– Віко, я йду від тебе! – заявив за сніданком дружині Антон. – Дитину ти мені не народиш, тож я знайшов іншу жінку. От вона мені й народить! Чоловік мовчки встав, зібрав свої речі в сумку й пішов… Після розлучення з чоловіком Віка довго жила наче у сні. І от підійшла відпустка. Віка поїхала в гори, щоб розвіятися. Вона погуляла мальовничими місцями, а коли стало темніти, жінка зайшла в кафе. – Невже це ти, Віко?! – раптом почула вона позаду себе чийсь голос. Віка обернулася. Там стояв високий чоловік. Жінка глянула на нього й застигла від несподіванки.
– Віко, я йду від тебе! – заявив за сніданком дружині Антон. – Дитину ти мені не народиш, тож я знайшов іншу жінку. От вона мені й народить! Чоловік мовчки встав, зібрав свої речі в сумку й пішов… Після розлучення з чоловіком Віка довго жила наче у сні. І от підійшла відпустка. Віка поїхала в гори, щоб розвіятися. Вона погуляла мальовничими місцями, а коли стало темніти, жінка зайшла в кафе. – Невже це ти, Віко?! – раптом почула вона позаду себе чийсь голос. Віка обернулася. Там стояв високий чоловік. Жінка глянула на нього й застигла від несподіванки.
Після розлучення з чоловіком Вікторія довго жила наче уві сні. Вранці йшла на роботу, увечері поверталася додому. Жила як робот, готувала, прала, прибирала квартиру. Зовсім перестала зустрічатися з подругами й друзями. Тільки робота і дім.
Саме в цей час їхня фірма уклала дуже вигідний контракт, і почався такий аврал, метушня, що й видихнути не було часу…
– Як я рада розмаїттю на роботі, – думала вона. – Колеги хором жаліються, а я рада. Робота рятує мене від смутку…
Вранці у суботу Вікторія вирішила зайнятися прибиранням. На тумбочці ще стояли її фотографії з чоловіком Антоном.
Дивлячись на них, вона відчула просто легкий сум і більше нічого. Важко більше не було.
– Невже я видужала?! – зраділа жінка. – Я не відчуваю жалю до себе, і майже забула про наше розставання.
Нарешті після кількох місяців мене охопило почуття спокою…
…Перший шлюб Вікторії закінчився сумно, вона залишилася зовсім одна. З Антоном вони жили четвертий рік. Відразу після весілля дітей не планували, але одного разу все ж зважилися.
– Віко, квартира у нас є, хороша робота є, ми любимо один одного. Чого далі тягнути? Для повного щастя нам не вистачає сина чи доньки! – заявив Антон.
Дружина підтримала його. Вона теж уже замислювалася про це.
– Та я тільки за! Із задоволенням. Беремося за діло, – сміялася дружина.
Минув місяць, другий… Шостий. Вагітність так і не наставала.
– Антоне, треба звернутися до лікаря, проконсультуватися, – сказала Вікторія й поїхала до фахівця.
– Вам необхідно здати аналізи, при поверхневому огляді нічого не можу сказати, доки не бачу жодних проблем, – сказав той.
– Чому ж мені не вдається завагітніти? – переживала Віка.
– Ну, люба моя, – відповів лікар. – Причин може бути багато. Вашому чоловікові теж було б непогано здати аналізи…
Коли вони вийшли з поліклініки, Вікторія передала чоловікові слова лікаря, але Антон прямо розізлився.
– На що він натякає?!
– Ні на що, просто запропонував перевіритися, переконатися на всі сто відсотків, що все гаразд. Це нормально у нашій ситуації.
– Нормально… Це значить я не чоловік, чи що? І ми не можемо народити дитину? Ну ні, зі мною все гаразд, я впевнений!
– Боже мій, Антоне, ніхто про це навіть не думає! – ахнула дружина.
Але чоловік ще довго обурювався. І через його таку реакцію, вона більше не наполягала у здачі аналізів.
Час минав. Віка знову пішла до лікаря.
– Ваші аналізи хороші, у вас все чудово, – сказав той. – Можливо, причина в чоловікові.
– Але він не хоче обстежуватись.
– Розумію… Але краще, щоб він здав аналізи. А взагалі вам варто з’їздити кудись відпочити, і не зациклюватися на народженні дитини, трохи розслабитися, – радив лікар.
…Віка з Антоном поїхали на море. Але замість того, щоб відволіктися, чоловік цілими днями плакався про те, які довкола чудові діти.
Віці це не подобалося, а повернувшись додому, вона зрозуміла, що в них більше немає родини.
Чоловік не вірив, що у нього будуть діти. А в неї не було ніякої пристрасті. Жили швидше за звичкою, аніж за коханням…
А невдовзі почалися взаємні кпини, сварки. Антон усе більше часу був на роботі і пізно приїжджав додому.
Віка підозрювала, що в нього з’явилася інша жінка, і, як виявилося, передчуття її не обмануло…
За сніданком одного разу Антон заявив:
– Віко, я йду від тебе, дитину ти мені не народиш, я знайшов іншу жінку, от вона мені й народить!
Він мовчки встав, зібрав свої речі в сумку й пішов…
…Саме після цього, Віка намагалася зайняти себе роботою.
