Ігор рушив додому, уявляючи, як побачить набундючену дружину, яка демонстративно займатиметься сином і кішкою, ігноруючи його
Сварки в родині Ковалів траплялися дедалі частіше. Здавалося, їх неможливо уникнути, і то з будь-якого приводу. То прийшов надто пізно, то занадто рано, але до крамниці по продукти не зайшов. То від нього віяло дивним ароматом, то ще якимось чужим запахом. Це претензії з боку Оксани. А з боку її чоловіка Ігоря їх було не менше: учорашня вечеря, потрібна сорочка не попрасована, та ще й кішка, яку він не любив, а Оксана обожнювала.
І ось тепер він повертався додому з важким серцем і неохотою. Учора посварилися через дрібницю. Він лише сказав, що в нього скінчилися шкарпетки, усі в пранні. А Оксана витягла з-під ліжка чотири пари й кинула йому. Він розсердився й увімкнув пральну машину зі своїм одягом. І знову не так: усе за один раз — і чорні шкарпетки, і білі шкарпетки, і білі футболки.
Найприкріше те, що всі ці сцени й дрібні чвари бачить їхній син Максим, якому щойно виповнилося шість років. При ньому вони, звісно, намагаються стримуватися, та не завжди це вдається. Ось і вчора син сказав:
– Досить казати одне одному так!
Потім схрестив їхні мізинці й промовив:
– Миріться, миріться, миріться, і більше не сваріться.
– Та ми не сваримося, синочку, що ти! — лагідно заспівала зворушена Оксана. – Це просто такі, дорослі розмови. Не звертай уваги.
Сьогодні після роботи Ігореві кортіло звернути наліво, тобто посидіти з приятелями в затишному місці, трохи розслабитися, поговорити про життя. Та ніхто не зібрався, у всіх якісь справи, тож він похмуро рушив додому, уявляючи, як побачить набундючену дружину, яка демонстративно займатиметься сином і кішкою, ігноруючи його. Ще те задоволення.
Та щойно він переступив поріг квартири, його огорнуло приємне тепло, пахнуло чимось смачним. Грала тиха музика. Він увійшов до вітальні й побачив стіл, накритий для двох. Ані кішки, ані Максима не було видно. І раптом перед його поглядом постала Оксана!
Вона була вбрана в його улюблену сукню й туфлі. Макіяж і розпущене волосся підкреслювали її елегантність, що було так незвично для буденної домашньої атмосфери!
Обличчя її було загадковим, очі сяяли радістю, а Ігор дивився на неї, вражено і розгублено. Чи не забув він якусь важливу дату?
«У Оксани день народження?!» – раптом стукнуло в скроні, і його обдало холодним потом. Потім відпустило: ні, у неї взимку. У синочка був минулого місяця. Тоді що? Примирення? У такій елегантній формі? Це теж не було схоже на Оксану.
– Ну що ти стоїш, Ігоре, – раптом м’яко мовила дружина. – Іди, мий руки й за стіл.
Вона підійшла до нього й ніжно доторкнулася губами до його щоки.
«Знову намагається вловити той чужий аромат», – майнуло в нього в голові. Ігор пішов до ванної, умив руки, глянув на себе в дзеркало. На обличчі завмер вираз здивування. Коїлося щось незвичне. Розгадка попереду, тож він повернувся до вітальні й сів за стіл.
Оксана одразу принесла гаряче, ароматне м’ясо щойно з духовки й сказала:
– Ну, розливай!
Він відкоркував напій, налив у кришталеві келихи, на ходу складаючи тост: за любов, за примирення, вибач, більше такого не повториться. Та Оксана випередила його.
– Коханий, – сказала вона, піднявши келих, – давай забудемо нашу сварку, і я обіцяю стримуватися. Чесне слово. Впевнена, ти теж. А Максиму це тільки на користь.
До речі, а де він? – здивовано спитав Ігор.
Тут Оксана підійшла до нього, нахилилася й прошепотіла:
– У мами. Сьогодні вечір тільки наш, дякую тобі, любий.
