— Що за дурниці?! — простягнув Володимир. — А на які гроші ми весілля зіграємо, якщо я ніяк не можу знайти нормальну роботу? Якби ти підтримала мене, то, може, ми і одружилися б швидше. — А що такого? Якщо у когось із співмешканців є така можливість, то чому б і ні? Я ж не винен, що мені не пощастило, як тобі. У тебе і посада непогана, і зарплата висока.

Романтичні стосунки між Олесею і Володею починалися дуже красиво.

Хлопець щодня зустрічав дівчину після роботи, дарував квіти, водив у кафе і ресторани. Він зізнавався їй у коханні і клявся у вічній вірності. Володимир був зачарований білявою красунею.

Олеся теж була закохана в симпатичного хлопця. Володя був розумним молодим чоловіком, у якого були серйозні плани щодо їхнього спільного майбутнього.

— Ось заробимо гроші і вирушимо в подорож. Будемо цілий рік їздити по світу! — говорив він.

— Так, було б непогано. Як казав мій дід: світ подивитися — розуму набратися.

Молоді люди познайомилися, коли їм було трохи за двадцять. У той час ні у кого з них не було своєї нерухомості.

Коли Олеся стала повнолітньою, її тітонька викупила у неї частку в приватному будинку, яка дісталася дівчині від бабусі.

Витрачати ці кошти вона не стала. Леся поклала гроші в банк під відсотки і постійно додавала до них невеликі суми.

Дівчина розраховувала, що коли вийде заміж, то чоловік додасть до цього вкладу свої гроші, і вони вдвох візьмуть собі нерухомість.

Про цей план Володимир ніколи не знав. Не знав він і про те, що в Олесі були гроші в банку. До весілля дівчина вирішила не розкривати всі свої карти. Хто знає, чим можуть закінчитися їхні стосунки?

Раптом вони взагалі розлучаться через місяць, а свою квартиру Олеся захоче купити вже з зовсім іншим чоловіком.

Але час минав, а закохані не розлучалися. Перший рік молоді люди зустрічалися і жили кожен у своїх батьків. Потім вони вирішили з’їхатися. Так, Володя і Олеся орендували квартиру. На той момент вони вже отримали вищу освіту і працювали за професією.

— Ну що? Куди поїдемо у відпустку? Пам’ятаєш, як ми мріяли багато подорожувати? — якось запитав дівчину Володимир.

— Звичайно, пам’ятаю. Давай, для початку просто поїдемо на море? Нехай наша перша спільна відпустка буде лежачою. Поваляємося на пляжі, позасмагаємо…

Володя із задоволенням погодився на такий вид відпочинку, тим більше що на інший у них не було грошей.

Коли закохані повернулися з відпустки, то вирішили, що наступного разу поїдуть не на море, а куди-небудь за кордон.

Але цим планам не судилося збутися. Як не старалася пара, а заробити гроші на кругосвітню подорож у них не виходило.

— Напевно, я скоро звільнюся, — якось сказав Володимир. — У цій компанії немає ніяких перспектив для мене. Буду шукати іншу роботу.

Олеся не була проти такого рішення. Вона хотіла, щоб її співмешканець ходив в офіс як на свято, а не як на каторгу.

Самій їй подобалася її посада, тому вона не розуміла, як взагалі можна змушувати себе йти на нелюбу роботу.

Час минав, але Володя так і не міг визначитися зі своїм професійним майбутнім. За два роки він змінив чотири компанії, звідки звільнявся за власним бажанням.

— Що, ти знову вдома? — коли Олеся прийшла на обід і побачила Володимира, що лежав на дивані, вона схопилася за серце.

— Так, я знову звільнився.

— Чому? Що цього разу тебе не влаштувало?

— Зарплата, зрозуміло. Не хочу працювати за копійки.

— А хочеш просто так сидіти вдома?! — спалахнула Олеся. — Скільки можна перебирати ці компанії? Сидів би в одній і будував кар’єру! А лежачи на дивані ти ніколи нічого не досягнеш!

— З чого раптом? — нахмурився Володя. — Я, навпаки, намагаюся зробити наше життя кращим, а ти мене тільки докоряєш.

— Докоряю?! — посміхнулася Олеся. — Та всі ці роки я тобі ні слова не казала. Все чекала і думала, що ось-ось ти знайдеш своє місце і будеш із задоволенням займатися улюбленою справою. Але ж ні! Тебе постійно щось не влаштовує. Ти боїшся найменших труднощів!

— Ось тільки не треба читати мені нотації! — образився Володимир. Йому були так неприємні слова дівчини, що він одягнувся і пішов з дому.

Володя дійсно ніяк не міг утриматися на хорошій посаді, тому що боявся будь-якої відповідальності.

З першої компанії він втік, коли на нього поклали нові завдання за додаткову плату, з другої — він пішов, коли начальник вказав на явні недоліки в роботі співробітника, з третьої роботи Володимир звільнився через те, що його сильно дратували колеги.

Що стосується останніх робіт, то там чоловік не затримався тільки тому, що керівництво вимагало дотримуватися дрес-коду і ходити в костюмі.

На думку Олесі, всі ці причини були вигадані Володею і висмоктані з пальця. Якби хлопець захотів, то в будь-якій з цих компаній зміг би запросто побудувати запаморочливу кар’єру.

Але на четвертий рік спільного життя дівчина зрозуміла, що її співмешканець був звичайним ледарем. Він говорив багато і красиво, а насправді не хотів докладати жодних зусиль, щоб чогось досягти.

Олеся здогадалася про це не відразу. Вона помічала, як Володимир лінувався шукати роботу, не хотів ходити на співбесіди тощо.

