Лариса стояла біля плити, готуючи вечерю. Сьогодні у гості приїхали родичі її чоловіка. – Кохана, довго ще? – запитав Олег, зайшовши на кухню. – Всі зголодніли з дороги. – Вже закінчую, – відповіла Лариса. Чоловік задоволено кивнув і вийшов з кухні, а Лариса продовжила готувати. Через декілька хвилин все було готово. Жінка вийшла в коридор, щоб покликати всіх до столу. Вона підійшла до кімнати у якій розташувалися родичі Олега, як раптом почула розмову. Лариса прислухалася до цієї розмови і… застигла від почутого.

Лариса стояла біля плити, готуючи вечерю. Сьогодні у гості приїхали родичі її чоловіка. – Кохана, довго ще? – запитав Олег, зайшовши на кухню. – Всі зголодніли з дороги. – Вже закінчую, – відповіла Лариса. Чоловік задоволено кивнув і вийшов з кухні, а Лариса продовжила готувати. Через декілька хвилин все було готово. Жінка вийшла в коридор, щоб покликати всіх до столу. Вона підійшла до кімнати у якій розташувалися родичі Олега, як раптом почула розмову. Лариса прислухалася до цієї розмови і… застигла від почутого.

Лариса стояла біля плити, готуючи вечерю на вісьмох, і подумки рахувала, скільки їй обійдеться черговий візит родичів чоловіка. Зовиця Ірина з двома дітьми, свекор з новою дружиною, плюс двоюрідний брат Олега – всі як за командою вирішили нагрянути на довгі вихідні. Без попередження, ясна річ.

– Ларисо, а в тебе випадково тортика чи печива немає? – запитала Ірина, заглядаючи на кухню. – Діти солодкого хочуть.

– Ні, – коротко відповіла жінка, помішуючи суп.

– Ну, тоді може сходиш у магазин? – запитала зовиця, влаштовуючись на дивані. – Бо діти просять.

Лариса стиснула руки. Діти просять, а купувати торт за свої гроші має Лариса. Вона подивилася на чоловіка, але Олег, як завжди, вдавав, що нічого не чує.

– Іра, може, ти сама сходиш? – запропонувала Лариса. – Ти ж краще знаєш, що твої діти люблять.

– Ой, я так втомилася з дороги, – відмахнулась зовиця. – Тим більше, я не знаю, де тут магазин. Ти ж господиня, тобі й іти.

Господиня. Як зручно. Господиня має всіх нагодувати, напоїти, розважити, а гості можуть лише просити та критикувати.

– Ларисо, а чому у вас у ванній такий безлад? – поцікавилася нова дружина свекра, виходячи з туалету. – Рушники якісь старі, мила нема.

– Вибачте, Алло, не чекала на гостей, – стримано відповіла жінка.

– Ну треба ж стежити за будинком, – помітно зазначила практично стороння жінка. – Гості можуть прийти будь-якої миті.

Двоюрідний брат чоловіка розташувався в кріслі з пультом від телевізора і перемикав канали, не питаючи дозволу.

– Олеже, а пінного в тебе немає? – гукнув він із вітальні.

– Ні, Вітя, – відповів чоловік.

– Ех, шкода, така спека, зараз би холодненького, пінного. Я чув, Лариса в магазин за тортом піде, хай візьме, – попросив Віктор.

– Я нікуди не йду, я готую вечерю, – нагадала Лариса.

– Ну, то ми зачекаємо, доки приготуєш, – наполягав він.

Жінка відчула, як готова відправити всіх подалі від злості та роздратування. Вони приїхали без попередження, розсілися по всій квартирі, просять їжі, напоїв, розваг, а вона має все кинути та бігти до магазину.

– Олеже, може, ти сходиш? – звернулася вона до чоловіка.

– Та гаразд, Ларисо, ти ж все одно в магазин збиралася, – відмахнувся той.

Не збиралася вона в жодний магазин. Але сперечатися було марно.

У результаті Лариса, звичайно, сходила до супермармаркету, повернулася з повними пакетами продуктів, витративши купу грошей на торт, фрукти та напої для непроханих гостей. Вдома її зустріла картина повного безладу: діти носилися по квартирі, розкидавши іграшки, дорослі сиділи за столом та обговорювали сімейні справи.

