— Мамо, ти час бачила? — Микита насилу розумів крізь сон, що хоче від нього мати. — Який рахунок, що значить порожньо. Я ще сплю, ти час бачила?
— Микито, ти як до матері ставишся? У своїй столиці з жиру бісишся, а я тут мушу на всьому економити, щоб мені грошей до кінця місяця вистачило. На рахунку порожньо! — Лариса Петрівна розбудила сина.
— Мамо, ти час бачила? — Микита насилу розумів крізь сон, що хоче від нього мати. — Який рахунок, що значить порожньо. Я ще сплю, ти час бачила?
— Мій мобільний банк, синку. Сьогодні який день? Ти що, забув? Я відкриваю додаток, а там нуль. Ні копійки! — сердито випалила жінка.
— А ти про це… — Микита з трудом встав з ліжка.
Чоловік ненавидів різко прокидатися. Микита подивився на сплячу дружину і вийшов на кухню поговорити з мамою, щоб випадково не розбудити кохану.
— Мамо, ти час бачила? Зараз тільки шоста ранку, ми все ще спимо… — Микита натиснув на кнопку чайника і машинально втупився у вікно.
— Хто рано встає, тому життя подає! — видала Лариса Петрівна. — Ти хіба не знав?
— Щось воно не сильно тобі подає, якщо ти мені дзвониш. — Посміхнувся Микита і висипав у чашку пакетик розчинної кави.
— Так, ти тут не вчи вченого. Швидко відповідай, де гроші. Домовлялися, що сьогодні буде переказ. Я прокинулася, а грошей немає.
— Ну, звичайно немає, я ж крізь сон тобі не можу їх переказати. — Микита почухав себе через труси і сів на стілець.
— Зараз, мамо, почекай кілька хвилин, і все буде.
Чоловік скинув дзвінок, зайшов у мобільний додаток банку і переказав матері десять тисяч гривень.
— Мамо, отримала? — Микита знову набрав матері.
— Так, прийшли. — Збуджено відповіла жінка. — І чому ти завжди переказуєш стільки, скільки я тебе прошу. Хоч би раз мені трохи більше переказав.
— Мамо, щоб ти знала, я не друкую гроші. Я їх і так з сімейного бюджету відриваю. — Прошепотів Микита. — Якщо Ксюша дізнається, що я тобі гроші переказую, вона мені голову відірве. Нам самим на життя впритул вистачає.
— Більше заробляй, синку. Як там пишуть в інтернеті: розширюй грошове мислення… Або грошові потоки. Загалом, ти мене зрозумів. До речі, не забудь, що я чекаю на тебе цими вихідними. Є розмова. — Не чекаючи відповіді сина, Лариса Петрівна повісила трубку.
— Господи, за що мені все це… — Допивши каву, Микита понуро поплентався в душ.
— Коханий, а хто дзвонив? — потягнувшись за піалою з пластівцями, за сніданком запитала Ксенія.
— Мама… Нагадала, що на вихідні чекає нас в гості… — Обережно відповів Микита.
“Сподіваюся, дружина не почула розмову.
І чому моя мати думає, що якщо віддала нам квартиру бабусі, то може ось так нахабно вимагати від мене частину зарплати?!” — подумав про себе чоловік.
— Микита, я ось що хотіла у тебе запитати… — Ксенія приготувалася до серйозної розмови. — Я вважаю, що нам настав час почати відкладати на свій автомобіль.
— Навіщо нам автомобіль? Адже жили ж нормально без… — злякано випалив Микита. — Я не хочу автомобіль, мені не потрібен автомобіль… Мені і так, на метро добре…
— А мені недобре в метро, Микито. До нової роботи від дому мені сорок хвилин добиратися і ще десять хвилин пішки йти. Я цієї зими мало не збожеволіла. Давай за рік накопичимо на перший внесок і візьмемо кредит. — Ксенія пильно подивилася на чоловіка.
— Ксюшо, ну тобі треба ти і накопичуй… Ти ж знаєш, моєї зарплати ледь вистачає на життя. Я і так тільки розрахувався за телевізор і комп’ютер. Дай мені спокійно пожити без кредитів… — Микита важко зітхнув і похитав головою.
— Микито, ми ж команда… У нас всі гроші спільні… Я теж не ухиляюся від фінансових питань… У відпустку ми літали на мої гроші, за комуналку я плачу, половину продуктів теж я купую… — Ксенія взяла чоловіка за руку. — Машина і тобі теж знадобиться.
— А коли у нас народиться малюк, то без машини тим більше нікуди. Ми ж не плануємо затягувати з цим питанням, правда, коханий?
