– Віддай дитину моїй дочці! – Зажадала свекруха
– Я купую у тебе Марійку, – свекруха перегородила собою дверний отвір, щоб Ніка не змогла вийти з кімнати.
– Так, вистачить нам мізки компостувати, і так часу вже скільки минуло! – Підтримала її сестра чоловіка, нависаючи над кріслом, на якому сиділи Ніка з донькою, всім своїм солідним об’ємом.
Тепер вийти з кімнати Ніка не змогла б при всьому бажанні. Та й підвестися з крісла їй навряд чи б дозволили.
– Ну що, ти нарешті вирішила? – допитувалася свекруха.
– Я не збираюся нічого вирішувати! Ви у своєму розумі? Це моя дочка!
– І що? Ще народиш! А мені дівчинка потрібна, терміново, – перейшла вона на репетування, знаючи, що невістка від гучних звуків майже непритомніє.
Побачивши, що та не реагує, Ганна простягла руки, щоб відібрати маленьку племінницю в її матері.
З огляду на комплекцію Ніки, їй вдалося б це зробити без проблем.
На щастя, у коридорі почулися кроки. Ніка сподівалася, що родички говорили досить голосно, і чоловік встиг почути все своїми вухами. Однак про те, що буде далі, Ніка не могла й припустити.
Увірвавшись у кімнату, чоловік кинувся до сестри, яка вже тягла руки до їхньої доньки, і грубо відштовхнув її. Потім схопив матір та сестру під руки й потяг з кімнати.
Через кілька хвилин він, червоний і злий, повернувся.
– Збирай речі! Ми валимо з цієї божевільні!
Вже покидаючи будинок, Ніка не могла отямитися від радості, що весь цей кошмар, який тягнувся кілька місяців, закінчився.
Тепер чоловік усе знав і був на її боці, а отже, все в них буде добре. Але ще кілька місяців тому вона серйозно замислювалася про те, щоб кинути його, та втекти.
Ніка була в сім’ї єдиною дитиною. Батьки познайомилися досить пізно і не зважилися на другу дитину, тому що перша дочка з’явилася, коли їм вже перевалило за сорок п’ять.
Все життя Ніка мріяла про сестричку. Допомагала подружкам няньчити їх молодших, бігала допомагати сусідкам, була незмінною нянькою, якщо комусь була потрібна допомога з малюком.
Поступово вона звикла до думки, що братика чи сестрички в неї не буде, зате почала мріяти про своїх дітей. Вона хотіла велику, дружну сім’ю – чотирьох дітей, та собаку.
На жаль, чоловіки, яких вона зустрічала, до таких батьківських подвигів не були готові. Так тривало доти, доки вона не зустріла Артема.
Він із багатодітної родини, тому не бачив у її мріях нічого поганого. Крім того, у них виявилося чимало спільних інтересів, та й родина Артема тепло прийняла дівчину.
Через півтора року стосунків вони одружилися. Артем, крім старшої сестри, мав двох молодших братів-двійнят. Загалом у його сім’ї дівчатка з’являлися досить рідко.
Мати мала двох братів, а батько – трьох. Та і якщо підійматися генеалогічним деревом вище, складно було знайти сім’ю, де більше однієї дівчинки.
На той час, як Ніка з Артемом зіграли весілля, старша сестра мала вже двох хлопчиків. Коли Ніка, через кілька місяців після весілля, повідомила про своє цікаве положення, сестра чоловіка також була в положенні третьою дитиною.
Ніка навіть раділа, адже вони з Ганною добре порозумілися, були, як сестри, а тепер ще й малечу носять під серцем. Правда у Ганни термін трохи раніше.
Цього разу вона чекала на дівчинку, навіть купила дитячий одяг рожевого кольору, але її мріям не судилося збутися.
На УЗД знову визначили, що буде хлопчик. Ніка ж стать дитини визначати заздалегідь не планувала. Їй було це байдуже. Головне, щоб малюк був здоровим.
А ось Ганна, після свого УЗД почала виявляти дивний інтерес до майбутньої дитини брата.
– Ніко, а ти чому не дізнаєшся про стать? – Пристала вона до невістки.
– Навіщо це мені? Мені все одно, я і сина, і дочку однаково любитиму, – відмахнулася Ніка.
– Ну ось я дивлюся – у тебе все по іншому, і форма живота, і смакові пристрасті. Я впевнена, у тебе буде дочка!
– Ну й добре! Помічниця мені, – посміхнулася Ніка. – Я завжди про сестричку мріяла, потім стала про доньку мріяти. Ось мрія і здійсниться!
