Катя стояла біля дзеркала в коридорі та поправляла зачіску. Три місяці тому вона була звичайною студенткою з невеликого села, жила у гуртожитку та рахувала кожну копійку. А тепер вона дружина Максима і живе у справжній київській трикімнатній квартирі із сучасним ремонтом та дорогими меблями.

Катя прокинулася рано, прийняла душ, і пішла на кухню. – Катрусю, снідатимеш? – запитала у неї свекруха. – Так, Лідія Миколаївно, – посміхнулася дівчина. За сніданком свекруха розпитувала про плани на день, розмовляли про погоду. Після сніданку Катя швидко зібралася, та вийшла з квартири. Тільки-но дівчина спустилася на перший поверх, як раптом, зрозуміла, що забула сумку. Повернулась у квартиру. Тихенько, щоб не турбувати свекруху, зайшла в коридор, взяла сумку і попрямувала до виходу. Несподівано Катя почула голос свекрухи з кухні. Лідія Миколаївна розмовляла по телефону. Катерина прислухалася до розмови свекрухи і… Застигла від почутого.

Катя стояла біля дзеркала в коридорі та поправляла зачіску. Три місяці тому вона була звичайною студенткою з невеликого села, жила у гуртожитку та рахувала кожну копійку. А тепер вона дружина Максима і живе у справжній київській трикімнатній квартирі із сучасним ремонтом та дорогими меблями.

– Катрусю, снідатимеш? – почувся голос свекрухи з кухні.

– Так, Лідіє Миколаївно, йду!

Дівчина посміхнулася. Як же їй пощастило не лише з чоловіком, а й із його сім’єю. Свекруха завжди була привітна, свекор теж. Максим попереджав, що у його батьків непрості характери, але поки що все йшло чудово.

За сніданком Лідія Миколаївна розпитувала про плани на день, цікавилася навчанням. Максим вже пішов на пари, а свекор на роботу.

– Я сьогодні в бібліотеку, готуюся до іспитів, – сказала Катя, намазуючи маслом хліб.

– Правильно, освіта – це головне. А то деякі дівчатка лише про вбрання думають.

Невістка кивнула, почуваючи себе зовсім своєю в цьому будинку. Лідія Миколаївна взагалі була напрочуд тактовною жінкою — ніколи не лізла з порадами, не критикувала.

Після сніданку Катя збиралася йти, але зрозуміла, що забула конспект. Повернулась у квартиру тихо, щоб не турбувати свекруху, і почула її голос із кухні.

– Алло, уяви собі мою ситуацію. Ми з В’ячеславом планували купити Максимові квартиру після інституту. Все було готове, навіть район вибрали, недалеко від нас хотіли.

Катя застигла у коридорі. Свекруха розмовляла по телефону з подругою, і тон її голосу був зовсім іншим — не теплим, як завжди, а роздратованим.

– А він нам за місяць до дати покупки каже, що одружується. Уявляєш? За місяць! Ми навіть до ладу цю дівчинку не знали.

На душі у Каті стало хвилююче. Про неї говорять. І вочевидь не дуже добре.

– Та ні, зовні вона нічого, симпатична. Але звідки, Алло, звідки вона! З якогось села, без копійки за душею. Мати одна виховувала трьох дітей, батька взагалі нема.

Дівчина притулилася до стіни. Ноги стали ватяними.

– Розумієш, якби він вибрав дівчинку з нормальної родини, ми могли б домовитися з її батьками. Скинулися б навпіл на квартиру молодим. А тут що скидатися? Там усі на допомогах живуть.

Лідія Миколаївна засміялася, і цей сміх зачепив Катю.

– Я, звичайно, намагаюся бути милою з нею. Що толку сваритися. Але всередині розумію – це тимчасово. Молоді шлюби рідко виживають, особливо коли люди з різних світів.

«А що щодо квартири?» – мабуть, спитала подруга.

– Та ніяк поки що. В’ячеслав сказав — хай поки що у нас живуть. Якщо розлучиться, то допоможемо. А зараз навіщо вкладатися в цю попелюшку?

Катя відчула, як по спині повзе холод. Попелюшка. Отже, ось як її називають за очі.

