Продати цю квартиру сама вона не могла. Квартира була Валери, дошлюбна. Оля дуже сподівалася, що чоловік переосмислить все і знайде гроші. Однак, рішення проблеми прийшло зовсім з іншого боку.

Грошові купюри були обгорнуті резинкою. Пачок було багато. За найскромнішими підрахунками, перед Ольгою лежало близько п’яти мільйонів.

Спочатку вона ошелешено витріщалася на ці гроші, боячись навіть взяти їх у руки. Потім недовірливо похитала головою.

Обережно підняла одну пачку, витягла крайню купюру, подивилася крізь неї на світло. Їй все ще не вірилося, що ці гроші справжні.

Звідки вони могли тут взятися? Цю шафу-купе Ольга з чоловіком купували разом. Не могла ж вона бути з подвійним дном, та ще й зі скарбом всередині.

Смішно навіть уявити, як якийсь роботяга на меблевій фабриці склав у нову шафу свої заощадження, щоб потім цю шафу продали в магазині. Та й звідки у роботяги такі гроші?

Оля почала розуміти, що в її голові прокручуються всякі дурниці. Адже висновок напрошувався сам собою. Ці гроші сюди міг покласти тільки чоловік Олі – Валера. І тільки він міг прикріпити до шафи подвійне дно.

Ось так прибралася в шафі! П’ять хвилин тому Ольга вирішила перебрати всі речі, що висіли на плічках.

Щось потрібно було випрати, одяг не за сезоном прибрати на полиці. Так вийшло, що довга сукня Олі зачепилася за щось внизу і, смикнувши за неї, Оля з подивом виявила, що дно шафи фальшиве і воно піднімається.

Що завгодно очікувала побачити там жінка, але тільки не це. Не такі гроші! Ольга втиснула купюру назад. Акуратно поклала пачку на місце. Опустила на місце подвійне дно.

Різко зникло бажання прибирати в шафі, та й взагалі, прибирати. Першим поривом Ольги було зателефонувати чоловікові, запитати, що це за гроші. Вона навіть взяла в руки телефон і тут в кімнату, злегка тримаючись за стіни, увійшов шестирічний син.

Костик глянув на маму сірими очима і з посмішкою сказав:

-Мамо, дивись, я ходжу вже зовсім нормально.

Хлопчик відірвав руку від стіни і покрутився перед матір’ю на місці.

-Правда ж, мамо? Я скоро зможу бігати, як раніше.

-Зможеш, синку, ще як зможеш, – з болем посміхалася жінка.

Цей біль зараз став набагато меншим. Потихеньку почало відпускати серце Олі, яке ще недавно розривалося на частини від переживань.

Коли Валера з Костею потрапили в аварію і жінці сказали, що, можливо, дитина більше не ходитиме, вона думала, що збожеволіє.

У тій аварії винен був Валера. Як не дивно, на ньому самому не було ні подряпини. Всупереч усім правилам, він посадив дитину на переднє сидіння, не пристебнувши. Від удару Костик вилетів у лобове скло.

Травми хребта були дуже серйозними і потрібна була складна операція. Місцеві лікарі відмовлялися братися, а Олі було нестерпно страшно. Лежачи на лікарняному ліжку, Костик дивився на неї. Дивився з надією, знаючи, що мама завжди може все вирішити і виправити.

Ольга погано пам’ятала Валеру в той момент. Вона весь час була в лікарні, поруч із сином. Обдзвонювала всі клініки, спілкувалася з хірургами.

А Валера начебто і був поруч, і, начебто його й не було. Чоловік пригнічено мовчав, в очі дружині не дивився. Навіть до сина в палату рідко заходив.

Оля Валеру не звинувачувала. Розуміла, що чоловік переніс глибокий стрес і відчуває себе винним. А як не відчувати? Адже машину він розбив, а сина майже зробив інвалідом.

Але про це жінка думати не хотіла. Ніколи, ніколи Костик не буде інвалідом! Він піде.

Оля вірила в це, телефонуючи до всіх клінік, які їй радили. Надія з’явилася, коли одна столична лікарня дала добро. Вони спробують прооперувати Костика. Але це буде платно, оскільки клініка приватна.

Не можна було сказати, що суму зажадали непідйомну, але справа в тому, що у Ольги з Валерою грошей не було взагалі.

Вони довго мріяли про автомобіль, збирали гроші. Пару місяців тому їхня мрія збулася. На машину, яку розбив Валера, було витрачено все накопичене, а на Ользі ще й кредит залишився висіти.

