До Лізи з Антоном приїхала в гості свекруха. Олена Анатоліївна заповнила холодильник варенням і солінням. Було дивно – як ця невисока жінка довезла таку важку сумку аж до них?! – Ще б не турбувала в тебе спина, мамо, – сказав їй син. – Не можна таке тяжке тягати. – А я на вокзалі наймала носія, а потім ти мене зустрів. Так що все нормально, – усміхнулася та… Антон і Ліза пішли з друзями в кафе. Вечір пройшов добре. Повернулися вони майже вночі. Олена Анатоліївна, почувши повернення молодої пари, скочила з ліжка. Вона пішла на кухню й застала їх за несподіваним заняттям…
До Лізи з Антоном приїхала в гості свекруха. Олена Анатоліївна заповнила холодильник варенням і солінням. Було дивно – як ця невисока жінка довезла таку важку сумку аж до них?! – Ще б не турбувала в тебе спина, мамо, – сказав їй син. – Не можна таке тяжке тягати. – А я на вокзалі наймала носія, а потім ти мене зустрів. Так що все нормально, – усміхнулася та… Антон і Ліза пішли з друзями в кафе. Вечір пройшов добре. Повернулися вони майже вночі. Олена Анатоліївна, почувши повернення молодої пари, скочила з ліжка. Вона пішла на кухню й застала їх за несподіваним заняттям…
Ліза обернулася на бік, і крізь сон відчула смачний запах смажених котлеток, а потім почула і тихий гомін – її чоловік розмовляв з матір’ю на кухні.
«А-а-а, свекруха ж приїхала вночі, – згадала Ліза. – І вже з раннього ранку готує, немов це так необхідно…
Вона відкрила очі і подивилася на будильник, що стояв на її тумбочці.
Була тільки опів на дев’яту ранку! І це у вихідний! Ні б виспатися, а свекруха вже не наговориться з сином…
Зазвичай у вихідні чоловік приносив Лізі каву в ліжко, і вона, ніжно, смакувала гарячий улюблений напій і не поспішала вставати.
Але цього разу приїхала мати Антона, щоб привітати його з днем народження, все-таки кругла дата, тридцять років.
Одружилися Ліза з Антоном пів року тому, і жили в обласному центрі, куди й приїхала до них вперше свекруха.
І не лише з приводу дня народження, а й просто подивитися, як влаштувалася молода сім’я.
А ще Олені Анатоліївні треба було на прийом до лікаря у понеділок.
Ліза встала, накинула халатик, і вийшла до чоловіка й свекрухи.
– Доброго ранку, і що це ви тут з самого ранку вже готуєте? – вона глянула на плиту, де на сковороді смажилися котлетки.
На підвіконні стояло тісто для пиріжків, а в духовці щось запікалося у фользі.
– Ого, та тут як у ресторані! – засміялася Ліза, – і це все заради дня народження? Так ми ж у ресторан підемо завтра.
– Та я не тільки через свято Антона, а просто вас побалувати хочу. Давно не готувала для сім’ї, а одній стільки готувати й не хочеться, і не потрібно… – таким тоном, наче вибачаючись сказала Олена Анатоліївна. – Сідай снідати, Антон уже поїв.
– Ми розбудили тебе? Не виспалася? – чоловік посадив Лізу за стіл і дав їй омлет.
– Ой, який пишний, з дірочками, і запашний… – захопилася Ліза. – У мене такий би не вийшов …
– Антон любить такий, – усміхнулася свекруха. – Ось мені й довелося шукати свого часу рецепти. А цей – на мінералці із газом. Тому й пишний…
Ліза з подивом подивилася на Антона. Вона ніколи йому не готувала сніданки. По буднях вони поспішали на роботу, вставали за часом впритул, не до приготування було.
І найбільше, на що вони були здатні, це зробити гарячі канапки до чаю або кави.
Обідали у їдальнях за місцем роботи, а на приготування вечері теж не залишалося сил.
Швидко щось готували на зразок відварених покупних вареників або сосисок з локшиною.
Олена Анатоліївна майже пів дня готувала. Вона відмовилася йти в неділю у ресторан, воліючи вдома привітати сина, і залишитися відпочивати.
Вона не дуже добре почувалася, турбувала спина. І вона пам’ятала, що в понеділок їй треба йти до лікаря.
У суботу ввечері мати приготувала вечерю на честь Антона.
Вона напекла пиріжків, зробила м’ясний рулетик, овочеве рагу, пюре, й салат олів’є, який Ліза готувала хіба що на Різдвяні свята.
– Ох, який достаток! – радів Антон. – Як у дитинство знову потрапив! Дякую, мамо.
Але й у неділю на обід мати зварила грибний супчик для Антона.
– Звідки такі гриби? – поцікавилася Ліза. – Домашні, чи що?
– Так і є, – підтвердила Олена Анатоліївна. – Сама збирала, сушила, тут одні білі. Елітні. Можете ще зварити не раз, я трилітрову банку привезла. Їжте на здоров’я!
Ліза подякувала свекрусі за гостинця. Олена Анатоліївна заповнила холодильник вареннями та соліннями, і було дивно, як ця невисока жінка довезла таку важку сумку аж до них.
– Ще б не турбувала в тебе спина, мамо, – сказав їй син. – Не можна таке тяжке тягати.
– А я на вокзалі наймала носія, а потім ти мене зустрів… Так що все нормально, – усміхнулася мати.
У кафе Антон і Ліза зустрічалися з друзями, вечір пройшов добре.
