– Наталко, ну ти без чоловіка. Я ж бачу, що погано одній. Ось, коли Клара мене вигнала, я вирішив, що це знак. Про заощадження збрехав, удома теж немає

Дзвінок розбудив Наталю серед ночі. “Ваш чоловік заснув у таксі. Куди його везти?”

Наталю пересмикнуло. Який ще чоловік? Вона давно живе одна, розлучена, і чоловіка в неї просто немає. Із залицяльником Сашком вона розлучилася якраз перед Новим роком.

Водій таксі був наполегливим. Сказав, що в машину до нього сів чоловік, який явно пересвяткував новорічні свята, і просто заснув. Але пасажир назвав адресу Наталі, ось тільки переплутав літери будинків, і тепер таксист кружляє на машині, не знаючи, де висадити чоловіка.

– Молодий чоловіче, я незаміжня! Розбирайтеся зі своїм пасажиром самостійно. Я вам нічим допомогти не можу, – промовила сонна Наталя.

Водій відключився, Наталя встала з ліжка і поїжилася. У квартирі було холодно, різнокольорові відблиски від святкової гірлянди вже набридли, і Наталя вимкнула її. Вона лягла і ще раз задумалася про дивного пасажира таксі, як раптом у її квартирі спрацював дверний дзвінок.

Серце Наталі забилося часто-часто, хвилювання накрило з головою.

– Не може бути. Невже, це він, – прошепотіла Наталя і звісила ноги з ліжка. Слідом за дзвінком у двері почали стукати.

– Наталю! Відкрий! – гримів за дверима голос її чоловіка Андрія. Точніше, чоловік був уже колишній. Він пішов від Наталі кілька років тому до молодої дівчини.

За хвилину хвилювання змінилося на гнів, зла Наталя поспішила до дверей. Вона відчинила, а Андрій їй посміхнувся. Чого тільки не буває в новорічну ніч, але такого подарунка вона явно не очікувала.

– Карпенко! Якщо ти не припиниш кричати, я викличу діда Мороза у формі! – прошипіла Наталя.

– Наталочка… Моя кохана, – лепетав Андрій, розгойдуючись із боку в бік. – Я прийшов до тебе. Не гони мене. Я прошу, давай почнемо в Новому році все спочатку.

– Іди до своєї дівиці! Ти пам’ятаєш, що наговорив мені перед нашим розставанням?! Іди, по-хорошому! Ми в розлученні, і вже давно! – штовхнула від злості чоловіка Наталя.

Карпенко похитнувся ще раз і впав у дверному отворі, майже поваливши Наталю. Робити з чоловіком було нічого. Наталя затягла його у квартиру, та так і залишила спати на килимку в передпокої. Як говорила її мати про колишнього зятя: “Кобелю – собаче місце, біля дверей! І тільки так, донечко! По-іншому з твоїм Андрієм не можна” Теща як у воду дивилася, так і вийшло.

Наталя пішла до новорічного столу і з’їла ложку олів’є, потім присіла на край стільця і стала думати.

Вона ще раз вийшла і глянула на Андрія. Чоловік в одязі скорчився на невеликому килимку і тихо спав. Вона вирішила, що краще не будити гуляку, а вранці просто виставити з квартири, щойно прокинеться.

Андрій спав безшумно. Наталя навіть згадала, що її чоловік ніколи не хропів, поки вони жили разом. На хвилину їй навіть стало шкода чоловіка, але тягнути величезного чоловіка і класти в ліжко після всього вона б точно не стала.

Вранці Наталя прокинулася від того, що на неї хтось дивиться. Від неприємного відчуття вона розплющила очі і ледь не підстрибнула на ліжку.

– Доброго ранку, – сказав їй чоловік.

Андрій уже роздягнувся, вмився, але виглядав однаково сильно пом’ятим. Говорив він погано, руки чоловіка майже не рухалися. Та й узагалі весь його вигляд здався Наталі дивним.

– Ти чому вчора приперся? А якби в мене гості були?

– Я не знав куди їхати, – важко вимовив Андрій просту фразу. – Ти багато чого не знаєш. У мене був напад, лише місяць минув відтоді, як я почав говорити і рухатися самостійно. Клара намучилася зі мною і в Новий рік сказала, що я маю з’їхати з її квартири, вона доглядати за мною більше не збирається. Я і приїхав до тебе. Твою адресу дала мені моя сестра.

Наталя слухала подробиці останніх місяців життя її колишнього чоловіка і дивувалася.

Виявляється, в Андрія все було не так добре, як думала вона. Молода дружина вичавила всі соки, потім чоловіка розбив напад, а тепер, прововтузившись із ним, Клара просто вигнала Андрія до свята.

