— І що ми тут робимо о пів на першу ночі? — позіхаючи, запитала Ольга, коли зайшла на кухню.
— І що ми тут робимо о пів на першу ночі? — позіхаючи, запитала Ольга, коли зайшла на кухню.
Михайло різко обернувся, і на його обличчі було все написано: він зовсім не очікував, що «його спіймають на гарячому».
— Оля, ну проголодався я… — винувато відповів чоловік, запихаючи в рот останню котлету.
— Проголодався, значить… А нічого, що ми домовилися не їсти після сьомої вечора? Ти ж сам сказав, що хочеш схуднути до літа.
— Я більше не буду, чесно.
— Тарілку помити і… спати.
— Зараз все зроблю, Оленько! — зрадів Михайло тому, що так легко відбувся.
Він дійсно давно хотів схуднути, але все ніяк не виходило. Не те, щоб він був дуже повним, ні. Але з десяток зайвих кілограмів скинути не завадило б.
А то комп’ютерне крісло останнім часом почало якось підозріло скрипіти під ним. Та й літо скоро. Відпустка. Море. Ну самі розумієте. Треба бути у формі.
І він намагався більше не їсти багато, і після сьомої не їсти. А після того, як його дружина застукала…
А через тиждень у родині Олі та Міші з’явився кіт. Вони зовсім не збиралися заводити тварин, але…
…напередодні вночі Михайло довго не міг заснути, борючись із спокусою піти на кухню і щось швидко з’їсти, поки дружина спить.
Шлунок кричав йому: «Ну давай же, Міша, йди…», а совість невпинно повторювала: «Навіть не думай, Міша, бо ти обіцяв дружині».
Зрештою, Михайло зміг придушити в собі ненаситну пристрасть до їжі і повернувся на бік. Почав засинати.
І в той же момент під вікном хтось голосно почав кричати. Ну дуже голосно.
— Міша, вимкни будильник, будь ласка, — сонним голосом попросила дружина.
— Це не у мене… — відповів Михайло. — Тобто це взагалі не будильник. Кричить хтось на вулиці.
— Ну так подивися, хто там кричить.
Михайло неохоче встав з ліжка і підійшов до вікна.
За вікном було темно. Але якимось дивом він примудрився розгледіти в цій темряві щось руде.
Придивившись, Міша зрозумів, що це кіт. Рудий кіт, який лежить на лавочці біля під’їзду, дивиться у вікно його квартири і кричить…
— Ну що там? — запитала Оля, піднімаючись на лікті. — Спати зовсім неможливо.
— Там це… Кіт.
— Що? Який ще кіт? — Оля теж встала з ліжка, підійшла до вікна і так само, як чоловік, стала вдивлятися в темряву. Лампочка над дверима в під’їзд горіла тьмяно, проте світла було достатньо, щоб помітити рудого кота, що лежав на лавочці. — Дивно.
— Що дивно?
— Дивно, що він кричить і дивиться в наше вікно. Сходи, будь ласка, подивися, що там з ним сталося.
— Ти серйозно? — здивувався Міша і подивився на годинник. — О другій годині ночі виходити на вулицю?
— Міша…
— Гаразд.
Михайло швидко одягнувся, вийшов з квартири і почав спускатися сходами. На вулиці було прохолодно.
Рудий кіт все так само лежав на лавочці, тільки дивився тепер не у вікно на третьому поверсі, а на Михайла.
– Ну і чого кричимо? Хочемо їсти?
– Мяу!
— Так я б теж зараз не відмовився від котлетки, але дружина не дозволяє, — сумно зітхнув Міша.
А ось що робити з цим котом, він не знав. Ну вийшов на вулицю, ну подивився, а далі що?
Михайло підняв голову, шукаючи поглядом вікно на третьому поверсі. Оля активно жестикулювала, ніби запитувала: «Ну що?»
— Що? — звів плечі чоловік.
Ольга махнула рукою і відразу відійшла від вікна. А через кілька хвилин вийшла на вулицю.
— Ти тільки котлети вночі їсти можеш! — гнівно сказала вона. — Просила ж, розібратися, в чому справа.
