Мама, як не дивно, не почала читати лекції на тему: А я тобі казала… Вона просто важко зітхнула, коли Тетяна з’явилася до неї з речами. В черговий раз її доньці не пощастило… У Тетяни не було сильної образи на Ігоря, він хороший чоловік, а дружина вертихвістка. Але це вже її не стосується. Життя триває…
– Тетяно, донечко, він же молодший на п’ять років, та ще й з дитиною. Навіщо тобі це потрібно?
— І що з того, що молодший? Хіба це помітно? А те, що у нього є дочка, то це на краще. У мене ж не може бути дітей, сама знаєш…
Це була болюча тема для Тетяни. Проживши в шлюбі сім років і не дочекавшись дітей, від неї пішов чоловік.
З першого дня заміжжя вона мріяла про малюка, купувала сорочечки, повзунки. Їй так подобалося дивитися на дитячі речі і уявляти, як вона з любов’ю буде одягати їх на свою дитину.
Роки минали, а дітей так і не було. Були невеликі проблеми зі здоров’ям, Тетяна зверталася до кращих лікарів, лікувалася, але нічого не виходило.
— Льошо, може ЕКО зробити? Знаю, у багатьох виходить…
— Ще чого! Моя дитина повинна з’явитися природним шляхом! Знаєш, мені набридло чекати. Треба розлучатися. Мама вже мозок винесла, так онуків хочеться, та й я сам хочу. Тому, вибач, але наші шляхи розходяться…
Довго переживала розлучення, відчувала себе неповноцінною. Ну кому потрібна така?
Але знайшовся чоловік, який спокійно прийняв цю новину. Ігор водив свою дочку до школи, де Тетяна працювала бухгалтером, там випадково і познайомилися. Марія, його восьмирічна дочка, впала і забила коліно, коли спускалася зі сходів на вулиці, почала плакати.
Тетяна допомогла дівчинці піднятися, тут і Ігор підійшов. Розговорилися. Запросив до кафе, вона погодилася.
Їй сподобався чоловік, він відразу сказав, що вільний. Виявилося, що дружина кинула його і дочку, пішла до іншого. Він болісно переніс зраду дружини, так само як і дочка. Вона чекала маму щодня, але та навіть не дзвонила.
Стосунки Ігоря і Тетяни розвивалися стрімко. Вже через три місяці він запропонував їй жити у нього. Тетяна погодилася. Втрачати їй було нічого. Молодий, симпатичний, і дитини вимагати не буде.
З Марією Тетяна швидко знайшла спільну мову. Вони разом дивилися фільми, мультики, ходили гуляти і по магазинах. Дівчинка була рада появі жінки в їхній квартирі. Вони разом пекли пироги, прибирали, життя вирувало.
Ігор не кликав її заміж. А Тетяна й не наполягала. Ну що дасть їй цей штамп у паспорті? Живуть добре, а що ще треба?
Свою квартиру, куплену після розлучення з чоловіком, вона здавала знайомим, яким довіряла. Ігор непогано заробляв, влітку втрьох з’їздили на закордонний курорт, плескалися в теплому морі. Тетяна була щаслива. Про колишнього чоловіка навіть не згадувала.
Але щастя тривало недовго. Вона почала помічати, що Ігор часто листується з кимось, став затримуватися вечорами. На її пряме запитання, що відбувається, всіляко ухилявся.
І ось якось, прийшовши з роботи, вона застала Ігоря і симпатичну блондинку. Вони мило сиділи на дивані у вітальні і розглядали фотоальбом.
— У нас гості, Ігорю? Добрий день, мене звати Тетяна, — представилася вона, зайшовши до кімнати.
— Добрий день, Тетяно. Я знаю, хто ви. А я Ольга. Дружина Ігоря.
Тетяна з подивом подивилася на Ігоря. Як це розуміти?