– І що тепер, пожаліти тебе? – роздратовано відповіла вона. -Тебе молодуха на вулицю виставила, так ти до мене приповз. Усе зрозуміло з тобою. Вибач, у мене тут не притулок для колишніх чоловіків. Збирайся, вставай. Я покажу тобі, де вихід.

– Наталю, не прогоняй мене! У мене є будинок, від матері дістався. Я віддам тобі будинок, усі свої заощадження, які ховав від Клари. Тільки прийми мене назад, – просив колишній чоловік.

Пропозиція була привабливою, але що їй робити з будинком і невідомою сумою якихось там заощаджень? Прийняти чоловіка після всього, що він зробив… Ні вже.

– Давай, Андрію, піднімайся! Мені ніколи. Сьогодні мама з сестрою мають приїхати. І буде дуже погано, якщо вони побачать тут тебе.

– Наталю, куди я поїду? Сьогодні перше січня, всі відзначають. Тим паче, мамин будинок стоїть без опалення, а на вулиці мінус десять.

Чоловік дивився так, що Наталі стало неприємно від того, що Андрій зміг її розжалобити. Адже вона клялася, що руки йому не подасть. У серцях багато чого набажала… А тепер, почувши про напад, їй на мить стало соромно.

– Так, досить. Я можу тебе залишити, але тільки сьогодні. Спиш на дивані, завтра вранці їдеш! І мені все одно, що з тобою буде далі! Ти ж не замислювався що буде зі мною, коли виганяв мене з квартири через свою Клару?!

Згадувати минуле у світле, сімейне свято не хотілося. Наталя запропонувала чоловікові поснідати, а потім у її домі з’явилися сестра і мама.

Гості нагрянули завчасно, Наталя навіть не встигла отямитися, як вони прийшли.

Мама Наталі, Світлана Семенівна, сторопіла, побачивши колишнього зятя, що сидить на кухні, у футболці та джинсах із тарілкою в руках.

– Натусю, що це таке?! – показала теща на зятя, ніби перед нею сиділо якесь чудовисько.

– Мамо, спокійно! Андрію не було де переночувати. Він посидить ще трохи і ввечері поїде на таксі в будинок свекрухи, – спробувала заспокоїти Світлану донька.

– А чого ж він сюди притопав? Тут не готель і не їдальня, щоб усяких годувати! – випалила Світлана Семенівна.

– Ви можете радіти! Усе, що ви мені казали, збулося, теща, люба. Клара від мене відмовилася після хвороби. Сказала, що напів-чоловік їй не потрібен, а я ж тепер навіть не зможу працювати за професією. Буду перебиватися, жити як доведеться, – ледве ворушачи язиком, вимовив Андрій.

– Так тобі й треба. Наталю, можна тебе на хвилиночку? – запитала мати.

Вони вийшли у вітальню, Світлана стала вичитувати доньку за те, що прихистила зрадника. Наталя відповідала, що їй стало його шкода.

– Якщо перше січня, то можна все пробачити? Тебе-то він не пошкодував! – сказала мати.

А ось сестра Наталі спокійно спілкувалася з Андрієм. У них завжди були нормальні стосунки. Що їм тепер ділити, тим більше у свято?!

Зустріч вийшла змазаною. Мама Наталі та її сестра посиділи недовго і пішли додому, поїли салати і обговорили плани на завтра. Світлана збиралася їхати в гості, кликала із собою дочок. Але Наталі ідея прийшла не до душі.

– Я залишуся вдома. Не хочу нікуди.

– Тільки це нехай провалить! – суворо видала Світлана.

– Не переживайте, ви мене більше не побачите! Я й сам би радий вас не бачити. Просто нікуди йти хворій людині, – з придихом говорив Андрій.

Теща бачила його наскрізь, Світлану нічим не проймеш і не розжалобиш.

– Взагалі-то, дорогий колишній зяте, не потрібно було приходити до моєї доньки. Ти все сказав у залі суду, під час розлучення. Ви розділили квартиру, Наталя теж страждала і мучилася, але змогла встати на ноги. Йдучи – йди, так кажуть! – висловила йому на прощання теща.

Гості пішли, а ось Андрій усе ще залишався в її квартирі.

– Що ж там за накопичення в тебе? – запитала Наталя, прибираючи тарілки зі столу.

– Та таке, є трохи. А що, погодилася б за гроші прихистити мене? – усміхався чоловік.

– Ні, Карпенко. Я тобі категорично не вірю. Прийняла тебе за старою пам’яттю, з жалю, що молода використала тебе, дурня старого, і викинула.

– А якби я сказав, що грошей дуже багато? Прийняла б? От не думав, що ти стала меркантильною!

Наталя сказала, щоб чоловік їв і вирушав на диван, а краще пошукав місце в готелі. Начебто, колись були нечужі люди, а зараз присутність Андрія в домі напружувала.

– Це ж ти мене змусила гуляти. Ти і господиня була нікудишня, і по жіночій частині теж не дуже. Визнай, Наталю!

Чоловік потягнувся до келиха, який залишився після того, як пішли мама і сестра Наталки, а жінка раптом усе зрозуміла і почала виходити з себе.

– Послухай, Карпенко! Досить мені голову морочити! Якщо в тебе був напад, то якого дідька ти вживаєш? Це раз. Два: з чого ти такі подробиці пам’ятаєш, яких я не пам’ятаю? Після того, що з тобою було, люди роками ложку в руки взяти не можуть! Брешеш, значить! Швидко зізнавайся, чого прийшов? Інакше я тебе виставлю.

Чоловік зам’явся. Сказав, що ніякої спадщини немає, він усе промотав і “профукав” через любов до міцних напоїв. Через цю ж любов у нього насправді був напад, але вживати він не перестав. Молода дружина Клара терпіла його, але зрештою вигнала.

– Так ти до мене прийшов, козенятко, щоб я тебе прихистила? – усміхнулася Наталя.

– Наталко, ну ти без чоловіка. Я ж бачу, що погано одній. Ось, коли Клара мене вигнала, я вирішив, що це знак. Про заощадження збрехав, удома теж немає. Мене лікувати треба. Я ж хвора людина! – усміхався чоловік.

Андрій мимоволі потягнувся до Наталі і мало її не поцілував.

І тут терпіння Наталі лопнуло.

– Погостив і досить! Час забиратися геть! – сказала вона.

– Наталю, ну ти ж мене спати у квартирі залишила! Я бачив, як ти дивилася на мене, коли я лежав на підлозі.

– Ах, ти… Старий негідник! Ти ще й підглядав! – вигукнула Наталя.

Вона схопила рушник і стала виганяти колишнього чоловіка зі своєї квартири. Андрій усе ще тиснув на жалість, просив залишити його хоча б на кілька днів. Але Наталя картала себе, що взагалі пустила чоловіка на поріг.

– Іди до своєї Клари, а до мене навіть не повертайся! І навіть не думати, що ми щось зможемо почати заново! – говорила вона.

Андрій пішов, але гіркий післясмак залишився. Він завжди вмів знайти до неї підхід. Тільки після розлучення Наталя зрозуміла, якою була дурепою і як сліпо вірила чоловікові. А він зраджував, обманював. Ось і зараз трохи не домігся свого, але вчасно пелена спала з очей.

– Ех, Наталко! Раділа б, що я до тебе першою прийшов, а не до Зої! Думаєш, ти одна в мене така, колишня й неповторна дружина? Ні! – хмикнув чоловік, усміхаючись.

– Провалюй! Це ти мені не потрібен, – сказала вона і голосно грюкнула дверима.

За півгодини Наталі зателефонувала мама. Світлана Семенівна переживала, що зять знову заморочив доньці голову і залишився в неї.

– Ні, мамо. Я його вигнала, коли Андрій вирішив, що зможе тут затриматися. Ще й рушником по ребрах провела, – сказала Наталя.

– А куди ж твій новий кавалер подівся? Я й забула запитати, поки ми були в тебе.

– Не захотів новий рік зустрічати в мене. У нього друзі й плани. А я стара для цих веселощів.

Наталя очищала мандарин і складала на стіл помаранчеві ароматні скоринки. Мама на тому кінці дроту сказала, що краще б Наталя провела вечір із друзями свого Сашка, ніж ось так слухати колишнього чоловіка.Спеціально для сайту Stories

– Ти маєш рацію. Щось я з ним погано обійшлася. Ось так завжди буває, на молоці обпеклася і на воду все життя дмухаю, – сказала Наталя.

Салати вже давно стояли в холодильнику, телевізор показував торішні новини, а їй стало так нудно, що рука сама потяглася до телефону. Сашко слухавки не брав.

– Все зрозуміло, знайшов уже іншу, – підібгала губи Наталя.

Але у двері знову подзвонили. Наталя насупилася, пішла відчиняти й вирішила, що якщо за дверима чоловік, то неодмінно спустить його зі сходів. Але на майданчику стояв Сашко з міні-ялинкою на підставці і пляшкою ігристого.

– Давай помиримося в Новому році, а то в старому якось нерозумно розлучилися. Мені без тебе не відзначається, Наталю, – сказав їй Олександр.

Наталя глянула на майданчик і видихнула: більше нікого немає. Вона обійняла Сашка.