Ось і рідне місто. Слава спустився з перону, вийшов на привокзальну площу та попрямував до автобусної зупинки. Він не повідомив свою дружину, що приїде сьогодні.

Ось і рідне місто. Слава спустився з перону, вийшов на привокзальну площу та попрямував до автобусної зупинки. Він не повідомив свою дружину, що приїде сьогодні.

Настрій у Слави був не дуже, тому що він зараз мав неприємну розмову з Ганною. Дружина знову дорікатиме йому, скаржитиметься, говоритиме, що він байдужий егоїст.

А чому байдужий? Він, між іншим, з Новим роком хотів привітати її, а вона телефон відключила. Образилася!

Він ще три дні намагався їй додзвонитися, а вона слухавку не брала. Ну, тоді він теж образився і дзвонити припинив.

І, до речі, вона навіть не спромоглася привітати його батьків та сестру, не кажучи вже про нього. Ось він зараз прямо з порога їй про це й заявить.

Не тільки їй його звинувачувати, за нею теж косяки водяться, тож нехай відповідає! Як там кажуть? Найкращий захист – це напад.

Слава підбадьорився і до під’їзду свого будинку ввійшов у досить бойовому настрої.

Квартира зустріла його тишею.

– Агов! Хто тут живий? Анюто, я приїхав! – Голосно промовив Слава, але йому ніхто не відповів.

Він заглянув на кухню – там дружини не було, потім в одну кімнату – порожньо, в другу – те саме. Але тут Славі одразу впали у вічі зміни: біля стіни не було дитячого ліжечка, зникли комод, у якого зверху був пеленальний столик та візок, який подарували їм батьки Ані.

Слава поспішив до шафи: та половина, де зазвичай висіли речі дружини, також була порожня.

– Вона що, з глузду з’їхала? Кинула мене? – подумав Слава.

Він набрав номер тещі, але ніхто не відповів. Тоді він вирішив зателефонувати Каті – подрузі Ані. Теж тиша. Нарешті він додзвонився до Михайла – чоловіка Катерини.

– Мишко, привіт! Дай слухавку Каті, я щось ніяк до неї не додзвонюся, – попросив він.

– А Катюха з дитиною зараз у своїх, у селищі – ми там Новий рік зустрічали. Там зі зв’язком проблеми бувають.

– Я вчора приїхав, бо мені сьогодні треба було на зміну. А вони ще відпочивають, – відповів Михайло. – А навіщо тобі Катерина?

– Я думав, може вона знає, де моя Анька. Бо я приїхав від батьків, а її вдома немає. І всього, що ми для дитини купили, також немає, – сказав Слава.

– Послухай, то твоя дружина ніби мала ось-ось стати мамою. Ти що, до своїх на свята поїхав, а її одну вдома залишив? – здивувався Михайло.

– Та вона сама не захотіла їхати. Хоча їй термін поставили – десятого-одинадцятого січня. Цілком встигли б з’їздити.

– Вітаю тебе, Шарик, ти опудало, – усміхнувся приятель.

– Чому? – не зрозумів Слава.

– Тому, що ти, швидше за все, вже холостий. Дурень! Подзвони в лікарню, вона, напевно, там, – порадив Михайло.

Десять днів тому.

– Не розумію, Славко, – говорила телефоном мати, – чому ти повинен у свято сидіти вдома? Не хоче Анька їхати, ти один приїжджай. Термін у неї майже за два тижні, ти якраз встигнеш повернутися.

– Тим більше, що майже вся рідня збереться: тітка Віра з дядьком Сергієм приїдуть, Наташа з Віктором прийдуть, Ольга з Павликом. Ну і ми з батьком та Віка з Глібом.

– Віка на свято забронювала для нас номери у заміському готелі – просто у лісі. На чотири дні – з тридцятого до другого.

– Тридцять першого в ресторані буде банкет із запрошеними артистами. Я за тебе заплатила, потім віддаси. Побудеш у нас до Різдва, а восьмого поїдеш. Якраз встигнеш до терміну дружини.

Аня їхати не хотіла:

– Слава, мене може прихопити в будь-який день. Уяви, як це виглядатиме: усі веселяться, а в мене раптом почнеться. Тим паче готель за містом – чи встигне туди швидка приїхати?

– Ні, я нікуди не поїду.

– Правильно мама каже, що зараз жінки своє цікаве положення за хворобу рахують, а появу малюка – за подвиг. Вона нас трьох на світ привела, і в декреті майже не сиділа і все встигала.

Звичайно, Слава розумів, що в чомусь Аня має рацію. Але він уявив, як нудно буде вдома в новорічну ніч: тільки вдвох із дружиною, за скромним столом – Аня вже сказала, що особливо готувати не збирається. І йому стало тужливо.

А вся рідня в цей час запалюватиме в ресторані під пісні та музику, танцюватиме та веселитиметься.
Загалом, він поїхав один.

У заміському готелі справді було весело. Десь о пів на першу, коли Новий рік уже настав, Слава вийшов із зали у вестибюль, щоб зателефонувати дружині, але вона йому не відповіла.