Само собою зрозуміло, що після відповіді клініки Ольга відразу кинулася до Валери. До кого ж іще? Вона була тоді на підйомі і заявила чоловікові мало не радісно:

-Валеро, я знайшла клініку, в якій візьмуться оперувати нашого Костика. Клініка приватна, так що потрібні гроші. Ти повинен взяти кредит.

Коли Валерій почув, яку суму кредиту пропонує взяти йому дружина, він жахнувся.

-Ти що, Олю? Я навіть не буду намагатися. Мені не дадуть. Ти ж пам’ятаєш, я на машину хотів взяти. Мені вже тоді відмовили.

-Не розумію, чому? – обурювалася Ольга. У мене зарплата менша за твою, але мені ж дали.

-Я сам не розумію. Але навіть не буду намагатися. Олю, це не варіант. Шукай інший вихід. Зрештою, може і не потрібна Костику ця операція. Давай почекаємо. Може, він сам піде.

-Про що ти говориш, Валеро? – завила тоді Ольга. – Ти хоча б розумієш, що ти несеш? Костик не піде сам. Дуже серйозна травма. Ти взагалі слухав мене, коли я розповідала тобі, що кажуть лікарі? Коротше, якщо ти не можеш взяти кредит, тоді доведеться продавати квартиру.

-А ось це вже точно ні, – підвищив голос Валера. – Ти що, хочеш нас безхатченками зробити? Ти куди потім дитину приведеш? На вулицю? Я ніколи на це не погоджуся.

-Валеро, але ж сума потрібна не така велика. На решту грошей купимо квартиру поменше.

-Забудь про це, – відрізав чоловік.

Він не став далі розмовляти на цю тему. Круто розвернувшись, вийшов спочатку з кімнати, а потім з квартири. Це Ольга зрозуміла по звуку зачинених дверей. Вона розплакалася.

Так прикро було, що Валера не розуміє до кінця ситуацію, що склалася. Адже не він щодня сидить у палаті з Костиком. Не він бачить ці очі, що дивляться з надією.

Ольга плакала і збирала чисті речі сина, його улюблені іграшки. Вона й додому прибігла помитися і дещо взяти. А зараз знову в лікарню. І де шукати гроші тепер, жінка не розуміла.

Продати цю квартиру сама вона не могла. Квартира була Валери, дошлюбна. Оля дуже сподівалася, що чоловік переосмислить все і знайде гроші. Однак, рішення проблеми прийшло зовсім з іншого боку.

Оля повернулася до лікарні і зрозуміла, що її син у палаті не один. Біля ліжка хлопчика сидів його дідусь, тато Ольги.

Жінка цьому не здивувалася. Її батько бував у лікарні дуже часто, на відміну від Валери. Тато взагалі був «золотою» людиною.

Олег Михайлович втратив дружину, коли Олі було всього дванадцять років, і з тих пір виховував її сам.

Чоловік він був привабливий і дуже добрий. Жінки намагалися зачарувати ще не старого вдівця. З двома з них Олег і сам хотів побудувати стосунки. Ось тільки дочка мала дуже норовливий характер, і всі спроби тата нав’язати їй нову маму сприймала “в багнети”.

Вона бунтувала, тікала з дому. Закінчувалося це тим, що Олег Михайлович здавався. Дочку він завжди ставив вище за будь-яких жінок.

Чоловік і зараз переживав за Олю, переживав за онука. Це позначалося на його здоров’ї. Олег Михайлович важко дихав, сидячи біля ліжка онука. Костик дрімав, і чоловік, побачивши дочку, кивнув на двері закликаючи вийти в коридор. У коридорі важко, з задишкою заговорив:

-Олю, я все знаю. Мені дзвонив твій чоловік. Обурювався твоїм наміром продати квартиру. Його можна зрозуміти, він не хоче залишитися на вулиці з родиною. А я один. Значить, квартиру продам я.

-Тату, та ти що? Де тоді ти будеш жити?

-Поки винайму, а потім подумаю. Не страшно. Головне – Костик.

Оля тоді знову розплакалася, обіймаючи тата. Він хворий, і лікарі давно рекомендували йому переїхати ближче до моря. Морське повітря здатне полегшити його стан, поліпшити якість життя.

Олег Михайлович міг про це тільки мріяти. Зараз ця мрія значно віддалялася від нього. Якщо він продасть квартиру і частину грошей віддасть на лікування онука…

У той момент Ольга намагалася про це не думати. Головне – поставити Костика на ноги, про решту вони подумають потім.

Все вийшло. Костя пішов. Ользі було важко згадувати, як вона тремтіла в Києві під час операції. Як боялася потім, що операція не принесе результату. Добре, що поруч з нею завжди був тато.