Ось уже два роки Ксенія і Микита жили щасливо в шлюбі. Останнім часом Ксюша все частіше замислювалася про дітей.
— Звичайно, не будемо, тут ти права. Я теж хочу дитину. — Микита збентежено посміхнувся. — Тим більше квартира нам дозволяє обладнати повноцінну дитячу… Гаразд, давай відкладатимемо. Спробуємо щось придумати. — Помовчавши, додав Микита. — Скільки нам потрібно на перший внесок і яку машину ти хочеш?
Наступну годину подружжя розглядало різні автомобілі в Інтернеті, читало відгуки і порівнювало ціни.
А також планувало нову графу в бюджеті. Витрати на накопичення.
Якби вони тільки знали, як жорстко свекруха вклиниться в їхні плани, а заодно і в їхню долю.
Ох, якби вони тільки знали…
У вихідні Микита і Ксенія приїхали в гості до Лариси Петрівни. Жінка радісно зустріла подружжя і накрила гарний стіл.
“Явно на мої гроші. Ну хто її за руку смикнув все це купити, краще б менше грошей просила…” — Микита невдоволено поглянув на червону ікру і дорогу заморську ковбасу.
— Їжте, їжте і пийте… І швидше дорослішайте. — весело щебетала старенька.
— Дякуємо, Ларисо Петрівно. Як завжди дуже смачно. — привітно відповіла Ксенія.
— А у нас з Микитою чудова новина. — поклавши собі на хліб важку ложку ікри, повідомила дружина.
— Яка така новина? — Свекруха насторожилася. — Може, ви чекаєте дитину?
— Ні, поки що ні, але скоро обов’язково все це буде. — прожувавши, відповіла Ксенія.
— А хороша новина в тому, що ми з Микитою вирішили до зими купити автомобіль. І вже активно відкладаємо на перший внесок. — радісно додала Ксенія.
Весь обід свекруха щосили намагалася не показувати, що новина її збентежила.
А потім, коли Ксенія почала допомагати прибирати зі столу, Лариса Петрівна тихо відвела сина в спальню, щоб повідомити йому свою особливо важливу новину.
— Синку, тут така справа… Я якраз хотіла у тебе попросити грошенят на нову кухню… Давайте ви з машинкою почекайте. Спочатку мені нову кухоньку зробимо, а потім вже після ремонту спокійно купуйте собі, що хочете.
— Мамо, ну ти придумала! — Микита розгублено подивився на матір… — Який ремонт на кухні? Ксюша точно не схвалить…
— Схвалить чи не схвалить… Сам вирішуй, сину. Ти у нас глава в домі, тобі і вирішувати, на що гроші витрачати.
А якщо відмовиш матусі, то матуся тебе з бабусиної квартири миттю виселить… — Лариса Петрівна злобно витріщила очі. — І ви за оренду набагато більше грошей заплатите.
— І скільки тобі потрібно? — сухо запитав Микита. — У цей момент всередині чоловіка все палало від злості.
— Ну я так порахувала… — швидко пробурмотіла Лариса Петрівна… — Новий холодильник, плита, меблі… — Близько двохста тридцяти тисяч виходить.
— Скільки! — вигукнув Микита. — Ти що, кухню із золота збираєшся робити?
— Не із золота, а з товарів надійних імпортних постачальників. Щоб мені все довго служило вірою і правдою. Я ж завтра на той світ не збираюся. — Лариса Петрівна поправила окуляри і суворо подивилася на сина.
— Або ти мого відходу вже чекаєш? Ти ж не думаєш , що моя і бабусина квартира відразу до тебе перекочують? — виругала мати.
— Ні, звичайно, мамо… Але це дуже великі гроші… Це навіть більше, ніж перший внесок на автомобіль… Де я такі гроші візьму? — Микита насилу підбирав слова.
— А що тут думати, синку. Йди в банк і візьми на себе кредит. Ти молодий, сильний, розумний… Я не сумніваюся, що ти швидко все виплатиш…
— Мамо, що ти таке говориш, який кредит? — Микита здивувався… — Я не збираюся брати кредит на твій ремонт.
— Тоді я прямо зараз скажу Ксенії, щоб збирала речі. Завтра ж ви забираєтеся з бабусиної квартири і я її здаватиму.
Свекруха рішуче попрямувала до дверей, всім виглядом показавши, що вона не жартує.
— Гаразд, мамо, добре, переконала… — злякано вимовив Микита. — Дай мені кілька днів знайти кредит з кращими умовами…
… — Чому на моєму рахунку ще порожньо? — через місяць Лариса Петрівна вимогливо зателефонувала синові, коли той обідав з дружиною в ресторані.