– Ну й гаразд, ображаєшся, а, між іншим, сама винна. Могла б зараз також бути тут і веселитись разом з усіма, – подумав Слава.

А наступного дня мама висловила йому свою образу на невістку:

– Анька твоя навіть не подзвонила, не привітала нас із батьком зі святом. Бач, образилася! Зовсім ти розпустив дружину, синку.

– Не розуміє вона, що таке справжня родина. Тому ми тут усі разом, а вона там одна. От і нехай посидить, подумає.

А Ані цієї новорічної ночі було не до них. Вона, якщо і згадувала когось, то це Славу, а вже точно не свекра зі свекрухою, та їх численну рідню.

Її батьки, дізнавшись, що дочка залишилася на свята сама, покликали її до себе. У них не планувалося великого застілля.

Брат Ані жив у столиці, працював на підприємстві безперервного циклу, і у нього таких великих вихідних не було, тож батьки збиралися зустріти Новий рік удвох.

Тридцять першого о дев’ятій вечора Аня з мамою накривали на стіл, і в цей момент Аню прихопило.

Викликали швидку. Мама поїхала з Анею, батько слідом за ними своєю машиною.

Цього разу Аня зустріла Новий рік у лікарні, а її батьки – внизу, у вестибюлі відділку. Аня стала мамою сина…

…Слава вирішив наслідувати пораду приятеля і зателефонував в лікарню.

– Колесова? Вчора виписалася, – відповіли йому у довідковому.

– Як виписалася? – не повірив Слава. – Хіба вже є малюк?

– Так. Першого січня, о пів на першу.

– А хто її з лікарні забирав? – Запитав Слава.

– Молодий чоловіче, цю інформацію ми в журналі реєстрації не записуємо!

Слава зрозумів, що забрати Аню могли лише батьки, отже, вона і дитина зараз у них.

Він купив букет троянд і вирушив туди.

Подзвонив. Двері відчинив тесть.

– Я вас слухаю.

– Здрастуйте, я до Ганни прийшов, – сказав Слава.

– А навіщо? – Запитав батько Ані.

– Взагалі-то, я її чоловік, – відповів зять.

– Аня, – голосно покликав тесть. – Тут прийшов якийсь мужик, каже, що він твій чоловік. Хочеш із ним поговорити?

– Ні, нехай іде, – відповіла Аня із глибини квартири.

Тесть розвів руками:

– Не хоче. До побачення, молодий чоловіче! – І зачинив двері.

Слава постояв кілька хвилин і знову подзвонив.

На цей раз відчинила теща – жінка висока, міцна, голосиста. Чесно кажучи, Слава її трохи побоювався.

– Ти щось не зрозумів? – Запитала вона.

– Пропустіть мене, – хоробро почав Слава. – Я маю право…

Договорити він не встиг. Жінка висмикнула з рук зятя букет і кілька разів хльоснула ним Славу по пиці.

– На що ти маєш право, тобі незабаром адвокат пояснить! І не дзвони більше, у мене онук спить, – сказала вона, кинула букет йому під ноги й зачинила двері.

Слава вирушив додому. По дорозі він раз по раз потирав руками обличчя – троянди були гарні, але з шипами.

Повернувшись додому, він насамперед зателефонував матері.

– Уявляєш, вони мене навіть у квартиру не пустили й на сина не дали поглянути.

– Не хвилюйся, Славко. Перебіситься твоя Анька і повернеться. З дитиною на руках, куди вона подінеться? А ти їй не дзвони й грошей не переказуй.

– Нехай її батьки годують, якщо такі розумні. Тиждень-другий пройде, і вона сама додому повернеться. А ти зараз спати лягай. Тобі завтра на роботу.

Слава так і зробив: повечеряв пельменями, які купив у крамниці, і ліг спати.

Спав він спокійно, бо не здогадувався, що в цій квартирі він ночує востаннє.

Коли наступного дня Слава прийшов із роботи, всі його речі, складені в коробки та чорні пакети, стояли на сходовому майданчику.

Він подзвонив. Двері йому відчинила теща, якій і належала двокімнатна квартира, де жили Аня та Слава.

– Ну, що, дорогий зятю? Адресу свого гуртожитку добре пам’ятаєш, чи нагадати? Давай збирай своє барахло. Все, що тут залишиться, завтра викине прибиральниця!

Довелося Славі перебиратися до гуртожитку.

Їх розлучили через суд. Славкові набридло в гуртожитку, тож він хотів було орендувати собі квартиру, але коли отримав зарплату, з якої в бухгалтерії вирахували аліменти, та ще п’ять тисяч на утримання колишньої дружини, зрозумів, що тоді мало що на життя залишиться.

– А ти заощадливішим будь! Тобі ще на свою квартиру збирати треба, – порадив Михайло. – Нічого, Славко! Не сумуй! Зате Новий рік ти шикарно зустрів!

Аня три роки жила у батьків, які допомагали їй з маленьким Сашком, квартиру вони тим часом здавали.

А коли Аня вийшла на роботу, вони із Сашком знову переїхали у свою. Після ремонту тут уже нічого не нагадувало про Славу та його родину.

Як вам вчинок Славка? Пишіть свої думки в коментарях