Марія не могла повірити своїм вухам. Все це звучало, як страшний сон. Її серце буквально розривалося від болю.
Марія вже не могла зрозуміти, що відбувається в її житті. Чоловік давно перестав ділитися своїми думками, не приходив додому на вечерю, хоча вона завжди готувала для нього найсмачніші страви. Сьогодні, знову, вона приготувала його улюблену печеню, але Василь відмовився, сказавши, що вже вечеряв із другом після роботи.
Життя 50-річної Марії змінилося на очах. Колись усе було ідеально. Вона вийшла заміж за Василя, коли їй ще не виповнилося двадцяти. Через деякий час у них народилося дві чудові дочки. Василь багато працював, прагнучи забезпечити родину, він був саме тим чоловіком, який готовий був зробити все заради своїх близьких. Коли він любив, це було на все життя. Всім навколо здавалося, що Марія з Василем – ідеальна пара, їй навіть по-доброму заздрили, казали, що з таким чоловіком вона як за “кам’яною стіною”, яку не зламати.
У сім’ї були й труднощі, але Марія й Василь завжди підтримували один одного. Проте з часом, коли дочки поїхали у столицю, стосунки між подружжям почали охолоджуватися. Будинок став тихішим, без їхнього щебетання, а Василь частіше затримувався на роботі.
Марії інколи в голову приходила думка, що, можливо, у її чоловіка з’явилася інша жінка. Але вона відкидала ці сумніви, адже вони разом вже тридцять років. Василю понад п’ятдесят, але він досі виглядав добре.
Одного вечора Василь, прийшовши додому, оголосив, що їде у відрядження на десять днів. Серце Марії стиснулося, але що вона могла зробити? Чоловік уже все вирішив.
Коли Василь повернувся, його вигляд був зовсім іншим – засмаглий і радісний. Входячи в будинок, він з порогу сказав:
Маріє, дякую за тридцять років любові та турботи. Ми разом пройшли через багато, і ти подарувала мені двох чудових доньок. Але я зустрів іншу, давно. Ми разом уже сім років. Я чекав, поки наші дівчатка підростуть. Я її люблю, і ти знаєш, що коли я люблю, то це назавжди. Вона молодша за мене майже на двадцять років і пережила чимало горя. Не можу її залишити, розумієш?
Марія не могла повірити своїм вухам. Все це звучало, як страшний сон. Її серце буквально розривалося від болю.
У нас з Любою є син, йому п’ять років, а зараз вона чекає від мене ще одну дитину, – продовжував Василь.
Син? – Марія ледве могла вимовити це слово. Вона зрозуміла, що назад дороги немає.
А як же ми? – запитала вона, тримаючи себе в руках. – Як будуть жити наші доньки?
Для них я купив дві квартири. Це буде мій подарунок на їхні весілля. А тебе я не покидаю. Залишу тобі наш дім і все, що є в ньому. Тільки прошу тебе поговорити з дівчатами, щоб вони прийняли Любу і моїх дітей.
Того ж вечора Василь залишив будинок. Він уже подбав про своє майбутнє, побудувавши розкішний будинок для своєї нової родини.
Марія не могла сказати, скільки часу сиділа в тиші, дивлячись на двері, за якими зник Василь. Перед нею стояло непросте рішення: прийняти умови чоловіка або назавжди вийти з його життя. Але й виникло нове питання – куди йти…