“– Не наша порода! – Заявила свекруха, неначе тавро поставила…
“– Не наша порода! – Заявила свекруха, неначе тавро поставила…
Зоя була несамовита від гніву: та як міг її Кирило вимагати таке? Її Кирило! Хіба вона давала хоча б найменший привід для підозр?
І ось нагорода за вірність та турботу: вимога зробити ДНК-тест їхньої доньки. І він ще дивується реакції дружини!
– Ти розумієш, що кажеш?
– А що я такого сказав? Тобі є що ховати? Якщо не зраджувала, то до чого ці питання?
– Добре, але потім сам лікті кусати будеш…
– Все з тобою ясно! Значить, я все-таки маю рацію!
А як все добре починалося.
…Зустрічатися Зоя з Кирилом стали, коли обом по сімнадцять було. Одружилися через рік. Батьки виховували дівчину у суворих правилах: жодних стосунків до весілля.
Це особливо тішило майбутнього чоловіка. Щоправда, у його сім’ї дотримувалися іншої моралі.
Тому мама з братом тільки й робили, що співали, яке розчарування чекає на Кирила після весілля. Тільки не слухав їх наречений. Та й який сенс?
Брат ховається від аліментів: на трьох платити треба. А у мами такий багатий досвід, що не уявляє, як інші можуть бути чесними.
Та Зоя й не спілкувалася особливо з родиною Кирила. Він сам не наполягав, навіть був задоволений, що дружина не часто до матінки його приїжджає і тільки з ним разом.
Навіть тішився, коли кожен до своїх вирушав. Коли Зоя повідомила, що у них буде малюк, щасливішого за Кирила чоловіка не було на світі.
Але весь термін дружина переносила тяжко. Лікар заборонив будь-які навантаження:
– Імунітет сильно знизився, обережність необхідна гранична.
Майбутня мама дуже переймалася, боялася зайвий раз із дому вийти. Добре хоч донька Арина з’явилася на світ здоровенькою. Тато не відходив від ліжечка:
– Волоссячко мамине. Очі чиї? Татуся, такий же розріз, той самий колір…
Свекруха з’явилася на виписку і відразу заявила:
– Не наша порода! – І пішла.
Навіть на руки внучку не взяла. Тоді молода мама не стала звертати уваги на її чудасії. Свого клопоту чимало. Це вже після зрозуміла, що не варто було пускати такі випади на самоплив.
Сім’я жила щасливо. Дружина про дитину дбає, по дому клопочеться. Чоловік працює і час знаходить, щоб коханій допомагати.
А з іншими Зоя намагалася, як і раніше, спілкуватись якомога менше. Мало що, імунітет краще не став поки що. Навіть батькам лише дзвонила. У гості не ходила.
Від рідні чоловіка – ні звуку. Це Зоя сама себе заспокоювала, що їм все чоловік розповідає. Але, як з’ясувалося пізніше, бабусю взагалі онука не цікавила.
Тому, що вона не вважала Арину свою онукою. І не приховувала свекруха від сина своїх висновків: дитина нагуляна невірною дружиною з не зрозумій ким. Чому так вирішила? А не схожа дівчинка ні на матір, ні на батька.
Довго мовчав Кирило, не наважувався озвучувати слова матері вдома. Так, мабуть, не раз і не два повторили йому звинувачення.
Через це похмурим став приходити, з дитиною відмовлявся сидіти, посилаючись на втому чи зайнятість. Але минув тиждень, місяць закінчувався – а атмосфера в родині ставала все гірше та гірше.
Зоя першою не витримала. Вона розуміла, що не на порожньому місці історія почалася. Ось і безпосередньо поцікавилася:
– Кирило, в чому річ? Що не так? Ти не схожий на себе.
– Та на роботі все навалилося, замотався зовсім… Потім, коли заспокоїться все, налагодиться, напевно…
Тільки дружина дедалі більше турбувалася: похмурим зовсім став коханий. Навіть не бажав в одній кімнаті з ними бути. І знову своє запитання повторила. А у відповідь почула:
– Тест на ДНК потрібен.
Зоя здивувалася:
– Кому потрібний? Тобі? Мені?
– Арині. Сама подивися. Підростає – і ні на кого з нас не схожа стає. Чи моя взагалі вона дочка? Ось тест все на місця і розставить. Якщо моя – заспокоюся, ні – теж заспокоюся, розлучимося, та й усе.
І тут дружина зрозуміла, що так її ще ніхто не принижував. Її у зраді звинувачують! Та ще й навмисній брехні: розведусь і заспокоюся. Ну так, все ж так просто! Та як язик повернувся заявити таке!
Довго жінка з думками збиралася. Нарешті відповіла:
– Жодного тесту я робити не стану! Нічого мені доводити! Я не зраджувала!
Кирило наче тільки цих слів і чекав. Схопився, почав по кімнаті ходити і говорити, постійно підвищуючи голос:
– А мама мала рацію, як виявилася, точно мала! Як бачила все заздалегідь… А я їй не вірив. Не бажаєш – значить точно зраджувала. Боїшся, що відкриється все? Хто батько Арини? Говори!
Сильно тоді вони посварилися. Не хотів Кирило слухати дружину. Зоя ж не розуміла, чому він наполягає? Треба йому – ось сам нехай і робить, та так, щоб вона не знала. А звинувачувати її наперед навіщо?
Кирило ж у відповідь заявив:
– А мені потрібно. Якби ти погодилася одразу, зрозумів би, що все гаразд. А якщо ні – точно робитиму! Мені навіщо чиєсь дитя ростити? Нехай тато рідний і займається.
Не змовчала дружина, відповіла, слово за слово – знову посварилися. У запалі сварки чоловік вискочив з дому, грюкнувши щосили дверима. Зоя тремтячими руками набрала номер матері:
– Мам, він з глузду з’їхав… Заберіть мене швидше звідси, я не хочу залишатися тут…
Пів години знадобилося батькам, щоб приїхати до доньки. Швидко речі зібрали, швидко в машину завантажили, та й поїхали.
Усю дорогу мати з батьком мовчали. І лише вдома, коли внучка спала, сердитий дід пошепки заявив:
– Ось одразу не сподобалося мені це сімейство! Де це бачено: так образити! Це ж треба, ні з того, ні з цього оголосити Зою не зрозумій ким!
– Ні, цієї образи я терпіти не маю наміру. Руки не подам нікому з цих – кивнув він у бік дверей. – Ти, дочко, людина доросла, сама вирішуй, що та як. Але, як на мене – краще вже одній, ніж із таким.
І мати з чоловіком була повністю згодна:
– Яка сім’я, якщо чоловік дружині не вірить, потребує підтвердження, що дитина від нього? Не потрібен такий супутник поряд.
– Це не опора, не захист… а ти, дочка, не одна на світі. Ми в тебе є. І з онукою допоможемо завжди. Нема чого бігати туди, сюди. Раз і назавжди вирішуй.
А Зоя вже ухвалила рішення. Раз так образив її обранець – немає йому довіри. Свекруха, зрозуміло, промила мозок. Чомусь мамине слово почало означати більше, ніж її. Та й повівся Кирило, не як чоловік.
Він вимагав від дружини не ганьбити його: треба ж, посміла втекти від нього! Більше того, кричав, що це саме і підтверджує, що дитина нагуляна:
– Боїшся ганьби, ховатися від мене вирішила? Немає іншого пояснення?
Усі докази спільних знайомих про те, що ні до чого ці перевірки, чоловік не слухав. Він не розумів, що образив однією своєю пропозицією.
Подумаєш, зробити тест. Он по телевізору щодня показують. І що? Очевидно, є їй що приховувати. А він обману не допустить…
Від образи Зоя спочатку збиралася відмовитись від тесту цього злощасного. Назло Кирилу. І нехай відмовляється від батьківства!
Краще прочерк, ніж така ганьба замість тата. Натомість у доньки потім проблем жодних. Проживуть вони без аліментів, аби подалі від цього бруду.
Та згодом вона відійшла, подумала. Та й послідувала порадам подруг. До суду попрямувала. Потрібен Кирилові цей тест – отримуй.
Тільки зустрічний позов вона вже подає. На заперечення права на батьківство. А привід – не належна поведінка.
Довідки всі зібрала, як нерви упорядковувати довелося. І свідки знайшлися. Тож Зоя з’явилася у всеозброєнні.
Свекруха сяяла від радості: все, як вона передбачала. Та тільки радість була передчасною. Тест підтвердив батьківство!
Як не кричала мати Кирила, що все підлаштовано, не стали її слухати. А те, що Зоя домоглася відміни його батьківства і зовсім підкосило чоловіка:
– Ти ж сам хотів цього? Мама так з самого початку веліла? Так? Ну і молодець, порадував її! Тепер живіть спокійно.
– Немає у вас ні доньки, ні внучки. А я навіть чути про вашу родину більше не бажаю! Який брат, такий і ти! Обидва однакові!
Зоя гордо вийшла із зали суду. Вона була задоволена. А Кирило залишився сам. Він сидів на лавці, обхопивши голову руками. Тільки тепер зрозумів, що даремно послухав матір та брата.
Своїми руками зруйнував родину, власноруч позбавив себе і коханої, і дитини. І не виправиш, прощення не попросиш. Занадто глибоку рану було завдано. Не залікувати її нічим. Навіть час не допоможе…
А ви що скажете з цього приводу? Пишіть свої думки в коментарях