– Вони обіцяли через рік будинок звільнити, а вже два минуло, і вони просять їх зареєструвати. Нехай реєструють дітей там же, де зареєстровані їхні батьки. Мамо, ти розумієш, що відбувається? Ні, ні і ні. Минуло сім років. Валерій Сергійович дзвонить матері.

У неділю вранці Валерія Сергійовича розбудив телефонний дзвінок. Дзвонила його мати. На її думку, восьма ранку – це нормальний час для телефонного дзвінка – сама вона встає щодня не пізніше шостої.

Валерій Сергійович взяв телефон і вийшов в іншу кімнату, щоб не розбудити дружину.

– Валеро? Привіт, синку. Дзвоню тобі, щоб повідомити наші сумні новини. Юра – твій двоюрідний брат – потрапив в ДТП.

– Живий? – стурбовано запитав Валерій Сергійович.

– Живий, дякуючи Богу, навіть не поранився – лише кілька подряпин. Але він розбив машину – свою і ще дві або три чужих. З нього зажадали кругленьку суму. І тітка Світлана, щоб розрахуватися за Юрочку, продала квартиру. Ще й штраф довелося платити.

Тітка Світлана була молодшою сестрою матері Валерія Сергійовича. У неї було двоє дітей – дочка Наталя і цей самий Юрочка.

Які вже там помилки в їх вихованні зробила тітка Світлана, але діти у неї явно не вдалися.

Наталя, замість того щоб після школи піти вчитися, вискочила заміж і стала активно робити дітей. На даний момент їх вже було четверо – дівчинка і три хлопці.

Чоловік Наталі – Віктор – постійно перебував у пошуку роботи – скільки місць він уже перебрав, сказати важко, але всюди йому не щастило – то скорочували, то зарплату затримували, а на останньому місці – ще й борг на нього навісили. Загалом, працювала одна Наталя.

Юра був пізнім, наймолодшим, і мати його розпестила до неможливості. Як їй це вдалося при постійній нестачі грошей, для всіх залишалося таємницею.

Цей молодий чоловік двадцяти трьох років був настільки безвідповідальним, що це просто вражало. Про таких кажуть: «Будь-яка біда – що з гуся вода».

У всілякі біди і неприємності він потрапляв з вражаючою регулярністю. Розв’язувала всі його проблеми мама.

Ось і зараз Юра на своєму авто перетворив на металобрухт три чужі машини, і матері довелося продати трикімнатну квартиру.

А в цій квартирі, між іншим, жили всі вони: і сама тітка Світлана, і Наталя з чоловіком і дітьми, і Юрій. Як вони там увосьмером розмістилися, Валерій Сергійович уявити собі не міг.

– Добре, мамо, а від мене ти чого хочеш? – запитав він.

– Валеро, дозволь їм поки що пожити в будинку діда. Там все-таки чотири кімнати, і він уже два роки стоїть закритий.

– Поки що – це скільки? – поцікавився Валерій Сергійович.

– Ну, може, два-три роки, – уточнила мати.

– Рік.

– Що – рік? – не зрозуміла мати.

– Дозволяю пожити один рік. За рік вони повинні вирішити свої житлові проблеми, – відповів Валерій Сергійович.

– Синку, але тобі ж ще довго там працювати. Ти коли приїдеш, коли контракт закінчується?

– Мені працювати ще сім років. Але якщо їх пустити на цей термін, вони розслабляться і взагалі нічого шукати не будуть. Я і тітку Свєту, і всю її сім’ю добре знаю.

– Ну добре, дякую і за це, – незадоволено сказала мати.

– І ще: скажи їм, щоб нічого там не перебудовували, якщо що зламають – нехай ремонтують за свій рахунок. І комунальні послуги нехай вчасно платять. Я в будь-який момент можу перевірити. Будуть борги – вижену.

– Що ти такий суворий – все-таки рідня.

– Я просто про твою дачу згадав, – посміхнувся Валерій Сергійович.

– Знайшов, що згадувати – дачу я вже давно продала, – сказала мати.

– Продала, а могла б продати на п’ять тисяч дорожче, якби там перед самим продажем не жила два місяці тітка Свєта зі своїми онуками, які мало не рознесли будинок.

Минуло два роки

– Валерочка, синку, привіт! – Валерію Сергійовичу дзвонила мати.

– Мамо, що сталося? Я на нараді, у мене буквально п’ять хвилин. Кажи, що потрібно.

– Потрібен твій дозвіл, щоб у твоєму будинку зареєструвати Арсенія – третього сина Наталі. Йому в перший клас іти, а в школу, яка поруч, тільки за пропискою беруть.

– Ніякої реєстрації. Дітей без батьків не зареєструвати, значить, разом з ними ще буде або Наталя, або її чоловік. А як я їх потім з дому виселятиму?

– Тітка Світлана пообіцяла, що вони відразу випишуться і з’їдуть, як тільки ти зажадаєш, – заспокоїла його мати.

– Вони обіцяли через рік будинок звільнити, а вже два минуло, і вони просять їх зареєструвати. Нехай реєструють дітей там же, де зареєстровані їхні батьки. Мамо, ти розумієш, що відбувається? Ні, ні і ні.

– Ну, як же Валеро, родичам потрібно допомагати, – спробувала ще раз попросити мати.

