Треба всім усе розповісти, таємне завжди стає явним, і на Юлю чекає розплата за брехню

Чоловікові вона зрадила всього один раз, ще до весілля. Він назвав її товстою і сказав, що Юля не влізе у весільну сукню. Вона образилася і поїхала з подружками в клуб.

Перебравши там, прокинулася в незнайомій квартирі з блакитнооким красунчиком. Соромно було страшенно!

Вона нічого не сказала Миколі, одразу ж пробачила йому всі образи і навіть сіла на дієту. А через деякий час дізналася, що чекає на дитину.

Дочка з’явилася на світ вчасно, прекрасна блакитноока дівчинка, Микола її обожнював.

Усі п’ять років Юля запевняла себе, що все гаразд, і очі в доньки блакитні тому, що у свекра теж блакитні. Ну, кучерява вона, і що? Щосили гнала з пам’яті того кучерявого хлопця, імені якого навіть не пам’ятала. Але щось у глибині материнського серця підказувало їй, що дівчинка не від чоловіка.

Може, тому вона пробачала йому все: нічні листування, часті відрядження, вічне невдоволення її зовнішністю і готуванням. Дівчинці потрібна сім’я: батька вона обожнює, та й які чоловіки не зраджують?

-Терпи, куди ти підеш? – говорила мама. – У нас, сама знаєш, місця немає, бабуся злягла, брат наречену привів, куди я вас усіх? Казала тобі: не можна квартиру на свекруху оформляти, будеш потім біля розбитого корита!

Юля і терпіла. Тільки ось це не допомогло, і одного разу Микола від неї все ж пішов. Сказав, що зустрів іншу, плакав навіть, казав, що завжди буде для Аліси батьком, але проти почуттів своїх піти не може. Мати його, яка онуку начебто шанувала, після розлучення видала:

-Тест на батьківство зроби, а то, може, даремно аліменти платиш!

Юля аж похолоділа вся: вона думала, що в неї однієї такі підозри. Виявляється, ні.

-Ти з глузду з’їхала? – накинувся на неї Микола. – Аліса – моя донька, це сліпому видно.

Не дарма свекруха підозрювала, бо коли через рік після розлучення Юля потрапила в лікарню з апендицитом і побачила там знайоме обличчя, її сумніви розчинилися разом у цих блакитних очах над білою маскою.

-Вибачте, а ми з вами не зустрічалися? – запитав хірург.

Юля відчайдушно замотала головою. І сподівалася, що він не згадає. Але він згадав, бо наступного дня під час обходу пожартував:

– Сподіваюся, ви не втечете так стрімко, як минулого разу?

Юля почервоніла, як помідор. І вирішила для себе, що піде з лікарні за першої ж нагоди. Тільки ось одного вона не розрахувала: за ті дні, що вона там була, Максим встиг зробити так, що збігати Юлі розхотілося.

Про дочку вона нічого не сказала, точніше, сказала, що є дочка, але про його батьківство навіть натяку не було.

Максим зрозумів усе сам, у перший же день, коли побачив дівчинку. Він хвилювався, купив ляльку, поставив Юлі десятки запитань, щоб правильно поводитися.

-Ти розумієш, – сказав він, – коли ми із сестрою були маленькими, мама зустріла чоловіка, і вона справді його кохала, але сестра моя його не прийняла, і мама, зрештою, дала йому відставку. Не хочу так, хочу бути для твоєї дочки другим батьком.

Уже від цих слів Юлі стало зле. А коли він увійшов і побачив дівчинку, завмерши на кілька секунд, і розгублено подивився на Юлю, стало ясно: він теж усе зрозумів.

“Яка різниця, – подумала Юля. – Все одно рано чи пізно довелося б йому сказати”.

Навчена своїм шлюбом, вона чекала звинувачень і криків. Але Максим, коли вони залишилися наодинці, міцно обійняв її і прошепотів: “Яке ж це диво!”.

Спочатку Аліса начебто нормально приймала Максима. Але коли Юля обережно запитала в доньки, чи не проти вона, якщо Максим житиме з ними, вона заплакала і сказала:

-Я думала, що татко до нас повернеться! Нехай Максим в іншому будинку живе.

Зрештою вона її вмовила, але Максим сильно засмучувався.

-Вона ж моя донька! Ти повинна їм сказати!

-Микола цього не переживе. І Аліса. Ти зрозумій, для неї він – батько, а для Миколи вона – єдина донька. Здається, його дамочка не може мати дітей. Так мені свекруха сказала.

