Мені пощастило влаштуватися на роботу офіціанткою і подружитися зі своєю напарницею Катрусею. Вона вже зустрічалася з хлопцем, а він познайомив мене зі своїм другом Олегом, і ми також стали парою. Згодом Олег запропонував нам жити разом. Мама Валерії, Раїса Гнатівна, не мала нічого проти мого хлопця, тільки б щомісяця приносив їй гроші в контору, де вона працює.
Я вступила на бюджет – і моїй радості не було меж. Але з гуртожитком не пощастило: поселяли тільки студентів з інших областей. Щодня доїздити – це стомлювало вкрай, та й спізнення траплялися. А орендувати житло виявилося непростою справою: то ціни кусалися, то добиратися з двома пересадками треба було. Почувши, що я перепитую всіх про квартиру, Валерія, моя однокурсниця з місцевих студентів, запропонувала мені замешкати в квартирі, яка дісталася їй у спадок. А в неї працює тільки мати, і треба грошей на оплату, так як вона навчається за контрактом. Я погодилася.
Мені пощастило влаштуватися на роботу офіціанткою і подружитися зі своєю напарницею Катрусею. Вона вже зустрічалася з хлопцем, а він познайомив мене зі своїм другом Олегом, і ми також стали парою. Згодом Олег запропонував нам жити разом. Мама Валерії, Раїса Гнатівна, не мала нічого проти мого хлопця, тільки б щомісяця приносив їй гроші в контору, де вона працює.
Спочатку так і було: я частину своєї зарплати віддавала за оренду, жила зі стипендії, продукти батьки передавали через провідницю потяга. А за Олегові гроші ми дозволяли собі піти в кіно, на концерт, в кав’ярню, словом, відпочивали у вільний від навчання і роботи час. Я була в захваті від Олегової щедрості. Видно, що він хотів справити на мене враження. І це йому вдалося. Якби ж то я знала, звідкіля ті гроші!
У той вечір, коли до мене прийшло прозріння, Олег зустрів мене після роботи і разом пішли додому. У вікнах квартири я побачила світло. Стривожена, я тремтячими руками відчинила двері і остовпіла від здивування: Лера з Раїсою Гнатівною пили чай з пирогами, які мені передала мама. Господиня, навіть не відповівши на привітання, зразу підвищила голос:
– Коли ти мені заплатиш гроші за житло? Я не подивлюся, що ти з моєю дочкою вчишся!
– Олеже, – оторопіло запитала я, – ти ще не передав Раїсі Гнатівні гроші? Вони зараз у тебе? Віддай негайно!
Але він пробурмотів щось незрозуміле і поспішив додому.
– Так, Лерко, залишайся тут, поки Марина не віддасть все до копійки, – строго наказала Раїса Гнатівна.
Я навіть уявити не могла, що Лера, на правах власниці квартири, поводитиметься зі мною, як із прислугою: піди купи їсти, сміття винеси, посуд помий, а сама і за холодну воду не береться. Та я терпіла, чекала, доки Олег не принесе гроші, але він не приходив, слухавку не піднімав. Тоді я сама пішла на квартиру, яку він винаймав, і застала там дівчину.
Зразу стало зрозуміло, що вона йому не родичка. Ви тільки послухайте, що він мені заспівав:
– Нічого з тої суми не залишилося. Ти ж любила культурно відпочивати, ходити зі мною по барах, делікатеси смакувати.
– Звідки ж мені було знати, що ти моїм коштом шикуєш?
– Ти ж знала, що я вчуся, а не працюю, як ти.
Я поверталася на квартиру ні з чим. В університеті вже всі знали, що я заборгувала Валерії значну суму. Позичити не було в кого, батькам признатися не наважувалася, вони й не здогадувалися, що я жила з хлопцем, кинути все не можу, бо якнайскоріше маю віддати гроші.
Мені не хотілося відчиняти двері, і я піднялася сходами вище, сіла й дала волю сльозам. Сусідів із верхнього поверху не було вдома, тож я здригнулася, коли почула позаду себе кроки чоловіка, що сходив униз.
– Що трапилося, панночко? Зіпсувався замок?
– Ні, нічого не сталося. Все добре.
– Настільки добре, що ви аж розплакалися? А пройдіться зі мною до магазину, по дорозі познайомимося. Я недавно купив квартиру в колишніх мешканців, і ви мені, як вашому новому сусіду, все розкажете.
Зараз мені важко зрозуміти, чому я так слухняно пішла з незнайомцем, розповіла йому про свою проблему.
– Сусідами ми не будемо, бо квартиру я тут винаймаю, але буду виселятися, як тільки знайду гроші, щоб розрахуватися з власницею.
Андрій купив собі продуктів, тут же в міні-маркеті пригостив мене кавою з цукерками, запрошував до себе, але я відмовилася.
А наступного дня, то була неділя, хтось подзвонив у двері. Дивно, що Лера не послала мене відчиняти, як це вона, зазвичай, робила, а пішла сама.
– Андрію, – з радістю в голосі прощебетала Лера, – рада, що ти прийшов, сусіде, та ще й з тортом. Проходь на кухню, зараз заварю каву.
– А Марина вдома?
– Тии, – здивовано протягнула Лера, – знаєш Марину?
– Так, ми познайомилися, і я маю до неї розмову.
Лері важко було приховати злість, яка спалахувала в неї в очах: вона поклала око на симпатичного сусіда, а йому навіщось знадобилася її квартирантка. Тож вона сказала, що йде до мами, повернеться з нею, а я щоб негайно знайшла гроші, бо сьогодні спливає крайній термін, і залишила нас удвох на кухні. Я була приголомшена її словами, але
Андрій почав спокійно говорити:
– Марино, в мене від завтра термінове і тривале відрядження, і я маю до тебе величезне прохання: переселяйся до мене, годуватимеш мого котика і поливатимеш квіти. І ось тобі гроші за квартиру. Не відмовляйся, віддаси, коли зможеш.
Я дотепер не розумію, як можна було відчути після обману і зради в попередніх стосунках таку довіру, без тіні сумніву, до Андрія. Але я в ньому не помилилася. Тепер ми з ним разом.