.

-Навіщо ти привів у нашу сім’ю цю дикунку? Вона ніколи не стане нормальною людиною! – дружина почала істерити.

Я дуже любив Таню. Свого життя не уявляв без цієї жінки. Хоча, моя мама якось обмовилася:

-Синку, це, звичайно, твоя справа, але я якось зустріла Таню з іншим чоловіком. Нічого не вийде у тебе з нею. Таня нещира, хитра, спритна жінка. Обведе тебе навколо пальця, не встигнеш і озирнутися.

Коли кохаєш, перешкод не бачиш. Твоє щастя світить яскравіше за зірки. Таня була моїм ідеалом. Тріщина у відносинах намітилася, коли в наш дім прийшла Олівія.

Мабуть, це вона відкрила мені очі на справжній стан речей у моїй родині. Я дивувався недбалості дружини по відношенню до малятка.

Мені навіть захотілося розлюбити Таню, охолонути до неї, але не виходило. Друг колись порадив:

-Слухай, старий, якщо хочеш охолонути до жінки або дівчини, швейним сантиметром обміряй її. Народна прикмета як-не-як.

-Ти жартуєш? – дивувався я.

-Заміряй обхват грудей, талії, стегон. Ось і все, розлюбиш, – мені здавалося, що друг насміхається.

Все ж я вирішив провести нехитрий експеримент. Я нічим не ризикую.
-Танюшо, йди-но я зніму мірки з тебе, – покликав я дружину.

Таня неабияк здивувалася:
-Мені можна чекати нову сукню?

-Так, – я вже старанно сантиметром обмірював груди, талію і стегна дружини.

Експеримент закінчено. Я люблю Таню так само. Посміявся над знущанням друга.

Незабаром захворіла Олівія. Застудилася. Піднялася температура. Дочка нила, жалісно стогнала, шморгала носиком. Вона ходила по п’ятах за Танею, міцно тримаючи свою ляльку Марію. Я був радий, що замість пачки печива, в руках Олівії з’явилася лялька Марія.

Дочка обожнювала нескінченно переодягати ляльку. Але зараз лялька була гола, а значить, її господиня хворіла, не мала сил вдягати. Таня гримнула на Олівію:

-Та замовкни ти, нарешті. Немає спокою від тебе! Іди спи!

Олівія притискала до грудей ляльку і продовжувала безперервно нити, ридаючи. Раптом Таня вихопила з рук Олівії ляльку, підбігла до вікна, відкрила його і з люттю викинула іграшку.

-Мамочко, це ж моя улюблена лялечка Марія! Вона замерзне на вулиці! Можна, я побіжу за нею? – Олівія голосно заплакала, кинулася до вхідних дверей.

Я тут же кинувся за викинутою лялькою. Ліфт, як на зло, не працював. Збіг вниз з восьмого поверху. Лялька повисла на гілці дерева догори ногами. Я її дістав, обтрусив від снігу.

Танучі сніжинки на гумовому личку ляльки здавалися сльозами. Поки піднімався сходами додому, думав, посивію.

Вчинок Тані не мав пояснення. Я зайшов до кімнати Олівії. Дочка стояла на колінах біля свого ліжечка. Голова лежала на подушці. Олівія спала, уві сні схлипувала, здригалася. Я обережно поклав Олівію на ліжко, поруч – ляльку на подушку.

Таня безтурботно сиділа у вітальні і читала глянцевий журнал, анітрохи не турбуючись про Олівію.

Ось тут-то моя любов до дружини і скінчилася. Висохла, розтанула, випарувалася. Я, нарешті, зрозумів, що Таня – красива, але порожня обгортка.

Дружина, мабуть, все зрозуміла.

Ми розлучилися. Олівія залишилася зі мною, Таня анітрохи не заперечувала.

…Зустрівшись пізніше з колишньою дружиною, вона мені з посмішкою промовила:

-Ти для мене, Богдан, був лише трампліном.

-Ех, Танюша! У тебе очі-бірюза, а душа-сажа, – я вже міг спокійно висловити цей докір.

Таня відразу вийшла заміж за успішного бізнесмена.

-Мені шкода її чоловіка. Такій жінці протипоказано бути матір’ю, – винесла свій вердикт моя мама.

Олівія спочатку дуже сумувала за мамою, хотіла хоча б доторкнутися до неї. Але моя нова дружина Ліза зуміла прихилити до себе Олівію, розтопити сердечко. Виходило, що від дитини двічі відмовилася рідна мама. Для мене це було немислимим.

Ліза з величезною любов’ю і безмежним терпінням ставиться до прийомної Олівії і нашого сина Степана…