— Лесю, ну що ти як кам’яна стіна? — Антон притулився до дверного косяка, спостерігаючи за тим, як дружина повільно, з трудом нахиляючись через величезний живіт, намагалася створити ідеальний порядок. — Їм всього на кілька днів потрібно десь поночувати. Господиня квартири зовсім з глузду з’їхала, дасть їм часу тільки речі зібрати.

— Я тобі вже сказала і більше повторювати не збираюся! Твоя сестра зі своїм хлопцем у нас тиждень жити не будуть! — Леся відвернулася від чоловіка і продовжила розставляти на полиці в дитячій кімнаті м’які іграшки.

— Лесю, ну що ти як кам’яна стіна? — Антон притулився до дверного косяка, спостерігаючи за тим, як дружина повільно, з трудом нахиляючись через величезний живіт, намагалася створити ідеальний порядок. — Їм всього на кілька днів потрібно десь поночувати. Господиня квартири зовсім з глузду з’їхала, дасть їм часу тільки речі зібрати.

— Кілька днів, тиждень… — Леся пирхнула, погладжуючи свій живіт. — Пам’ятаєш, як минулого разу було? «Братику, ми тільки на тиждень, максимум два». А потім три місяці! Три! Місяці!

Я щодня приходила з роботи в квартиру, де вічно були немиті кружки, розкидані речі, а ця… Твоя сестра навіть не думала хоч щось зробити по дому.

Антон винувато опустив очі.

Він пам’ятав, звичайно, пам’ятав.

І сварки, і постійну напругу, і те, як Леся врешті-решт поставила ультиматум — або Христина нарешті з’їжджає, або з’їжджає він сам разом з нею.

— Зараз все буде по-іншому, — тихо почав Антон. — Христинка обіцяла…

— Все буде по-іншому… — вимовила Леся, повертаючись до чоловіка обличчям. — Тому що Христини тут не буде. Антон, подивися на мене. — Вона поклала руки на живіт. — Два тижні до пологів. Два!

У нас маленька квартира. Дитяча готова. Я ледве ходжу.

Мені потрібен спокій і відпочинок, а не ваші з Христиною нескінченні розмови на кухні до другої ночі, не її музика з кімнати, не її хлопець, який буде ходити по квартирі в одних трусах, як минулого разу.

Антон відвів погляд, намагаючись не згадувати той незручний момент, коли Денис, який тільки почав зустрічатися з Христиною, вийшов з душу в мінімумі одягу і зіткнувся в коридорі з Лесею.

— Кохана, це ж моя сестра. У неї проблеми…

— У мене теж проблеми, Антоне! — голос Лесі став вищим. — Проблема в тому, що мій чоловік спочатку обіцяє своїй сестрі, що вона може жити у нас, а потім ставить мене перед фактом!

Ти хоч раз запитав, що я про це думаю? Хоч один раз подумав, як мені буде в такому стані ділити нашу маленьку квартирку з ще двома людьми?

— Я… — Антон запнувся. — Так, я винен. Але зрозумій, вона дзвонила, плакала, я просто не міг їй відмовити. Христина пообіцяла, що вони з Денисом активно шукатимуть квартиру. І вона хотіла вибачитися за той, минулий раз.

— Вибачитися? — Леся недовірливо похитала головою. — За те, що їла нашу їжу три місяці і навіть не думала скидатися на продукти?

Чи за те, що водила своїх галасливих друзів, коли ми були на роботі?

А, може, за те, що я сама прала її речі, тому що вона «не вміє користуватися пральною машиною»?

Антон мовчав. Він не міг захищати сестру, бо Леся була права в усьому.

Христина, його молодша сестра, завжди була розпещеною. Батьки потурали їй у всьому, а коли вони загинули в автокатастрофі п’ять років тому, Антон взяв на себе роль опікуна, хоча Христині вже тоді було вісімнадцять.

— Я поговорю з нею, — нарешті сказав Антон. — Поясню, що зараз так не вийде.

— Ти вже пообіцяв їй? — пильно дивлячись на чоловіка, запитала Леся.

