Ольга Сергіївна цілий день крутилася на кухні, нагодувала різних страв, накрила стіл. Потім жінка ошатно одяглася, зробила легкий макіяж, красиву зачіску. Аякже ж?! Сьогодні її єдина донька Ганна, приведе свого нареченого, знайомитися. Коли все було готово, пролунав дзвінок у двері. – Миколо, прийшли, йди відчиняй двері, бо я хвилююся щось…, – попросила вона в чоловіка. Микола Іванович підвівся з дивану, і попрямував в коридор. За секунду в коридорі почулися голоси. Ольга Сергіївна трохи вгамувала хвилювання, і попрямувала знайомитись з майбутнім зятем. Ольга вийшла в коридор і…ахнула від побаченого.
Ольга Сергіївна цілий день крутилася на кухні, нагодувала різних страв, накрила стіл. Потім жінка ошатно одяглася, зробила легкий макіяж, красиву зачіску. Аякже ж?! Сьогодні її єдина донька Ганна, приведе свого нареченого, знайомитися. Коли все було готово, пролунав дзвінок у двері. – Миколо, прийшли, йди відчиняй двері, бо я хвилююся щось…, – попросила вона в чоловіка. Микола Іванович підвівся з дивану, і попрямував в коридор. За секунду в коридорі почулися голоси. Ольга Сергіївна трохи вгамувала хвилювання, і попрямувала знайомитись з майбутнім зятем. Ольга вийшла в коридор і…ахнула від побаченого.
– Мамо, ми з Ігорем у кіно йдемо, буду пізно.
– Ох, Ганно, мені не подобається це все. Ну, чого він вчепився в тебе, інших дівчат йому мало? Чого він досяг у цьому житті?
– Мамо, не починай. Він хороший хлопець, дарма ти так. А те, що в нього родина бідна, то це не його вина. Ось він закінчить університет, і сам будуватиме кар’єру, він дуже розумний. Діти за батьків не відповідають.
– Ну, знаєш, тобі легко говорити, виросла в достатку, як ти в бідності з ним житимеш? Адже ти звикла до іншого рівня…
– Мамо, згадай себе і тата… Адже ви обоє були бідними, і нічого, піднялися, мене виростили. Гроші – це справа наживна, головне, з ким жити. Для мене людські риси на першому місці. Все, мамо, я побігла!
Ольга Сергіївна була категорично проти стосунків доньки з Ігорем. Їй здавалося, що він їй не пара. Її дочка Ганна така розумниця, красуня, не для нього мама ягідку вирощувала.
– Мамо, знаю, що тобі не сподобається те, що я зараз скажу… Але що робити… Ігор зробив мені пропозицію! Через три місяці ми хочемо одружитися!
– Батьку, ти чуєш, що вона каже? Ой, доню, ну ти мене на той світ доведеш… Яке заміж? За нього? Ні! Не дозволяю! Батьку, ну чого ти мовчиш?
– Ольго, ну я того, це саме…
– Що це? Ну, ти у своєму репертуарі… Тут життя нашої доньки вирішується! Від цієї людини вона нам онуків народить! І що вони можуть дати своїм дітям? У нього, крім велосипеда, немає нічого! Де ви житимете?
– Мамо, не хвилюйся так. У нього тітка у Київ їде надовго, а квартира порожня буде, вона дозволяє пожити там, головне платити комуналку. Поки що так, а там видно буде…
– Ні і все! Не дам тобі мого благословення, і на весілля не прийдемо, так, батьку?
– Ну я це… Того самого…
– Знаєш, мамо, це занадто!
Ганна вискочила з квартири гримнувши дверима. Ольга Сергіївна лягла на диван, голова стала важка, від такої новини. Вона з такими труднощами йшла до свого добробуту, мріяла, що дочка вийде за пристойного забезпеченого чоловіка, і ось тобі якийсь Ігор, ні копійки за душею…
Як би доньці пояснити, що чоловіка треба вибирати дуже ретельно… Сама вона молода не розумна була, вийшла за бідного хлопця, зараз була б розумніша, розбірливіша… Життя одне, і треба вибирати краще!
***
– Ігорю, мама з батьком не прийдуть на весілля, налаштовані категорично проти. Що робити, не знаю.
Ігор був засмучений, він бачив, що його кохана дуже переживає, адже вона любить своїх батьків, і не хоче сваритися.
– Знаєш, я придумав… Теща сама прийде до мене і проситиме взяти тебе заміж!
– У сенсі? Як це?
– А ось слухай мій план…
***
Гримнули вхідні двері. Ольга Сергіївна з хвилюванням чекала на доньку, переживала чергового негативу з її боку. Але ж ні. Ганна була спокійна.
– Мамо, вибач за таку поведінку. Знаєш, а ти ж маєш рацію, ні до чого мені поспішати заміж, мені ж тільки двадцять три. Ігор хороший хлопець, але скільки років треба чекати, поки він стане на ноги, а я зараз хочу добре жити. Я відмовила йому, весілля не буде!
– Фух, дякувати Богу, дочко! Ти така молодець, все правильно зрозуміла! Та в тебе такий чоловік буде, що жодний Ігор із ним не зрівняється! Будеш у розкоші купатися, головне, правильний вибір!
– Це точно, мамо!
Через кілька тижнів Ольга Сергіївна зауважила, що донька ніби ходить на побачення. Приходить пізно, приносить розкішні букети квітів, очі сяють.
– Донечко, у тебе кавалер з’явився?
– Так, мамо… Дуже заможний, між іншим…
– Ну ось, а я що казала… І що, у вас серйозні стосунки?
– Так, думаю, він скоро зробить мені пропозицію!
– От і чудово! Коли познайомиш нас із ним?
– Та хоч у ці вихідні. Приведу його додому.
Ольга Сергіївна була в передчутті знайомства з майбутнім зятем. Так, треба замовити їжу з ресторану, щоб все пристойно було, адже зять людина не бідна. Треба не осоромитися!
І ось настав день знайомства з майбутнім зятем.
– Миколо, поводься пристойно, і зайвого не балакай, зрозумів? Зятя слухай і підтакуй, зрозумів?
– Та я це…
– Ну, от і добре, що зрозумів!
Ольга Сергіївна відвідала салон краси, де їй зробили гарну зачіску та макіяж. Вона кокетливо крутилася біля дзеркала, милуючись своїм відображенням. Ну, дівчинка ж ще, які там 53… Ех… Скоро, дивись, і бабусею стане, онуки приїжджатимуть у гості…
Пролунав дзвінок у двері.
– Миколо, прийшли, йди відчиняй двері, бо я хвилююся щось…
У коридорі почулися голоси. Ольга Сергіївна швидко оглянула стіл зі стравами, начебто все нормально виглядає, апетитно.
– Ну привіт, як то кажуть! Мене Вітя звати, ось з донькою вашою збираємося, значить, одружитися! Обіцяю любити її і не ображати, якщо не завинить, звичайно!
Ольга Сергіївна з подивом дивилася на невисокого повненького дядька. Інакше вона не могла його назвати. Це що, майбутній зять?
– Мамо, тату, знайомтеся, це мій наречений Віктор. Проходь, коханий, сідай…
– Ні, не можна так говорити… Розташовуйся, так правильно, зрозуміла мене?
– Так, зрозуміла …
Віктор відсунув стілець і з розмахом опустився на нього.
– Так, що тут теща наготувала, зараз спробую! Голодний дуже, стільки справ сьогодні, ніколи поїсти навіть було! О, біленька…, люблю, я це діло!
– Вибачте, Вікторе, а чим ви займаєтесь, якщо не секрет?
– Я, тещо, велика людина у певних колах. Шанована… Людина я не бідна, дочці вашій різні подарунки буду дарувати. Працювати їй не можна буде, діточок нехай народжує, та більше. Будинок у мене великий за містом. Знаєте, матуся, Ганна як сир у маслі кататиметься. Тож пощастило вам із зятем, що тут скажеш…
– Вікторе, вибачте, а скільки вам років? Ви що, одружені не були раніше?
– Ну, як же, була у мене жінка…Але не стало її… А років мені 55, як і вам, напевно…
– Мені поки що 53… І чоловікові моєму. Виходить, зять старший за тещу з тестем…
– Ну, так і нічого, що страшного. Головне, що ми люди порядні!
Ольга Сергіївна сиділа в повному шоці. Її чоловік мовчки ганяв зелений горошок по тарілці, намагаючись насадити його на вилку.
– Миколо, та припини ти вже! Мені щось зле, я піду приляжу.
– Мамо, ми з Віктором поїдемо тоді…
Пішли. Ольга Сергіївна пішла на кухню пити краплі. Наречений дочки вразив її до глибини душі.
– Миколо, ти це бачив? Що наша дочка надумала? Ще не вистачало нам такого зятя! Миколо, чого ти мовчиш?
– Та я це… Думаю…
– Що там думати, треба щось вирішувати!
Увечері, коли донька прийшла додому, Ольга Сергіївна постукала до неї до кімнати.
– Дочко… Ти що серйозно любиш цього… Віктора?
– Ні, мамо, я його дуже поважаю, а він мене любить. Він дуже заможний, все, як ти хотіла! Життя одне, тому треба на всю котушку прожити його!
– Але ж він… не чесний! І різниця у віці величезна, він старший за тебе втричі майже! Що ти надумала, дочко?
– Мамо, я твоїм розумом живу, що не подобається? Успішний, багатий, за кордон кататимемося, подарунки, золото. Що не так? Дітей народжу…
– Замовкни! Не бувати цьому!
– Ігор не такий — бо бідний, цей багатий — знову не такий! Мамо, годі вже мені вказувати, як жити! Все, я спати.
Ольга Сергіївна кинулася до чоловіка.
– Миколо, вона мене не слухає. Що робити? Та краще б вона з Ігорем була… Молодий, гарний хлопець, вони так любили одне одного. Нічого страшного, що без грошей, які його роки. Ми теж були такими, нічого, змогли бізнес свій побудувати. Та й ми допоможемо, єдина дочка, як-не-як.
Ольга Сергіївна взяла телефон та набрала номер Ігоря, який брала якось у дочки, про всяк випадок.
– Ігорю, привіт. Це мама Ганни. У мене до тебе розмова.
***
– Мамо, поправ мені фату, будь ласка… Ой, так хвилююче бути нареченою!
– Доню, ви такі гарні з Ігорем, і щасливі! Я така рада, що ви разом. Це моя перемога! Інакше з цим старим народжувала б дітей. Я вас об’єднала!
Ганна мовчки посміхнулася. Знала б мама… Віктор був сусідом Ігоря… Ігор запропонував йому трохи заробити, вдавши нареченого Ганни. Той із радістю погодився, він усе життя мріяв бути актором. А тут і грати не довелося особливо.
Ольга Сергіївна так і не дізналася правди, все життя вважаючи, що врятувала дочку від невдалого шлюбу. Ганна з Ігорем були щасливі, Ольга Сергіївна теж.