Дружина підійшла до лавочки, присіла навпочіпки і, дивлячись коту прямо в очі, запитала:
— Що з тобою сталося?
А кіт подивився на неї задумливим поглядом і так протяжно нявкнув, що в Олі в серці защеміло.
Цим своїм протяжним «мяу» він ніби всю свою історію їй розповів.
Як він страждав, як голодував, як йому зараз погано і самотньо. Як він втомився від такого життя…
Оля обережно погладила рудого по голові, потім взяла його на руки і понесла додому. На очах здивованого чоловіка. Так в родині Олі та Михайла з’явився кіт Барсик.
Дочекавшись, поки з-за горизонту з’являться перші промені сонця, подружжя прямо з ранку повезло його до ветеринарної клініки.
Лікар оглянув кота і сказав:
— Не просто так він кричав вночі. Йому погано. Інфекція. Доведеться призначити курс антибіотиків і вітамінів.
Барсика, слава Богу, вилікували.
Тепер він повністю здоровий.
Принаймні так сказав лікар. А на питання Ольги: «Чому ж тоді кіт майже нічого не їсть?» відповів, що потрібно дати йому трохи часу.
А через кілька днів з’явилася інша проблема. Не з котом, а з чоловіком. Він знову почав робити нічні вилазки на кухню.
Як вона це зрозуміла? Та дуже просто.
Відкрила холодильник вранці, а там…
…Ольга точно пам’ятала, що з вечора там залишався шматок відвареної курячої грудки, яку вона планувала використовувати для салату, а тепер грудки цієї немає.
Тільки порожня тарілка на полиці.
Звичайно, вона все відразу висловила чоловікові. І додала після: «Ти ж обіцяв мені, що більше не будеш!»
А той дивиться на дружину широко розплющеними очима і робить вигляд, що нічого не розуміє:
— Оля, ти чого? Я нічого не їв…
Але, що найбільше вразило Олю — так це те, що чоловік її зовсім страх втратив.
Як їв ночами, так і продовжував їсти. Прийде вона вранці на кухню, відкриє холодильник, а там порожня тарілка, на якій ще вчора ввечері були м’ясні котлети, смажена риба чи печінка…
Вона вже навіть почала сваритися з чоловіком з цього приводу. А той наполегливо доводив, що не при справах.
— Оля, ну не я це, чесне слово! Ти подивися на ваги, я вже два кілограми скинув. Навіщо мені тебе обманювати?
— А якщо не ти, то хто тоді? Крім мене і тебе, в квартирі більше ніого немає.
— А як же Барсик?
— Що?! — Оля повернула голову і подивилася на кота. — Ах, ось що! Ти вирішив, що з появою кота можеш у всьому звинуватити його? Та як тобі не соромно! А ще чоловік.
Кіт в той момент лежав на своїй лежанці і з цікавістю спостерігав за цією суперечкою.
— Та ні в чому я його не звинувачую, — відразу почав виправдовуватися Михайло. — Я просто сказав, що, крім мене і тебе, є ще й Барсик. Адже він же є, правильно?
— Так, є… Тільки ось їжа лежить у холодильнику, а холодильник може відкрити тільки хтось із нас. І це не я.
— І не я!
Міша, образившись, поїхав на роботу. У Ольги сьогодні був вихідний, тому вона залишилася вдома і почала готувати.
А поки готувала, думала:
«Ні, ну добре б їжа на столі залишалася — я б ще повірила, що кіт може красти. Але їжа в холодильнику — значить, точно чоловік! Ось спеціально сьогодні спати не буду, щоб зловити його на гарячому».
На Барсика Оля не думала ще й тому, що вона щодня годувала кота котячим кормом, і корм свій він не доїдає. Значить, не голодний. А раз не голодний, то…
…то й красти йому нема чого.
Нарешті настала ніч. Михайло вже спав і хропів. Оля штовхнула його ліктем у бік, і хропіння припинилося.
