– Слухай, Майє, тут така історія… – вона в кількох словах описала ситуацію, – може, ти підкажеш, де нам такого кота знайти, щоб Христі сподобався, і тато нас не вилаяв? Так… так… цікаво… Як ти кажеш? Нічого собі! Може, дати Христі трубку, ти сама їй розповіси? Краще побачити, так? А куди під’їхати? Ага, знаю… ну тоді чекай…
Цієї суботи вони збиралися всією сім’єю їхати в розплідник за котом.
Це рішення було вистраждане протягом декількох років. Зрозуміло, ініціатором виступала дочка Христина, яка домагалася свого довго і наполегливо.
Спочатку дівчинка хотіла собачку, потім погодилася на кота. Собачку їй хотілося маленького, кудлатого, ласкавого. Але тато маленьких собак не визнавав, а великого пса тримати в квартирі – не найкраща ідея.
Спочатку батьки посилалися на вік Христини – шість років, це несерйозно, а стежити за вихованцем буде саме вона, така умова.
Як паліатив, купили хом’ячка, який тільки їв, спав. Дівчинка доглядала за ним, годувала, чистила клітку, але – з обов’язку, без ентузіазму.
Потім хом’як благополучно пішов в інший світ, вичерпавши ліміт короткого хом’ячого віку.
Завели папугу. Він верещав безперервно, стрибав по клітці і не йшов на близький контакт. Його подарували родичам разом з кліткою, дзеркальцем і дзвіночком.
Христинці виповнилося дев’ять, і вона, посилаючись на свій дорослий вік, знову завела розмову про кошеня, розуміючи, що з собачкою все одно не вийде.
Мама в принципі була вже і не проти, але тато… Ні, категорично він не заперечував, але весь час наводив якісь аргументи, відкладав рішення, загалом, «тягнув гуму», як визначала для себе Христинка, не висловлюючи, однак, таку неповагу вголос.
Зрештою, притиснутий до стінки, тато висловився чітко – питання вирішиться позитивно за таких умов: Христинці виповниться десять. Вона закінчить четвертий клас на добре і відмінно.
Догляд за котом буде здійснювати саме вона – годування, прибирання, дресирування. Капці можна не приносити, але дивани не дряпати, на стіл не лазити, повз лоток не ходити.
На мисочки, кігтеточки, наповнювач для лотка і хороший корм гроші будуть виділятися без питань, але необхідність даних покупок відстежує і озвучує дочка.
Вихованець повинен бути хорошої породи, з документами, чоловічої статі, гладкошерстий.
Мама з Христиною умови прийняли. Знали, що тато – людина слова, якщо умови будуть порушені, кіт вдома не з’явиться. Але й з іншого боку – якщо все буде дотримано, він від своїх обіцянок не відмовиться.
Незабаром дівчинка пред’явила всі виконані умови. Оцінки за четвертий клас вийшли прекрасними, та плюс ще три грамоти за олімпіади.
Татові, крім того, був пред’явлений список необхідних покупок із зазначенням цін і відгуків покупців. Були також посилання на сайти котячих розплідників з фотографіями, описами і цінами на кошенят.
Тато схвально хмикнув, позіхнув, але однозначно дав добро. Вирішили не зволікати і відправитися в розплідник найближчої суботи, всі разом.
Заздалегідь купили тільки переноску, щоб було в чому везти додому нового постояльця. Все інше вони куплять потім, коли працівники розплідника просвітять їх – може, до тієї породи, яку вони виберуть, потрібні якісь певні аксесуари?
З ранку суботи виникли певні складнощі. Тата терміново викликали на роботу, і через годину він написав, що «ця халепа надовго», так що нехай дівчата їдуть самі, гроші на всі покупки він їм перекаже.
Загалом, до обіду мама з Христиною об’їхали вже два розплідники, але кота собі так і не вибрали.
– У чому справа, Христиночко? – запитала мама, коли вони вийшли з другого розплідника.
– Що тобі не подобається?
– Мамо, навіть не знаю, як сказати, – зітхнула дівчинка, – всі котики чудові, гарні, бери будь-якого…
– Ну так у чому проблема?
– Так у тому і складність… Сподобався мені один там, димчастий, думаю, його і візьмемо. А поруч рудий, нітрохи не гірший. І далі, ще там, білий. Ну всі, як один: гарненькі, доглянуті, але не мої! І ці там, менеджери, чи хто…
Все знають: якої ваги досягнуть, якого зросту, як їх утримувати, та коли зводити, ну для того, щоб кошенята були, – Христина трохи зніяковіла, – і кого їм любити, і на які виставки возити…
– А ти не хочеш на виставки? – посміхнулася мама.
– Ні-і, – Христя замотала русявим чубчиком, – я котика хочу домашнього, щоб під боком муркотів, казки йому на ніч розповідати хочу. А якщо він виставковий чемпіон, весь у медалях, які йому там казки…
Я, знаєш, що згадала, як тато машину собі купував. Пам’ятаєш, ми з ним пішли в салон, а там такі ж… менеджери, як давай розповідати!