Максим ображався, Аліса влаштовувала скандали, Юля щосили намагалася підтримувати мир у їхній дивній родині. Зрештою в них склалися певні правила, завдяки яким вдавалося лавірувати між двома коханими людьми: до Миколи вона возила доньку сама, намагаючись, щоб чоловіки не зустрічалися, Алісу з Максимом наодинці не залишала, бо вони неодмінно сварилися, була немов перекладачем між ними.

Навіть на Восьме березня вона готувала з Алісою листівку, боялася, що та висловить щось Максиму, а він не витримає і скаже їй правду.

А потім Юля дізналася,що знов при надії. І страшенно злякалася. Вона боялася, що друга дитина буде схожа на Алісу як дві краплі води, і Микола все зрозуміє; боялася, що Аліса ревнуватиме і сердитиметься на Максима ще більше; боялася, що Максим скористається ситуацією, поки вона буде в лікарні, і все розповість Алісі.

Домовилася з мамою, що та забере собі Алісу на кілька днів. Мама погодилася, хоча в неї й так удома двоє дітей (брат встиг обдарувати її онуками), але все вийшло не так: за день до того, як у Юлі все почалося, мама потрапила в лікарню з гастритом.

Вітчим брати на себе третю дитину відмовився, брат і його дружина цілими днями на роботі. І Юля вирішила відвезти доньку до Миколи. Але от невдача: той був у відрядженні, а звертатися до свекрухи зовсім не хотілося.

-Я що, з власною донькою не впораюся? – образився Максим.

Ця дитина далася набагато складніше для Юлі: мало того, що довелося робити кесарів розтин, потім затриматися в лікарні, бо в сина була жовтяниця, та ще й удома бомба уповільненої дії!

Максим запевняв, що все добре, а донька відмовлялася з нею говорити, і Юля страшенно переживала. “Він усе їй розповів, – думала вона”.

Ще, навіщось, поділилася своєю історією із сусідками, а ті давай запевняти, що треба всім усе розповісти, що таємне завжди стає явним, і на Юлю чекає розплата за брехню.

Роздратована сусідками, вона зателефонувала Миколі і сказала:

-Мені потрібно тобі зізнатися.

-У чому?

Довго мовчала, збиралася з думками.

-Ти про Алісу, чи що?

-Що про Алісу? – злякалася Юля, хоча сама збиралася все йому розповісти.

-Те, що вона від коханця твого. Знаю я.

-Він що, сказав тобі? – здивувалася Юля.

-Та я давно знаю, заспокойся. Їй рік був, коли я тест зробив. Мені ще в інституті сказали,на мед огляді, що дітей у мене не буде. Я мовчав, сподівався на диво і думав, ось воно. А потім сумніватися став. Мама ще… От і перевірив.

Але… Як…

У Юлі в голові не вкладалося те, що він усі ці роки мовчав.

-А що мені було робити? – огризнувся він. – Дівчинка-то в чому винна? І не здумай їй сказати! Я стільки терпів не для того, щоб ти мене без дитини залишила.

На виписці Юля була сама не своя: все дивилася то на доньку, то на чоловіка. Обидва поводилися дивно: переглядалися і мовчали.

-Ну, як ви без мене? – запитала нервово Юля, коли син заснув, а Аліса сіла малювати.

-Та добре все! Даремно ти її охороняла вічно, без тебе ми відразу домовилися.

-Ти їй сказав?

-Ні, звісно! Ти ж заборонила.

-Заборонила. А чого вона тоді така похмура?

Максим хитро посміхнувся.

-А ось запитай сама.

Юля пішла в кімнату дівчинки. Та аж язика від старанності висунула: фарбувала щось червоним олівцем. Юля підійшла ближче, розглянула. На малюнку було троє дорослих і дві дитини.

-Це хто? – запитала вона.

-Не зрозуміло, чи що? Ти, тато, Максим і ми з Вадимом.

-Красиво.

-Так. Мамо! А як ти думаєш – може в людини два тата бути?

“Так і є – сказав!”

-Ну… Буває так, – обережно відповіла вона.

-Тоді можна я буду Максима теж татом звати? Він хороший. Ми з ним побудували замок із лего і ходили дивитися рибок. Там такий смішний продавець, дідусь у кепочці. Він запитав, ким працює мій тато.

А я не знала, що відповісти, він же про Максима запитав. І я сказала, що лікар. Це ж класно, коли тато – лікар. Я в нього вже запитала, але вирішила в тебе уточнити.

До горла підступив клубок. Юля раптом зрозуміла, у яку пастку себе загнала. Микола-то її пробачив, і Максим пробачить. А якщо колись правду дізнається Аліса… Треба вирішуватися зараз: сказати чи чекати розплати. Юля обійняла доньку й промовила:

-Звісно, можна. Гадаю, Максим буде радий, якщо ти називатимеш його татом. Але татові краще не кажи