Ігор повернувся додому з роботи. – Кохана! Я вдома, – вигукнув він з коридору до дружини. Але Катя, не вийшла, як завжди, зустрічати чоловіка. Ігор зайшов на кухню, але дружини там не було. Потім зайшов у спальню. – Катя? Що ти робиш? – здивувався він, побачивши, як дружина складає його валізи. – Роблю тобі подарунок! – незворушно відповіла жінка. – Який ще подарунок? – запитав Ігор. – Свободу! Я дарую тобі свободу! – тихо відповіла Катя. – Кохана, що ти собі вже вигадала? – Ігор здивовано дивився на дружину, не розуміючи, що відбувається.

Ігор повернувся додому з роботи. – Кохана! Я вдома, – вигукнув він з коридору до дружини. Але Катя, не вийшла, як завжди, зустрічати чоловіка. Ігор зайшов на кухню, але дружини там не було. Потім зайшов у спальню. – Катя? Що ти робиш? – здивувався він, побачивши, як дружина складає його валізи. – Роблю тобі подарунок! – незворушно відповіла жінка. – Який ще подарунок? – запитав Ігор. – Свободу! Я дарую тобі свободу! – тихо відповіла Катя. – Кохана, що ти собі вже вигадала? – Ігор здивовано дивився на дружину, не розуміючи, що відбувається.

– Ігорю, я щось не зрозуміла. П’ятнадцять тисяч? А де решта?

– Ну… Розумієш, у Насті знову все складно. Її днями звільнили. Каже, Таню нема чим годувати…

Катя вкотре кинула погляд на екран телефону. Вхідний переказ. Рівно п’ятнадцять тисяч. Це при тому, що зарплата у чоловіка – тридцять п’ять. Вся домашня бухгалтерія була на Каті, і ця раптова новина впала їй як сніг на голову.

Що їй тепер робити? За що міняти кран у ванній? Чим платити за кредит?

– Так. Я щось не зрозуміла. Ти чий чоловік: її чи мій? – звузивши очі, уточнила Катя.

– Катю… Ну, будь ласка, не будемо. Вона мені не чужа. У нас із нею спільна дитина. Я не можу просто взяти і кинути її.

– Але можеш залишити мене без зарплати! Ігорю, дозволь тобі нагадати. Ти платиш аліменти за законом. Це вже не «взяти та кинути».

Чоловік зітхнув і опустив погляд. Звісно, ​​він все розумів. Просто це було дуже зручно: не приносити зарплату до будинку та бути героєм для колишньої дружини.

– Катю, їй дуже нелегко. У неї у житті одні проблеми, у доньки підліткові вибрики, ще й із роботою такі проблеми. Вона вже не може, вона не має сил. Я ж не можу заплющити очі, коли знаю, що їм реально важко. Я просто… підстраховую.

– Ага. Їм нелегко. А нам? Нам легко, правда? Ми ще виплачуємо кредит. Нам терміново потрібно міняти кран, інакше потім платитимемо сусідам за ремонт. Я вже домовилася за шафу! Ти взагалі у сім’ї чи де?

Це був не перший такий випадок, коли раніше колишня дружина Ігоря обмежувалася невеликими проханнями. Просила позичити до зарплати, дати на збори у школі, трохи додати на холодильник.

Катя мовчала. Вона не хотіла здаватися дріб’язковою. До того ж вона знала дочку Ігоря. Мила, товариська дівчина. Катя справді не хотіла, щоб та переживала через розлучення батьків. Але проблема була не в ній.

Проблема у Насті.

– Це ж на дитину йде, – виправдовувався Ігор, коли колишня дружина вкотре просила дати гроші на басейн. – Вона ж моя дочка.

Чоловік завжди виглядав винним. Не перед Катею, ні. Він поводився так, ніби зламав життя Насті. Якось Катя спробувала розібратися в ситуації і прямо запитала, що між ними сталося.

– Та характерами не зійшлися, – відмахнувся він. – Я накосячив. Там… багато всього.

Ось це «накосячив» напружило її ще тоді. Може, він зрадив і тому почувається винним? Але Катя не стала лізти, бо це була не її справа.

Тепер же минуле Ігоря лізло в її гаманець.

Катя навіть намагалася поговорити зі свекрухою.

– Може, ви якось вплинете на Ігоря? У нього вже нова сім’я, а він все ще тягне стару на собі. Я сама вже не виводжу.

– Катю, а чого ти хотіла? – фиркнула свекруха. – Ти ж знала, що не перша в нього. Не подобається? Так і не виходила б заміж. Краще радій, що він підтримує колишню дружину. І тебе колись не покине, якщо щось станеться.

Після тієї розмови Катя думала, що справді дуже багато чого просить. Але сьогодні вона зрозуміла: ні, річ у чоловікові. У його поглядах на їхню родину.

– Ігорю… Я ж не прошу тебе забути про дочку. Я прошу просто перестати бути зручним. Ти зараз не дочку забезпечуєш, а Настю. Вона доросла, здорова жінка. І якщо у неї вистачає сил на походи в салони краси та нарощування вій, то має вистачити і на роботу.

Ігор невдоволено подивився на дружину. Було видно: він хоче бути добрим для всіх, але не виходить.

– Катю, я все зрозумів. Давай домовимося: цього місяця я допоміг, а далі лише аліменти. Гаразд?