Правда, тут же вона пошкодувала про це: під це хропіння вона б точно заснула. А тепер, у повній тиші…
Вона щосили намагалася не заснути. Взяла телефон і почала гортати стрічку в ФБ, а заодно і на час дивилася: «23:12», «00:17», «01:23». Вона чесно намагалася не спати, але повіки важчали, очі злипалися і…
…вже через хвилину Олю віднесло в царство сну.
Прокинулася вона під ранок і виявила, що чоловіка немає в ліжку. Відразу запідозрила щось недобре.
На пальчиках вийшла з кімнати і попрямувала в бік кухні. А там чоловік стоїть. Правда, чомусь у дверях. Втім, для неї це вже не мало ніякого значення, він не в туалет пішов, а на кухню. Значить, зрозуміло, які у нього в голові думки.
— Ну скільки можна, Міша? — незадоволено сказала вона, підійшовши майже впритул до нього.
Чоловік обернувся, але цього разу на його обличчі чомусь не було ні подиву, ні сорому, ні переляку.
Він підніс вказівний палець до губ — мовляв: тихіше. Потім знову повернувся до неї спиною і продовжив щось далі знімати на телефон.
Що саме, дружина так і не зрозуміла. Тому що через його широку спину нічого не було видно.
А коли подивилася на екран телефону, то дуже здивувалася. Тому що кіт…
…кіт в той момент крав їжу з холодильника. Найнахабнішим чином.
Оля про всяк випадок протерла очі і знову подивилася в телефон. Нічого не змінилося: Барсик стояв на підвіконні і періодично діставав з холодильника щось їстівне. Цього разу це були відварні сосиски.
— Це ти йому холодильник відкрив?
— Ні, він сам. Потім покажу, — пошепки відповів чоловік, продовжуючи зйомку.
Ось тільки кіт вже зрозумів, що його виявили, і швидко зістрибнув з підвіконня на підлогу. І такий незворушний був — ніби не при справах.
А потім Михайло і Оля сиділи за кухонним столом і дивилися відео на телефоні.
— Неймовірно, він дійсно сам відкрив, — Ольга відкрила рот від подиву, коли на власні очі побачила, як Барсик, стоячи на підвіконні, двома лапами відкриває дверцята холодильника.
Адже там такі дверцята, що навіть вона іноді насилу їх відкриває.
— Ось бачиш, Оленько, я тебе не обманював! — радісно заявив чоловік, ховаючи свій телефон у кишеню.
— Тепер бачу. Вибач мене. Але… Не розумію, чому Барсик корм не їсть, а їжу з холодильника краде?
— Ну, може, він просто домашній їжі віддає перевагу? — припустив Михайло.
— Можливо… Ось тільки не подобається мені, що він після сьомої їсть, як і ти. Це погано!
Того ж дня Оля нагодувала Барсика домашньою їжею, і той був їй так вдячний, що навіть заліз до неї на коліна, щоб обійняти за шию.
Це було так зворушливо, що Оля ледь не розплакалася. Хоча ні — розплакалася.
Упаковку не найдешевшого корму Михайло виніс на вулицю і віддав вуличним котам, які з радістю почали його поглинати.
А Барсик відтоді їв тільки домашню їжу. Разом зі своїми господарями.
Більше їжу з холодильника ніхто не крав. Ні чоловік, ні кіт. Ні сама Оля. Так-так.
Якось вона дуже зголодніла і, прокинувшись посеред ночі, пішла на кухню, щоб «заморити черв’ячка». А через хвилину туди ж з’явилися сонні Михайло і Барсик.
— І що це ми тут робимо о пів на першу ночі? — посміхнувшись, запитав чоловік.
— Мяу! — повторив те саме питання Барсик.
Оля здивовано подивилася на своїх чоловіків, і як давай сміятися. Їх, значить, вона постійно ловила, а сама…
А потім вони всі разом доїли смажену курку, що залишилася з вечора, і дружно пішли спати.
І знаєте що?
Лікарі дійсно не рекомендують їсти після сьомої, але іноді… Іноді можна.
Особливо, якщо це на користь. А приємне проведення часу в колі сім’ї ще ніколи і нікому не шкодило.