— Ну… — запнувся Антон.

— Господи, Антоне! Ти вже сказав їй, що вони можуть приїхати! Навіть не обговоривши це зі мною!

— Я думав, ти зрозумієш…

— Я розумію тільки одне, — Леся підійшла до чоловіка впритул. — Або ти дзвониш сестрі прямо зараз і кажеш, що поспішив, або… — вона зробила глибокий вдих, намагаючись заспокоїтися, — або я не знаю, що буде.

Але я точно не збираюся терпіти її зарозумілість і лінь зараз, перед самими пологами.

Антон подивився на дружину, на її втомлений вигляд, на темні кола під очима від недосипання, на руки, які вона машинально поклала на живіт, немов захищаючи своє ще ненароджене дитя, і раптом відчув сором.

Він дійсно не подумав про неї, про її стан, про те, як важливо для неї зараз мати спокійне місце, де вона може підготуватися до появи їхнього первістка.

— Добре, — тихо сказав він. — Я подзвоню.

Але всередині нього все стиснулося від думки, що він підводить свою молодшу сестру, якій завжди обіцяв допомагати.

Двері зачинилися з такою силою, що стос книг на полиці в передпокої захитався.

Леся повільно опустилася на диван, відчуваючи, як дитина всередині неї відреагувала на стрес різким поштовхом.

Вона поклала руку на живіт, намагаючись заспокоїти і його, і себе.

Антон пішов. Просто взяв ключі, телефон і вийшов з квартири після того, як спроба зателефонувати сестрі обернулася черговою сваркою.

«Я не можу так відразу взяти і відмовити їй», — сказав він. «А зі мною можна було не радитися», — парирувала Леся.

На годиннику було близько десятої вечора. Леся знала, що чоловік не повернеться — швидше за все, знову поїхав до свого друга Паші, у якого вже ночував кількп разів після їхніх великих сварок.

І від цієї думки на душі ставало ще важче.

Телефон завибрував — повідомлення. «Я втомився від усього цього, Лесю. Ти постійно перегинаєш палицю, постійно незадоволена. Я переночую у Паші. Поговоримо завтра».

Вона не стала відповідати. Та й що тут скажеш?

Що вона не перегинає, а відстоює їхню маленьку родину, яка поки що складається з двох осіб?

Що у неї немає сил і бажання знову терпіти присутність Христини, яка ставиться до їхньої квартири, як до готелю з усіма зручностями і безкоштовним обслуговуванням?

Телефон знову ожив — цього разу дзвінок. Леся поглянула на екран і стиснула губи…

Христина. Мабуть, Антон вже встиг поінформувати сестру про проблему, що виникла.

— Алло, — голос Лесі звучав сухо.

— Привіт, Лесю! — голос Христини був надто бадьорим і привітним. — Як ти? Як малюк?

— Нормально, — коротко відповіла жінка, не бажаючи вдаватися в подробиці і вести цей фальшиво-милий діалог.

Христина помовчала секунду, потім перейшла до справи:

— Антон сказав, ти проти того, щоб ми з Денисом зупинилися у вас на кілька днів. Знаєш, я була дуже здивована. Ми ж рідня, зрештою.

Леся посміхнулася. Так, «рідня» — коли Христині щось було потрібно. І зовсім не «рідня», коли Леся просила хоча б вимити за собою тарілку.

— Христино, у мене через два тижні пологи. Мені потрібен спокій.

— Та ми тобі навіть заважати не будемо! — з ентузіазмом вигукнула Христина. — Денис весь день на роботі, я теж буду шукати житло, допомагати тобі…

— Як минулого разу? — не витримала Леся. — Коли я вставала на роботу о шостій ранку, а ти з Денисом дивилася фільми до третьої ночі?

— Це було давно, я змінилася, — в голосі Христини з’явилися ображені нотки. — І зараз зовсім інша ситуація. Нам дійсно нікуди йти.

— У Дениса що, немає друзів? Або батьків?