– Ну так, – закусила губу Ганна. – Я ось теж мріяла, а отримала дулю. Де справедливість, га?! – несподівано вигукнула вона.
– Ань, а що ти на мене кричиш? – Здивувалася Ніка. – Я ж не можу вплинути на стать вашої дитини. Я і на свою не можу вплинути.
– Я дочку хочу, розумієш? А ти точно на дівку чекаєш. Віддай її мені! – занервувала вона. – А краще, коли вона з’явиться, поміняймося.
Вероніці здалося, що вона спить і бачить кошмар. Інакше, як пояснити такі марення Ганни. Щоб розрядити атмосферу, вона засміялася, перекладаючи все на жарт:
– Ань, ти що? Кинь! Може, у мене теж хлопчик буде. Або таке горласте дівчисько, що сама помінятися не захочеш.
– Ні! Мені будь-яка потрібна, навіть горласта, чи горбата!
Вероніці стало страшно, оскільки Ганна в цей час виглядала надто впевненою в тому, що каже. Ніка вирішила, що у родички вирують гормони. Але й спілкуватись з нею бажання зникло.
Натомість з’явилося бажання з’ясувати стать своєї дитини. Розповідати Артему про ту розмову вона не стала. Правда, потім сильно пошкодувала, що не забила тривогу раніше.
У таємниці від чоловіка та його рідні, вона сходила до лікаря і дізналася, що справді чекає на дівчинку.
На той момент їй стало ніяково, адже Ганна говорила цілком серйозно і, можливо, горить бажанням відібрати її дитину.
Попри всю абсурдність цієї ідеї, Ганну підтримала свекруха.
– Ніко, Анька сказала, що в тебе дівчинка буде. Добре! Нам саме не вистачає дівчат. Ти її Ганні віддай! У неї три богатирі, не буде намагатися вона більше, а ти молода. Настругаєте ще!
Ніка знову вирішила перевести розмову жартома:
– Ой, ви вже по-іншому все переграли! Ганна мені пропонувала помінятися дітьми, а ви взагалі хочете забрати… – зблідла Ніка від дурних слів свекрухи.
– І що? Вона мати досвідчена, впорається. Це ти в нас безглузда. Куди тобі дівку довіряти! – З повною впевненістю тисла свекруха.
– Ви серйозно? – Нікі стало погано.
– Звісно! У неї он вже які два орли ростуть!
У цей час «орли» вже встигли почубитися та розбити щось на столі. Ніка давно помітила, що Ганна над вихованням не париться, діти в неї росли, як трава.
Навіть близько підпускати її до своєї дитини Ніка не збиралася. І тим більше – віддавати рідну дочку!
Чоловік, який чув цю розмову, тільки посміявся, не надавши словам родичок жодного значення. Йому здавалося, що сприймати таке серйозно – просто безглуздо. Ніка вирішила, що чоловік, напевно, має рацію, а вона просто навигадувала собі зайвого.
Через деякий час Ганна, а потім і Ніка – стали мамами. Аня знову тримала на руках хлопчика, Ніка – дівчинку.
Різниця між дітьми була три місяці, проте це не завадило свекрусі нагадати невістці про свої плани на внучку.
– Додому приїдеш, і одразу Марію вези до нас! – Зателефонувала свекруха.
– Кого?
– Ми вирішили дівчинку Марійкою назвати. На честь моєї матері!
– Але ж ми з Артемом хочемо дати доньці інше ім’я!
– Ну, а в чому проблема? Народіть для себе, тоді й називайте, як хочете!
– Слухайте, це вже зовсім не смішно! Що за нісенітницю ви мені пропонуєте? Як можна забрати дитину? Це моя дочка, я її люблю і не збираюся віддавати!
– Ну! Чого огризаєшся! Люби, хто тобі заважає. Виноси ще, й кохай. А цю віддай! Ти собі ще приведеш, а моя дочка більше не може, – причепилася невгамовна свекруха.
– Нехай із дитячого будинку тоді візьмуть дівчинку, – занервувала Ніка.
– Ти глуха? Навіщо мені сирота з невідомо якими батьками? Це що за генетика буде у дитини? Мені потрібна здорова онука. Рідна! А Ганні – здорова дочка!
Ніка хотіла заперечити, що Аня і сама свята невинність. Згадати лише, скільки пінного вона в себе влила за останній термін, виправдовуючись тим, що їй «хочеться»!
Та й після появи малюка Аня з чоловіком не відрізнялися зразковою поведінкою. Періодичні застілля батьків були для дітей звичною справою. Ніка взагалі сумнівалася, чи варто до них у гості з дитиною їздити.
На щастя, після того, як вона категорично відмовилася віддавати доньку, та оформила на неї всі документи, родички чоловіка наче вгамувалися.
