— Прекрасно витримую! — сміялася Христина. — Ми один одного чудово розуміємо. Це ж діти, Вася, як на них злитися можна? У нас тут сімейний підряд утворився цілий і все завдяки нашим гостям. У тебе і роботи тепер толком немає: ти в суботу вранці приїжджаєш, а город политий і прополений, грядки чистенькі, ягоди зібрані, варення зварене і в банки закатане. Лежи та відпочивай собі!

— Лера, твоя дочка краде у нас гроші, — сказала невістці Христина. — Я особисто вчора її з моїм гаманцем у руках спіймала. Вибач, але більше я її у себе не прийму — шукай для Маргарити інший «літній табір».

Десять років тому Христина і Василь купили невелику ділянку землі.

Подружжя тоді тільки-но одружилося і вирішувало, як краще витратити гроші, подаровані на весілля.

— А може, землю візьмемо? — запропонував Василь. — Квартира у нас з тобою є, машина начебто теж, ремонт поки не потрібен. Або все ж відкладемо? Можна під відсотки — в банк.

— Можна і землю, до речі, — погодилася Христина. — Та щось там побудуємо, буде хоч, де відпустку проводити. Ти ж знаєш, Вась, я в селі виросла, тому до праці на землі привчена. Постаріємо з тобою і переїдемо назавжди в село, в своєму будинку будемо жити.

На будівництво пішло майже чотири роки. Христина і Василь, не бажаючи лізти в борги, довго відкладали гроші.

Будували ґрунтовно, купували якісні матеріали, фундамент і стіни зводили самі.

Активну участь у будівництві брали родичі Христини — два старших брати працювали на ділянці нарівні з Василем.

Чоловік золовки жодного разу не запропонував свою допомогу, зате першим з’явився на новосілля.

Христина була рада всім гостям, ніколи нікому не відмовляла. Влітку відпочивали у них на ділянці і золовка, і свекруха, і численні тітоньки, племінниці та двоюрідні сестри Васі.

Коли підросли діти, Христина почала забирати їх із собою в село. Про це одразу дізналася свекруха і рознесла про це всім родичам.

— А що ти свого сина до Христини не відвезеш? — пропонувала своїй племінниці Світлана Аркадіївна. — Там же свіже повітря, річка за два кроки — відпочине краще, ніж у санаторії.

— Ну, якось незручно…

— Та що ти, Христина не буде проти, вона ж у нас добра душа — ніколи нікому не відмовить. Відвези дитину і займайся своїми справами — вона за ним, як за рідним, догляне.

У підсумку щороку влітку на дачі у Христини утворювався стихійний дитячий садок — загалом там збиралося цілих 12 дітей.

Різновікова непосидюча компанія вимагала підвищеної уваги, але Христина якось примудрялася з ними всіма справлятися.

Старші діти охоче допомагали господині на городі, а молодші були у них на підхваті. Христині вони абсолютно не заважали, а ось Василь часто злився:

— Ну що це таке? — бурчав чоловік. — Приїжджаєш на дачу на вихідні, а тут ступити ніде — кругом діти. Як ти витримуєш цей нескінченний галас? Вони ж нормально навіть розмовляти не можуть, весь час тільки кричать!

— Прекрасно витримую! — сміялася Христина. — Ми один одного чудово розуміємо. Це ж діти, Вася, як на них злитися можна? У нас тут сімейний підряд утворився цілий і все завдяки нашим гостям. У тебе і роботи тепер толком немає: ти в суботу вранці приїжджаєш, а город политий і прополений, грядки чистенькі, ягоди зібрані, варення зварене і в банки закатане. Лежи та відпочивай собі!

До недавнього часу Христина жила і горя не знала, проблеми у жінки почалися того літа, коли старша сестра Василя, Лера, вперше привезла свою молодшу дочку погостювати до тітки і дядька:

— А то старший у вас ось уже 3 роки відпочиває постійно, а Ритка моя так жодного разу і не була. Я побоялася її раніше до вас привозити. Думала, що ти з нею, з маленькою, не впораєшся. А зараз ось 6 років нам уже — повністю самостійна. Христино, ти не хвилюйся, брат, якщо що, за нею догляне.

Христя нічого проти не мала:

— Так, нехай залишається. Ти ж знаєш, Лера, мені одним більше, одним менше — в моєму садку за містом вже різниці немає практично.

Маргарита — дівчинка, яку мама і тато дуже розпестили, відразу ж показала тітці свій характер.

Як тільки її мати поїхала, Рита заявила:

— Хочу їсти!

— Ну, ходімо, окрошки тобі наллю! — обійняла за плечі племінницю Христина. — Ще булочки є, чаю потім поп’ємо з травами!

— Я таке не буду! — скривилася шестирічка.

— А у мене тут не вибирають, — посміхнулася Христина. — Що дають, те й їдять. Якщо не хочеш, змушувати не буду, бігай голодна. Хочеш їсти — знаєш, до кого звертатися. Я поруч.

Маргарита пирхнула і пішла в будинок, а до Христини підійшов старший брат дівчинки, Толік:

— Не звертайте на неї уваги, вона завжди така. Вдома теж влаштовує батькам концерти, а як тільки починає плакати, тато її відразу везе в кафе. Вже зовсім розпестив! — по-дорослому зречено зітхнув хлопчик.

Маргарита дійсно доставляла Христині купу проблем.

Дівчинка абсолютно не слухалася господиню дачі і все робила по-своєму:

— Рита, ти що, знову щось розбила? — запитувала у племінниці Христина, почувши дзвін  скла на кухні. — Візьми віник, будь ласка, акуратно збери осколки на совок і викинь їх у сміттєве відро Ти в капцях?

— Не буду! — відповідала тітці Маргарита, одразу вибігаючи з кухні. — Сама прибери, я грати піду!

Василя племінниця відверто дратувала, поруч з Маргаритою чоловік не витримував і п’яти хвилин:

— Я б на місці Льоньки більше уваги приділяв тому, як Лера дочку виховує. Ти подивися, яка принцеса — це не буду, це не хочу. Намучиться сестричка з нею. Христе, може, ми її додому відправимо? Нехай там командує!

— Лера дуже просила, щоб Маргарита пожила у нас хоча б 3 тижні. — Христина лагідно відповіла чоловікові. — Ремонт вони начебто в квартирі затіяли. Дітей нікуди подіти.

На щастя Христини, батьки, коли відправляли своїх дітей на канікули до родичів, забезпечували їх продуктами або залишали гроші на харчування господині дачі — так у них спочатку склалося.

Всі розуміли, що прогодувати за свій рахунок таку зграю їй буде складно.

Лера ж ніколи не обтяжувала себе турботою про невістку — вона просто привозила спочатку сина, а тепер уже і двох дітей на дачу до брата, давала Христині вказівки щодо їх виховання і їхала додому.

Маргарита наполегливо відмовлялася їсти їжу, приготовану Христиною.

Ситуацію рятував сад — Рита весь час свого перебування в гостях у тітки харчувалася виключно фруктами.

Христя забила на сполох — ну як це так? Дитина без гарячого?

На допомогу довелося кликати Толіка. Христина справедливо вирішила, що старший брат знає Риту краще, ніж вона:

— Толя, Ритка жодного разу нормально не пообідала і не повечеряла. Про сніданок я вже взагалі мовчу — вчора з’їла шматочок яєчні і все, а до борщу і тушкованих овочів не торкнулася. Годувати якось потрібно її? Що, вона взагалі у вас любить?

— Нагетси, бургери, картоплю фрі їсть. — почав перераховувати Анатолій.

— А з корисного? — запитала Христина.

— Ну, мама їй готує суп грибний, сирний, вона любить. Та ви мамі зателефонуйте і запитайте. Вона все пояснить.

Христина, зробивши чергову марну спробу нагодувати племінницю, все ж зателефонувала золовці.

Лера вислухала невістку і заохала:

— Так, з цим у нас дійсно проблема — Риточці дуже важко догодити. Вона у нас така вибаглива. Я зараз тебе навчу — Риточка любить тільки напівкопчену ковбасу, на варену навіть дивитися не стане. Сир обов’язково вершковий, м’який. Гриби обожнює, але тільки печериці, консервовані не давай — там же оцет, боюся шлунок їй зіпсувати. Що ще? Свинину, курку не їсть — готуй їй яловичину, тільки жир і жили зріж повністю.

Христина мовчки слухала золовку і про себе дивувалася: “Треба ж, шестирічна дитина харчується, як у дорогому ресторані.”

— Гаразд. — сказала Христина, коли золовка замовкла. — Ти продукти привези, з чого я все це готувати повинна?

— А мені ніколи, — відразу відмовилася Валерія. — Та й грошей зайвих немає, все на ремонт йде. Ти вже якось виріши сама проблему з харчуванням — у вас що, в селі магазинів немає?

— У мене, Лера, стільки грошей немає. — чесно зізналася Христина. — Я не розумію, чому я для твоєї дочки повинна сама купувати продукти, та ще й готувати їй окремо?

