– У тебе є я. І якщо вже мій син не зумів оцінити тебе належним чином і зберегти те, що має, то я зроблю це за нього

– Сашко, алло! Ну ти де? Ти час узагалі бачив? Що ти робиш у своєї мами так довго? Скільки можна висиджувати? У мене вже сил немає зовсім!

У відповідь у телефонній трубці Настя почула якийсь незрозумілий шум, шурхіт і, як їй здалося, жіночий сміх.

– Сашко, та де ти взагалі?

– Та Насть, їду я вже, їду. Не бурчи. У мами я.

Настя продовжувала гойдати на руках маленьку доньку, яка сьогодні була особливо примхливою і ніяк не засинала.

Мілані було всього дев’ять місяців. І всі ці дев’ять місяців материнство дуже важко давалося молоденькій Насті. А чоловік, який шалено хотів дитину і був такий щасливий узяти Мілану на руки перший раз, через три місяці кардинально змінився.

Він раптом ні з того ні з сього став злим, дратівливим. Коли Настя намагалася йому щось сказати на цю тему – у відповідь чула роздратоване “Я втомився на роботі!” і “Відчепись, я спати хочу!”.

Але найнеприємнішим стало те, що Сашко перестав вчасно приходити додому. Причому причин для затримки у нього завжди було безліч. То шеф попросив затриматися, то друг – допомогти в гаражі розібрати важкі запчастини, то сусідові потрібно терміново допомогти пересунути меблі.

А останнім часом Сашко постійно став після роботи заходити в гості до своєї мами.

– Насте, ну розумієш, мама не молодшає. Їй постійно допомога потрібна. Вона то налаштування на телевізорі зіб’є, то в телефоні щось тикне, і він у неї перестає працювати. Та й узагалі, вона живе одна, чоловіча допомога зайвою ніколи не буде, – виправдовувався Сашко.

– Йти до мами з тобою і донькою зовсім не варіант, так я мамі нічим допомогти не зможу, всі будуть тільки няньчитися з Міланою.

– Я, звичайно, Марію Тимофіївну люблю. Але, Сашко, мені зараз самій допомога потрібна як нікому іншому. Ти ж бачиш, яка Мілаша примхлива і неспокійна. Вона цілий день у мене на руках. Я сьогодні навіть не вмивалася. Про “нормально поїсти” я взагалі мовчу.

А ти який день поспіль ідеш на роботу рано вранці, а повертаєшся, коли я вже сплю. Вірніше, намагаюся спати під плач доньки. Ти навіть до нас у кімнату не заходиш, лягаєш окремо на диван, спиш там один, а вранці знову йдеш. Як це розуміти? Що відбувається?

– Настюшо, я думаю, ти просто втомилася і надумуєш. Нічого особливого не відбувається. Я працюю, я втомлююся, мені потрібен відпочинок. Все.

– А я? Я не втомлююся, по-твоєму? І взагалі, коли наша ідеальна сім’я встигла перетворитися на це? Хіба сім’я – це ось так, Сашко?

Сашко мовчки розвернувся і пішов на кухню вечеряти. Настя сіла на ліжко, обняла коліна руками і розридалася. Вона ніяк не могла зрозуміти, що ж вона зробила не так, у який момент її чоловік став таким. Холодним, жорстоким, ніби чужим. Адже вона старалася з усіх сил, і його вона любить, і Мілану…

Тут Мілаша прокинулася, заплакала, і Настя знову поринула з головою в круговерть клопоту з нею.

Гойдаючи доньку, вона спостерігала, як Сашко спокійнісінько сидить на кухні, читає щось у телефоні й п’є каву. Це ніяк не вкладалося в голові. Не так вона уявляла собі сімейне життя, не такої реакції чоловіка чекала на появу доньки.

А Сашко тим часом писав пристрасні повідомлення своїй коханці Марині. Марина була його перукарем, він уже кілька років ходив до одного й того ж майстра, але раніше ніколи не звертав уваги на симпатичну дівчину. Адже він був шалено закоханий у Настю і нікого не помічав навколо, крім неї.

І тільки з появою доньки, коли настали складні часи, та й дружина, вічно змучена турботами про дитину, вже була не такою яскравою і привабливою, Сашко став виявляти знаки уваги Марині. А та й рада. Знала ж, що Сашко одружений, і що дитина у нього нещодавно з’явилася, але її це не зупиняло.

З Мариною Сашко і проводив усі вечори безперервно. Марина жила одна, її квартира була повністю в розпорядженні пари. Пристрасна і красива, Марина тягнула його до себе, немов магніт. Сашко зовсім голову втратив. Щойно бачив Марину, торкався її плеча, цілував – одразу забував про все на світі.

– Маріє Тимофіївно, вітаю! Дайте, будь ласка, слухавку Саші. Я щось ніяк йому додзвонитися не можу. А мені дуже терміново потрібно з ним поговорити. Я щойно помітила, що в нас суміш для Мілани закінчується.

Зовсім трохи залишилося. А вона сьогодні плаче і плаче цілий день. І їсть багато. Боюся, мені скоро нічим буде її годувати. Потрібно, щоб Сашко скоріше приїхав додому і суміш дорогою купив. Він узагалі скоро закінчить у вас чайник лагодити? Він мені обіцяв сьогодні прийти раніше.

– Привіт, Настусю. Сашка? Хм, – свекруха ненадовго замовкла, потім, здається, почала розуміти, що відбувається і нарешті відповіла:

– Він зараз ніяк не може відповісти, люба моя. Він вийшов у під’їзд перевірити, чи не вибило в мене пробки. Знаєш, він, мабуть, якось неправильно з’єднав дроти біля чайника, і в нас електрика зовсім пропала. Але щойно він повернеться, я відразу ж йому все передам. Не хвилюйся, люба.

– Дякую вам.

Настя нервувала, Мілана плакала все сильніше й сильніше, а запаси суміші танули. Сашко все не дзвонив.

– Як же я могла не простежити за цим, як я могла… – звинувачувала вона себе.

Мама Сашка в цей час люто набирала номер сина. А він уперто не відповідав на її дзвінки. Коли, нарешті, син сам передзвонив мамі, вона була вже в люті.

– Ах ти негідник! Я навіть знати не хочу, де ти зараз перебуваєш! І не хочу слухати знову твої виправдання. Я ще минулого разу тобі сказала! Не смій втягувати мене у свої інтриги.

Ти мало того, що сам не поважаєш свою дружину, так ще й мене вплутуєш у свої пригоди. Ти хоч знаєш, що зараз відбувається у тебе вдома? Ти в курсі, що Мілана кричить від голоду, їй терміново потрібна суміш, а ти не відповідаєш на дзвінки своєї дружини?

– Мамо, ну, перестань, будь ласка. Я вже дорослий. Я сам розберуся. Я так розумію, ти мене Насті не здала? Дякую тобі за це. Далі я сам. Без тебе.

Маму дуже образили ці слова. Вони ще вийдуть боком Сашку. Прийде час.

– Сьогодні не здала. Але це був останній раз. Ти мене зрозумів? Ти навіть не уявляєш собі, яке дике бажання в мене було одразу ж після дзвінка Насті поїхати скоріше до неї, купити цю суміш і допомогти їй із малятком.

Але що тоді я їй скажу про тебе? Як я можу її так сильно поранити? Ти хоч уявляєш, що буде, якщо розкриється правда, що насправді ти всі вечори проводиш не в мене?

– Мамо, ну не нагнітай ти. Так, мамо, я знаю, що не правий. Але нічого не можу із собою вдіяти. Як би я не намагався, нічого не виходить. Ну не люблю я більше Настю, не люблю. Я тепер з іншою. Вона особлива. Вона саме та, що мені потрібна. Я додому йти не хочу. І кинути дружину не можу зараз, і жити з нею не хочу більше.

– Ти хоч на мить подумав про свою сім’ю, про доньку, про дружину? Бідолашна дівчинка, адже їй абсолютно нікому більше допомогти. Батьків у неї немає. Вона завжди думала, що ти будеш ідеальним батьком, а ти виявився зрадником.

Я так хочу проводити час зі своєю єдиною онукою, але ти і мене цієї можливості позбавив. Забороняєш мені приїжджати до неї. Тому що постійно брешеш Насті, що ти в мене, і боїшся, що я проговорюся. Боже, кого ж я виростила! – мама заплакала і кинула слухавку.

Через три години Сашко з’явився. Він купив суміш. Мілана була сита. А Настя була настільки засмучена тим, що недогледіла за харчуванням для малятка, що не мала навіть сил з’ясовувати стосунки із Сашком. Вона лише запитала його:

– Невже так складно було передзвонити? Усього лише один дзвінок. Я ж небагато чого прошу.

Ех, знала б Настя в той момент, де насправді був її чоловік!

Саша з відчуженим виглядом плюхнувся на диван, відвернувся до стіни і всім своїм виглядом явно дав зрозуміти Насті, що не збирається відповідати.

Наступного дня свекруха сама зателефонувала невістці. Марія Тимофіївна всю ніч розмірковувала над словами сина. Вона вирішила, що більше не дозволить Сашку так знущатися над Настею.

– Настюшо, привіт. Можна я до вас у гості приїду сьогодні? Допоможу тобі.

– Звичайно, я буду дуже рада.

Бабуся була така щаслива довгоочікуваній зустрічі з онукою, що ні на мить не спускала її з рук. Настя в цей час встигла привести себе до ладу, приготувати обід, попрасувати білизну і навіть попити чаю зі свекрухою.

Коли малятко заснуло, Настя сказала свекрусі:

– Треба ж, ви всього-то кілька годин у нас. А мені вже так добре і легко, Маріє Тимофіївно, – сльози щастя і вдячності блиснули на очах у Насті. Вона так давно нормально не спала, що розплакатися могла буквально від чого завгодно.

– Мила моя… Я тепер завжди буду тобі допомагати. Більше я слухати свого безсовісного сина і йти в нього на поводу не буду.

– Ви про що? Що зробив Сашко?

– Насте, я маю з тобою серйозно поговорити. Тільки прошу тебе, вислухай мене спокійно.

Марія Тимофіївна розповіла невістці всю правду про свого сина, нічого не приховуючи, як на духу. І що в нього з’явилася інша, і що він постійно бреше Насті, коли залишає її саму з маленькою дитиною.

– Насте, ну не плач, хороша моя… Не переживай так. У тебе все буде добре.

– Добре? Ви серйозно? Та в мене ні грошей немає, ні роботи, квартира ця – ваша! У мене навіть свого кута немає. Ні-чо-го! Тільки немовля на руках. Що в мене може бути добре?

– У тебе є я. І якщо вже мій син не зумів оцінити тебе належним чином і зберегти те, що має, то я зроблю це за нього. Я прийняла рішення. Квартиру, в якій ви живете, я подарую онуці. Це буде найкраще, що я можу для неї зробити.

І ще, я йду на пенсію. Я давно про це думала, а тепер точно вирішила. У мене пенсія буде хороша, плюс є накопичення, я не пропаду, ще й вам із Мілашкою допоможу. Я займатимуся онукою, я і так занадто багато часу втратила. Тобі буде легше. А потім можеш і на роботу спокійно виходити, я завжди буду поруч.

Настя обійняла свекруху і розридалася.

– Дякую вам величезне! Я поки й сама не розумію, що відбувається зі мною і з моєю сім’єю. Така каша в голові. Як Сашко взагалі міг? Як Марина могла? Я ж сама його до неї привела колись давно, мені її порадили як дуже хорошого чоловічого майстра.

А тепер що? Як я буду? Як Мілана без тата? Що ж відбувається… – вона схлипнула і судорожно перевела подих. – Але після ваших слів мені стало легше. Хочеться далі жити!

Настя сама подала на розлучення. Саша з радістю зібрав речі і переїхав до Марини. Він допомагав доньці хіба що аліментами, навіть спілкуватися з нею перестав.

Настя через півроку влаштувалася на роботу в банк. Дуже вдало все склалося. І вона розквітла.

Бабуся взяла на себе майже всі домашні клопоти і маленьку онуку. Настя багато працювала і займалася собою. Вона знову стала тією молодицею з палаючими очима, в яку колись закохався Сашко. Йому потрібно було всього лише трохи почекати і допомогти дружині, а він одразу побіг до іншої.

Настя навіть познайомилася з дуже хорошим чоловіком. І він, до речі, сподобався Марії Тимофіївні. Вона практично перестала спілкуватися з сином і повністю занурилася в турботи про онуку.

Одного разу в їхній квартирі пролунав дзвінок…

– Мамо, – Марія Тимофіївна не відразу впізнала голос сина, – можна я в тебе трохи поживу?

Сашко не дзвонив матері майже рік. Мабуть, насолоджувався своїм новим життям і був дуже зайнятий. Лише зрідка вітав зі святами.Спеціально для сайту Stories

– А що таке, синку?

– Мене Маринка вигнала. Сказала, що я не її принц. Тупа.

– Ах, ось воно що. Ні, Сашко. Ти хлопець дорослий. Давай тепер як-небудь сам. Без мене.