Сама Ніка під будь-яким приводом відмовлялася їздити до них. Вигадувала собі уявні хвороби, аби чоловік не подумав, що вона навмисне уникає його рідню.
Пройшов перший місяць після виписки з лікарні. Ніка вже звикла до доньки, навчилася проводити всі необхідні процедури, налагодила грудне вигодовування та просто насолоджувалася материнством.
Навіть безсонні ночі не здавались їй чимось жахливим, адже поряд була її крихітка, її донечка.
Якось вдень, коли Артем був на роботі, до Ніки зазирнула Ганна. Одна, без дитини, нібито відвідати племінницю.
– Ти сама до нас носа не кажеш. Дай, думаю, сама схожу, на доню гляну. Як ти тут, моя дорога … – Тільки відчинилися двері, Ганна відразу влетіла у квартиру і схилилася над ліжечком Кірочки.
– Щось худа ти, не годує тебе ця Ніка! Так? До мамки, мабуть, хочеш?
– Аня, годі! Вона з матір’ю! – Відсунула її Ніка. – А де твій син?
– Вдома. Що йому стане, – Ганна не зводила з дівчинки шаленого погляду.
– Ти його вже не годуєш?
– Грудьми? Ні! Не треба мені це, он сумішей скільки! А це така морока, я краще посплю зайвий час.
– А хто ж уночі до хлопчика встає?
– Мати. Я ж його їй поки що відправила. Куди мені з трьома впоратися.
І тут Ніка ляпнула раніше, ніж встигла подумати:
– А куди ж ти ще мою збиралася забрати, якщо у тебе на своїх немає часу? Та й бажання, як я подивлюсь.
Ганна, наче змія, тричі змінилася в обличчі й зашипіла:
– Не твоя собача справа, куди я її заберу! Або ти мені її сама віддаси, або я тебе примушу! Зараз із цим просто – напишу на тебе заяву, а там пара дрібниць довести, що ти погана мати!
– Щоб дитину до будинку малюка не відправляти, її віддадуть нормальним родичам. Тож давай по-доброму це вирішимо!
Говорячи це, Ганна повільно рухалася на Ніку, поки та не відчула, що притиснута до стіни. Враховуючи, що вона була вдвічі товщою і на дві голови вищою, Ніка серйозно злякалася за своє життя.
Вона відчула, як коліна зрадливо затремтіли, а по спині побіг холодний піт.
Трохи посварившись, Ганна пішла, а Ніка побігла дзвонити чоловікові.
– Артеме, ти можеш прямо зараз додому приїхати?
– А що трапилося, я на роботі взагалі. Щось із донькою?
– Так! Ні! Приїжджай, будь ласка! – Крізь сльози заволала Ніка.
– Ніко, ну а телефоном не можна сказати? – прислухався до схвильованого голосу Артем.
– Можна, мабуть. Артеме, приходила твоя сестра. Вона знову вимагає віддати їй Кіру!
– Ніко, вистачить, що за дурницю ти вигадала? Хто її забере, це наша дитина!
– Я теж так їм говорила, але тепер Ганна загрожує…
– Кому їм?
– Твоїм матері та сестрі. Ганна сказала, що поскаржиться в опіку, мовляв, ми з дитиною погано поводимося.
– І її відберуть! А щоб не здавати до будинку малюка, відправлять родичам. Мої батьки вже старенькі, їм не дадуть, а твоїй сестрі просто!
Наче розмовляючи сам із собою, Артем пробубнив, упевнений, що дружина не чує:
– Дідько, а в Аньки подруга в опіці працює. Чи не вона їй підказала?
– Що? Ну, все! Я збираю речі, ми їдемо з цього міста, я тут не залишусь!
– Досить панікувати! Ніхто Кіру не забере. Це моя сім’я. Вони не посміють!
Увечері Артем приїхав з роботи й насилу вмовив дружину нікуди не їхати. Пообіцяв, що поговорить із ріднею і вони залишать цю дурну ідею.
Хоча сам Артем був упевнений, що все це жарт, який вирішили розіграти сестра та мати з його довірливою дружиною.
З того часу Ніка цілком серйозно побоювалася, що у неї відберуть, або вкрадуть доньку. Вона майже не виходила з нею на прогулянку.
Артем теж став якимось задумливим, хоч і періодично називав дружину істеричкою з манією переслідування.
Одного разу, коли Ніка була з дитиною вдома, у гості наскочили свекруха з Ганною. Ходити кругом та навколо не стали:
– Так, ну що, істеричка! Усіх уже на вуха поставила? Ну та гаразд, не про те мова. Ось, тримай! І більше не гавкай! Давай, збирай речі Марійки!
