– Оленко, на котру гостей будемо запрошувати? Чого мовчиш? Твій же день народження. Потрібно постаратися, тридцять п’ять – раз у житті буває. Торт обов’язково потрібний, а щось ним і не пахне. – Не буде нічого! Ви й самі добре все відзначите. Торта не буде, решти – теж.
Олена переживала. Наближався день народження. Останнім часом свята не тішили. Відзначити цей день радісно, напевно, не вийде. Олена вже передбачала розвиток подій.
Буде приблизно те саме, що й на жіноче свято… Події та свята завжди були веселі. Олена любила готувати, приймати гостей та ходити самій. Усі завжди були задоволені.
А останній рік, коли в їхнє селище приїхав, а вірніше повернувся після невдалого сімейного життя, Микита, брат чоловіка Андрія, все пішло зовсім не так.
Спершу був день народження Андрія. Олена заздалегідь готувалася. Заливна риба, холодець та торт стояли в холодильнику з вечора. Інгредієнти салатів готові в окремих контейнерах.
Все, що можна було зробити за день до урочистостей, було зроблено. Залишалося зібрати салати, змішати та заправити, та приготувати гаряче.
Це можна було зробити вранці чи навіть пізніше. Залишався час на прибирання будинку перед гостями.
Доба міняється опівночі. Як тільки хвилина нової доби пройшла, пролунав дзвінок телефону. Андрія вітав брат. Після цього Андрій підвівся з ліжка і пішов відчиняти.
– Ти лежи, не вставай. Ми тихо на кухні посидимо. Брат же… У мене ж день народження.
Олена тоді втомилася, тож нічого не чула. Та й кухня була на першому поверсі, а спальня на другому. А може й чоловіки поводилися тихо. Напевно, все разом.
Вранішнє видовище її засмутило. Якби ж вона знала! Заливна риба, холодець стояли на столі. Подавати їх гостям було вже не можна.
Крім цього на столі була велика миска із салатом за новим рецептом чоловіка. Неповторна суміш була заправлена від душі майонезом.
Чоловіків не було. Окрім цього Олена помітила на тарілці шматок торта. Добре, що решта його частини була в холодильнику.
Андрій з’явився за годину.
– Що це все означає? – Запитала Олена чоловіка.
– Ми трохи посиділи! Це ж брат! Він просто привітав заздалегідь.
– А нічого, що всі запрошені увечері.
– Ну, подумаєш. Він і ввечері прийде. Не треба влаштовувати скандал, у мене ж день народження. Приготуй ще щось.
– І торт новий спекти?
– Вибач, Микита, як побачив торт у холодильнику, то більше думати ні про що не міг. Він же ласун. Я один шматочок відрізав дуже акуратно. Я посплю?
Кричати на чоловіка в день народження Олена не стала. Тим більше він уже пішов спати. Довелося варити та різати.
Добре, що холодцю була не одна тарілка, а із заливною рибою довелося попрощатися. Олена тоді втомилася.
Чоловік прокинувся перед приходом гостей. У цей же момент з’ясувалося, що напоїв мало. Вони не лише пили, а Микита ще й із собою попросив.
– А що? Мені не шкода.
– Якщо не шкода, то йди у крамницю.
– Я не можу, мені вмитися треба, одягнутися.
– А я теж не піду! Я зайнята! Червоній сам перед гостями.
Олена почала накривати на стіл. Настрій зовсім зник. Андрій зрозумів, що вона в крамницю не піде. Зіпсувати свій день народження він не хотів, тож пішов.
Свято пройшло добре, якщо не брати до уваги зіпсованого настрою Олени. Вона намагалася відволіктися, але це погано їй виходило. Останньою фішкою був торт. Гості посміялися, але торт похвалили.
День народження Микити, яке було двадцятого січня, вони почали відзначати дев’ятнадцятого! Все б нічого, але Олени це теж торкнулося. Чоловіки просто пішли в кафе. Одні мужики!
Зранку вони продовжили. Іти в гості з уже добряче хильнувшим чоловіком, було неприємно, та й сидіти з ним там теж не дуже привабливе видовище.
Олена вже не хотіла йти, але жіноча половина родичів її вмовила. Адже вони теж були не в захваті від своїх чоловіків. Олена образилася на Андрія, а він не розумів.
– Подумаєш! Посиділи мужики.
– Сподіваюся жіноче свято ти мені не зіпсуєш?
– Звісно ні. Не бери усе близько до серця.
Жіноче свято жінки вирішили відзначити одні. Тільки свято не відбулося. Чоловіки знову наперед усе зіпсували. Розкуйовджені букети квітів і хмільні пари від кожного, замість привітання.
Згодом був день народження Катерини, двоюрідної сестри Андрія. Олени та Андрія тоді це майже не торкнулося. Все було за тим самим сценарієм.
Микита серед ночі завалився до них додому. Катя виставити його не змогла. Знову був зіпсований салат і не один. Настрій Катерини також постраждав.