Він теж поїхав до Києва, а ось Валеру не відпустили з роботи. Складний це був час. Добре, що він позаду. Потихеньку все налагоджується, якщо не брати до уваги те, що тато живе на орендованій квартирі.

І раптом Ольга виявляє ці гроші! Купа домислів, один дурніший за інший, спадали їй на думку, коли в кімнату увійшов Костик. Але прибирати їй точно не хотілося! Вона обійняла сина за плечі і сказала:

-Костику, ти молодець. Зовсім скоро ти побіжиш. А зараз ми з тобою поїдемо провідати дідуся.

Через якийсь час Ольга сиділа навпроти свого батька і з обуренням розповідала йому про гроші.

-А чому ти не запитаєш Валеру, звідки ці гроші? – з подивом сказав Олег Михайлович.

-Тату, ти взагалі мене чуєш? Там величезна сума. Я не можу повірити, що у Валери на руках були такі гроші, а він не дав Кості на операцію.

-Я теж у це не вірю, – різко сказав чоловік. – Можливо, це гроші не Валери. Швидше за все, так і є. Це ж його син, він би не зміг так вчинити.

-Але тоді чому він мені нічого про ці гроші не розповідає, тату? Чому мовчить? Що це взагалі таке? Я не буду питати його відкрито. Хочу його провчити.

Тату, ти повинен дещо для мене зробити. Тобі це не сподобається, але я дуже тебе прошу, благаю, підіграй мені.

Наступний день був вихідним. Валера хотів провести його на дивані, але Ольга не дала йому такої можливості.

-Збирайся, Валеро, ми йдемо за продуктами. Вдома порожньо.

-А може, ти сама сходиш, а ми з Костиком вдома залишимося? Йому, напевно, не можна…

-Ще як можна. Лікарі сказали, більше рухатися. Валеро, раз у нас тепер немає машини, ми підемо пішки і підемо всі разом. Я тобі не коняка, щоб сама все тягати.

Валера побурчав, але погодився. Хотів викликати таксі. Дружина була проти.

-Торговий центр не так далеко. Дойдемо пішки. Костику потрібно ходити.

Їх не було вдома близько двох годин. Коли вони повернулися, квартира представляла собою страшне видовище. У ній був повний погром, а замок на вхідних дверях був грубо розкритий.

Речі валялися на підлозі. Частина меблів була перевернута. Навіть Ольга, яка ще вчора так довго вмовляла тата зробити це, внутрішньо ахнула. Тато молодець! Все виглядає дуже правдоподібно.

Валера увійшов у передпокій і пакети з продуктами вислизнули з його рук. Чоловік кинувся в спальню, як і очікувала Ольга, до тієї самої шафи-купе. Подвійне дно було висмикнуте і валялося на підлозі. Грошей, звісно, на місці не було.

-Нас пограбували! Пограбували! – закричав Валера.

-Швидше просто речі розкидали, – озиралася по сторонах Ольга. – Що у нас брати? Техніка вся на місці. Напевно, шукали коштовності, гроші, але у нас же цього немає.

Валера не слухав дружину, він судорожно діставав з кишені штанів телефон, тикав тремтячими пальцями в екран. Коли Ольга зрозуміла, що чоловік дзвонить в поліцію, вона злякалася.

Якось вона думала, що все піде за іншим сценарієм. Чоловік викладе їй все про гроші, і тоді вона розповість правду, що це вона підмовила свого тата розкидати речі і забрати гроші. Хотіла Валеру провчити.

Звичайно, гроші Ольга хотіла повернути, адже вона була впевнена, що гроші зовсім не Валери. А чоловік викликав поліцію. На вмовляння дружини він ніяк не реагував, загублено блукаючи по квартирі, переступаючи через розкидані речі.

Поліція приїхала напрочуд швидко. Трясучись, як осиковий лист, Ольга була готова все розповісти, поки поліцейський не заявив:

– Навряд чи знайдемо зломщиків. По мікрорайону прокотилася хвиля квартирних крадіжок. Ваша не перша, я хочу сказати.

– Що означає «навряд чи знайдемо»? – заревів Валера. – Ви що, не бачите, нас пограбували!

– Що конкретно у вас вкрали? Поки я нічого зрозумілого від вас не почув.

Валерій крадькома озирнувся на бліду Ольгу і заявив:

-Ось тут, у шафі, у мене зберігалося п’ять мільйонів гривень. Я недавно їх перевів у готівку, хотів…

Валера знову озирнувся на Олю, махнув рукою.

-Неважливо, що я хотів. Я перевів гроші в готівку в банку і їх вкрали. Ви розумієте? Хтось знав про гроші. Це точно з банку навели. Точно! Там знають мою адресу, всі дані.