— Батьки Дениса живуть в іншому місті, а до друзів він не хоче йти, тому що соромиться…

— А до мене, на дев’ятому місяці, значить, не соромиться? — Леся відчула, як гнів знову починає підніматися всередині.

— Слухай, я розумію, твій стан — складний період, гормони і все таке, — голос Христини став поблажливим, і це остаточно вивело Лесю з себе.

— При чому тут гормони? Я просто не хочу, щоб у моєму домі жили люди, які не поважають мене і мої правила, і навіть елементарні норми пристойності для них порожній звук!

Олеся відчула, як частішає її пульс, і зробила глибокий вдих, намагаючись заспокоїтися.

— Може, поговоримо з Антоном утрьох? — запропонувала Христина, явно не збираючись відступати. — Я впевнена, ми знайдемо компроміс. Може, ми навіть скинемося на оренду більшої квартири, га?

Лесі стало зле. Типова тактика Христини — спочатку попросити прихистити на кілька днів, а потім висунути ідею жити разом на постійній основі. Ні вже.

— Ніяких компромісів, Христино. Я не дозволю тобі маніпулювати ситуацією. Ми з Антоном чекаємо на дитину, нам потрібен особистий простір. А тобі потрібно нарешті подорослішати і навчитися вирішувати свої проблеми самостійно.

— А, ось у чому справа! — голос Христини став жорстким. — Ти просто ревнуєш! Боїшся, що Антон приділить мені більше уваги, ніж тобі! Завжди так було — варто братові проявити до мене хоч трохи турботи, як ти відразу починаєш влаштовувати скандали!

— Я не буду це обговорювати, — Леся відчула сильну втому. — Обговорюй, що хочеш з Антоном, але моє рішення не зміниться.

Вона поклала слухавку, не давши Христині можливості договорити.

Телефон одразу ж задзвонив знову, але Леся просто вимкнула його. Руки злегка тремтіли, в роті пересохло.

«Вона завжди так робить», — подумала Леся, повільно піднімаючись з дивана і прямуючи на кухню за водою. «Спочатку мило просить, потім тисне, а коли не виходить — переходить до звинувачень».

Наливши собі води, Леся подивилася на холодильник, де під магнітом було закріплено їх з Антоном весільне фото.

Вони виглядали такими щасливими, такими закоханими. І Христина там теж була — стояла поруч з братом, посміхалася.

А через пів року після весілля вона «тимчасово» переїхала до них із гуртожитку, і все пішло шкереберть…

Жінка відпила води, намагаючись заспокоїти серце, що калатало.

Вона не сумнівалася, що Христина зараз обробляє брата, виставляючи її байдужою егоїсткою.

І від думки, що Антон може повірити в це, ставало боляче.

Ранок зустрів Лесю гучною тишею квартири.

Вона погано спала вночі — дитина активно штовхалася, а думки про сварку з Антоном не давали спокою.

Сівши на ліжку, вона провела рукою по порожній половині ліжка. Холодна. Значить, чоловік так і не повернувся.

Задзвенів дверний дзвінок. Серце тривожно забилося — невже Христина все-таки вирішила з’явитися без запрошення?

Але коли Леся, накинувши халат, дісталася до дверей і подивилася в вічко, то побачила Антона.

Він стояв, переминаючись з ноги на ногу, з пакетом з пекарні в руках.

— Привіт, — сказав він, коли дружина відчинила двері. — Я приніс твої улюблені булочки з корицею.

Вона мовчки відступила, пропускаючи його в квартиру. Обличчя Антона було пом’ятим, під очима залягли тіні. Мабуть, теж не спав.

— А де твої ключі? — не розуміючи, запитала дружина.

Але замість відповіді він сказав:

— Лесю, я подумав над усім, — почав Антон, проходячи на кухню і викладаючи булочки на тарілку. — Ти права. Я повинен був обговорити це з тобою, перш ніж щось обіцяти Христині.

Леся уважно стежила за його рухами, не поспішаючи з відповіддю.

Їй хотілося вірити в його щирість, але черв’ячок сумніву все ще гриз зсередини.

