– Даремно ти не слухаєш кота! Тварини не помиляються

Тамара підскочила за 15 хвилин до будильника. Вона обережно спустила ноги з ліжка. Точно, все, як вона і думала.

Капці Григорія були мокрими, а поруч сидів задоволений кіт. Тамара швидко схопила капці, вискочила на кухню, кинула їх у тазик, а з шафи дістала точно такі самі. Вона відразу купила дві пари однакових, щоб можна було ось так вранці їх поміняти. Аж надто добре вона свого кота знала.

– Гад смугастий! Що ж ти робиш? Адже через тебе ніякого щастя в домі!

Кіт, який прийшов за нею слідом на кухню, смикнув хвостом і ображено пішов. Жінка тихо пройшла в спальню, поставила сухі чисті капці і вийшла.

– Ходімо, зараза, нагодую тебе!

Кіт, не дивлячись на неї, пройшов на кухню. Він йшов так, ніби робив ласку цій дурній жінці. Тамара мимоволі посміхнулася. Як не крути, а кіт у всьому правий. Не щастило їй з чоловіками. Хотілося чогось такого… Романтичного… Але, ось якось не зросталося.

Ні, від чоловіків відбою не було. Тамара була ефектною жінкою. Але чи то вона надто поспішала, чи то вибирала не тих, чи то кіт своєю зневагою до її обранців допомагав, але жоден чоловік надовго у неї не затримувався. Адже завжди все дуже серйозно! Та й кандидати непогані.

Тамара зробила собі каву, сиділа, попивала і дивилася на кота. Цю кару вона виловила з калюжі неподалік від магазинчика, в якому працювала. Яким дивним чином почула писк, сама не знала.

Калюжа ця була там стільки, скільки Тамара себе пам’ятала. Навіть у найсухішу пору вона не пересихала. Через неї хтось жалісливий перекинув дощечку, і всі по цій дощечці проходили. Як опинилося там кошеня, до сьогоднішнього дня залишалося для неї загадкою.

Того дня вона була не в настрої. Петро, представницький чоловік, з яким вона вже два місяці жила, раптом зібрав валізи.

– Не можу я тут жити! Півні кричать, чоловіки пісні кричать, гаряча вода тільки в лазні. Не для мене це.

– Петре, ну так я ж не проти, давай поїдемо до тебе, в місто.

– Ти? В місто?

Він окинув її таким поглядом, що Тамара сама відчинила йому двері, та ще й пришвидшила його. А потім розплакалася. Вона в селі завжди була наймоднішою, а він що? Дві пари штанів, та й одні Тамара йому купила.

Але довго сумувати Тамара не звикла, та й на роботу потрібно було. А ввечері і знайшла цього…

Вдома кошеня викупала, в теплий рушник загорнула, нагодувала, і до печі поклала. Той притих, заснув. Переробивши всі свої справи, лягла і Тамара. А вночі прокинулася від того, що хтось теплий пісні їй у вухо співає.

У світлі нічника побачила кошеня, яке влаштувалося у неї в вигині шиї, і солодко муркотіло. Вона прикрила його ковдрою, та й заснула з посмішкою…

Цілий рік Тамара не робила спроб вийти заміж. Так, їй вже 30, скоро-то і поїзд піде, а що робити? Не віддавати ж своє серце і красу, наприклад, Степану, який зі школи за нею ходить, зітхає? Ну, вже ні. Не про таке життя вона мріяла.

Вона хотіла жити в міській квартирі, в село тільки на вихідні приїжджати. Звичайно, зараз нікого своїм транспортом не здивуєш, але все ж…

Життя хотілося іншого, культурного. Ось і шукала собі наречених на стороні. Ні, Тамарка не була легкодоступною жінкою, але приблизно раз на рік, а іноді і частіше, ходила «заміж» . Правда, до весілля жодного разу так справа і не дійшла.

Вона знову подивилася на кота. Між іншим, в останній раз, саме кіт зробив так, що Михайло, майже кандидат наук, відмовився на ній одружитися. Адже все вже вважай домовлено було.

Він вже з мамою приїхав. Машина біля хвіртки стояла, Тамарка з-за паркану на цікавих перехожих гордо поглядала. Ось вам! Не вірили? А Тамарка змогла!

Тоді взагалі все було так добре. Михайло мамі своїй угіддя Тамари показував. Жінка ягідку зірве, квіточку понюхає.

– Як добре… Тут можна непогано відпочити…

Тамара посміхалася.
– Ось, лазня скоро буде готова. Нічим не гірша за міську сауну, а навіть корисніша…

Мама Михайла поблажливо їй посміхнулася.

– Тільки ось кота потрібно буде віддати комусь. Не терплю котячу шерсть.

Тамару ці слова вразили, але вона не показала цього, зате Васька відреагував. Встав, потягнувся, пішов у будинок, а через 10 хвилин повернувся і відразу виліз на дах. Він завжди там відсиджувався, коли накоїть чогось.

Минуло ще 5 хвилин, рівно стільки, скільки знадобилося матері Михайла дістатися до кімнати, де біля дивана стояли її дорогі італійські туфлі. Те, як лаялася ця культурна дама, чуло все село.

Зізнатися, і Тамара, яка не один рік пропрацювала в торгівлі, таких слів не знала. Навіть брову здивування підняла.

Загалом, кіт у туфлях подарунок залишив, а Тамарка знову в дівах залишилася. Як вона лаялася тоді на кота…

– Злізай! Я тебе зараз навиворіт виверну! Що ж ти таке твориш? Як не соромно? Семену Іллічу зіпсував взуття. Мамі Михайла, а Миколі? Миколі-то за що? Він же так добре до тебе ставився!