– Я навіть думала запропонувати їм шлюбну угоду, – продовжувала свекруха. – Але Максим такий романтик, боїться дружину образити. А шкода. З угодою хоч якийсь захист був би.

Свекруха замовкла на якийсь час. Мабуть, подруга щось питала.

– Та ні, дівчинка наче непогана. Тиха, не нахабна. У будинку допомагає, не валяється на дивані. Але погодься, це не той рівень, на який ми розраховували для сина.

Лідія Миколаївна зітхнула:

– Ми з дитинства привчали його до вищого суспільства, до театрів водили, на виставки. Думали, він вибере потрібну пару. А він закохався у першу зустрічну із гуртожитку.

Катя заплющила очі. Перша зустрічна з гуртожитку. Ось хто вона для цієї сім’ї.

– Гаразд, Алло, не будемо про сумне. Може, я помиляюся і все складеться. Хоча навряд.

Свекруха засміялася знову:

– Але тепер зрозуміло, чому вона так намагається мені догодити. І сама відчуває, що не рівня нам.

Дівчина тихо відчинила двері і вислизнула із квартири. Спускаючись сходами, вона відчувала себе так, ніби йде в тумані.

Цілий день у бібліотеці вона не могла зосередитися на підручниках. Перед очима стояла усміхнена Лідія Миколаївна, яка питала про сніданок та цікавилася планами. А у вухах звучав її голос: «Попелюшка», «не той рівень», «перша зустрічна з гуртожитку».

Повернувшись додому, Катя зустріла свекруху на кухні. Та як завжди привітно посміхнулася:

– Як справи у бібліотеці? Втомилася, мабуть.

– Нормально, – коротко відповіла дівчина.

Лідія Миколаївна уважно подивилася на неї:

– Ти щось погано виглядаєш. Може, чаю поп’єш?

– Не хочу.

Катя пройшла до кімнати до чоловіка. Максим сидів за комп’ютером, грав у якусь гру.

– Привіт. Як навчання?

– Максиме, твої батьки хотіли купити тобі квартиру?

Він обернувся до дружини:

– Звідки ти знаєш? Так, хотіли. Але тепер ми одружені, вони вважають, що ми маємо самі вирішувати свої житлові питання.

– А може вони просто не хочуть купувати квартиру нам двом?

Максим здивовано підняв брови:

– Катю, що за нісенітниці? Просто вони вважають, що дорослі люди мають бути самостійними.

Вона зрозуміла — чоловік або не знає справжнього ставлення батьків до неї, або вважає за краще не знати.

На вечері Катя мовчала. Свекруха кілька разів намагалася почати розмову, але отримувала односкладові відповіді.

– Катрусю, ти добре себе почуваєш? – занепокоїлася Лідія Миколаївна. – Може, на огляд сходити?

– Я впорядку.

– Мам, не чіпляйся, – заступився Максим. – У неї сесія скоро, нервує.

Після вечері дівчина прибрала посуд і пішла до кімнати. Тепер кожен жест свекрухи здавався їй награним, кожне слово обманом. Як вона могла так помилятися?

Наступного дня ситуація повторилася. Лідія Миколаївна намагалася бути милою та турботливою, а Катя відповідала сухо та відсторонено.

– Максиме, що з твоєю дружиною? – не витримала свекруха. – Вона стала якась дивна.

– Не знаю, мамо. Може, втомилася.

– А може, ми щось не так зробили? Якось образили?

Син знизав плечима. Йому явно не хотілося розумітися на жіночих відносинах.

Увечері Лідія Миколаївна постукала у двері кімнати молодят.

– Катю, можна поговорити?

– Про що?

– Ти на мене гніваєшся. Хочу зрозуміти, у чому річ.

Дівчина глянула на свекруху і подумала — сказати правду чи продовжувати грати в цю гру?

– Ні. Все гаразд.

– Не схоже на правду.

Катя вирішила, що більше не може виносити цю фальш.

– Лідія Миколаївно, я випадково чула вашу телефонну розмову з подругою.

Обличчя свекрухи різко змінилося. Привітна посмішка зникла.

– Яку розмову?