– Гаразд. Але запам’ятай: одного разу я промовчала та повірила. Другий буде останнім. Я не збираюся забезпечувати тебе, доки ти забезпечуєш іншу жінку.

Він кивнув головою, а Катя пішла на кухню. Вона дістала картоплю і почала механічно чистити її, щоб приготувати суп на вечерю. Цього місяця їм доведеться затягнути паски тугіше.

Вона сказала, що другий раз буде останнім. Але вся ця епопея затяглася на три місяці. Катя нервувала, обурювалася, а Ігор погоджувався і щоразу у день зарплати приходив з винним поглядом.

Вона намагалася дивитись на це з іншого боку. Відповідальний, добрий чоловік не кидає своїх. Але одного разу вона не витримала і запропонувала.

– Слухай, Ігорю. А давай зробимо так. Якщо Настя не справляється, забирай доньку до нас. Тут буде дах над головою, нормальна їжа, турбота. Конкурувати за увагу їй нема з ким, обділена не буде.

Каті це здавалося цілком розумним рішенням. Хоче дбати про доньку? Не питання. Нехай та живе з ними, а Настя вже якось сама.

Але Ігор подивився на дружину так, наче вона запропонувала кинути його колишню з донькою десь посеред Антарктиди.

– Ти чого? Насті й так важко. Якщо забрати в неї Таню, вона зовсім скисне. Я не можу так вчинити з нею, я ж не негідник.

Катя примружилася. Це вже ставало підозрілим.

Останнім часом Ігор все частіше брав з собою телефон навіть у ванну. Якщо він забував смартфон, той був запаролений. Повідомлення надходили навіть пізно ввечері. Він казав, що це по роботі.

Катя ловила себе на думках про те, що їй стає важко перебувати поряд із чоловіком. Допомоги від нього нуль: скільки вносить до бюджету, стільки й бере, якщо не більше. Домовлятися не хоче. Ще й ці підозри, що щемлять душу…

– Тоді сам іди туди, прямісінько до них, – не витримала Катя. – А чого соромитись? Все одно ти все несеш туди. Ось і йди, допомагай з донькою, приноси їм гроші у дзьобику…

Ігор весь напружився, мовчав півхвилини, а потім зітхнув.

– Гаразд. Я поговорю з нею. Скажу, що в нас також багато проблем.

Катя вже не вірила словам. Вона хотіла бачити дії, тож нічого не відповіла. Просто встала, пішла до спальні і зачинила двері.

Минуло три місяці. У відносинах Каті та Ігоря настало якщо не глобальне потепління, то хоча б відлига. За вікном панувала груднева сірість, у хаті пахло сосною, а в духовці запікалося м’ясо французькою.

Все було… нормально. Навіть добре. Тепер вони знову стали схожими на сім’ю.

Весь цей час Ігор справді не відправляв гроші, якщо не брати до уваги аліментів. Катя перестала смикатися від кожного повідомлення на телефоні чоловіка. Вони навіть почали накопичувати на спільну відпустку.

Коли Ігор обмовився, що Настя нарешті влаштувалася на роботу, Катя не стрималася і вʼїдливо сказала:

– Ну ось, як притиснуло -то і піднялася з дивану.

У душі оселилася боязка надія: може, тепер усе буде гаразд. Але не тут було.

Ближче до кінця грудня Ігор завів стару платівку. Спочатку все почалося з легких натяків.

– У Насті проблеми на роботі… То зарплату стали затримувати, тепер штат скорочують.

Катя ніяк не відреагувала. Просто підібгала губи. Вона знала, до чого хилить чоловік, але дуже сподівалася, що біда пройде повз.

Не пройшла.

За кілька днів Ігор підійшов до неї, ховаючи погляд. Катя зрозуміла ще до того, як він відкрив рот.

– Катю, мені треба… ну… хоча б тисяч із десять.

– Куди?

– Ну, Настю звільнили під Новий рік. Зараз роботу шукати марно, свята ж, перед ними все зависає. А потім канікули почнуться, теж мало хто возитиметься з наймом. Тобто їм місяць перекантуватися треба.

Катя важко зітхнула та схрестила руки. Знову стара пісня.

Ігорю, ти ж знаєш моє ставлення до всього цього.

– Знаю. Але ж я не можу допустити, щоб єдиною стравою на їхньому новорічному столі були макарони, – Ігор опустив голову.

Катя звузила очі. Знову розмовляти? Ні, вона не бачила сенсу. Він чудово знає про її позицію.

Жінка мовчки пішла до спальні, дістала рюкзак Ігоря і почала складати туди його шкарпетки, футболки, зарядку від телефону. Спокійно, навіть повільно.

– Ти що робиш? – чоловік злякано застиг у дверях.

– Роблю вам з Настею подарунок. Якщо твоя душа так проситься туди – йди до неї. Дарую тобі свободу. І собі теж.

Ігор відкрив було рота, але дружина його зупинила і продовжила:

– Ти кажеш, що не можеш кинути її. Так і не кидай. Я втомилася від того, що я живу з чужим чоловіком.

Ігор замовк. Мабуть, не знав, як заперечити. Потім пішов одягатися з похмурим виглядом. Вже на порозі він обернувся, ніби чекаючи на щось, але Катя лише м’яко підштовхнула його в плече.

Вона була не проти чоловіків із минулим. Але вона не могла більше жити з чоловіком, який ставить своє минуле вище за сьогодення.