– Знаєш, що? Я також хочу відпочити! Та ось тільки я з ранку  відводжу дітей у сад, потім пів дня працюю, потім швиденько намагаюся переробити всі справи. А після біжу за хлопчиками і готую вечерю! – Ой, бідолаха, втомилася вона, – пирхнув Вася. – Я тобі вже казав, що мене дістало твоє скиглення! І господарка з тебе не дуже! Піду я від тебе, так і  знай!

Вася дивився на тарілку з супом і кривився.

– Це що, вчорашній? – похмуро запитав він.

– Так, вчорашній, – відповіла дружина Люба.

– Я його не їстиму, – відсунув він від себе тарілку. – Нормальні дружини щодня щось нове готують! А ти…

– Васю, – стомлено зітхнула Люба, – та коли ж мені встигнути? Двоє маленьких дітей, ще я й підробляю.

– Ой, ось не починай! Які там у тебе турботи? Речі пральна машинка пере, посуд – посудомийка миє, робот-пилосос, он, катається! Діти взагалі до садка ходять! І вічно ти бідкаєшся!

– Та не скаржусь я! – Заперечила Люба. – Але ж у нас двоє дітей, спробуй за ними встежити!

– Все! – Вася схопився зі стільця, роздратовано відіпхнувши його ногою. – Досить! Набридло мені твоє скиглення! Ось, їй-богу, піду від тебе!

Він вийшов із кухні, голосно грюкнувши дверима. А потім стукнули й вхідні двері. Напевно, вирушив у найближчий кіоск за шаурмою.

Люба втомлено вмостилася на стілець, гіпнотизуючи ту саму тарілку супу. Наче вона була винна у всіх бідах. Але це було не так.

…Вася та Люба одружилися шість років тому. Причина банальна – незапланований малюк. Їм тоді тільки по двадцять чотири роки виповнилося, та й зустрічалися вони лише пів року. Ну, ось так сталося, що вдієш…

Спочатку Вася здавався Любі дуже добрим. У перше її цікаве положення він допомагав їй, підтримував. Та й із першим сином сидів, розумів, що Любі не просто. А ось уже до появи другої дитини щось змінилося.

Вася завжди був незадоволеним, завжди наїжджав на Любу. Дітям приділяв мало уваги. Якби треба було підібрати слово, що описує його поведінку, Люба сказала б, що він став примхливим.

Мабуть, у цьому є і її провина. Вона, попри наявність дітей, завжди намагалася догодити чоловікові, так би мовити, заохочувала його примхи. Не навантажувала зайвий раз, адже чоловік працює, стомлюється.

А він ще й маніпулювати нею навчився. Як тільки вона йому заперечувала, відразу казав, що піде від неї. І Люба цього боялася. Як залишитись одній з двома дітьми? Молодший тільки-но в садок пішов!

Тому, після таких погроз, Люба одразу замикалася у собі, не сміючи рота відкрити. А Вася, начебто, цим навіть насолоджувався. Ось і зараз, він поїсть десь, а потім, повернувшись додому, буде ще й скривдженим ходити.

Люба розуміла, що треба щось змінювати, а то вона перетворюється на безмовну рабиню. Але що саме – вона придумати не змогла. І тоді вона вирішила звернутися по допомогу.

Була у Люби подруга – активна, молода мама, яка мала трьох дітей. Чоловік її обожнював, діти слухалися, а сама вона була наче згусток енергії.

Наступного дня вони зустрілися на майданчику. Рита, та сама подруга, помітила, що Любу щось глине.

– Що сталося? – Запитала вона, коли діти розбіглися, хто куди.

– Та втомилася я, Рито.  Вася не допомагає, тільки постійно претензії мені висуває. То діти у нас неслухняні, то вчорашня їжа, то бруд у будинку.

– І, головне, якщо я намагаюся сперечатися чи заперечити йому, відразу  загрожує, що піде від мене. Уявляєш?

Рита посміхнулася.

– Так нехай іде!

– Легко сказати, – зітхнула Люба. – Та тільки, як я впораюся з двома дітьми? Я не настільки сильна.

– А хто сказав, що ти справлятимешся? – Усміхнулася вона. – Нехай твій розумний чоловік справляється. Батьки несуть однакову відповідальність.

– Ой, ні! – махнула Люба рукою. – Я так не зможу залишити дітей на нього.

– Та ти ж не всерйоз! Слухай…

Рита запропонувала Любі план:

– Коли наступного разу Вася заїкнеться про те, що піде від такої поганої Люби, ти погоджуйся! А потім збери свої речі та йди. Але скажеш, що дітей залишає йому.

– Нехай хоч один день у твоїй шкурі побуває! Відразу шовковим стане, – посміхнулася Рита.

– Ой, я не знаю, – сказала подруга. – Страшно якось … А раптом і справді дітей у мене забере.

– Я тебе благаю! – засміялася Рита. – Він сам у тебе, як дитина. Повір мені.

Люба кивнула. Може, й справді варто його провчити? Хоч і дуже це страшно. Як вона піде від своїх малюків? А раптом із ними щось трапиться?

