Катя була вихованкою дитячого будинку. Так сталося, що при живій матері довелося їй бути сиротою.
У Каті з Іваном спалахнуло справжнє кохання. Чоловік почав кликати її заміж, але тут приїхала мати Каті – Світлана Федорівна. Немов сніг на голову з’явилася без попередження і дзвінка. Раніше вона рідко приїздила до дочки, всього кілька разів на рік, і дзвонила їй не часто. – Повернулась я назовсім, – заявила мати з порога. Виглядала вона не дуже. Явно дуже довго гульбанила… Катя обійняла матір, нагодувала, вимила в теплій ванні і вклала спати. Поговорити вирішила потім, коли мати проспиться… На ранок Катя пішла на роботу, залишивши їй записку і їжу на столі. А коли повернулася з роботи, то ахнула!
Катя була вихованкою дитячого будинку. Так сталося, що при живій матері довелося їй бути сиротою.
Жінка була позбавлена материнських прав, не працювала, дружила з пляшкою.
Коли Катя виросла й вивчилася на продавця, то спочатку працювала у міському магазині, де проходила практику.
Але потім все таки захотілося їй поїхати додому. Дитяча мрія жити в сім’ї, з мамою, в рідному сільському будинку, підігрівалася слабкими спогадами раннього дитинства.
Дівчина приїхала в село не одна. У неї був хлопець із її ж дитбудинку. Пара оглянула порожній будинок. Він вимагав ремонту, всюди був бруд, а мати Каті вже кілька років жила з чоловіком у сусідньому селищі.
Катя обійшла весь будинок із сусідкою бабою Ганною.
– Можна тут порядок навести, якщо руку прикласти, і гроші, звичайно, будуть потрібні, а не лише праця. Чи готова ти вкладатися у ваш будинок? Якщо так, то молодчина. От тільки якщо твоя мати повернеться? – казала сусідка.
– Нехай повертається, аби не гульбанила… – тихо відповіла Катя і відвернулася, не хотілося їй піднімати цю тему при нареченому.
Так вони й залишилися в будинку – Катя і її Сергій.
Катя одразу влаштувалася у місцеву крамницю продавчинею, а Сергій допомагав на фермі підприємцю.
З кожної зарплати Катя відкладала частину грошей на ремонтні роботи в будинку. Усіми роботами керувала вона, й на вихідні не покладаючи рук фарбувала, прибирала бруд, із Сергієм лагодили палісадник і паркан у саду.
Однак хлопець не був готовий до таких труднощів, і все частіше у них із Катею починалися сварки.
– У місті набагато легше жити, – стверджував Сергій. – А тут скільки не працюй, а все грошей мало. І для кого ми ремонтуємо цей будинок? Мати твоя повернеться і житиме, а ми в куточку з її дозволу.
– Так давай розпишемося, і ти будеш рівноправним членом сім’ї, – пропонувала Катя.
Але Сергій не поспішав. А потім взагалі, проживши з дівчиною рік, поїхав у місто й не повернувся.
На Катю дивилися мешканці села із жалем. Як тепер однією крутитися? Нелегко…
– Нічого, – відповіла Катя сусідам. – Практично я й так одна майже тягнула ремонт.
Сергій більше сварився і відмовлявся. Гроші давав тільки на харчування і більше – ні-ні… Ось і поїхав.
Так лишилася Катя одна. Але вона не здавалася.
Вставала раніше, щоб нагодувати перед тим, як піти на роботу курей, собаку, кішок.
А після роботи знову бігла до своїх вихованців. Ще через пару років у неї в будинку вже було проведено і воду, і Катя раділа своєму рідному та доглянутому куточку.
Мрія повернутися і жити у затишному рідному домі відбулася, що може бути краще?
Незабаром до неї став залицятися один овдовілий чоловік з іншого краю села, правда був він старший за Катю на п’ятнадцять років.
Але вона приймала його залицяння, бо чоловіків у селах не так багато було вільних.
Ось уже й любов спалахнула у Каті з Іваном, і почав кликати її заміж, але тут приїхала мати Каті – Світлана Федорівна.
Немов сніг на голову з’явилася без попередження та дзвінка. Раніше вона рідко їздила до дочки, лише кілька разів на рік, і дзвонила їй не часто, і дізнавалася, як її справи, і чи в порядку будинок.
– Повернулась я назовсім, – оголосила мати з порога.
Виглядала вона не дуже. Явно дуже довго гульбанила.
Катя обійняла матір, нагодувала, вимила в теплій ванні і вклала спати.
Поговорити вирішила потім, коли мати проспиться.