– А ось і наша господиня, – оголосила Ірина. – Ларисо, ми вирішили, що завтра поїдемо гуляти в парк. Ти з нами?

– У мене завтра прання, прибирання, – відповіла жінка, розкладаючи покупки.

– Ну то й що? – здивувалася дружина свекра. – Це ж можна відкласти. Сім’я важливіша.

– Ларисо, а ти не могла б випрати речі моїх дітей? – попросила Ірина. – Ми в дорозі забруднились.

– У мене свого прання повно, – спробувала відмовитися Лариса.

– Ну що тобі важко? – наполягала Іра. – Все одно переш, додаси пару дрібничок.

Пару дрібничок. Це був цілий пакет дитячого одягу, який треба було сортувати, прати окремо, сушити, прасувати.

– Ларисо, а у вас кава є? – запитала Алла. – Тільки добра, не розчинна.

– Є, – кивнула жінка.

– Тоді звари, будь ласка. І печива якогось до кави.

Лариса мовчки поставила чайник. Вона почувала себе хатньою робітницею у власному будинку. Усі просили, ніхто не пропонував допомогти.

– Тітко Ларисо, а можна мені морозиво? – запитав син Ірини.

– Зараз вечеря буде, – відповіла жінка.

– Ну, дай йому морозиво, – втрутилася мати хлопчика. – Що тобі шкода?

Не шкода, але чому вона має годувати чужих дітей солодощами перед вечерею? А потім вони не будуть їсти суп, і вона знову буде винна.

– Ларисо, а ти не могла б випрасувати мою сорочку? – попросив Віктор. – Завтра в мене ще зустріч буде, а вона вся м’ята.

– У мене праска зламана, – обманула жінка.

– Ну, тоді треба нову купити, – порадив він. – Як же без праски жити?

Лариса подивилася на чоловіка, сподіваючись на підтримку, але Олег захоплено розмовляв із батьком про рибалку.

– Олеже, може, допоможеш на кухні? – попросила дружина.

– Зараз, – відмахнувся чоловік, не відволікаючись від розмови.

Але на допомогу вона так і не дочекалася.

Вечеря пройшла у звичайному режимі: гості їли, хвалили їжу і відразу знаходили недоліки. Суп рідкий, м’ясо жорстке, салату не вистачає. Лариса мовчки вислухувала зауваження та прибирала зі столу.

– Ларисо, а можеш завтра з ранку приготувати щось смачненьке? – попросила Ірина. – Ми рано встаємо, хочеться поснідати.

– Що саме? – стомлено спитала жінка.

– Ну не знаю, що ситне. Млинці, може. Діти люблять.

Млинці з ранку. Отже, вставати о шостій, щоб встигнути все приготувати до сніданку непроханих гостей.

– А може, самі приготуєте? – запропонувала Лариса. – Я покажу, де що лежить.

– Ми ж гості, – засміялася зовиця. – Гості не готують.

Зручна позиція. Гості не готують, не прибирають, не купують продукти, але можуть просити і критикувати.

Після вечері Лариса з чоловіком залишилися у своїй спальні, але й туди час від часу заглядали з проханнями.

– Ларисо, нам би нові рушники, – попросила Алла.

– Ларисо, можна взяти твій фен? – запитала Ірина.

– Ларисо, де у вас аптечка? – знову потривожила Іра.

Навіть у власній спальні Ларисі не було спокою.

– Олеже, поговори зі своїми родичами, щоб вони надалі без попередження не приїжджали, – попросила вона чоловіка.

– Та гаразд, Ларисо, вони ж не чужі, – відмахнувся чоловік. – Що тобі шкода?

Не шкода, але хочеться, щоби питали дозволу. А ще хочеться, щоб вони не розпоряджалися у нашому домі, як у своєму.

Вранці Лариса встала о шостій ранку, щоб приготувати сніданок. На кухні на неї чекав сюрприз: хтось уночі з’їв половину торта і не прибрав за собою. Крихітки на столі, брудна тарілка в раковині.

– Хто їв торт? – запитала вона у чоловіка.

– Та діти, напевно, – знизав плечима Олег. – Що такого?

Такого, що торт купили її гроші для спільного чаювання, а не для нічних перекусів.