Але, повернувшись додому вже майже вночі, вони зайшли на кухню і обидва попрямували до холодильника.
А там були і пиріжки, і рулет, і мариновані помідорки, і смажений хек, і овочеве рагу на вершковому маслі.
Олена Анатоліївна, почувши повернення молодої пари, скочила з ліжка й застала їх на кухні за несподіваною пізньою вечерею!
Вони за обидві щоки наминали її смачні домашні страви!
Антон і Ліза засміялися.
– Що, після ресторану їсти хочеться?! – не здивувалася мати. – Ось не дарма я постаралася. Їжте, мої любі, хоч не пропадуть продукти.
– Ті кухарі, що в ресторані, матусю, з тобою не зрівняються й близько, – похвалив матір Антон. – У тебе в сто разів краще.
– Ну, тоді я пішла спати зі спокійною душею, – кивнула задоволена Олена Анатоліївна й пішла у кімнату.
Наступного ранку всі разом поснідали, і Антон перед роботою завіз матір до поліклініки.
А ввечері знову зустрілися за вечерею. Олена Анатоліївна розповіла, що лікар призначив їй невелике обстеження, і їй потрібно й наступного дня затриматись у них, щоб відвідати поліклініку.
Ліза й Антон навіть зраділи і в один голос відповіли:
– Поживи в нас скільки треба!
– Дякую, але мені вдома затишніше і спати, і жити, післязавтра я поїду, а вам дякую за теплий прийом. Вдома і кіт на мене чекає, там сусідка за ним дивиться. Подивилася я на вас, мені і на серці тепло. А ви до мене будь–коли приїжджайте, завжди буду рада… – Олена Анатолівна зітхнула.
Син провів її через день на вокзал, і мати поїхала у своє містечко, отримавши всі призначення лікаря на лікування.
Ліза з Антоном ще тиждень доїдали соління, супчик з білих грибів, томати у власному соку, мариновані грибочки та м’ясний рулет.
– Як добре готує твоя мати, просто смакота, – зізналася Ліза. – Ти, напевно, сумуєш за її їжею?
– Сумую і за нею, і за її супами, котлетками і всьому тому, що вона встигла тут наготувати, – щиро відповів Антон.
Ліза насупилась. А він, зрозумівши її настрій, обійняв дружину за плечі:
– Давай разом у вихідні готувати. Це ж не просто необхідність – ще це дуже цікаво!
– А в нас вийде? – запитала з сумом Ліза.
– А як же ж?! Інтернет нам у допомогу. І можна у самої мами запитати по телефону рецепти. Вона скаже.
Син відразу набрав номер матері і попросив рецепт супу й м’ясного рулету, акуратно записуючи все в зошит, як школяр.
– Дзвоніть, якщо щось незрозуміло, – просила мати, радіючи, що її приготування їм сподобалося.
Вперше вони готували м’ясний рулет, і як виявилося, не так це було й важко. Все вийшло як у мами. А потім у хід пішли й сушені гриби для супу, і нарешті, через два тижні Антон і Ліза вже пекли пиріжки.
– Ох, мамо! Як жаль, що ти далеко. Спробувала б ти пиріжки Лізи з капустою! Вона ще не така майстриня, як ти, але вже близька до ідеалу. Люблю ваші пиріжки! – говорив Антон у слухавку, відкушуючи шматочок пирога.
Мати сміялася, Ліза кричала їй «Дякую!”, і просила дати опис приготування інших смаколиків.
Тепер у вихідні Антон, який зайнявся ремонтом маленької кімнати, чув, як дзвонить Ліза його матері, і вони про щось говорять.
А тем для розмов додалося. І це була не тільки кулінарія.
Тиждень тому Ліза прийшла від лікаря і оголосила чоловікові, що вагітна! Радості Антона не було меж… Ліза сміялася. А він не міг повірити, що скоро стане батьком.
Тепер і батьки Лізи, які приходили у гості до дочки й зятя, обговорювали не тільки тему домашнього харчування, на яку спонукала молодих Олена Анатоліївна, а й майбутнього материнства Лізи, і відповідної підготовки до цього важливого етапу життя сім’ї.
Олена Анатоліївна не часто їздила у гості до сина, бо працювала і не дуже любила турбувати молодих.
Однак щоразу відвідуючи їх, особливо коли народився Олексій, свекруха привозила новий рецепт смачної страви.
Вона й готувала його тут же, на їхній кухні, і власноруч записувала в зошит рецепт.
Так збиралися записи, вчилася Ліза, переписувала рецепти і мати Лізи, пробуючи з рук доньки нову страву.
Тихо радів Антон, дивуючись хитрощам своєї матері та її доброті.
– Не дарма вона в мене вчителька, – говорив Антон дружині, – і сама навчиться, й інших навчить. Так би мовити, особистим прикладом!
– Головне, що тобі моя кухня подобається, – посміхалася й Ліза, – ось коли ще й донечку народжу, то обов’язково її навчу добре готувати!
– І мама допоможе, вона вже осторонь точно не залишиться! – сміявся Антон, – особливо пиріжки з капустою смачні. Треба б повторити на вихідних. З мене заміс тіста та купівля капусти. Ну, і капусту потушкую, – погодився Антон, дивлячись на маленького синочка.
– А що ми робитимемо? – засміялася Ліза.
– Ви морально підтримаєте, і ми ліпитимемо разом, – підморгнув Антон Олексію.
Але малюк засинав на руках у Лізи, і посміхався уві сні, ніби вже розумів, що в домі, де йому пощастило народитись й жити, всі люблять один одного.
І тут тепло, затишно й ситно…