А потім Люба розлютилася. Вона ж їх не одних залишить, а з їхнім батьком. А чи потрібний такий батько, який за своїми дітьми встежити не може?

Слушний випадок трапився дуже швидко. Цієї ж п’ятниці чоловік повернувся з роботи без настрою. Діти, яких Люба вже забрала з садка, влаштували справжній бедлам, поки вона готувала вечерю.

Розкидали іграшки, почали збирати конструктор та й кинули його посеред кімнати. Молодший ще вмудрився накришити печиво на підлозі.

Вася прийшов додому і відразу почав скандалити:

– Ти чого не стежиш за дітьми?! – Гаркнув він, наступивши на деталь від конструктора, – і взагалі, в хаті так гамірно, що хочеться всіх прибити!

– Тоді слідкуй за дітьми, поки я готую. Допоможи їм прибратися, – спокійно промовила Люба.

– Я? – обурився Вася. – Та я тільки з роботи повернувся, я хочу відпочити!

– Знаєш, що? Я також хочу відпочити! Та ось тільки я з ранку  відводжу дітей у сад, потім пів дня працюю, потім швиденько намагаюся переробити всі справи. А після біжу за хлопчиками і готую вечерю!

– Ой, бідолаха, втомилася вона, – пирхнув Вася. – Я тобі вже казав, що мене дістало твоє скиглення! І господарка з тебе не дуже! Піду я від тебе, так і  знай!

Вася навіть з якоюсь перевагою дивився на свою дружину. Зазвичай, після цієї фрази вона відразу ставала шовковою. Але цього разу все пішло не за планом.

Люба зняла фартух, вимкнула газ. А потім спокійно сказала:

– Ні, любий, це я від вас йду!

Вона розвернулась і вийшла із кухні. Вася насупився і пішов слідом за нею.

– У якому сенсі? – Запитав він, коли Люба дістала дорожню сумку і почала туди речі складати.

– А що ти думав? Наробив дітей і на мене їх спихнеш? Ну, вже ні! Я буду недільною щасливою мамою, а ти правильно виховуй дітей, будь добрим господарем і все встигай. Це ж так легко, правда?

– Ти цього не зробиш, – хмикнув Василь.

– А ось і побачимо.

На жах Васі Люба справді зібрала речі. Потім поцілувала синів, сказавши, що вони поки що поживуть з татом. А потім просто пішла.

– А куди мама пішла? – Запитав молодший.

– Не знаю, – огризнувся батько.

– Я їсти хочу, – промовив старший син.

– Там мама щось приготувала.

Але виявилося, що мама не приготувала. М’ясо було ще сирим, і довелося Васі стати до плити. А коли він готував, діти практично рознесли квартиру. Слухатись вони його не збиралися, прибирати іграшки не хотіли.

Вася дзвонив Любі, але вона не брала слухавку.

Вранці йому довелося підвестися раніше. Переступаючи через іграшки, він дістався кухні. Там була гора посуду – звик Вася, що вона сама собою переміщається в посудомийку. Але тепер Люби немає, а він навіть не подумав це зробити.

Сьогодні був вихідний і діти були вдома. Вони знову все розкидали, хоча Вася тільки-но трохи прибрався. Постійно висли на ньому, не даючи відпочити. І вічно хотіли їсти!

Вася сердився. Але сильнішою за злість був страх. А раптом, Люба й справді піде, а він так і житиме? Йому це не подобалося. До того ж він ще нічого й не встигав.

Увечері Люба повернулася додому. Сказала, що вона щось забула. Вона оглянула квартиру і невдоволено скривилася.

–  Невже складно було хоч трохи прибратися?

– Та коли б я встиг? – Вибухнув Вася.

– А що ти робив? А сам казав, що з дітьми сидіти просто. А знаєш, мені так сподобалося бути одній. На розлучення я подам, не хвилюйся.

Вася перегородив Любі дорогу.

– Я все зрозумів. Будь ласка, повертайся.

Люба здивовано подивилася на нього.

– Васю, ти ж розлучитися хотів…

– Та не хотів я! – буркнув він. – Так, сказав, не подумавши.

– Тоді думай наступного разу, – гаркнула дружина. – Якщо ти вирішив, що розважатимешся, коли я буду  горбатитися, то ти помилився. Так і знай, захочеш піти – дітей із собою забереш! Я тобі не кріпачка!

– Я все зрозумів, – стомлено зітхнув він.

– І мені потрібна допомога. Сподіваюся, що за сьогоднішній день ти це теж зрозумів.

Вася лише кивнув. Не подобалося йому визнавати, що  дружина має рацію. Але ще більше не подобалося лишатися з дітьми одному. Краще він працюватиме без вихідних.

Не сказати, що Вася став шовковим, але погрози з їхнього життя зникли. І він став допомагати Любі, хоч і робив це з-під палиці.

А Люба зрозуміла, що вона не зобов’язана все тягнути на собі. Чим більше дозволяєш, тим більше тобою користуються. А цього не можна допускати! Вона слушно міркує?

Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу?