Борис розлучився з колишньою дружиною – Іриною – за рік до того, як познайомився з Ангеліною. Тому ні Ірина, ні діти, ні інші його родичі до Ангеліни претензій мати не повинні були.

Виходячи заміж за Бориса, Ангеліна знала, що він розлучений і що у нього від першого шлюбу є двоє дітей: семирічна Христина і п’ятирічний Арсеній.

Борис розлучився з колишньою дружиною – Іриною – за рік до того, як познайомився з Ангеліною. Тому ні Ірина, ні діти, ні інші його родичі до Ангеліни претензій мати не повинні були.

Але це тільки в теорії, а на практиці виявилося зовсім інакше.

Першою, хто сказав «фі!» на адресу Ангеліни, стала мати Бориса.

Коли син привів Ангеліну, щоб познайомити з батьками, майбутня свекруха відкрито продемонструвала жінці свою зневагу і була настільки негостинною, що не запропонувала синові і гості навіть чаю.

Звичайно, Ангеліна засмутилася, але Борис її заспокоїв:

– Слухай, ми будемо зустрічатися з матір’ю від сили два-три рази на рік, не хоче спілкуватися нормально – нехай ображається.

Своєї квартири у Бориса не було, він і з Іриною жив у двокімнатній, яка належала її батькам. Тому після реєстрації з Ангеліною вони стали жити у неї. Жінка, на відміну від Бориса, до двадцяти семи років вже обзавелася своїм житлом.

Ще до того, як дати згоду Борису, вона вирішила обговорити з ним питання, які стосувалися його минулого життя.

– Я розумію, Борисе, що ти любиш своїх дітей і продовжиш з ними спілкуватися і підтримувати їх матеріально. Але давай відразу домовимося, що це твоє минуле.

Твоє, а не наше. Я не хочу бути в курсі того, що відбувається в твоїй колишній родині, не хочу знати про їхні проблеми і тим більше брати участь у вирішенні цих проблем.

Не розповідай мені, будь ласка, як вчиться твоя дочка, як класно грає у футбол твій син. Я цього знати не хочу. І останнє: будь ласка, ніколи не приводь їх до квартири, де ми будемо жити.

Спочатку Ангеліна хотіла сказати «в мою квартиру», але потім вибрала більш «щадний» варіант.

Борис з нею погодився. Зазвичай він зустрічався з дітьми двічі на місяць у вихідні. Де це відбувалося і що вони разом робили, Ангеліну не цікавило.

Минуло вже близько року, коли молода жінка зрозуміла, що вона чекає на дитину. Для Бориса почуття батьківства не було новим, тому він поставився до цього досить спокійно, чим дуже засмутив Ангеліну.

– Боря, скажи чесно, ти не радий? – запитала вона у чоловіка.

– Звичайно, радий. Просто я вже двічі проходив через це і розумію, що, крім радості, нас чекає багато турбот і клопоту, – відповів він.

– Але це будуть щасливі клопоти, – сказала Ангеліна. – Тільки знаєш, давай поки нікому нічого не будемо говорити, особливо твоїй матері.

– Добре, – погодився Борис, – до речі, в суботу у неї день народження, вона дзвонила, запрошувала до третьої години. Треба б подарунок вибрати.

– Це ти сам, я смаків твоєї мами не знаю. Та до того ж мені здається, що якщо вона дізнається, що подарунок вибирала я, то точно розкритикує його. І взагалі, може, ти сходиш один?

Я не думаю, що вона сильно засмутиться, якщо я не прийду. А я з великим задоволенням посиділа б вдома в тиші і спокої.

– Не вигадуй, підемо разом. Там будуть всі наші родичі, з деякими ти ще не знайома – хороший привід познайомитися.

Але Ангеліна була права – її там ніхто не чекав. Як тільки вони увійшли в квартиру, в передпокій вибігли діти, кинулися до Бориса і, схопивши його за руки, потягли в кімнату.

Ангеліна залишилася стояти в передпокої.

– Заходь, якщо прийшла, – сказала свекруха. – Взагалі-то я тільки близьких запрошувала.

У цей момент у передпокій визирнула Ірина.

– Софіє Михайлівно, може, м’ясо вже вимкнути? – запитала вона.

Ангеліна мовчки повернулася і пішла.

Коли вона сіла в машину, у неї тремтіли руки, і вона кілька хвилин посиділа, щоб заспокоїтися, і тільки потім рушила з місця. «Добре, що ми поїхали на моїй машині, а то б довелося зараз таксі викликати», – подумала вона.

Борис повернувся додому через півгодини після дружини.

– Я не знав, що мати запросить Ірину, – намагався виправдатися чоловік.

– І тому ти кинув мене в дверях, – сказала Ангеліна. – Адже я відчувала, що мені не варто було туди ходити.

Більше Ангеліна з родичами чоловіка намагалася не зустрічатися.

Ніхто з них: ні свекруха, ні сестра Бориса, ні численні двоюрідні сестри і брати – навіть не привітали Бориса з народженням сина.

Ангеліну це влаштовувало – їй своєї рідні було цілком достатньо. Маленькому Єгорці подарували цілу купу подарунків, а мама і молодша сестра в перший місяць приходили майже кожен день, щоб допомогти з дитиною, та й потім, якщо Ангеліні треба було в перукарню або до лікаря, няньки завжди знаходилися.

А ось єдиний раз, коли Борис звернувся до своєї матері з проханням, що стосувалося дружини і сина, та відмовила йому.

Те літо було настільки спекотним, що асфальт плавився під ногами перехожих. Вітру майже не було, стояла задуха. Борис попросив у матері дозволити Ангеліні з Єгором хоча б тиждень побути на дачі. Так вийшло, що у її батьків дачі не було.

– Ще чого! На моїй дачі відпочивають мої онуки, а всяких приблуд мені тут не потрібно, – відповіла свекруха.

Борис насилу знайшов і орендував для сім’ї невеликий будиночок біля річки. Щоб не залишати Ангеліну з однорічним сином одну, він жив з ними і щодня витрачав півтори години, щоб дістатися до роботи.

З матір’ю після цього він не спілкувався майже рік.

Але, як то кажуть, земля кругла, і ти не знаєш, звідки тобі може прилетіти.

Одного разу в п’ятницю, рано вранці, близько шостої години, Борису зателефонувала Ірина.

– Мене забирають до лікарні, кажуть, що апендицит. Діти вдома самі – відвези їх до своєї матері, – сказала вона.

На роботу Борису треба було о дев’ятій, тому він одразу ж підхопився і, не поснідавши, вирушив до квартири Ірини. По дорозі зателефонував матері, щоб попередити, що зараз привезе дітей.

Але та відразу відмовилася:

– Я майже всю ніч не спала, у мене тиск високий, я сьогодні з ними не впораюся – вони дуже галасливі.

Борису нічого не залишилося робити – він привіз дітей до Ангеліни.

– Ми, здається, з тобою домовлялися, – нагадала йому дружина.

– Я все пам’ятаю, але ситуація безвихідна: Іра в лікарні, їй вже, напевно, зробили операцію, а мати хворіє. Куди мені дітей везти? Я тебе дуже прошу – перший і останній раз. Будь ласка! Вони ще не снідали.

Борис поїхав на роботу.

Ангеліна пішла на кухню готувати сніданок. Зварила вівсяну кашу, зробила бутерброди з сиром, налила какао і покликала дітей до столу.

Спробувавши кашу, Христина скривилася:

– Ми таке не їмо! Мама нам на сніданок готує млинці або сирники з варенням.

– У мене немає часу на млинці. Сьогодні на сніданок каша, – відповіла Ангеліна.

Дівчинка взяла тарілку і перевернула її. Каша опинилася на столі. Після цього вона засунула бутерброд у чашку з какао і вийшла з-за столу:

– Сама їж цю гидоту.

Молодший брат повторив все за сестрою.

– Ну, що, значить, поснідали, – сказала Ангеліна.

Вона взяла телефон і сфотографувала перевернуті тарілки і розбухлі в чашках бутерброди. Після цього навела в кухні порядок і зайнялася Єгором. Йому вчора зробили щеплення, і у малюка піднялася температура, тому він вередував.

Коли настав час обіду, Ангеліна налила в тарілки суп і знову покликала Христину та Арсенія до столу.

Хлопчик взяв ложку, шматок батона і почав їсти.

– А ти чому не їси? – запитала жінка Христину.

– А вона цілу шоколадку з’їла, а мені не дала, – відповів Арсеній.

Христина посміхнулася і знову перевернула тарілку. Суп розлився по столу.

Тим часом Арсеній з’їв суп, і Ангеліна поставила перед ним друге – картопляне пюре з котлетою.

– А мені друге? – запитала Христина.

– А ти ще перше не доїла, – спокійно відповіла Ангеліна.

Дівчинка підхопилася і вилетіла з кухні.

Арсеній тим часом випив чашку киселю і теж пішов до кімнати. «Сказати спасибі їх, мабуть, ніхто не вчив», – подумала Ангеліна.

Вона сфотографувала перекинуту дівчинкою тарілку і почала годувати Єгора. Відразу після цього їй зателефонував Борис:

– Що там у вас відбувається? Христина вся в сльозах зателефонувала бабусі і сказала, що вона сидить голодна – з ранку нічого не їла.

Ангеліна пояснила йому ситуацію і надіслала фотографії.

– Але ж не можна дитину цілий день тримати голодною! Спекла б їм млинці! – обурено вигукнув чоловік.

– У Єгора температура, він вередує. Я що, на твою думку, повинна кинути свою дитину і пекти млинці для цієї маленької хамки?! Арсеній нормально пообідав. Правда, «дякую» не сказав.

Борис відпросився з роботи на годину раніше і приїхав додому.

– Що мені з ними робити? – запитав він у дружини. – Ірину тільки у вівторок після обіду випишуть і то, якщо все буде добре.

– Я не знаю. Якщо твоя мати не хоче брати дітей до себе, то йди живи з ними в квартирі Ірини, поки її не випишуть. Зараз канікули, до школи ходити не треба, якось впораєтеся.

– Ну, ти хоч приготуй нам щось, щоб я міг тільки розігріти, – попросив Борис.

– Ні вже! Я вже готувала для них, але Христина мою страву помиями назвала. Так що давай сам. Не можеш – навколо повно кафе, їдалень, супермаркетів. Не пропадете.

Вихідні Борис провів з дітьми, а ввечері в неділю відвіз їх своїй матері, пояснивши, що йому треба на роботу, а його дружина сидіти з ними не збирається.

– Ось ти! Не збирається! А чому, цікаво? – обурилася мати.

– А тому, що ви своєю поведінкою самі зіпсували стосунки. Говорили при дітях всякі гидоти про мою дружину. Ось і результат. Як то кажуть, не плюй у колодязь, – сказав Борис і поїхав на роботу.

А мати відразу почала дзвонити колишній невістці і скаржитися на сина і його другу дружину.