«За що, хай йому грець!» – мало не вирвалося в нього, та Ігор стримав цей порив і зробив великий ковток.
Оксана граційною ходою на підборах відійшла до вікна й мовила:
– Вони чудові! Завжди знала, що в тебе бездоганний смак. А на стіл не поставила, бо пам’ятаю, що від запаху квітів ти пчихаєш.
Ігор озирнувся й лише тепер помітив на підвіконні величезний букет троянд! Оксана обійняла квіти рукою й притулилася обличчям до їхньої неперевершеної краси. Потім вона повернулася до столу до чоловіка, який наче остовпів від здивування.
– Я думала, ти забув. Хоч сама сьогодні спеціально відпросилася з роботи, щоб влаштувати нам романтичну вечерю. Як чудово, коли люди виявляються кращими, ніж ми про них думаємо.
На тарілці хололо м’ясо, а Ігор сидів, дивлячись на дружину очима, повними подиву. Потім узяв себе в руки й, заїкаючись, промовив:
– Ну що ти, кохана. Як я міг забути.
Він цмокгув Оксану, підійшов до букета й узяв відкриту листівку, що лежала поруч, прочитав:
«Моїй коханій дружині, найкращій жінці на світі в день річниці весілля. Завжди вірний і люблячий тебе І»
Неймовірно! Лише тепер його, наче в лід кинуло: сім років від дня шлюбу! Хай йому грець! Як він міг забути! То подарунок був доречним, та тільки він його не замовляв і до цього загадкового «І» (Івана, Іллі?) не мав жодного стосунку.
Знову підійшла Оксана з двома келихами й повела його, наче хлопчика, до столу.
– Їж, усе вже холодне. Може, розігріти?
– Ні-ні, не турбуйся. І так смачно!
Оксана продовжувала усміхатися, а в нього на душі було тривожно! Дружина витягла з серванта маленьку коробочку й простягнула йому. У ній були запонки з його ініціалами, точніше, з однією вигравіруваною літерою «І». Якраз як на листівці. Ігоря знову обдало жаром.
Вони мовчки, але час від часу всміхаючись одне одному, завершили трапезу, на столі з’явився торт, чай, і Оксана знову заговорила:
– Ти сьогодні мене вразив, коли кур’єр приніс цей чудовий букет. І ця листівка… Ігоре, ти такий романтик! – голос Оксани ледь тремтів.
– Ну що ти, кохана. Це дрібниці, – сказав він і обійняв її.
З очей Оксани покотилися сльози зворушення, туш розмазалася. Вона поспішно побігла до ванної. Почулося шуміння води, і тут задзвонив дзвінок у двері. На порозі стояв розгублений юнак, тихо вибачаючись, сказав, що вдень переплутав адресу доставки, чи не можна забрати букет назад.
– Запізнився, ти друже. Ось, візьми компенсацію за збитки й іди, іди.
Ігор простяг молодому, мабуть, недосвідченому хлопцеві чималу купюру, потім швидко зачинив двері. З’явилася Оксана, свіжа, як троянда з букета. Чоловік ніжно обійняв її й повів до столу.
Торт був вишуканим, настрій чудовим, дружина чарівною. А в нього на душі шкребли коти. Та відтоді Ігор не забував жодної дати! Навіть день народження улюбленої тещі пам’ятав напам’ять, не кажучи вже про сімейні свята й торжества.
Завжди купувалися подарунки й неодмінно квіти для Оксани. Відтоді стосунки в родині налагодилися. Сварки стали рідшими, а суперечок менше. Кажуть, сьомий рік шлюбу — найкризовіший. Якщо його подолати, далі все піде на лад.
Вони пережили й, завдяки недосвідченому кур’єру, знайшли своє щастя, самі на те не сподіваючись. Минули роки, виріс син, а Ігор із Оксаною досі як два голуби, а у вазі на підвіконні з регулярною періодичністю з’являється гарний букет троянд. І неодмінно з листівкою:
«Найкращій жінці на світі, моїй дружині Оксані. Люблячий тебе Ігор.»