Віра з донькою та сином, гостювала у батьків жінки, в селі. Її чоловік Олексій, залишився у місті. Через тиждень, після відʼїзду Віри, їй зателефонувала її старша сестра – Надя. – Віро, ой що я дізналася…, – одразу сказала Надія, як тільки Віра взяла слухавку. – Ти про що? – не зрозуміла жінка. – Я зараз у торговому центрі зустріла вашу сусідку – тітку Галину. Віро, ти не повіриш, що твій Олексій влаштував! – почала свою розповідь Надя. – В сенсі «влаштував»? Що він міг влаштувати? – здивувалася жінка. Але Віра навіть уявити не могла, яку несподівану новину, повідомить їй сестра.

Віра з донькою та сином, гостювала у батьків жінки, в селі. Її чоловік Олексій, залишився у місті. Через тиждень, після відʼїзду Віри, їй зателефонувала її старша сестра – Надя. – Віро, ой що я дізналася…, – одразу сказала Надія, як тільки Віра взяла слухавку. – Ти про що? – не зрозуміла жінка. – Я зараз у торговому центрі зустріла вашу сусідку – тітку Галину. Віро, ти не повіриш, що твій Олексій влаштував! – почала свою розповідь Надя. – В сенсі «влаштував»? Що він міг влаштувати? – здивувалася жінка. Але Віра навіть уявити не могла, яку несподівану новину, повідомить їй сестра.

-Олексію, ну, чому ти починаєш? Ні я, ні діти не винні, що у тебе відпустка тільки в жовтні. Каті треба до школи, Денис у вересні в садок піде, а я якраз наприкінці вересня маю вийти з декрету. Ми у жовтні нікуди поїхати не зможемо. А зараз у місті така спека. Давай я поїду з дітьми до батьків на дачу – мама нас взагалі на все літо запрошувала, – казала чоловікові Віра.

– А я, виходить, повинен цілих два місяці один тут сидіти? – не погоджувався Олексій.

– Олексію, ти додому приходиш о пів на сьому. Повечеряв, подивився телевізор і спати. Я тобі їжі приготую. Перший тиждень братимеш з холодильника і тільки розігріватимеш. Другий тиждень у морозилку заглянеш – я котлет нароблю, вареників домашніх. І врешті-решт тобі тридцять п’ять років, ти дорослий чоловік! Невже ти не спроможний зварити собі макарони чи посмажити яєчню? Ну, в крайньому випадку до своєї мами сходиш – вона тебе нагодує. У вихідні можеш до нас приїжджати.

Олексій, можливо, не став би пручатися і відразу погодився б з Вірою, але його мати вважала, що невістка не повинна лишати чоловіка одного.

– Ну і що, що у місті спекотно? Літо, тому і спекотно. Усі живуть, хай і вона поживе. А то, виходить, ти тут у спеці маєш працювати, та ще й голодний ходити, а твоя Віра відпочиватиме на природі, засмагатиме і купатиметься? – обурювалася свекруха.

– Мамо, Віра ж дітей хоче з міста вивезти. Їм же на дачі буде краще, ніж у місті, – намагався заперечувати Олексій.

Нарешті Віра таки вмовила чоловіка. Вирішили, що вона з донькою та сином півтора місяця побуде на дачі у батьків Віри, а в середині серпня повернеться додому – з Денисом треба ще деяких лікарів пройти, щоб до кінця оформити медичну картку для садка.

Віра два дні робила напівфабрикати, зварила велику каструлю квасолевого супу, запекла картоплю з м’ясом, загалом зробила все, що могла, щоб чоловік не морочився з приготуванням хоча б перші два тижні.

Свекруха, звісно, не могла не висловити їй своє «фе»:

– Ще б пак, краще у матусі під крильцем відпочивати, ніж про чоловіка дбати. Егоїстка ти, Віро!

– Валентино Андріївно, я не про себе думаю, а про дітей – їм на свіжому повітрі буде краще. А Олексій впорається, не маленький, – коротко відповіла Віра, – їй не хотілося сваритися зі свекрухою перед від’їздом.

Перші два тижні Олексій приїжджав у вихідні до сім’ї – займався з дітьми, ходив із тестем на рибалку. Третього тижня не приїхав – подзвонив Вірі і сказав, що піде до матері.

А наприкінці липня Вірі зателефонувала її старша сестра – Надя:

– Віро, я зараз у торговому центрі зустріла вашу сусідку – тітку Галю. Вона сказала, що Олексій в квартирі таке влаштував… Вечорами приходять якісь хлопці, дівчата і гудуть до півночі. Галя попередила, що наступного разу викличе патрульних, то вони на один день принишкли, а потім знову почалося. Ти б або зателефонувала до Олексія, а краще б сама приїхала і розібралася – квартира ж твоя: якщо що трапиться, відповідати доведеться тобі.

Віра з дітьми в цей час була на річці – вона вчила Катю плавати. Звичайно, вони відразу зібралися і пішли додому. Віра переговорила з батьками, залишила їм дітей та поїхала до міста.

Коли вона підійшла до будинку, час був робочий, і вона не чекала когось зустріти в квартирі. Відчинивши двері, Віра зупинилася на порозі – їй здалося, що вона випадково потрапила до чужої квартири.

Запах, який вона відчула, не можна було назвати ароматом.

На столі прямо в коробках лежали залишки піци, недоїдені канапки і розкидані упаковки від картоплі фрі, гамбургерів та іншого фастфуду. Тут же валялися кольорові пластикові стаканчики.

На обох кріслах безладно лежали куртки, рюкзаки, на підлозі під журнальним столиком стояли брудні кросівки дуже великого розміру.

З дитячої почувся звук, схожий на хропіння. Віра, намагаючись ступати дуже обережно, зазирнула туди: на ліжку доньки спав якийсь здоровий рудий хлопець. Ліжко було йому коротке, і його ноги звисали з нього. Один носок у хлопця був порваний, і з дірки виглядав великий палець.

У спальні, куди зазирнула Віра після дитячої, на ліжку розвалився ще один хлопець, поряд із ним сопіла дівчина.

Віра подивилася на туалетний столик і чомусь вирішила відкрити шкатулку, де стояли її прикраси. Скринька була порожня.

Тоді вона вийшла з квартири, забравши ключі, які лежали у коридорі на тумбочці. Двері зачинили на обидва замки: верхній і нижній. Тепер люди, які перебували у квартирі, вийти звідти не могли.

Насамперед вона зателефонувала чоловікові, але він не відповів. Віра зачекала хвилин десять і зателефонувала ще раз. Телефон чоловіка мовчав. Весь цей час вона стояла на сходовій клітці.

– Віро! – визирнула зі своєї квартири сусідка. – Нарешті! Ти знаєш, що тут у вас відбувалося! Я хотіла Олексію все висловити, але він тут жодного разу не з’явився, коли цей бардак почався. Ви випадково не здали квартиру? Хлопці аж надто нахабні оселилися! А вже яких дівчат учора і позавчора приводили!

Віра спробувала ще кілька разів додзвонитися до чоловіка, а потім зателефонувала у відділок. Привід звернутися до закону був: у квартирі були чужі люди і, швидше за все, дещо з квартири зникло.

Коли патрульні приїхали, сплячих розбудили. З ними відразу почали розмовляти, а Вірі запропонували перевірити, чи ще не пропало щось.

У кухні не було кавоварки та тостера, з шафки у ванній зникла майже вся косметика Віри, «гості» забрали парфуми, які Віра купила зовсім недавно. Крім того, хтось заполонив її гардероб: зникли два светри, три пуловери, кілька блузок і вечірня сукня, в якій Віра ходила до ресторану на день народження своєї сестри. Видно було, що хтось копався в ящику з нижньою білизною, але звідти нічого не пропало.

– Зрозуміло, що ваші шафи прошерстили дівчата, яких брати Мельники запрошували сюди на вечірки. Та, що зараз тут, стверджує, що вона прийшла сюди вчора ввечері вперше. При ній нічого з того, що ви перерахували, немає, – сказав один із патрульних. До речі, Мельники сказали, що вони ваші родичі і живуть тут з дозволу вашого чоловіка.

Начебто спеціально, в цей момент Вірі зателефонував чоловік:

– Віра, що у вас сталося? Що ти мені надзвонюєш? Я на роботі.

– Це не в мене, Олексію, а в тебе сталося. Я приїхала додому, а тут якісь сторонні люди. Крім того, нас обчистили. Я патрульних викликала, тож давай швидко сюди.

Олексій приїхав хвилин за двадцять. І ось, що він розповів:

– Коли я тиждень тому зайшов до мами повечеряти, їй подзвонила її двоюрідна сестра – тітка Люда. У неї два сини – вони двійнята – закінчили цього року школу. Іспити склали погано, тому було зрозуміло, що до університету їм не вступити. Ось вони й вирішили вступати до коледжу. Треба було до міста їхати, а зупинитися нема де. Мама й запропонувала, щоб вони у нас поки що пожили – ти з дітьми поїхала, а я міг би у мами ночувати.

– І ти віддав ключі від нашої квартири хлопцям, яких ніколи не бачив? – запитала Віра.

– Бачив, коли їм років десять було, – відповів Олексій. – Я ж не думав, що вони когось приведуть – довіряв, рідня таки.

– Зрозуміло, – сказав патрульний. – Заяву писати будете?

– Звісно, буду, – відповіла Віра.

– А може, не треба? – невпевнено спитав Олексій.

– Не рахуючи одягу, косметики та техніки, у мене золота майже на сто тисяч пропало, – сказала Віра. – Тож нехай твоя рідня тепер усе це мені повертає.

Упорядковувати квартиру довелося за допомогою клінінгової служби. Дещо з постільної білизни Віра викинула. Але перше, що вона зробила, це змінила замки і Олексію ключі не дала.

– Жив тиждень у мами – ось і живи далі.

Сама вона кілька днів ночувала у сестри.

Відновивши порядок, Віра закрила квартиру та поїхала до батьків.

Ні з чоловіком, ні зі свекрухою, ні з тією самою «тіткою Людою», чиї сини нашкодили в квартирі, вона розмовляти не стала, хоча всі вони дзвонили їй по кілька разів.

Особливо старалася Людмила. Вона закидала Віру повідомленнями з проханням забрати заяву, бо на хлопців таки відкрили справу, хоча їм було по сімнадцять років.

Вернулась Віра, як і планувала, у середині серпня. Речі Олексія, які ще залишалися в квартирі, вона зібрала і сама відвезла свекрусі.

Влаштувала молодшого у садок, першого вересня відправила до другого класу Катю, а наприкінці вересня вийшла на роботу.

Олексій кілька разів намагався поговорити з Вірою, навіть обіцяв, що продасть машину і купить Вірі все, що зникло з квартири з його вини. Але то були лише розмови.

За два місяці Олексій перестав дзвонити і навіть не приходив до дітей. Тоді Віра подала на розлучення та на поділ майна.

Квартира належала їй, і ділити довелося тільки ту саму машину. Тож продавати її таки довелося. І аліменти платити Олексію також довелося.

А до Нового року Віра отримала «подарунок». Частину її речей – майже половину – знайшли у кількох ломбардах. Знайшли і дівчину, яка їх здавала. Вона вирішила, що після події минуло вже багато часу, і можна спокійно продати речі. До того ж, щоб не викликати підозри, вона здавала їх у різних місцях. Однак це її не врятувало.

Віра, яка вже попрощалася з майном, була дуже рада тому, що хоча б частина вдалося повернулася.

Справу проти братів закрили – хлопці, можна сказати, відбулися легким переляком. А їхня мати ще довго обговорювала Віру на всіх родинних посиденьках.

Втім, Віру це вже не турбувало.