Однак дівчина постійно відкидала від себе сумні думки, сподіваючись, що помиляється, і Володя все-таки почне заробляти гроші. Але після останнього звільнення Олесю немов прорвало.

— І як, знайшов щось? Ходив за оголошеннями? — щодня запитувала вона.

— Ходив, але не знайшов! — дратувався хлопець. — Ти мене постійно про це будеш питати?

— Звичайно, адже вже кінець місяця! Мені що, знову самій платити за оренду? Знову купувати продукти? Ти не думаєш, що це вже нахабство з твого боку?

— Нахабство?! — дивувався Володя. — А як інші сім’ї живуть, коли один з подружжя знаходиться в пошуках? Іноді потрібно просто підтримати чоловіка, а не пиляти його щодня.

— По-перше, я тебе чотири роки підтримувала! — з образою в голосі вигукнула Олеся. — А по-друге, ти мені не чоловік, а я тобі не дружина. Ми співмешканці, забув?

Ти ж так і не зробив мені пропозицію. Чотири роки живемо під одним дахом, а ти навіть мене нареченою жодного разу не назвав. Таке відчуття, що зі мною тобі просто зручно.

— Що за дурниці?! — простягнув Володимир. — А на які гроші ми весілля зіграємо, якщо я ніяк не можу знайти нормальну роботу? Якби ти підтримала мене, то, може, ми і одружилися б швидше.

— Ах, так це я винна?! Ну, спасибі! Може, мені ще самій організувати нам весілля? Купити тобі костюм, а собі сукню? Замовити ресторан за свої гроші?

— А що такого? Якщо у когось із співмешканців є така можливість, то чому б і ні? Я ж не винен, що мені не пощастило, як тобі. У тебе і посада непогана, і зарплата висока.

Пам’ятаєш, мого однокласника, Ромку? Так ось, його дружина йому взагалі машину купила і нічого натомість не вимагала. Так, бувають і такі безкорисливі жінки.

Ця розмова абсолютно вибила з колії Олесю. Вона своїм вухам не вірила. Мало того, що Володимир був повністю на її утриманні, так він ще завуальовано вимагав від неї якісь дорогі подарунки.

Такого ставлення Олеся більше не могла терпіти. Порахувавши свої витрати, вона заявила, що йде від Володі.

— Тобто ти мене кидаєш?! — чоловік був здивований цією новиною. Він явно не розраховував, що Олеся так з ним вчинить.

— Так, я втомилася бути твоїм гаманцем.

— Але, кохана, так же не можна! Хто знає, що чекає нас у майбутньому? Сьогодні ти на коні, а завтра — я. Все може змінитися в одну мить! Не варто через це руйнувати стосунки.

— Наші стосунки зруйнував ти, а не я, — спокійно відповіла Олеся і почала збирати речі.

— І куди ти підеш? До батьків? У двадцять сім років будеш жити з ними в одній квартирі?

— Чому до батьків? — посміхнулася жінка. — Я ж працюю, забув? У мене є гроші, щоб орендувати квартиру.

— А якщо з тобою щось трапиться, хто тебе підтримає? Думаєш, ти застрахована від звільнення? А, може, ти сподіваєшся зустріти іншого? — з глузуванням запитав Володя.

— Поглянь на себе, за чотири роки ти додала кілограм сім або десять. Та на тебе зараз жоден чоловік не погляне. Дивись, якщо підеш, назад дороги не буде. Мені простіше знайти дівчину, а от тобі з цим буде важко.

— Я якось без тебе розберуся, Володя, — зачинивши валізу, відповіла жінка.

Коли Олеся пішла від Володимира, вона відчула неймовірне полегшення. Тепер ніхто не співав їй солодких пісень про прекрасне майбутнє.

Жінка жила в тій реальності, яку сама собі створювала. У її голові більше не було ніяких помилкових надій.

Перші місяці після розриву з Володею Олеся прожила в орендованій квартирі на околиці міста. Потім вона зняла свій банківський вклад і взяла нерухомість в іпотеку.

Коли до Володі дійшли чутки, що його колишня дівчина купила житло після їхнього розставання, він розлютився. Чоловік почав дзвонити Олесі і відкрито погрожувати їй.

— Як ти могла стільки років приховувати, що у тебе є рахунок у банку? Тепер це і моя квартира теж! Я подам на тебе до суду!

— До суду?! За що? За те, що я розпоряджалася своїми грошима на власний розсуд? Не сміши мене, Володя.

— Хоч ми і не були одружені офіційно, але це спільно нажите майно. Ти відкладала гроші з нашого спільного бюджету, тому і накопичила на квартиру так швидко!

— Швидко? Володя, я б купила цю нерухомість ще два роки тому, якби мені не доводилося утримувати тебе! Так що, це мені потрібно подавати на тебе до суду. Шкода тільки, що я чеки не зберегла. Ти ж мені винен чималу суму.

— Та як ти смієш висувати претензії?! Я терпів тебе чотири довгих роки, а ти навіть не розповіла про рахунок у банку!

Слухати ці образливі висловлювання Олеся не стала. Вона відключила дзвінок і заблокувала номер Володимира.

Зі своїм колишнім співмешканцем жінка більше ніколи не зустрічалася. Через кілька місяців вона почула, що Володя переїхав жити до якоїсь заможної дівчини.

Чоловік умів красиво залицятися і клястися у вічному коханні та вірності, тому ця новина анітрохи не здивувала Олесю.

«Хтось знову попався на його гачок», — подумала вона тоді.

Сама ж Леся ще кілька років жила одна у своїй іпотечній квартирі.

Вона ні з ким не з’їжджалася не тому, що набрала вагу, як говорив Володимир, а тому, що стала розумнішою. Олеся не бажала повторювати помилок минулого.
Тепер вона більш ретельно придивлялася до потенційних наречених…