Кіт на Тамару не дивився, знав, що вся її злість ненадовго.

– Що, Тамаро, знову Васька твого нареченого забракував?

Біля хвіртки стояв Степан. Він недбало сперся на стовп, і Тамара мимоволі замилувалася його постаттю. Ось де міць і сила. Її міські наречені були всі кволі, хоча сама Тамара мала округлі форми.

– Степане, ну ти ще мені нерви попсуй!

– Даремно ти не слухаєш кота! Тварини не помиляються.

Вона зачинила за собою двері. Навіщо їй це говорити, якщо вона вже й сама так думала. Васька ніколи й ніде не шкодив. І гості ж до неї приїжджали, і гостювали не один день. Все було нормально. Як тільки наречений, так на тобі!

Вона вже допила каву, як зі спальні почулася лайка. Тамара втомлено прикрила очі. Забула, що кіт давно вже навчився відкривати всі двері в будинку.

З Євгеном вона познайомилася місяць тому, а ось вчора він до неї в гості приїхав. Увечері посиділи, він сильно захмелів. Все розповідав, як вони чудово заживуть. Тамара повірила, потягнулася до нього, але Євген вже захропів.

Ну, нічого… Буває. Людина втомилася.

Вона пішла в спальню. Наречений вляпався відразу двома ногами.

– Що це? Що це таке? Негайно викинь цю тварину з дому, щоб я більше його тут не бачив!

Тамара спокійно подивилася на Євгена.

– Ну, зарано ти став розпоряджатися в моєму домі і накази віддавати. Кіт тут живе довше за тебе!

– Ах, ось як? Ну і живи тут зі своїм котом! Дурна сільська жінка!

Чоловік швидко схопив свою сумку і кинувся в передпокій. Тамара прибрала сліди невдоволення кота і прошепотіла:

– Ну, що, задоволений?
Звідкись з-під ліжка долинув задоволений «мур».

А сьогодні немає ніде. Вона весь брухт обійшла, весь двір. Немає Васьки. І тут почула, що десь високо вгорі кіт жалібно нявкає.

Вона вискочила за хвіртку. Так і є, сидить на високій тополі. Майже на самій верхівці.

– Васько, злазь! Ну що кричиш? Ти ж сам туди заліз?

Кіт дивився на неї шаленими очима і кричав. Через півгодини вмовлянь вона пішла за драбиною. Довго приміряла, ніби як встановила. Залізла, ніяк не дотягнутися, тоді перелізла на гілку, сіла на неї, і в цей момент драбина впала.

Тамара розгублено дивилася вниз. І що тепер робити? Кіт же, спокійно обігнув її по гілках, спустився вниз і пішов у будинок. Потрібно кликати на допомогу або намагатися злізти самій.

Зараз їй стало страшно. Вона заплющила очі і вже хотіла розплакатися, але почула:

– Що, сусідко, вирішила птахом стати?

Тамара відкрила очі. Ну, звичайно, хто ще це може бути? Саме той, кого вона найменше хотіла бачити.

– Степане, не смішно! Підніми драбину.

– Підніму, якщо розповіси, що на дереві забула? Яблука на тополі начебто не ростуть…
Тамара зітхнула:

– Васька гад! Заліз, а злізти не міг!

– І де ж він?

Тамара зрозуміла, наскільки безглуздо прозвучали її слова. Хотілося і плакати, і сміятися.

– Ну, ти даєш… Ти хоч раз скелет кота на дереві бачила?

Степан дивився на неї і посміхався. Але не ображаючи, а доброзичливо. Потім підняв драбину.

– Ну, тепер ти мені винна вечерю!

Тамара махнула рукою. Вечеря, так вечеря. Вони зі Степаном з дитинства були знайомі. Навіть цілувалися колись, в молодості.

Як все так вийшло, вона й сама не могла сказати. Тільки прокинулася вона поруч зі Степаном. І не просто поруч, а в щільних обіймах його рук. Найдивніше, що не хотілося нікуди з цих обіймів. Вперше вчора вона відчувала себе Тамарою, людиною, а не лялькою, яка обов’язково повинна справити враження.

Треба вставати. Вона поворухнулася, але Степан тільки міцніше притиснув її.

– Куди? Лежи. Я каву зроблю і принесу…

Таке теж вперше. І вона майже розслабилася під дзвін посуду на кухні, але потім згадала про Ваську. Чорт… Він же зараз… Тамара і сама не розуміла, чому так сильно злякалася?

Адже це ж всього Степан. Вона ж ніколи не хотіла за нього заміж, хоч і знала, що він сохне за нею. Але зараз, коли подумала, що через кота він може піти, мало не заплакала.

Жінка обережно встала. Треба щось робити. Вчора, коли вона все це розповідала Степану, вони разом реготали, а зараз їй зовсім не до сміху було.

Тамара навшпиньки вискочила в передпокій. Вона вже готова була просто сховати черевики. Що завгодно придумати, скаже вкрали! Але черевики були сухі. Вона навіть повернула їх у руках. Ні, нічого.

– Що, сухо?

Вона різко обернулася. Степан тримав у руках каву, а об його ноги терся Васька.

– Сухі…

– Ну, виходить, що тепер тобі не відкрутитися, підеш за мене заміж. Більше твій Васька, схоже, нікого не прийме.

Тамара дивилася на нього, дивилася, а потім сказала:

– Знаєш… Ну і дурна ж я…

Степан притиснув її до себе.

– Нічого страшного, зате кіт у тебе розумний!