Коли тобі вісімнадцять, про такі речі, як майбутнє материнство, особливо не замислюєшся. Олеся продовжувала жити звичайним життям, закінчила школу, потім інститут і нарешті зустріла того єдиного, за якого зібралася виходити заміж.
Олеся зрозуміла, що вона чекає дитину у 16 років. Хто батько дитини вона прекрасно знала – Максим, хлопець, якого вона кохала до безпам’ятства.
Хлопець нещодавно повернувся з армії, був відомим ловеласом у їхньому місті. Він красень, який міг закрутити голову будь-якій дівчині.
До армії він грав у місцевому ансамблі, а коли повернувся зі служби та влаштувався на завод, все одно з гітарою не розлучався. Ось і Олеся потрапила під його чарівність, і, як недосвідчене дівчисько, не встояла …
Батьки були в шоці від звістки, і щоб зам’яти скандал, вмовили дочку позбутися небажаної дитини. Так Олеся не стала мамою, і більше, на жаль, не могла бути їй ніколи.
Коли тобі вісімнадцять, про такі речі, як майбутнє материнство, особливо не замислюєшся. Олеся продовжувала жити звичайним життям, закінчила школу, потім інститут і нарешті зустріла того єдиного, за якого зібралася виходити заміж.
На той час родина переїхала до іншого міста, де про минуле Олесі ніхто навіть не здогадувався. А вона завжди була симпатичною дівчиною, а потім і зовсім розквітла. Ось і Дмитро не встояв перед її красою.
Це була чарівна пара. Невисока тендітна Олеся і високий і плечистий хлопець.
Пропозицію руки та серця Дмитро зробив дівчині, як у кіно, ставши на коліна і простягнувши коробочку з кільцем. Та, природно, відповіла коханому «так».
Матеріальних турбот молоді не мали. Чоловік – заступник директора великого підприємства – оточив дружину ласкою та турботою.
Хочеш – буде тобі шуба, хочеш – подарунок на день народження у вигляді новенького автомобіля, а вже про курорти й говорити не доводиться, за два роки сім’я об’їхала майже півсвіту.
Ось тільки одного у них не виходило – дитина. Олеся, звичайно ж, знала причину своєї безплідності, та помилка молодості не пройшла для неї задарма. А Дмитро просто марив дитиною – донькою, щоб була такою ж гарною, як його Олеся…
Визнання про першу перервану вагітність призвело чоловіка в стан шоку, але, треба віддати чоловікові належне, не відвернуло від дружини.
– Не виходить свій, подаруємо щастя дитині з дитячого будинку, – заявив чоловік.
Олесі залишалося лише погодитись, і незабаром у сім’ї з’явилася двомісячна Ліза – мала, від якої відмовилася рідна мати.
– Попереджаю, про спадкові проблеми нам нічого не відомо, – чесно попередили майбутніх батьків у Будинку малюка, – Лізу буквально підкинули нам на ґанок. Дата народження – приблизна, хто батьки – уявлення не маємо!
Але найголовніше, як і хотів Дмитро, Ліза була справжнім маленьким ангелом, такою ж білошкірою та білявою, як і Олеся.
Батько доньку дуже любив. Він годував малу, купав, укладав спати. З дівчинкою допомагала його мати, а ось Олеся…
Вона просто пересилювала себе, якщо треба було взяти дитину на руки, ніяких тобі сю-сю-пу-сю, воркувань, як це роблять усі щасливі матусі. Просто за інерцією обслуговувала дочку, та й годі.
У дитячому садку дивувалися, що дівчинка більше тяжіє до батька, а до матері практично не тягнеться, а коли Ліза пішла до школи, то на всі батьківські збори та свята завжди ходив її тато.
– Я у вас як обслуга, – бідкалася чоловікові Олеся.
– Не подобається, давай розлучимося, Ліза залишиться зі мною, а ти можеш йти на всі чотири сторони, – відрізав чоловік.
Однак жінка, яка ні дня не працювала і повністю залежала від чоловіка, природно, нікуди не пішла і продовжувала ставитися до прийомної дочки, як загалом до чужої дитині.
Лізі виповнилося шістнадцять, і одного разу затяжна застуда, яка ніяк не піддавалася лікуванню, переросла у страшну хворобу.
– Якщо не зробити серйозну та дорогу операцію, ви втратите дитину, – вердикт лікарів був невтішним.
Олеся прийняла його з кам’яним обличчям, а Дмитро мало не збожеволів – його дівчинка, його улюблена донька може його залишити назавжди. Чи варто говорити, що він доклав усіх сил, але все одно Ліза танула на очах.
– Татусю, пробач мені, я тебе так сильно підвела, – плакала Ліза.
Вона лежала в лікарні вже кілька місяців, і Дмитро з ніг збився, вишукуючи нових світил медицини та нові методики лікування.
– Ну що ти, дівчинко моя, ми впораємося…
– А мама? Вона мене любить?
– Звичайно, любить, просто дуже зайнята.
Олеся практично не відвідувала доньку і потай сподівалася, що її скоро не стане, а отже, Дмитро любитиме лише її.
Вдома без Лізи було пусто. Дивно, але пусто стало на душі й в Олесі. Вона прибирала в кімнаті дочки, перебирала її речі, улюблені іграшки, а потім взялася за зошити.
Серед них знайшла щоденник дочки. Звичайно, читати секретні душевні виливи було не добре, але Олеся все ж таки розкрила тоненький блокнот і на першій же сторінці прочитала:
«Дивно, чому мама мене не любить? Так-так, не любить, я це точно знаю. У моєї подруги Насті мама завжди її обіймає та цілує, вони як найкращі подружки. А я не всі свої секрети можу розповісти татові. Він не зрозуміє. Так хочеться поділитися з мамою, що мені подобається Женька з 10 «б», а ще мені хочеться разом із мамою поїхати купувати мені сукню на випускний, я хочу, щоб вона порадила, яку зачіску мені зробити, адже я її дуже люблю. »
Олеся читала, а з очей капали сльози. Вона шкодувала себе, жаліла свою ту дитину, яка не народилася колись і нарешті зрозуміла, що бог замість того дитя дав їй Лізу, яку вона могла б полюбити всім серцем, яка, найголовніше, виявляється, любить її, любить, як справжню рідну матір, яка її зрадила.
Олеся зіскочила і кинулася вдягатися, за пів години вона вже була в палаті Лізи.
– Вибач мені, дочко, пробач за все-все. Я тебе дуже люблю! Одужуй швидше!
Дивно, але після цього дня Ліза справді пішла на поправку, начебто всевишні сили тільки й чекали цього моменту, а може, щире материнське кохання створило справжнє диво.