— Таню, я зараз все поясню. Ольга повернулася. У неї не склалося життя з новим кавалером. Вона зробила помилку і дуже шкодує. Усе буває в житті, сама розумієш…
— А те, що вона і доньку покинула, це нормально взагалі?! Як можна було забути про дитину? Марія так чекала маму, вона мені розповідала, плакала, переживала. Вона тільки почала відходити, і тут знову стрес…
— Та який там стрес! Я її мати! І Марія не переставала любити мене, як і я її. Просто обставини так склалися. Я зустрілася з Ігорем, все пояснила, покаялася, і він мене пробачив. Ми вирішили зійтися. Зараз Марія прийде від подруги, і ми оголосимо про наше рішення.
— Таню, зрозумій, вони — моя сім’я. А з тобою я зійшовся з відчаю. Я не переставав кохати Ольгу…
Ольга посміхнулася і ласкаво погладила по голові захопленого Ігоря.
А ось і Марія. Вона завмерла на порозі, побачивши маму.
— Донечко моя, я повернулася!
Марія, не довго думаючи, кинулася до матері на шию.
Тетяна сумно зітхнула. Вона зайва тут…
Зібрала речі. Ігор вийшов провести її.
— Танюшо, вибач, що так вийшло. Я спочатку не хотів миритися, але потім… Сама все розумієш. Старе кохання не іржавіє…
— Ігорю, порада та любов, що я ще можу сказати. Бувай.
Мама, як не дивно, не почала читати лекції на тему: А я тобі казала… Вона просто важко зітхнула, коли Тетяна з’явилася до неї з речами. В черговий раз її доньці не пощастило…
У Тетяни не було сильної образи на Ігоря, він хороший чоловік, а дружина вертихвістка. Але це вже її не стосується. Життя триває…
Тетяна залишилася у мами, оскільки квартира була зайнята. А мамі присутність дочки була в радість. Вони разом дивилися фільми, гуляли в парку, до них приходили гості.
Минуло три місяці. Тетяна раптом зрозуміла, що давно не було «критичних днів». Вона особливо не стежила за цим, нічого не турбувало. Для клімаксу ніби зарано, їй тільки сорок один. Хоча, все може бути. Треба до лікаря сходити…
— Тетяно Олександрівно, ну як ви відчули? — ошелешила її лікарка на УЗД. — Дивіться, у нього ручки, ніжки. У вас буде син…
Тетяна думала, що це дурний жарт. Але дивлячись на екран, побачила крихітні ніжки, які ніби грали у футбол.
— У дитини все гаразд, у вас чотирнадцять тижнів. Треба стати на облік, здати аналізи.
З кабінету Тетяна вийшла на ватяних ногах. Заходила до лікаря з підозрою на клімакс, гормональний збій, та що завгодно… Адже вона давно змирилася вже, що не стане мамою, і тут таке диво…
У руках вона тримала каламутний знімок свого синочка. Кругла голова, і носик видно, і рука ось, кулачок стиснув. А ще, вона чула його серцебиття… Господи, вона стане мамою! Їй хотілося кричати про це на весь білий світ!
А вдома вони з мамою плакали від щастя і в сотий раз розглядали маленьку людину на картинці.
— Дочко, ну як ти могла не відчути? Груди повинні боліти, нудота, набір ваги, там повно ж ознак…
— Сама не знаю, навіть в голову прийти не могло таке. Ну болить, і болить, у мене бувало таке, та ще затримка, збій напевно. А нудоти не було ніякої, і запаморочень, як у фільмах. І вагу особливо не набрала, талія трохи розширилася і все.
Треба купувати тепер все для синочка! Такі клопоти приємні… Давай думати, як назвемо!
— Називай, як душа забажає. Я не буду просити назвати на честь батька чи діда, вважаю, у дитини має бути своє ім’я. Думай, час ще є. А що ж ти Ігорю будеш говорити?
— Ні, не хочу. Навіщо? У нього, можливо, буде ще дитина, нехай живуть спокійно. Я йому вдячна, що подарував таке диво, сам того не знаючи. Не дарма я з ним познайомилася. Доля звела. Це буде тільки моє щастя.