— Ти сама погодилася доглядати за Риточкою! — обурилася Лера. — А тепер чимось незадоволена? Ти не турбуй мене через дрібниці, будь ласка — у мене повно турбот і без тебе, чесне слово! Сходи в магазин, купи продукти і нагодуй, нарешті, дитину нормально. Це ж треба — їсти одні фрукти! Ти так здоров’я моїй дочці зіпсуєш!

Василь, коли дружина розповіла йому про розмову з Валерією, розсердився:

— А марципан їй на срібному підносі не подавати? Зовсім вже Лерка знахабніла! Я зараз подзвоню і все висловлю — нехай сьогодні ж приїжджає і свою вереду забирає. Чому ми з нею мусимо мучитися, поки Лерка там прохолоджується?

Христина вмовила чоловіка не сваритися з сестрою.

Жінка пообіцяла, що обов’язково знайде спосіб вирішити проблему без зайвих фінансових витрат.

Жінка стояла в магазині і гарячково згадувала, куди вона з гаманця переклала гроші:

— У мене точно було дві тисячі. Вранці я дрібні в гаманець висипала, гроші ще перерахувала. Зараз чомусь півтори.

Куди поділися п’ятсот? Невже Васька взяв? Та ні, він би сказав, та у нього і свої є. Хтось із дітей краде? Теж виключено — вони не перший рік у мене і ніколи ні за чим таким помічені не були. Значить, я, кульома, десь купюру упустила і не помітила.

Христина про це прикре непорозуміння швидко забула.

Наступного ранку Василь, який збирався їхати в місто на роботу, запитав у дружини:

— Христе, слухай, ти гроші в мене не брала?

— Ні. — здивувалася жінка. — Не брала. А що, зникли?

— Я вчора залишив тисячу в кишені робочих шортів — тих, що висіли на вішалці. Зараз подивився, а грошей немає.

Христина розповіла чоловікові, що вчора теж не дорахувалася 500 гривень.

Василь забив на сполох:

— Христя, у нас хтось краде з дітей. Я точно пам’ятаю, що вчора гроші були. Як же злодія вирахувати? Добровільно ж не зізнається.

— Та годі тобі, Шерлок Холмс, може, випали. Я коли прибирання робити буду, обов’язково їх знайду — скільки разів вже таке було. Не вірю я, що діти на крадіжку здатні. Вони нас поважають і пакостити вже точно не будуть.

Василь поїхав, а Христина взялася за прибирання.

Коли вона закінчувала наводити порядок на кухні, діти прийшли до неї всім табором і стали випрошувати морозиво.

— Гаразд! — здалася тітка. — Зараз підемо в магазин. Ви йдіть на вулицю, а я візьму гаманець і вас наздожену.

Вона пішла в спальню і в коридорі зіткнулася з Ритою — дівчинка пробігла повз тітку на вулицю.

Христі здалося, що вискочила племінниця з їхньої з чоловіком кімнати.

Цього разу з гаманця зникла одна тисяча, але тепер Христина точно знала, хто звик красти її гроші.

Лера відразу була викликана з міста. Щоб зберегти те, що відбувається, в таємниці, невістка відправила дітей за морозивом і завела золовку в будинок.

Лера, як завжди, спокійно вислухала Христину і заявила:

— Так, я знаю. Риточка і у нас з чоловіком часто бере гроші.

— Знаєш? І нічого з цим не робиш? — здивувалася Христина.

— Що, на твою думку, треба зробити? Накажеш мені бити дитину? Ні, це не вихід! Риточка переросте, стане старшою і зрозуміє, що чуже брати не можна.

— Леро, ти в своєму розумі? Ти заохочуєш крадіжки і кажеш, що нічого страшного в цьому немає.

— Ну так, Рита ще маленька, їй можна пробачити!

— Тільки не в моєму домі! — категорично заявила Христина. — Забирай свою дочку і більше не привозь її ніколи. Скажи спасибі, що я Васьці ще нічого не сказала — чекав би тебе тоді скандал вселенського масштабу! Мені гроші важко даються, я знаю, на що їх витрачати, та й крадіжки не схвалюю.

Лера слова невістки сприйняла як образу — родички сильно посварилися, і мати Маргариту відвезла до міста.

Толік з матір’ю не поїхав, сказав, що решту канікул проведе в селі.

Чоловікові Христина нічого не розповіла, не хотіла, щоб Василь сварився з сестрою, але для себе вирішила більше ніколи до себе Риту не запрошувати.

Принаймні, доти, доки дитина не позбудеться своєї «шкідливої звички».