— І що ти їй сказав? — запитала нарешті жінка, опускаючись на стілець.

— Що зараз не найкращий час для гостей. Що їм доведеться шукати інший варіант.

— І як вона відреагувала?

Антон відвів погляд.

— Як завжди. Спочатку плакала, потім сказала, що ти її ненавидиш і налаштовуєш мене проти неї.

Леся схрестила руки на грудях:

— І ти, звичайно, погодився.

— Ні! — Антон підвів на неї очі. — Я сказав, що це і моє рішення, і що ми з тобою скоро станемо батьками. Що це найважливіше.

Леся потягнулася до булочки, розламуючи її навпіл.

— Дякую, — тихо сказала вона. — Мені було важко цієї ночі.

— Вибач, — Антон накрив її руку своєю. — Я не повинен був йти. І не повинен був ставити тебе в таке становище.

Стукіт у двері перервав їхній діалог. Потім почулися приглушені голоси.

— Ти на когось чекаєш? — напружено запитала Леся.

Антон похитав головою, але не встиг нічого сказати — у двері вже подзвонили.

Два коротких, один довгий — саме так завжди дзвонила Христина…

— Господи, тільки не це, — прошепотів Антон, встав і попрямував до дверей.

Леся пішла за ним, відчуваючи, як серце починає битися швидше від недоброго передчуття.

Антон відчинив двері. На порозі стояли Христина і Денис, обидва з об’ємними рюкзаками і валізою.

— Сюрприз! — Христина посміхнулася, ніби не розуміючи, чому брат і його дружина дивляться на неї з таким шоком. — Ми вирішили, що якщо все одно вже зібралися, то приїдемо особисто обговорити ситуацію. І захопили з собою пиріг!

Вона простягнула коробку з магазину, але ніхто її не взяв.

Денис виглядав ніяково, уникаючи погляду Лесі. Він був високим, худорлявим хлопцем з вічно скуйовдженим волоссям і підкреслено недбалим стилем в одязі.

— Христя, я ж тобі сказав…, — почав Антон, але сестра перебила його.

— Так-так, зараз не найкращий час, але коли він настане? Коли ми будемо бомжувати на вулиці? — її губи затремтіли. — Тим більше, ми вже тут, і дитина ще не народилася, тому технічно все в порядку.

Леся дивилася на цю сцену з відчуттям нереальності того, що відбувається. Це було настільки в дусі Христин  — просто ігнорувати відмову і робити по-своєму.

— Ви не залишитеся, — твердо сказала Леся. — Я при надії, у мене залишилося два тижні до пологів, і я не збираюся витрачати їх на боротьбу з вашим безладом і шумом.

— О, ну звичайно, — Христина закотила очі. — Ідеальне виправдання для всього! Знаєш, я чула, що багато жінок насправді самі не розуміють, чого хочуть, через гормони.

Денис кашлянув, ніяково переступаючи з ноги на ногу.

— Христя, може, не варто…

— Ні, варто! — відрізала Христина. — Я втомилася від того, що ця жінка постійно маніпулює тобою, братику! Спочатку весілля, потім дитина — все, щоб прив’язати тебе до себе!

Леся кипіла від гніву:

— Закрий рота, Христино. Це наша квартира і наше життя. Ти не маєш права вдиратися сюди зі своїми проблемами і претензіями!

— Це і квартира мого брата теж! І я його єдина сестра! Або ти вже змусила його забути про це?

— Досить, — голос Антона пролунав несподівано різко. — Христино, ти дуже невчасно.

Сестра виглядала так, ніби її вдарили. Вона не звикла, щоб брат говорив з нею таким тоном.

— Ось як? — вона перевела недовірливий погляд з Антона на Лесю. — Ця жінка тебе повністю приручила!

— Ця жінка — моя дружина. Мати моєї майбутньої дитини, — Антон схрестив руки на грудях. — І я завжди буду на її боці. Завжди.

Леся помітила, як обличчя Христини спотворюється від люті.

— Звичайно! — майже викрикнула вона. — Варто було їй залетіти, і ти готовий зрадити свою сестру! Мене! Батьки б тобою пишалися!

