Я, звичайно, голодом нікого не морю, але правильну їжу їсти привчаю. Досить харчуватися всякими напівфабрикатами, смаженим і шкідливим. Перейшла на свіжі салати, курячу грудку, рибу, овочі. Влад не зовсім радий, звичайно, але куди діватися…
Зінаїда Іванівна нагрянула до нас раптово. Як буря-ураган, увірвалася в квартиру з повною сумкою
Синочку, мабуть, вирішила підгодувати, а то схуднув щось її Владюша, турбувалася, чи не морить його голодом невістка.
Я, звичайно, голодом нікого не морю, але правильну їжу їсти привчаю. Досить харчуватися всякими напівфабрикатами, смаженим і шкідливим. Перейшла на свіжі салати, курячу грудку, рибу, овочі. Влад не зовсім радий, звичайно, але куди діватися…
Свекруха почала діставати припаси зі своєї величезної сумки, часів перебудови. Там чого тільки не було: сало, помідори в банці, аджика, цибуля, морква, і коса з часнику.
Все було з її городу, який вона дуже любила, і все літо копалася на ньому. Ми ніколи нічого не просили, вона сама, щоосені приносила нам дари свого городу.
Звичайно ж, ми майже все з’їдали, адже воно натуральне, без хімії. Чоловік пізно ввечері не раз був спійманий за поїданням сала з часником і помідорами з маминих запасів. Моя броколі йому, мабуть, вже поперек горла стоїть.
Наступного дня Зінаїда Іванівна зварила борщ з м’ясом, зі свині Борьки, спекла хліб у хлібопічці і запросила нас до столу.
Влад жадібно накинувся на борщ, сало, часник, і так апетитно він це все їв, що і мені захотілося. Я натерла окраєць теплого хліба часником і з салом почала наминати борщ свекрухи.
Він вийшов на славу. Одного окрайця мені було мало, і я відрізала ще шматок. З часником, та ще й з сальцем, яка ж смакота…
Прокинулася я, коли тарілка була порожня, півбулки хліба і половина головки часнику була мною з’їдена.
Зінаїда Іванівна задоволено похмикувала, бачачи, як я в безпам’ятстві поглинаю борщ з часником і хлібом.
– Ну ось, хоч нормальної їжі поїсте, а то ці ваші грудки та салати до добра не доведуть…
І задоволено поглянула на Влада, адже мама поганого не порадить. Влад пішов у кімнату, а я згадала, що у мене ще сьогодні важливі переговори… І навіщо я тільки цей часник їла…
Швидко почистивши зуби, я помчала на зустріч. Це були іноземні представники фірми, з якою ми хотіли співпрацювати.
Шеф доручив цей важливий захід мені, як найвідповідальнішій і найпунктуальнішій.
Зустріч відбувалася в невеликому офісі, ми сіли за круглий стіл переговорів. Поруч зі мною сидів найголовніший представник, від якого залежав результат зустрічі.
Я завзято почала розповідати, які прекрасні перспективи на них чекають, якщо вони почнуть з нами співпрацювати. Англійську мову я знала відмінно і відчувала себе як риба у воді.
Через кілька хвилин мого виступу обличчя представника чомусь почало кривитися, він почав затуляти ніс і відвертатися від мене.
Я не могла зрозуміти, в чому справа. Він, не дослухавши мою доповідь, кулею вилетів з кабінету. Я вирішила, що, напевно, у нього скрутило живіт. Ну, буває з усіма, що поробиш.
Через 5 хвилин він зайшов, вибачився і сказав, що змушений скасувати зустріч, так як йому стало погано.
Ми потиснули один одному руки, при цьому він закривав ніс долонею, і попрощалися. Мені було його навіть шкода, треба ж, така важлива зустріч, а йому стало погано.
Я поїхала до себе на роботу, і відразу ж мене покликали до шефа. Він був дуже злий, сидів червоний як помідор.
– Ну, і що ти мені скажеш? – проричав він.
– Зустріч перервалася, представнику раптом стало зле, – пробурмотіла я.
– Звичайно, коли від тебе тхне часником, що аж мухи падають, де ж тут людині не стане зле! У нього алергія на нього!
Я готова була провалитися крізь землю від сорому. Ось у чому справа, ось чому він прикривав ніс, це від мене так тхнуло часником Зінаїди Іванівни, що людині аж стало зле…
Не допомогло чищення зубів і ядерна м’ятна жуйка. Угода зірвалася, а я зганьбилася, поїла, часнику, називається…
У квартиру я увірвалася як метеор. Зінаїда Іванівна сиділа на кухні в моєму фартуху і, погойдуючи ногою, дивилася телевізор.
Я мовчки відкрила холодильник і почала складати в пакет весь часник і цибулю, які вона привезла.
– Людо, ти що, часником когось пригостити вирішила? Пригости, звичайно, це новий сорт, він набагато більший і пахне сильніше, ніж звичайний, від застуди добре рятує.
– Та хай йому грець, цьому вашому часнику… Через нього у мене угода зірвалася, і шеф накричав…
І я гірко заплакала. Свекруха почала мене втішати і говорити, що все, що робиться, то на краще. Я сама не помітила, як знову їла борщ із салом і часником…
Наступного дня шеф знову викликав мене до себе. Він посміхався і відразу запропонував каву, чого раніше за ним не помічалося.
Виганяти мене буде, напевно, вирішив пом’якшити удар.
– Ну, що, Людмило, врятувала ти нашу фірму від шахраїв вчора! Завдяки твоєму запаху від часнику, вони не уклали з нами угоду.
Виявилося, що вони хотіли провернути махінацію і збанкрутувати нас, але, на щастя, цього не сталося. Потрібні люди подзвонили і розповіли мені.
Підвищую тобі зарплату і даю відгули на тиждень, відпочивай, набирайся сил, їж свій часник на здоров’я!
І засміявся. Я теж засміялася. Треба ж, як вийшло. Значить, Зінаїді Іванівні треба дякувати за чудо-часник, а не злитися на неї.
Додому я летіла зі швидкістю світла, не терпілося розповісти цю історію.
Зінаїда Іванівна була щаслива, що її часник так виручив фірму, і палко пообіцяла привезти дві сумки часнику наступного разу.