З цими словами свекруха засунула їй в руки пакунок, розгорнувши який, Ніка виявила досить велику суму грошей.
– Це тобі за те, щоб не нила!
– Що це таке? – обімліла невістка.
– Ну, як що? Гроші! Я купую у тебе Марію, – свекруха перегородила собою дверний отвір, щоб Ніка не змогла вийти з кімнати.
– Так, вистачить мізки компостувати, і так часу скільки вже минуло! – Підтримала матір Ганна, нависаючи над кріслом, на якому сиділи Ніка з донькою, всім своїм солідним об’ємом.
Тепер вийти з кімнати Ніка не змогла б за всього бажання. Та й підвестися з крісла їй навряд чи б дозволили.
Виходило, що зараз дві ці божевільні відберуть її дочку, а вона навіть опір не зможе чинити. Крім того, їй принесли гроші, й тепер зможуть оголосити, що вона вирішила продати доньку.
Всі ці думки ракетою пролітали в голові, поки Ніка намагалася збагнути, як їй рятуватися самій і рятувати дочку. Вирішила, що спершу треба потягнути час. Може, Артем раніше повернеться.
– Я не збираюся нічого вирішувати. Ви у своєму розумі? Це моя дочка! – полохливо говорила Ніка, притискаючи до грудей сплячу дитину.
– І що? Ще собі виносиш! А мені дівчинка потрібна терміново, – перейшла Ганна на репетування, знаючи, що невістка від гучних звуків майже непритомніє. Побачивши, що та не реагує, Ганна простягла руки, щоб відібрати маленьку Кіру у матері.
З огляду на комплектацію Ніки, їй вдалося б це зробити без проблем.
На щастя, у коридорі почулися кроки. Очевидно, думки Ніки чудовим чином змогли матеріалізуватися, адже Артем повернувся раніше, ніж зазвичай.
Ніка сподівалася, що родички говорили досить голосно, і чоловік встиг почути все своїми вухами. Однак про те, що буде далі, Ніка не могла передбачити.
Увірвавшись у кімнату, чоловік кинувся до сестри, яка вже тягла руки до їхньої доньки, і грубо відштовхнув її. Потім схопив матір та сестру під руки й поволік із кімнати.
– Ну, все! Тепер я сам переконався, що у вас дах геть-чисто рушив! Ненормальні! Потрібна вам дівчинка – самі намагайтеся! А щоб поряд із моєю – жодну з вас більше не бачив!
Ніка чула гнівний голос чоловіка і вереск його матері та сестри, поки він тягнув їх сходами на вулицю.
Через кілька хвилин він, червоний і злий, повернувся. Щойно перевівши подих, він сказав:
– Збирай речі! Ми валимо з цієї божевільні!
Щаслива Ніка кинулася обіймати чоловіка, тому що тепер у неї був захист, і вона більше не боялася, що її доньку вкрадуть.
Виявилося, Артем після тієї розмови звернувся в опіку до тієї самої подруги Ганни й дізнався, що сестра дійсно до неї приходила і питала, як можна забрати дитину з родини.
Пояснила це тим, що якусь статтю вичитала, боялася, що нібито її хлопчаків можуть забрати.
– Але я і подумати не могла, що це вона не для себе питає, а зовсім з іншого приводу, – журилася подруга, – я її ще заспокоїла, мовляв, не так це просто. Треба ще довести, що ти – погана мати.
Після цього Артем зрозумів, що настав час втрутитися. Буквально наступного дня, заїхавши до батьків, побачив батька серед трьох онуків.
– А де мати та Ганна?
– Як де? До вас пішли. На мене ось всю ораву залишили. Сказали, що Нікі допомогти треба, їй важко з донькою, не встигає нічого. Наче я з цими звірятами щось встигну!
Артем усе зрозумів і рвонув додому. А там уже своїми вухами почув пропозицію продати дитину…
Через тиждень Артем та Ніка, взявши маленьку Кіру, переїхали до іншого міста, обірвавши зв’язки з його родичами.
Пізніше вони дізналися, що в Ганни виявили психічний розлад, про який мати знала, але приховувала.
Її поклали на лікування, а хлопчиків довелося виховувати батькам Артема, оскільки чоловік Ганни не чекав її виписки, а подав на розлучення. Навіщо йому божевільна дружина?
Як склалося подальше життя Ганни, Ніку та Артема не турбувало. Можливо це й жорстоко, але справедливо. Хто знає, що ще їй в голову збреде…
А ви що скажете з цього приводу? У свекрухи, мабуть, теж діагноз? Пишіть свої думки в коментарях