На ранок Катя пішла на роботу, залишивши матері записку та їжу на столі.
А коли повернулася з роботи, то ахнула!
Мати сиділа серед давніх своїх знайомих із села. На столі було весь вміст холодильника, і біленька стояла під столом.
Компанія відзначала зустріч…
Катя побіліла, швидко вивела гостей з дому, поки мати намагалася сваритися.
Вранці наступного дня Катя безуспішно намагалася навчити матір, щоб вона взялася за розум, і Світлана Федорівна покірно погоджувалась з нею.
Майже тиждень вона була серйозна, і Катя вже домовилася про роботу для неї прибиральницею у місцевій школі.
Однак напередодні виходу на роботу Світлана вже не могла триматися на ногах…
Все це бачив Іван. Він радив Каті залишити будинок і перейти до нього. Наполегливо кликав заміж.
– Це марно, ти й сама розумієш… – казав він Каті.
– Як я кину будинок? – плакала дівчина. – І виходить, що я кину не лише будинок, а й матір. Не можу, і ти теж мусиш мене зрозуміти.
Але з кожним днем стосунки Каті й матері лише погіршувалися. І, нарешті, дівчина поступилася проханням Івану.
Вона зібрала всі свої речі, взяла і всю живність, і зі сльозами пішла до Івана, погодившись стати його дружиною.
Пара розписалася у сільраді. А Світлана не довго прожила у хаті.
Як тільки нічого стало їсти і не стало на що гульбанити, вона поїхала знову до свого співмешканця. Через деякий час Світлана повернулася, але знову ненадовго. Відвідає дочку, поїсть у неї погріється і йде до свого холодного дому…
Працювати вона вже не могла та й не хотіла.
Катя марно вмовляла мати лікуватися, але та відмовлялася, не вважаючи себе слабою. Дочка стежила за матірʼю, щоб вона не приводила своїх друзяк, приносила матері їжу, купувала дрова.
А якось зимового вечора, повертаючись від своїх друзяк, Світлана заснула в сінях і так її й не стало…
Катя звинувачувала себе в тому, що недогледіла за матір’ю, і тільки підтримка чоловіка й сусідів трохи заспокоювала її.
– Ти робила все можливе, люба моя… – обіймав її Іван. – Це вже її доля.
Він виявився дбайливим чоловіком, і покохав Катю всім серцем.
Вона була щаслива, що нарешті вийшла заміж і вже чекала дитину.
Вчасно народився у них Миколка, а через півтора роки і другий син – Ігорчик.
Катя вся була в турботах про дітей і чоловіка, тримали вони й кіз заради малюків, вже не кажучи про курей та іншу птицю.
Тепер Катерина здавала свій рідний будинок на літні місяці дачникам.
Все-таки якийсь дохід, і будинок під наглядом. Знайомі радили Каті продати будинок, але вона не хотіла.
Стільки вклала в нього вже праці, що став він їй рідним. До того ж, підростали сини. Житло не буде зайвим.
Так і сталося, що старшому синові, який одружився як і належить першим – відійшов будинок.
А другий синок влаштувався після навчання жити у місті.
Катя була щаслива у шлюбі, а сусіди казали:
– Така дружина Івану дісталася! Пощастило. Працююча, добра і гарна господиня. Одних курчат тисячу, мабуть, виводить за сезон у своїх інкубаторах. Весь район до неї їздить.
Катя ще до офіційної пенсії працювала вдома. Розводила породистих курей, індичок, бройлерів.
А Іван тримав пасіку, добре, що їхній дім був крайнім до околиці. Так і жило подружжя добре і в праці, займаючись кожен своєю улюбленою справою, підтримуючи синів, чекаючи онуків.
– Побільше б таких людей до нас у село, – не раз говорили сусіди. – Що Катя, що Іван – два трудівники. Ніколи не сидять. Все бігом, бігом, і коли тільки відпочивати?
От тобі й сирітка наша…
Ні батька не пам’ятала, ні матері путньої не було…
А ось виросла дівка, й Іван її помітив, рахуй, зразкова родина…
Катя й Іван знали про такі приємні розмови про них, і як тільки починали качати мед, то зразу несли своїм сусідам і друзям по баночці на пробу, сідали поговорити, чаю випити й обговорити погоду, справи і плани на наступний рік.
Щороку щось нове придумає Катя: то нову породу курей купить, то висадить іноземні сорти томатів, а то подарує своєму дитячому будинку меду кілька банок на зиму.
Пам’ятала Катруся, як хотілося солоденького і чогось незвичайного тоді, у дитячому будинку, у дитинстві…