-А ось це вже зачіпка, – задумливо кивнув поліцейський. – Можна покопати в цьому напрямку.

Потім Ольга побачила, як спеціальна людина знімає відбитки пальців з дверних ручок, дзеркальної поверхні шафи. Їй зовсім стало зле.

Коли поліцейські пішли, спочатку жінці було не до розборок. Валера почав пояснювати сам:

-Так, Олю, у мене були гроші. Я знаю, що ти мені зараз скажеш. Запитаєш, чому я не дав їх на операцію Кості? Не зміг. Я збирав ці гроші все своє життя. Знав, що вони у мене є, і це гріло мені серце.

А Костя… Він і так, можливо, пішов би. Це ти паніку розводила.

-Що? Що ти таке говориш, Валеро? – крижаним тоном запитала Ольга. – Тобто, ці гроші були твої, і ти не дав їх на операцію власній дитині?

-Олю, якщо що, Костя не єдина моя дитина. Ти прекрасно це знаєш. У мене від першого шлюбу двоє дітей. Якщо я всім буду роздавати такі суми, я залишуся без нічого.

-Ти вже залишився без нічого, – злобно зашипіла Ольга.

Вона мала на увазі, що Валера залишився без сім’ї, адже після подібних одкровень жінка не збиралася з ним жити. Але Валера зрозумів дружину по-своєму. Для нього важливішим було інше.

-Вони знайдуть, знайдуть мої гроші. Інакше бути не може… Я ж збирав, все життя збирав! – обличчя Валери потворно скривилося і він заплакав.

Він не плакав так після аварії, коли його переламаного сина везли в швидкій. Не плакав у лікарні, коли лікарі сказали, що Костик не буде ходити. Він плакав через втрату грошей!!!

Це було настільки огидно, що Ольга не змогла навіть дивитися на ці сльози.

Кімната Костика була єдиною в квартирі, де все залишилося в порядку. У дідуся рука не піднялася розкидати речі тут. Коли мама увійшла, хлопчик підвів на неї свої стривожені сірі очі. Запитав:

-Це злодії, так? Вони все так розкидали? Нам потрібно прибирати?

-Тато сам прибере, а ми з тобою їдемо до дідуся. Їдемо надовго. Давай діставати з шафи велику валізу.

Оля забрала сина і пішла від чоловіка. Вже наступного дня вона подала на розлучення. Жити з такою людиною вона більше не збиралася.

Звичайно, коли все це затівалося, Оля збиралася повернути гроші Валері. Вона хотіла тільки його провчити. Зараз же їй хотілося зробити чоловікові якомога болючіше!

Так само, як було боляче їй, коли Костик не міг поворухнути ногами. А такий біль Валері могла заподіяти тільки втрата грошей.

Увечері, коли Костик заснув на розкладеному кріслі, в маленькій однокімнатній квартирі, яку орендував Олег Михайлович, Оля з татом закрилися на кухні. Їм потрібно було поговорити.

-Тату, якби ти знав, як я не хочу повертати ці гроші, але, мабуть, доведеться. Валера викликав поліцію, там знімали відбитки пальців. Вони вийдуть на тебе.

-Ну ось ще, – хмикнув Олег Михайлович. – На мене-то вони точно не вийдуть. Я що, даремно стільки детективів дивився?

Я працював у рукавичках і мене ніхто не бачив. Я це кажу не до того, що ми повинні залишити собі гроші. Олю, жарт занадто затягнувся. Ти зобов’язана їх повернути.

-Та ти що, тату? – розсміялася Оля. – Правда, в рукавичках? Та ти у мене геній! Ми з тобою нічого не зобов’язані. Нехай він страждає, нехай корчиться і ридає там від того, що втратив найцінніше.

Він поставив гроші вище рідного сина. Я готова їх просто спалити. Шкода, що не можна цього зробити. Раптом все-таки поліція вийде на нас. Тату, давай трохи почекаємо. Мені дуже страшно, але я готова піти на ризик, аби тільки Валера страждав.

Через місяць Ольга офіційно розлучилася з Валерієм. На суді чоловік благав її не подавати на аліменти, обґрунтовуючи це тим, що він і так платить на двох дітей від першого шлюбу.

Ольга виконала прохання колишнього чоловіка, на аліменти не подала.

Після розлучення Валера викреслив і Олю, і сина зі свого життя. Жодного разу він не виявив бажання побачитися з дитиною. Він про них забув. А Ользі це було тільки на руку.

Майже через рік після розлучення вона разом з татом і сином виїхала з міста. Виїхали вони тихо і непомітно, заздалегідь підібравши собі будиночок на морі.