У Олени намічалося свято, тільки влаштовувати вона його зовсім не хотіла. Хотілося помститися, щось придумати.
– Оленко, на котру гостей будемо запрошувати? Чого мовчиш? Твій же день народження. Потрібно постаратися, тридцять п’ять – раз у житті буває. Торт обов’язково потрібний, а щось ним і не пахне.
– Не буде нічого! Ви й самі добре все відзначите. Торта не буде, решти – теж.
– Це ще чому?
– Тобі на день народження я все готувала, а на свій не буду. Ось, якщо ти допоможеш, то можна. Ні, ти маєш сам усе зробити. Тоді я тебе пробачу. Торт купиш, я тобі навіть підкажу кондитерську.
– А все інше просто: зварити, порізати, змішати. У тебе досвід є салат заправляти майонезом. І головна умова! Щоб твого брата й близько не було до призначеного часу! Зрозуміло! Інакше будуть незворотні наслідки.
– Наслідки? Які?
– Дізнаєшся!
Андрій варив, різав, Олена лише віддавала команди. Усе було за день до свята. Торт уже стояв у холодильнику.
– Завтра продовжимо. Вранці замаринуєш м’ясо, приготуєш рибу.
– Я вже сьогодні втомився. І взагалі, торт дуже дорогий. Могла б і сама зробити.
– Могла б, але не хочу! Я втомилася.
– А я не втомився? З ніг уже валюсь!
– То ти ще торт не робив. Купити його, раз плюнути. Тобі пощастило. Найважче буде завтра. Будинок треба прибрати перед гостями, зібрати салати, та стіл накрити. Запекти м’ясо, рибу…
– Все! Досить. Про це завтра.
Андрій пішов спати. О дванадцятій ночі почувся стукіт у двері Жінки прийшли її привітати. Тихо привітали, тихо зробили свою справу, посміялися і пішли по хатах спати.
Олена оглянула кухню. Розсипані на столі інгредієнти для салатів, брудні келихи на столі. Багато брудного посуду у раковині та біля.
Головним цвяхом програми помсти був торт. Жінки вночі пили чай з ним. Різати не стали, їли ложками. Залишилось від нього жалюгідне видовище. Але так треба було.
Олена оглянула кухню, додала останні штрихи до безладу і спокійно пішла спати.
– Олено, годі спати, вставай! Що це все означає?
– А привітати? В мене ж день народження!
– З днем народження, люба! Вставай швидко і подивися, що ти влаштувала. Ти заборонила моєму братові з’являтися, а хто тут був? Я так міцно спав, що нічого не помітив.
– У мене ж свято! Посиділи трохи з дівчатами. Вони прийшли, що тут такого.
– Торт, ти пам’ятаєш торт? Як ви його їли?
– А ми його їли? – вдавала Олена.
– Що ти тепер накажеш робити?
– Роби все сам. Сьогодні моє свято. Я хочу спати. Розберися з усім сам, рецепти у мене у верхньому ящику столу. Кожен – на окремому листочку.
– Гості будуть о четвертій, я нічого не встигну.
– Встигнеш! Я ж встигала. Дій!
Олена відвернулася і вдала, що спить. Насправді їй було вже весело. Андрій гримів на першому поверсі, а вона навіть не думала спускатись.
Гості прийшли до четвертої. Жінки загадково переглядалися та веселилися. Андрій був не в найкращому вигляді.
Можна було подумати, що він розвантажив вагон мішків. Микита мовчав, адже брат не дозволив йому прийти заздалегідь. Чому? Олена образилася?
– Якось сьогодні прісно все, – сказав хтось із чоловіків. – Олено, а торт буде?
– Сьогодні мій день, тож готував Андрій. Не критикуйте його, він старався. Торт? Мабуть, буде. Андрію, торт буде?
– Буде. – Невесело відповів чоловік.
Новий торт він купити не встиг. Почувши розмову про солодощі пожвавішав Микита.
Залишки торта з’явилися на столі. Видовище – так собі… Хтось сміявся, хтось здивовано дивився. Олена встала і посунула цей шедевр Микиті.
– Пригощайся. Торт дуже смачний. Так вийшло, дівчата приходили, ми пили чай. Це все тобі, ти ж любиш солодке.
– А решті?
– Решті? Головне тобі, брат мого чоловіка! Їж, не обляпайся.
Чоловіки мовчки спостерігали, вони були не в курсі, а жіноча половина сміялася. Пізніше Олена подала до чаю тістечка з тієї ж кондитерської, вистачило всім, у тому числі й чоловікові з Микитою.
Свято нарешті знову пройшло весело. Сумували лише Андрій та Микита, але це і не їхнє свято. Інші чоловіки зробили висновки, а хто не зрозумів, тому пояснили. Микиту вже вночі перед святами до будинку не пускали. Він ображався, але нічого не вдієш.
Андрій став уважнішим до дружини, і навіть бере участь у приготуванні свят під чуйним керівництвом дружини. Вміє ж, коли потрібно…
Як вам помста дружини? Шановні панянки, беріть на замітку! Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу?