В Ірини залишилася лише одна близька людина, з якою вона, щоправда, вже давно не спілкувалася. Вважала, що надто вони різні й навіть зневажала їхній спосіб життя

– Господи, ну й хата…

Іра гидливо оглядала старенький будиночок, у який кілька місяців тому переїхала її сестра з родиною. Будинок знаходився за десять хвилин їзди від міста, що було дуже навіть непогано. Але ось його зовнішній вигляд залишав бажати кращого, років йому було дуже багато. Старі, ще фарбовані підлоги, обдерті шпалери в квіточку, старі меблі, частину яких її сестра навіщось залишила.

Так, метраж великий, але ж жодних умов! Туалет, і той на вулиці.

– Та як ви тут жити збираєтеся? Боже, навіщо ви взагалі все це придумали. Жили в нормальній квартирі. Так, однокімнатна, зате хороша. І ось так от усе кинули, і поїхали. Пошкодуєш, Настю.

Настя лише посміхнулася. Таке відчуття, що хтось із них прийомний.

Настя не бачила старого будинку. У її голові вже все було по-іншому. І так, для того щоб жити з комфортом, доведеться докласти зусиль. Так і вони з чоловіком не білоручки, роботи не бояться. І каналізацію в будинку зроблять, і ремонт. І вікна поставлять пластикові, і двері поміняють. Просто не відразу.

Зате скільки місця! Дітворі тепер так просторо. У кожного по своїй особистій кімнаті. А влітку як тут буде чудово! Город, квіти, батут поставлять, гірку зроблять.

Але Іра була іншою. Їй потрібно було все й одразу. Вона й заміж вийшла не за великим коханням, а за розрахунком. Знайшла багатого нареченого, щоб переїхати в красиву, велику квартиру. Одягалася завжди тільки в брендові речі. Могла тижнями харчуватися не зрозуміло як, аби мати стильний вигляд.

І, звісно, їй не зрозуміти, як її старша сестра зважилася на такі зміни. Та й не розуміла вона, чому Настя вийшла заміж за Дмитра – простого будівельника. Зате доброго і веселого. І який не боїться роботи.

– Не пошкодую, Ірино, – промовила вона. – Так, поки що тут не надто гарно і комфортно, але ми будемо намагатися привести будинок до ладу якомога швидше.

– А меблі навіщо залишила? – із презирством кивнула Іра на старий сервант.

– Ти що? Це ж не якийсь мотлох, це антикваріат! Мені здається, він виготовлений на початку минулого століття, справжнє дерево.

– Він же страшний! І не сучасний.

– Так я його відреставрую. Ірино, учись у всьому бачити красу.

– Краса є тільки в красивих речах, – фиркнула сестра. – Ні, я б ніколи не змогла жити в таких умовах. Та й ти ще зрозумієш, що я маю рацію. Гарантую тобі.

Настя знала, що це не так. Вона вже щаслива і прекрасно розуміє, що далі буде тільки краще.

Іра пробула в гостях усього близько півгодини. Скривившись, пила чай на старенькій табуретці, і Настя бачила, що її сестра просто мріє звідси втекти. Тому, коли Іра почала говорити про те, що їй час, Настя не стала її затримувати.

Іра сіла у свою дорогу машину і з радістю поїхала до себе, у свою гарну, красиву квартиру. Всю дорогу вона думала про те, яка ж її сестра нещасна. Живе з бідним чоловіком, виховує двох невдячних дітей, так ще тепер змушена жити в таких умовах, про які Ірі навіть страшно думати.

– І навіщо ти її взагалі кликала? – з усмішкою запитав Дмитро у своєї дружини. – Знала ж, що вона скаже. Це в дусі твоєї сестри.

– Ну і нехай, – знизала Настя плечима. – Це її право. Вона живе по-своєму, я живу інакше. Це ж не означає, що ми не повинні спілкуватися, вірно? Та й ми з тобою знаємо, що це лише початок. Що далі буде тільки краще.

Дмитро посміхнувся. Він дуже кохав свою дружину. Насамперед, напевно, за оптимізм. Вона ніколи не сумувала, завжди й у всьому шукала плюси. І як вони могли бути настільки різними з рідною сестрою, Дмитро не розумів. Але знав, що Настя має рацію. Іра може вважати по-іншому, це її право.

Дмитро і Настя і справді старалися. Досить скоро зробили каналізацію в будинку, встановили унітаз. А потім ще зробили душову кабінку. Відразу в рази стало простіше жити.

Потихеньку займалися ремонтом. Дмитро вечорами завжди щось свердлив, фарбував, міняв. Настя ж удень, поки діти були в садочку і в школі, намагалася теж хоч щось зробити. Зайнялася якраз сервантом, і хоч для неї реставрація була в новинку і не все виходило з першого разу, вона не засмучувалась.

Поступово, їхній будинок ставав дедалі кращим і охайнішим. Вони замовили меблі, зробили чудові дитячі дітям. Організовували простір і наводили красу.

А коли зійшов сніг, зайнялися ще й облагороджуванням ділянки. Дмитро розкопав на задньому дворі город, Настя посадила квіти. Виклали доріжку плиткою, і будинок став перетворюватися ще й зовні.

Весь цей час Іра і Настя спілкувалися рідко. Ірина боялася, що Настя покличе її в гості, а їй зовсім не хотілося їхати в той старий будинок. А Настя просто не бажала нав’язуватися. Та й, зізнатися, справ було стільки, що часом навіть п’яти хвилин вільних не було.

І якщо в Насті все йшло за планом, то ось в Іри, несподівано, в одну мить усе зруйнувалося. Вона ніколи не думала, що зіткнеться зі зрадою, і тим більше не уявляла, у що ця зрада може вилитися.

Чоловік Іри, який, як вона думала, обожнює її, зізнався у зраді. Ба більше, сказав, що покохав іншу і хоче розлучення з Ірою.

Це було справжнісіньким ударом. Але Ірина й не думала, що може бути ще гірше.

Виявилося, що колишній чоловік вирішив залишити її ні з чим. Квартира, в якій вони жили, була його, дошлюбною. Машини були оформлені на батьків (Іра про це навіть і не здогадувалася), як, власне, і дача.

І довелося їй іти з тим, із чим вона і прийшла.

Але проблема була в тому, що йти їй було нікуди. Батьки Ірини й Насті жили далеко, і повертатися до них, вважай, що здатися. Свого житла в Іри не було, вона раніше знімала квартиру. А коло друзів, як виявилося, зациклене на її колишньому чоловікові. І вже з радістю вітає його нову пасію.

В Ірини залишилася лише одна близька людина, з якою вона, щоправда, вже давно не спілкувалася. Вважала, що надто вони різні й навіть зневажала їхній спосіб життя. Їхній старенький будинок, у який вони дружно вкладають сили й час, їхній простий одяг і якісь традиційні сімейні цінності.

А зараз окрім, як до сестри, Ірині й піти-то нікуди.

Вона зателефонувала Насті і, ледве стримуючи сльози, розповіла, що сталося.

– Звичайно, приїжджай. Ми якраз остаточно завершили ремонт у дитячих. Нічого, дітлахи в одній кімнаті якийсь час поживуть.

Іра їхала до сестри зі змішаними почуттями. З одного боку, їй зовсім не хотілося їхати в цей старий будинок, який викликав у неї якусь відразу. А з іншого, вона відчувала провину і якесь приниження. Так хизувалася своїм життям, своєю гарною квартирою і забезпеченим чоловіком, та ось тільки виявилося, що нічого з цього їй і не належить.

Настя зустріла дуже добре свою сестру. Нагодувала її, застелила ліжко. Не лізла із запитаннями, але з готовністю вислухала, коли Іра захотіла висловитися.

Іра ж була, як у тумані. Вона навіть не запам’ятала, що розповіла, не дивилася навколо. Дуже рано лягла спати, мріючи, щоб цей важкий день закінчився.

А вранці вона прокинулася від того, що світить сонце. У її минулій квартирі висіли щільні штори, і давно вона не прокидалася ось так, від сонячних променів.

Іра потерла очі, а потім несподівано посміхнулася.

За вікном співали птахи, з вулиці лунали голоси сестри та її родини.

Іра неспішно встала, накинула халат і вийшла з кімнати. Тільки зараз вона почала оглядатися, розуміючи, як за ці півроку будинок змінився. Майже скрізь було зроблено ремонт, з’явилося багато нових меблів.

Іра знала, що багато чого чоловік сестри робив своїми руками. І раніше вона кривилася, коли чула це, вважаючи, що краще найняти професіоналів, а зараз навіть якось позаздрила сестрі.

Вона побачила той самий сервант, який Настя довела до розуму. І він і справді став виглядати солідно і дуже незвично.

Із сумом Ірина подумала, що вона б його відразу викинула, бо вважала б за мотлох. А сестра дала йому нове життя. Тому що вміє розгледіти красу в простих речах.

На кухні на Іру чекали млинці та гарячий чай.

Вона раптом зрозуміла, що й забула, що означає турбота. Напевно, давно вже було зрозуміло, що її чоловік до неї охолов. Просто Ірі так добре жилося в тому світі, в якому вона багата і щаслива. Та ось тільки і одне, і інше було неправдою.

Іра налила собі чаю, а потім вийшла на вулицю. Світило сонце, біля будинку красувалися квіти, які посадила Настя. Діти гасали галявиною, чи то допомагаючи, чи то заважаючи батькам.

– Привіт! Виспалася? – підскочила до неї Настя.

– Привіт. Так, чудово спала.

– Сподіваюся, ми тебе не розбудили? А то галасуємо так, – розсміялася сестра.

– Ні, що ти…

– Ну, гаразд, відпочивай, а я піду. Ми з Дімкою лазню будуємо. Ну, він будує, а я так, принеси-подай, – знову розсміялася Настя.

Іра кивнула, а потім гукнула сестру.

– Настю!

– Що таке?

– Ти вибач мені…

– За що? – здивовано запитала сестра.

– За те, що називала ваш будинок мотлохом, що сміялася, коли ти залишила сервант. І взагалі, що вважала себе кращою за вас. У тебе чудова сім’я і чудовий будинок. І спасибі вам велике.

– Кинь! – посміхнулася Настя. – Я все розумію. І живи, скільки треба! Ми тільки раді.

Іра знала, що не стане вона довго напружувати сестру. Зараз трохи прийде до тями і почне будувати плани на подальше життя.

Але, напевно, ці плани будуть не такими, як раніше. Тепер вона бачить, який вигляд має щастя. І навіть старий будинок може стати дуже комфортним і затишним, якщо в ньому живе щаслива сім’я. Тож, не багатство потрібно шукати. Важко визнати, але щастя і справді не в грошах.