Коли на фірмі трохи заспокоїлися і виконали величезний обсяг роботи, вона вирішила піти у відпустку – відпочити й остаточно отямитися.
З Антоном Віка більше не бачилися. Вона подала на розлучення. Розлучили без нього. Він не захотів прийти…
– Віко, ми з моїм Олегом їздили на відпочинок у гори. Як там класно! А повітря – це щось! Дуже рекомендую! – хвалилася колега Ганна. – Відпочили на всі сто!
– Дякую, Ганнусю, неодмінно скористаюся твоїми рекомендаціями, – посміхнулася Віка і записала адресу.
Підійшла відпустка. Вікторія, відпрацювавши останній день перед відпочинком, помахала колегам рукою:
– Бувайте, нарешті в мене відпустка. Завтра я вільна і їду післязавтра.
– Бувай, Віко! – щасливої дороги й прекрасного відпочинку! – побажали їй колеги від душі.
Приїхавши і влаштувавшись у пансіонат, Віка вирушила на прогулянку мальовничими околицями.
Дихалося легко, і справді повітря було іншим.
Коли стало темніти, вона зайшла в кафе.
– Невже це ти, Віко?! – раптом почула вона позаду себе й обернулася.
Невиразно знайомий голос належав якомусь високому чоловіку. Вона глянула на нього й застигла від несподіванки.
– Іван? – вона не одразу впізнала свого однокурсника з інституту.
Вони не бачилися багато років. У його очах сяяла радість.
– Як же ж добре, що ми зустрілися, – сказав він. – Я вперше сюди приїхав і який успіх! Такий сюрприз для мене!
– Це точно, сюрприз, – усміхалася Вікторія.
– Віко, я навіть не припускав, що зустріну тут когось знайомого, тим більше з нашого міста. Це діло треба відзначити, сідай за столик!
Вони зробили замовлення.
Іван розлив ігристе по келихах. Віка сказала:
– За зустріч і за дружбу.
– За тебе, – з усмішкою сказав той.
Сиділи довго, говорили про все. Більше Іван розповідав про себе.
– Я після інституту працюю у солідній міжнародній компанії, мені дуже подобається.
Щоправда, майже весь час в дорозі, постійні відрядження, через які я так і не одружився.
Як ти? Чому одна? Де Антон?
– З Антоном ми розлучилися, не склалося, він уже знайшов іншу жінку і живе з нею, – спокійно відповіла Віка.
– Несподівано… – тихо сказав Іван. – А я ж в інституті був закоханий в тебе, Віко…
– Так?! Ніколи не подумала б… Щось не пригадаю, щоб ти до мене залицявся!
– Я навіть і не намагався, бо ж Антон постійно був поруч з тобою…
Наближалася північ. Іван провів Віку до номера. Їй шкода було його відпускати та й відчувала вона, що йому теж не хотілося розлучатися.
– Заходь, – запросила вона його.
Щойно вони опинилися в номері, Іван ніжно пригорнув її до себе, поцілував, а вона не була проти.
– Я вільна і молода жінка, а чому б і ні?! – промайнула в неї думка…
…Настав ранок. Віка прокинувшись, вислизнула з-під ковдри у чудовому настрої. Іван теж прокинувся, посміхнувся й сказав:
– Доброго ранку, моя красуне! Як спала?
– Чудово, а ти?
– І я теж, дуже добре! – він пригорнув її до себе і прошепотів на вухо: – Я тебе люблю!
Усю відпустку вони провели разом, хоч нічого й не обіцяли один одному.
Настав день від’їзду. Вони обмінялися номерами телефонів.
Віка вважала, що їхні стосунки не мають майбутнього, але все одно чекала дзвінка.
Іван подзвонив через два дні, вони домовилися зустрітися.
– Віко, я зараз під’їду, будь готова!
Того дня вони гуляли довго, багато розмовляли, а потім він привіз її до себе на квартиру.
– Як шкода, що через день мені їхати в Іспанію, – сказав він. – Але потім я приїду, а через пів року в Канаду. Це теж на три-чотири місяці, а то й більше.
– Іванку, а ти говориш мені про це, тому що ми більше…
Він не дав їй договорити.
– Я говорю про це, бо хочу бути з тобою щирим і не хочу розлучатися з тобою! Я люблю тебе, Віко! І цього разу я просто не можу тебе втратити, не маю права. Коли я повернуся, давай з тобою одружимося? Я дуже на це сподіваюся.
– Давай! – погодилася Вікторія.
Іван поїхав. Віка залишилася чекати на нього.
– Але ж очікування свята іноді буває навіть кращим, аніж саме свято, – втішала себе вона і сумувала.
Але минуло близько місяця після того, як Іван поїхав, і тут несподівано з’ясувалося, що вона… Чекає малюка!
Іван дзвонив щодня. Вона дуже чекала на ці дзвінки.
– Іванку, що ж робити?! Я вагітна, це наша з тобою дитина!
– Як що робити?! Зустрічати мене на вокзалі, я їду першим рейсом! – вигукнув у слухавку той. – Як я радий, Віко, чекай мене!
Вікторія поклавши слухавку радісно посміхнулася. Серце стрибало від щастя.
– Яке ж прекрасне все таке життя! – прошепотіла вона…