– У дітей Наталії є дуже близький родич – їхній батько. А то цікаво виходить – Віктор наробив чотирьох дітей, і тепер я повинен вирішувати його сімейні проблеми. Так що так і передай – в моєму будинку ніхто з них зареєстрований не буде.

Минуло сім років
Валерій Сергійович дзвонить матері:

– Мамо, ми збираємо речі, здаємо службову квартиру. Через місяць приїжджаємо. Попередь тітку Свєту, щоб вони до першого серпня з’їхали.

– Валеро, а куди їм з’їжджати? Купувати квартиру у них немає грошей, а на орендовану вісім чоловік ніхто не пустить. Може ти їм подаруєш цей будинок.

Адже за законом батько повинен був його нам зі Свєтою залишити, а він через дочок переступив – залишив онукові.

– Так, мамо, напевно, він про щось думав, коли заповіт писав. І залишив будинок мені – твоєму синові і твоїм онукам. А ти чомусь хочеш, щоб я все віддав дітям тітки Свєти і її онукам.

– Синку, мені здається, що вони мають якесь право жити тут – вони доглядали за будинком цілих сім років, платили комунальні послуги.

– Цікаво, виявляється, це вони мені робили послугу – сім років доглядали за будинком. Ну ось тепер нехай пошукають, може, ще комусь треба на таких умовах за будинком доглядати, – саркастично зауважив Валерій Сергійович.

– Може, тоді ви, коли приїдете, займете тільки дві кімнати, а в інших двох вони поживуть? А на кухні якось твоя Люба, Свєта і Наталя розмістяться. Ненадовго – поки вони собі щось не знайдуть, – запропонувала мати.

– Не кажи дурниць. Вони за сім років собі нічого не знайшли і зараз шукати не будуть. Якщо ти така добра – візьми їх до себе: в одній кімнаті ти з тіткою Свєтою і Юрою, в другій – Наталя зі своєю сім’єю.

Коротше, так: якщо я приїжджаю, і вони ще в будинку, я відразу викликаю поліцію зі скаргою з приводу незаконного заселення в моє житло.

Коли Валерій Сергійович з дружиною і дітьми під’їхав до будинку, від нього від’їжджали три машини – дві вантажні газелі і таксі, в яке на їхніх очах сіли тітка Свєта і Юра.

Валерій Сергійович відкрив хвіртку, і вони увійшли у двір. Вхідні двері з вибитим замком зустріли їх привітним скрипом. У будинку все було догори дриґом: відчинені двері всіх шаф, вирвані з корінням карнизи над вікнами, холодильник чомусь стояв посередині кухні.

У шафах не було ні посуду, ні постільної білизни, навіть книги з дідової бібліотеки були звалені на підлозі. Сантехніка була в такому стані, ніби тут протягом останніх семи років здійснювали обмивання всі навколишні безхатьки.

На кухні не було ніякої техніки, крім холодильника, і у того провід був обрізаний під самий корінь.

Валерій Сергійович зателефонував матері і попросив її привезти ключі від будинку. Він не став їй поки нічого говорити, хотів, щоб вона все побачила на власні очі.

– Я була у них тиждень тому, все було в порядку. Навіщо вони це зробили? – з жахом дивлячись на розгромлений будинок, запитала мати.

– Не навіщо, а чому, – поправив її син, – від злості і жадібності. Але я це так не залишу.

Валерій Сергійович викликав поліцію. Справа в тому, що через рік після того, як він вступив у спадок, він планував продати цей будинок з усім його вмістом. Забрав тільки сімейні фотографії та деякі книги з дідової бібліотеки.

А будинок і весь інтер’єр сфотографував. Але в той рік його терміново відкликали з відпустки, будинок на продаж так і не виставили.

Тепер у Валерія Сергійовича на руках опинилися фотографії «до» і «після».

Поліцейські приїхали, він виклав ситуацію, вони все сфотографували, поговорили з сусідами.

Один сусід бачив, як сьогодні вранці зять тітки Свєти – Віктор – цвяходером ламав замок на вхідних дверях будинку, інший – як Юра і старший син Наталії в саду ламали гілки яблунь і ягідні кущі.

Звичайно, ні тітка Свєта, ні її родичі не думали, що їхній вчинок спричинить такі серйозні наслідки, і дуже здивувалися, коли всіх їх по черзі почали викликати на допит.

Їм було важко пояснити причини своїх хуліганських дій. Експерт, вивчивши матеріали справи, визначив завдані збитки як значні.

В результаті суд зобов’язав їх відшкодувати збитки, і кожен з них отримав покарання – чоловіки – по два роки виправних робіт, а тітка Світлана і Наталя – штрафи по сто тисяч кожна. За даною статтею могли отримати і вдвічі більше, але суд врахував пенсійний вік однієї і багатодітність другої.

Тепер тітка Свєта, яка пишалася, що у неї пенсія набагато вища, ніж у багатьох її знайомих, отримувала мінімум, решту списували судові виконавці.

Валерій Сергійович прикинув, що родичі розрахуються з ним приблизно років через десять-дванадцять.

Він орендував для сім’ї квартиру і приступив до ремонту. Звичайно, одному було не впоратися, довелося наймати бригаду. Зате через місяць сім’я змогла в’їхати в повністю відновлений будинок.

Ось така історія.

Мама Валерія Сергійовича посварилася з тіткою Свєтою, і де зараз мешкає ця сімейка, їм невідомо.

Але у всій цій історії є й дещо позитивне: Юрій і Віктор два роки точно будуть працювати.