Була річниця, і Микита просто не міг не влаштувати дружині гарне свято.
— Я зараз… — Микита жестом показав дружині, що скоро повернеться. А сам відійшов поговорити з матір’ю.
— Мамо, яка фінансова допомога? Я тобі щойно таку суму дав на ремонт… — збуджено відповів Микита.
— Так це було місяць тому, незворушно відповіла жінка. І це ти дав мені на кухню. Як улюбленій матері, яка про тебе все життя дбала. А тепер дай улюбленій матусі на саме життя. У мене вся пенсія йде на ліки. Ти що, забув? — Суворо зауважила жінка.
— Мамо, ну звідки я візьму гроші? Мені зараз за кредит платити, на машину відкладати… Взагалі немає жодної зайвої копійки. — Микита стиснув телефон.
— Ну тоді будь готовий завтра з речами на вихід… — кинула жінка.
— Що значить з речами на вихід? — крикнув у відповідь Микита, але мати його вже не чула.
Лариса Петрівна повісила трубку.
— Треба серйозно поговорити… — Микита повернувся за столик.
— Що сталося, коханий… — Ксенія стривожено подивилася на чоловіка.
— Тут така справа… Загалом… Мати мене шантажує. Моя рідна мати мене шантажує, Ксюшо…
Микита схопився за голову. Такою розгубленою Ксенія його ніколи не бачила.
— Тобто як це шантажує? Не зрозуміла? — Ксенія відірвалася від їжі і пронизливо подивилася на чоловіка.
— Якщо я не перекажу їй сьогодні гроші, завтра нам доведеться з’їхати… — Микита похмуро втупився в тарілку.
— Як це з’їхати? Я якраз хотіла сказати тобі, що замовила все для дитячої кімнати… Я при надії, Микито. У нас буде дитина… — не так Ксенія планувала повідомити чоловікові цю звістку, але слова самі знайшли вихід назовню.
У той момент Микита не знав, як йому поводитися.
Чи то стрибати від радості, цілувати дружину і світитися щастям на весь ресторан.
Чи то розповісти про ремонт і щомісячні виплати.
У цей момент чоловік вирішив, що у нього більше не буде від дружини секретів. І вирішив почати з поганої новини.
Зітхнувши, Микита розповів Ксенії всю правду. Від самого початку і до самого кінця.
— Що значить, ти щомісяця таємно надсилав матері гроші і більше так не будеш? Що значить, ти взяв кредит для матері? Ти в своєму розумі? — Ксенія розлютилася.
Микита хотів було сказати щось на своє виправдання, але дружина жестом наказала йому замовкнути.
— Значить, прямо зараз ти повинен вибрати, або я, або твоя мати. Або зробиш, як я скажу, або ми розлучаємося.
У той момент Ксенія ще не придумала план, але точно знала, що просто так вона це не залишить.
“Господи, знову ультиматум. — Микита інтуїтивно здригнувся. — Звичайно, я виберу дружину. Зухвала мати, це минуле. А Ксюша і дитина — майбутнє…”
— Звичайно, вибираю тебе… — тихо відповів чоловік.
— Тоді перекажи зараз матері гроші, нам потрібно виграти час. — Ксенія відпила води і кивнула.
Наступного тижня Микита з дружиною приїхав у гості до матері.
— Мамо, у мене тут для тебе є чудова путівка. У санаторій… — Микита з порога повідомив матері приємну новину.
— Так, Ларисо Петрівно, нам подарували на роботі. — Ксенія здула чубчик з чола.
— Подивися, які фотографії… Які там місця… — Микита натхненно розкрив буклет перед матір’ю.
— Путівка, кажете? — Лариса Петрівна посміхнулася і почала уважно вивчати буклет.
— І на скільки все це щастя? — свекруха запитально подивилася на невістку.
— На десять днів. — хором відповіло подружжя.
— На десять днів кажете…
— Мамо, що тут думати… Триразове харчування, водні масажі, свіже повітря… Дивись, які тут гарні алеї. — Микита захоплено почав показувати фотографії.
— Гаразд, згодна… Молодець, синку. Порадував маму… — жінка посміхнулася і пішла на кухню поставити чай.
Коли Лариса Петрівна повернулася з тацею, Ксенія люб’язно поклала перед жінкою документ.
— Що це? — недовірливо запитала свекруха.