— Не смій вплутувати батьків. Вони б ніколи не схвалили твоєї поведінки. Ти поводишся як розпещена дитина.

Денис продовжував переминатись, явно відчуваючи себе не в своїй тарілці.

— Послухай, може, нам варто піти і…

— Ні! — відрізала Христина. — Ми нікуди не підемо, поки мій брат не прийде до тями! — Вона повернулася до Лесі з презирливою усмішкою. — Мабуть, ти змусила його забути про родину, про те, що він у першу чергу мій брат. Спочатку батьків не стало, а тепер і я для нього зникла, так?

— Христя… — попереджувально сказав Антон.

— А що такого? Я просто кажу правду! З того часу, як ця жінка з’явилася в твоєму житті, ти віддалився від мене. А тепер, коли у мене проблеми, ти просто виставляєш мене за двері, ніби я якась жебрачка!

Леся відчула, як щось всередині неї ламається. Вся напруга останніх днів, недосипання, тривога, фізичний дискомфорт — все це раптом вилилося в абсолютно крижаний спокій.

— Знаєш що, Христино, — сказала вона рівним голосом. — Ти не жебрачка. Ти — паразит.

Ти звикла, що всі навколо обслуговують тебе, вирішують твої проблеми, а сама навіть не намагаєшся стати самостійною. Сім’я — це не тільки права, але й обов’язки. Це турбота один про одного.

Коли ти востаннє цікавилася, як справи в Антона? Що у нього на роботі відбувається? Як він переживає через те, що скоро стане батьком?

Ти хоч раз запитала, чим можеш допомогти? Ні. Ти просто вимагаєш, вимагаєш і вимагаєш.

Христина відкрила рот, але Леся не дала їй можливості відповісти:

— І це не я віддалила тебе від брата. Це ти своїм егоїзмом руйнуєш ваш зв’язок. Антон завжди підтримував тебе, завжди був поруч. А що отримував натомість?

Зависла дзвінка тиша. Потім Христина повернулася до брата:

— Ось, значить, як ви заговорили?

Антон виглядав виснаженим, але рішучим:

— Леся права в усьому, Христино. Я завжди намагався захищати тебе, допомагати тобі, але ти ніколи не дорослішаєш.

Тобі двадцять три, а ти поводишся як підліток, який вважає, що світ йому щось винен.

— Чудово, — процідила Христина. — Отже, ось яке твоє справжнє обличчя, братику. Я рада, що батьки не дожили до цього моменту…

Це був удар нижче пояса. Антон здригнувся, як від фізичного болю.

— Ідіть, — тихо промовив він. — Зараз же.

— Із задоволенням, — Христина схопила свій рюкзак. — Але запам’ятай цей день, Антоне. Запам’ятай, що ти вибрав її, а не рідну сестру.

— Я вибрав свою родину, — твердо відповів Антон. — Сім’ю, яку сам створив. І я буду захищати її від кого завгодно — навіть від тебе.

Денис взяв валізу і подивився на Антона:

— Вибач, друже. Я казав їй, що це погана ідея.

— І все одно прийшов з нею, — зауважив Антон. — Це теж багато про що говорить.

Коли двері за ними зачинилися, Леся й Антон деякий час стояли мовчки. Потім жінка відчула, як по щоці котиться сльоза.

— Я не хотіла, щоб так вийшло, — прошепотіла вона. — Але я втомилася від її егоїзму.

Антон обійняв дружину, притиснувши до себе:

— Це не твоя провина. Я мав давно з нею поговорити, але все виправдовував її, вважав, що вона подорослішає… А в підсумку тільки ще більше зіпсував.

— Думаєш, вона колись зрозуміє?

— Не знаю. Можливо. Але зараз… Зараз я просто хочу зосередитися на нас.

Він поклав руку на живіт Лесі, і в цей момент дитина сильно штовхнулася, немов підтверджуючи його слова.

— Мабуть, хтось з тобою згоден, — слабо посміхнулася Леся.