– А ми хто, по-твоєму? Кошенята, яких можна викинути геть? – Ви гості, які забули, що настав час додому! – Роздратовано гаркнула сестра

– Ти що твориш? – Кричала Варвара, намагаючись відштовхнути Марію від дверей. – Ми ж тут живемо!

Маша міцно тримала шурупокрут, не зважаючи на верески. Старий замок з неприємним скреготом піддавався, шурупи вилітали один за одним.

– Варя, йди геть, – спокійно, але твердо промовила Марія, не підводячи голови. – Не заважай.

– Не заважати? Ти зібралася міняти замки? Та ти з глузду з’їхала! – Варвара схопила сестру за плече, намагаючись розвернути. – Що це означає?

Марія різко обернулася. В її очах не було агресії, тільки втома.

– Це означає, що я більше не маю наміру це терпіти! Ні вас, ні ваші скандали, ні ваш нескінченний безлад. Це мій дім!

– Твій? – Варвара відсахнулася, її обличчя перекосилося від обурення. – А ми хто, по-твоєму? Кошенята, яких можна викинути геть?

– Ви гості, які забули, що настав час додому, – Маша повернулася до замку. Останній шуруп упав на підлогу. Вона відклала інструмент і дістала новий замок із коробки.

Варвара замовкла, наче її ляснули. Вона стояла на сходовому майданчику і дивилася на сестру.

…Життя Марії ніколи не було простим. Вона була старшою із трьох сестер, і з ранніх років на її плечі лягла відповідальність за молодших – Варвару та Олену.

Їхня мати, жінка добра, але безхарактерна, не могла впоратися з домашнім господарством та вихованням.

Батько, який вічно пропадав на роботі, приходив додому тільки ночувати й майже не брав участі в їхньому житті. Зрештою, Марія, по суті, замінила сестрам батьків.

Варвара, середня сестра, була навіженою, галасливою і завжди прагнула опинитися в центрі уваги. З дитинства Варвара вередувала і влаштовувала істерики, якщо щось йшло не за її планом.

Вона погано вчилася, постійно потрапляла в неприємності та чекала, що Марія прийде і все залагодить.

І Маша завжди приходила. Вона прикривала Варвару перед батьками, допомагала їй з уроками, витягувала з різних колотнеч. Вона любила свою сестру, не зважаючи ні на що.

Олена, молодша, була тиха і замкнута. Вона воліла проводити час за книгами, уникала галасливих компаній і насилу знаходила спільну мову з навколишніми.

Марія намагалася захищати Олену від витівок Варвари, та від батьківської байдужості, намагаючись дати їй хоч трохи тепла та уваги.

Коли Марія одружилася з Андрієм, вона думала, що її життя зміниться. Вона мріяла про свій будинок, про спокій і про те, що зможе пожити для себе. Андрій був добрим, надійним чоловіком, який любив Машу та цінував її турботу.

Вони купили невелику двокімнатну квартиру, почали обставляти її, будували плани на майбутнє.

Але їхнім мріям не судилося збутися повною мірою. Через кілька місяців після весілля, на порозі їхньої квартири з’явилася Варвара.

– Маша, мені нема де жити, – сказала вона тоді, стоячи з двома великими валізами. – Ми з Ромою розлучилися. Він мене вигнав!

Маша не могла відмовити сестрі. Вона завжди була такою. І нехай їхні стосунки були складними, Марія відчувала відповідальність за Варвару.

Андрій не був у захваті.

– Маша, ну куди вона? – казав він тоді. – У нас своє життя.

– Вона ж моя сестра, Андрію. Їй нема куди йти. Це ненадовго, – переконувала Маша, хоча в глибині душі розуміла, що ненадовго – це дуже умовне поняття.

“Ненадовго” розтягнулося на пів року. Варвара не шукала роботи, цілими днями лежала на дивані, дивилася телевізор, слухала гучну музику.

Вона розкидала речі, залишала брудний посуд, не прибирала за собою. Квартира, яка тільки недавно стала затишним гніздечком, поступово перетворювалася на подобу гуртожитку.