Після сніданку Лариса остаточно втомилася. Гості потребували уваги, їжі, розваг, а самі не пропонували навіть допомогти прибрати зі столу. Вона почувала себе обслуговуючим персоналом.

– Ларисо, а можеш випрати і мою блузку? Ти ж сьогодні збиралася пранням зайнятися, – попросила Алла.

– У мене вже вся пральна машина зайнята, – відповіла жінка.

– Ну, тоді руками, – запропонувала нова дружина свекра. – Це ж п’ять хвилин.

Лариса взагалі не знала, що можна відповісти на таке нахабство.

Жінка зрозуміла, що не може так далі. Вона подивилася на чоловіка, який спокійно дивився телевізор, на родичів, які розташувалися в її будинку, як у готелі, і вирішила.

– Знаєте що, – сказала вона голосно, щоб усі почули. – Мені треба з’їздити до мами. Терміново. Олег, займися гостями сам.

У кімнаті запанувала тиша. Родичі переглянулися, хтось здивувався, хтось знизав плечима. Олег відволікся від телевізора і подивився на дружину з подивом.

– Ларисо, ти куди? – запитав він.

– До мами, – спокійно відповіла Лариса, дістаючи з шафи сумку. – Мені потрібний відпочинок. Я втомилася тут усіх обслуговувати.

– Ти що, гостей кидаєш? – обурилася Ірина. – Ми ж лише приїхали!

– Я нікого не кидаю, – стомлено сказала Лариса. – Ось Олег, ваш найближчий родич, ваша сім’я, ось він вами і займеться.

Вона швидко зібрала речі, одягла куртку, взяла ключі та вийшла з квартири, не обертаючись. На сходовому майданчику Лариса вперше за довгий час відчула полегшення. Вона знала, що зараз удома почнеться буря: хтось обурюватиметься, хтось скаржиться, хтось дзвонитиме їй з докорами. Але їй було байдуже. Вона їхала до мами, де на неї чекали тиша, турбота і розуміння.

Увечері Олег подзвонив.

– Ларисо, ти серйозно? – запитав він. – Тут всі в шоці, ніхто не розуміє твоєї витівки, мені соромно за тебе.

– Я втомилася, – спокійно відповіла Лариса. – Сам розважай та обслуговуй своїх родичів.

– Ти могла б почекати, вони ж не так надовго й приїхали, – промимрив чоловік.

– Я чекала багато років, – сказала вона. – Тепер вистачить.

Тепер гості потребували турботи від Олега: хтось просив вечерю, хтось не міг знайти рушника, хтось скаржився на відсутність чистих чашок Олег вперше зрозумів, скільки клопоту було на плечах дружини, але виду не подав. Родичі обговорювали Ларису за очі, називали її невдячною, дивною, примхливою.

За кілька днів Лариса повернулася додому, коли квартира вже спорожніла. Було тихо, тільки на кухні стояла гора немитого посуду, а у вітальні валялися забуті іграшки та порожні пляшки з-під лимонаду. Олег зустрів дружину з винним виглядом.

– Ларисо, ти пробач, – сказав він. – Я й не думав, що це так тяжко. Вони всі чогось хочуть, у кожного свої прохання, а я за ці дні майже не сів.

Лариса посміхнулася.

– Тепер розумієш, чому я іноді не витримувала?

– Розумію, – кивнув Олег.

– Я не проти гостей, – зітхнула Лариса. – Але коли все тільки на мені, це неможливо.

Олег підійшов, обійняв дружину.

– Більше так не буде, – пообіцяв він. – Якщо хтось захоче приїхати, заздалегідь домовлятимемося, і я сам їм їм усе пояснювати. А якщо що – і готувати, і прибирати разом.

Лариса відчула, як йде напруга останніх днів. Вона не очікувала, що чоловік визнає свою провину, але тепер їй полегшало. Вони разом розібрали кухню, вимили посуд, навели лад у квартирі.

Після цього випадку гості з’являлися рідше, а якщо й приїжджали, то вже не просили стільки уваги.

Звичайно, стосунки з родичами чоловіка у Лариси стали прохолодними, але в сім’ї нарешті настав довгоочікуваний спокій та порозуміння.