– Про те, що я Попелюшка. І що ви чекаєте, коли ми розлучимося, щоб купити Максимові квартиру.

Повисла важка пауза. Лідія Миколаївна сіла на стілець.

– Розумію, це звучить неприємно.

– Неприємно? – голос у Каті затремтів. – Три місяці я думала, що мені раді. А виявляється, мене вважають тимчасовим непорозумінням.

– Катю, ти не так зрозуміла. Ми мріяли про іншу долю для сина.

– Про яку іншу? Про багату невістку?

– Про потрібну. З нашого кола.

Дівчина розплакалася:

– А я не підходжу? Бо народилася у маленькому селі? Бо мама працювала продавцем?

– Справа не в цьому.

– У чому тоді?

Свекруха встала:

– У тому, що ми маємо різні цінності, різне виховання, різні можливості.

– Які можливості?

– Фінансові. Ми не можемо інвестувати у вашу родину без гарантій.

Катя зрозуміла – це і є справжня Лідія Миколаївна. Без масок і вдавання.

– То все залежить від грошей?

– Не все. Але багато.

До кімнати зайшов Максим:

– Що тут діється? Сваритесь на весь будинок.

– Запитай у мами, – сказала дружина.

Максим розгублено глянув на них обох.

– Мамо, що сталося?

– Твоя дружина підслухала мою приватну розмову і тепер ображається.

– Я не підслухувала! Я прийшла за конспектом і почула, як мене називають попелюшкою!

Син здивовано глянув на матір:

– Мамо, це правда?

Лідія Миколаївна зітхнула:

– Максиме, ми з батьком завжди хотіли для тебе найкращого.

– І що?

– Катя гарна дівчинка, але з іншого світу.

– Якого іншого світу? Вона моя дружина!

– Поки що дружина, – тихо сказала свекруха.

Запанувала тиша. Катя дивилася на чоловіка і бачила, як на його обличчі відбивається боротьба між любов’ю до неї та повагою до батьків.

– Мамо, як ти можеш так говорити?

– Я говорю правду. Сам подивися статистику розлучень у студентських шлюбів.

Катя зрозуміла – це кінець. Навіть якщо Максим стане зараз на її бік, жити в цьому будинку вона більше не зможе. Щодня відчувати на собі зневажливі погляди, щодня знати, що її вважають недостойною.

– Знаєте що, – сказала вона, – Може, ви й маєте рацію. Може, ми справді з різних світів.

– Катю, не кажи нісенітниці, – спробував втрутитися Максим.

– Це не нісенітниця. Це реальність.

Вона подивилася на свекруху:

– Можете не хвилюватись. Незабаром ви матимете можливість купити синові квартиру.

Катя почала збирати свої речі. Максим вмовляв її залишитися, клявся, що поговорить з батьками, що все владнає. Але дівчина розуміла – нічого вже не виправиш. Довіра зруйнована.

– Я не можу жити в будинку, де мене приймають просто із ввічливості, – сказала вона чоловікові. – І де чекають, коли я зникну.

– Але я люблю тебе!

– А твоя родина вважає мене за помилку молодості.

Лідія Миколаївна стояла в коридорі і мовчки спостерігала, як невістка складає сумки. На обличчі її не було ні жалю, ні провини. Тільки полегшення.

– Катя, може, не варто поспішати? – формально сказала вона. – Спокійно все обговоримо.

– Обговорювати нема чого. Ви вже обговорили все. З вашою подругою Аллою.

Свекруха підібгала губи. Вдавати більше сенсу не було.

Максим допоміг дружині донести речі до таксі. Але сам їхати з нею не наважився. Вони обидва плакали, але Катя знала – шляху назад немає. Вона не вибачить цього приниження.

За місяць вони подали на розлучення. Катя повернулася до гуртожитку, де сусідки шкодували її та говорили, як добре, що вона дізналася правду вчасно.

Але ночами їй все одно було важко. Тому що кохання не минає від того, що тебе назвали попелюшкою. І мрії про щасливу сім’ю не зникають від того, що твоє походження виявилося невідповідним.

Максим намагався дзвонити, та вона не відповідала. Який сенс? Він продовжував жити з батьками у комфортній трикімнатній квартирі.