— Це ваша згода на лікування. Все-таки це курортний санаторій. Щоб вам робили всілякі грязьові ванни, лікувальні масажі… Формальність. — Ксенія посміхнулася і простягнула свекрусі ручку.
— Зараз прочитаю… — Лариса Петрівна поправила окуляри і перегорнула документ з останньої сторінки на першу.
— Мамо, тут нема чого читати. Нам уже час, до речі. Ми так на хвилинку заїхали до тебе, щоб владнати формальності.
До речі, якщо поїдеш, я тобі тоді на відпочинок ще грошей дам. Тисяч десять, думаю, вистачить. — Микита поклав на стіл пачку купюр. — Можеш там витратити або заощадити… Як тобі зручніше…
— Ларисо Петрівно… Якщо ви не хочете, ми тоді моїй матері віддамо. Просто Микита подумав, що вам це потрібніше… — Ксенія схопилася за документ.
— Ні, ні, я згодна. — свекруха швидко підписала і спритно сховала гроші у фартух…
… — Ще довго? — пробурмотіла Лариса Петрівна, коли таксі звернуло на вибоїсту сільську дорогу.
— Ні, мамо, ми вже майже приїхали. — збуджено відповів Микита.
— Ну синку, якщо мені не сподобається, я з тебе три шкури спущу. — сердито пробурмотіла жінка.
— А ось і санаторій. — Ксенія показала на велику будівлю, яка виднілася на узліссі.
— Щось він не дуже схожий на те, що було на картинці. — буркнула Лариса Петрівна. — Ви куди мене привезли, що це за діра?
— Ларисо Петрівно, не хвилюйтеся. Це тільки так здається. Це старий корпус. За ним новий. Все як на картинці. Тут зареєструємо вас, а потім вас перевезуть в мальовниче місце. Все як домовлялися. Повірте, ви залишитеся задоволені. — з переднього сидіння ласкаво заспокоїла її Ксенія.
— А ось і наш гість.
Ксенія на прохідній передала адміністратору документи.
— Ми гості в цьому швидкоплинному світі… — посміхнулася жінка біля комп’ютера. — Ну що ж, Ларисо Петрівно, ласкаво просимо до нашого «Останнього оплоту гостинності». Можна на секундочку подивитися ваш телефон. Це дуже важливо для нас.
— Так, що там дивитися. Кнопковий телефон. Я не визнаю всі ці дурні технології. — Лариса Петрівна простягнула жінці-адміністратору телефон. Та швидко передала телефон одному з охоронців.
— А де всі речі старенької? — жінка-адміністратор з подивом подивилася на одну валізу, яку заніс Микита.
— Речі ми днями підвеземо. — швидко пробурмотіла Ксенія.
— Що значить ви підвезете речі? — здивувалася свекруха.
— Не звертайте уваги, головне, що все оплачено. — Ксенія посміхнулася жінці-адміністратору.
— Микита, можна тебе на секундочку. — Ксенія за руку витягла чоловіка на вулицю.
— А тепер біжимо звідси. Я попередила персонал, що вона буйна. І що її може як слід переклинити. — Ксенія кинулася з чоловіком у таксі.
— Чорти, нелюди, відпустіть мене, я вам таке влаштую! — з холу пролунав пронизливий крик свекрухи.
— Випустіть мене. Поліцію, дзвоніть у поліцію. Ну Микито, щуре, ти у мене в пеклі горіти будеш.
Так Лариса Петрівна опинилася в будинку для літніх людей.
Документи вона підписала сама, тому у власників закладу питань не виникло.
Тим більше Ксенія і Микита добре зверху заплатили. Та й заклад знайшли по зв’язках.
Квартиру свекрухи подружжя здали в той же тиждень. Гроші йшли на оплату кредиту і на утримання Лариси Петрівни.
Продавши всі цінні антикварні предмети, які були в квартирі матері Микити, подружжя виявило на своїх рахунках непогану суму. Одні картини чого варті були. З виручених грошей Микита закрив кредит.
З матір’ю до самої смерті Микита більше не спілкувався. Чоловік так до неї жодного разу і не приїхав.
Як сам потім говорив Микита найкращому другові…
— Я вибрав майбутнє свого роду, а не минуле.
У Микити і Ксенії народилася дочка. За чутками, у них щаслива сім’я. Все в житті добре. Живуть душа в душу.
Кажуть, жадібна гусениця, яка заблукала в яблуці, сама себе вкусила за попку.
І що жадібність згубила не тільки фраєра, але ще дуже багато літніх батьків, які вічно твердили, що діти їм щось винні.
Так це чи ні… Вирішуйте самі. Але одне ми з вами знаємо напевно.