Андрій став частіше затримуватися на роботі, йти з дому раніше. Мовчав, але Маша відчувала його невдоволення. Вона намагалася поговорити із Варварою.

– Варю, тобі треба знайти роботу. Ми ж не можемо завжди тебе утримувати, – обережно починала Марія.

– Ой, Машо, що ти починаєш? – відмахувалася Варвара. – Я ж шукаю. Просто нічого потрібного немає. А жити мені на що? Ти ж не хочеш, щоб я пішла на вулицю?

Маша зітхала та відступала. Вона не знала, як бути. З одного боку, вона розуміла, що Варвара користується її добротою. З іншого, – їй було шкода сестру.

А потім на порозі з’явилася Олена. Тиха Олена, яка завжди жила своїм життям, навчалася в інституті та майже не спілкувалася з сестрами.

– Маша, мені потрібно пожити у тебе трохи, – сказала Олена, опустивши очі. – У мене проблеми із житлом.

Маша подивилася на Андрія. Він стояв біля порога з виразом приреченості на обличчі.

– Олено, а що сталося? – Запитала Марія.

– Гуртожиток закривають на ремонт, – збрехала Олена. Насправді вона посварилася зі своєю сусідкою по кімнаті й вирішила, що легше переїхати до сестри, ніж розбиратися з конфліктом.

І ось двокімнатна квартира Марії та Андрія перетворилася на прохідний двір. Дві сестри, кожна зі своїми звичками та проблемами, зайняли майже весь простір.

Варвара продовжувала свій розгульний спосіб життя, часто приводила друзів, які залишалися допізна, шуміли, диміли на балконі.

Олена, хоч і була тиха, але теж створювала певні незручності. Вона займала ванну по кілька годин, залишала всюди свої речі, забувала вимикати світло.

Марія відчувала, як її терпець уривається. Вона працювала допізна, приходила додому втомлена, а там на неї чекав хаос.

Андрій став зовсім відстороненим. Він припинив розмовляти з Машею, майже не дивився на неї. Якось під час вечері, коли Варвара особливо емоційно скаржилася на когось зі своїх приятелів, він підвівся з-за столу, не доївши, і пішов у спальню. Маша пішла за ним.

– Андрію, що трапилося? – спитала вона, сідаючи поруч із ним на ліжко.

– Що трапилося? – він повернувся до неї, його очі були сповнені гіркоти. – Ти ще питаєш? Наша квартира перетворилася на нічліжку!

– Я приходжу додому і не можу навіть відпочити! Мені це набридло, Маша! Я більше так не можу!

Марія заплакала. Вона розуміла його. Вона сама втомилася.

– Я поговорю з ними, – пообіцяла вона. – Я обов’язково поговорю.

Але розмови не допомагали. Варвара сміялася, коли Маша заводила про її переїзд.

– Маша, ну що ти? Я ж тебе так люблю. Невже ти хочеш вигнати мене на вулицю? – казала вона, обіймаючи сестру.

Олена ж просто відмовчувалася, вдаючи, що не розуміє натяків.

Минали місяці. Відносини Маші з Андрієм погіршувалися з кожним днем. Їхні розмови зводилися до побутових проблем, до того, хто що має зробити вдома.

Зникла та легкість, та ніжність, що була між ними. Марія бачила, як Андрій страждає, і це поранило її найсильніше.

Якось увечері, під час чергової галасливої ​​вечірки, яку Варвара влаштувала без попередження, Марія вирішила, що з неї вистачить. Андрій поїхав ночувати до друга, не витримавши галасу.

– Варваро, – сказала Маша голосно. – Я хочу, щоб ви пішли!

Музика одразу стихла. Друзі Варвари замовкли, дивлячись на Марію.

– Маша, ти чого? — спитала Варвара, її обличчя було червоне від пінного.

– Я бажаю, щоб ви пішли, – сказала Марія. – Всі! Прямо зараз!

Варвара спробувала заперечити, але побачивши в очах Марії рішучість, зрозуміла, що сперечатися марно.

Вона зібрала своїх друзів і вони швидко покинули квартиру. Олена, що сиділа у кутку з книгою, підійняла на Машу злякані очі.

– Олено, ти теж, – сказала Марія. – Завтра ти повинна знайти собі інше житло.

Олена мовчки кивнула.

Наступного ранку, після довгої та відвертої розмови з Андрієм, Марія зрозуміла, що повинна діяти. Вона мала повернути своє життя.

– Я не хочу тебе втратити, Андрію, – сказала вона йому тоді. – Я люблю тебе. І я зроблю все, щоб ми знову були щасливі.

Андрій обійняв її.

– Я теж люблю тебе, Маша. Але так продовжуватися не може.

Саме тоді Марія вирішила змінити замки. Це був останній засіб. Вона розуміла, що це буде боляче. Вона розуміла, що сестри будуть злитися.

Але вона більше не могла жити у постійному стресі, втрачаючи свого чоловіка та своє власне життя.

Варвара, дізнавшись про зміну замків, розлютилася. Вона дзвонила до Андрія, кричала на нього, звинувачувала його в тому, що він «налаштував Машу проти рідних».

Андрій, втомлений від її нескінченних звинувачень, просто поклав слухавку. Тоді Варвара приїхала до квартири Марії, прихопивши із собою Олену.

– Маріє, відчиняй! – кричала вона, стукаючи кулаками у двері. – Відчини негайно!

Марія сиділа у квартирі, слухаючи її крики. Вона відчувала, як усередині все стискається, але трималася.

– Я не відчиню, Варю, – сказала вона крізь двері. – Поки ти не заспокоїшся.

– Заспокоюся? Та як я можу заспокоїтись? Ти що, зовсім очманіла? На вулицю нас вигнала! – Варвара продовжувала стукати.

Підійшов Андрій. Він обійняв Марію.

– Нехай кричать, – сказав він. – Ми не пустимо їх.

Варвара перемикнула свою лють на Андрія.

– Це ти винен у всьому! – верещала вона. – Ти завжди нас ненавидів! Ти хотів розлучити Машу із сім’єю!

– Варваро, припини, – спокійно промовив Андрій. – Ти чудово знаєш, що це не так.

– Ні, так! – Варвара тупнула ногою. – Ти завжди був проти нас! Із самого початку!

Олена спробувала заспокоїти сестру:

– Варя, припини, – тихо промовила Олена. – Ти ж тільки гірше робиш. Йди вже.

– І ти туди ж! – Варвара обернулася до Олени. – Все проти мене! Нікому я не потрібна!

Марії було особливо шкода молодшу сестру. Олена завжди була тихою, неконфліктною. Вона ніколи не вміла постояти за себе.

Після тієї розмови з сестрами у житті Марії та Андрія настав відносний спокій.

Варвара більше не намагалася пробитися до їхньої квартири. Вона з’їхала до якоїсь дальньої родички, продовжуючи періодично дзвонити Марії зі звинуваченнями та скаргами, але вже без колишнього натиску.

Маша навчилася спокійно слухати її, не вступаючи в суперечки, і просто класти слухавку, коли Варвара переходила всі межі.

А ось Олена, на подив Марії, справді почала змінюватися. Вона почала підробляти, щоб оплачувати навчання та житло, почала частіше дзвонити Маші, ділитися своїми новинами, питати поради.

Маша відчувала, що Олена потихеньку змінюється, стає самостійнішою і водночас товариською.

Життя Марії та Андрія поступово поверталося у звичне річище. Квартира знову наповнилася затишком та теплом. Андрій став спокійнішим, а Маша відчула, як з її плечей упав величезний вантаж.

Але минуле повністю не відпускало. Коли Марія залишалася сама, вона думала про Варвару. Їй було сумно через те, що їхні стосунки так зіпсувалися.

Вона любила свою сестру, попри її недоліки, і хотіла, щоб Варвара була щаслива, щоб знайшла свій шлях.

Але, це залежить виключно від самої Варвари, бо вона більше не буде для неї нянькою – годі… Далі сама…

А ви що скажете з цього приводу? Чи не перегнула Марія палицю? Пишіть свої думки в коментарях.