Скільки пального на сто кілометрів, яка потужність у двигуна, за скільки секунд розганяється… Нам з тобою скоро нудно стало, і ми в кафешку пішли. Ну, так і тут. Немов не коти а машини якісь…
– Ну, і що ж ми будемо робити, донько моя?
– Не знаю, давай, напевно, тата все-таки візьмемо, нехай він вирішує…
– Ну, по-перше, хто знає, коли у нього ще випаде вихідний, а по-друге, тобі ж кіт потрібен, а не йому, – знову посміхнулася мама.
– Так, мамо, теж вірно, – зітхнула Христя.
– Слухай… є у мене одна ідея, або просто думка. Ти тітку Майю пам’ятаєш, мою приятельку?
– Ну, пам’ятаю, звичайно…
– А ти знаєш, чим вона після роботи займається? Котів і собак рятує, лікує, підбирає… Давай у неї поради запитаємо?
– Давай, – не зовсім впевнено відповіла Христина.
Мама дістала телефон, набрала номер. Після звичайних привітань відразу перейшла до справи.
– Слухай, Майє, тут така історія… – вона в кількох словах описала ситуацію, – може, ти підкажеш, де нам такого кота знайти, щоб Христі сподобався, і тато нас не вилаяв?
Так… так… цікаво… Як ти кажеш? Нічого собі! Може, дати Христі трубку, ти сама їй розповіси? Краще побачити, так? А куди під’їхати? Ага, знаю… ну тоді чекай…
– Ну що, донечко, поїхали? Тітка Майя нам сюрприз приготувала.
– У неї є кошеня? А яке? Чому вона фотки не скинула?
– Поїхали, рідна, там все побачимо самі, вона не хоче нічого розповідати, але стверджує, що це те, що тобі обов’язково сподобається!
– Ну, поїхали тоді…
***
Тато прийшов ввечері, коли дівчатка вже були вдома. Умився, переодягнувся, добродушно прогудів:
– Ну, як успіхи, купили кота?
– Як тобі сказати, любий, – мама посміхалася трохи збентежено, – ніби як купили…
– Ніби як кота! – додала Христина.
– Ой, дівчата, чую, ви щось намутили! Напевно, лисого сфінкса знайшли? Ну, давайте, показуйте.
– Ось! – Мама з дочкою відійшли вбік, даючи можливість главі сім’ї помилуватися придбанням.
– Що це таке? – після паузи промовив той. – Якої породи?
При цих словах кошлатий клубок невпевнено нявкнув і на ватяних, невмілих лапках покотився до татового крісла. Вчепився в штанину домашніх штанів і спробував забратися на коліна.
Зірвався, впав, жалібно нявкнув. Глава сім’ї підхопив малюка під пузо і підніс до обличчя. Відсунув, сумно зітхнув.
– Порода – сміттєвий смугастий. Вуса, лапи і хвіст – всі документи. Кудлатість – дві норми. До того ж – кішка. Все, як замовляли.
– Ми тобі дзвонили, хотіли запитати дозволу! Але твій телефон був поза зоною доступу, – мама намагалася пом’якшити ситуацію.
– Я його вимкнув, не до того було… Але як вам таке спало на думку? – тато починав виходити зі ступору.
Мама хотіла щось заперечити, але тут втрутилася маленька Христина.
– Тату, тільки не лайся! Ми чесно хотіли взяти породистого котика, були аж у двох розплідниках. Але там було все не те! Не знаю, як пояснити, але там продавали майбутніх чемпіонів, елітних, важливих, гордих.
А я хотіла маленького котика, ласкавого, який мене визнає, буде муркотіти, казки слухати… А мама зателефонувала тітці Майї, і ми до неї приїхали, і Баська відразу до мене побігла, і я зрозуміла, що це моя кішечка…
– Кішка у Христі з рук не злізала всю дорогу, навіть переноска не знадобилася. Це дійсно її кішечка… Ти не будеш лаятися, коханий? Ми зате грошей заощадили, Бася ж нам безкоштовно дісталася!
Пожертвували тітці Майї для її котів, купили все, що для Баськи потрібно, і тобі подарунок зробили, – мама поставила на стіл пляшку дорогого напою.
Подарункові кошики
– Не лайся, будь ласка!
– Не буду, – серйозно сказав тато, – не буду. Якщо вони так прилипли одна до одної, хто я такий, щоб цю дружбу руйнувати! Тільки всі домовленості про прибирання та догляд залишаються в силі!
– Дякую, любий, – посміхнулася мама.
– Звичайно, в силі, татусю, дякую тобі! – засміялася Христя.
А Баська нічого не сказала, бо вже спала, згорнувшись клубочком на колінах маленької господині…