Аліна простягнула йому зв’язку ключів. Рука злегка тремтіла. — Анатолій Петрович, я дуже прошу, обережно з усім. — Не хвилюйся, донечко. У тебе буде квартира краща за новобудову. Свекор сховав ключі в кишеню куртки. Аліна ще трохи постояла в порожній квартирі, потім розвернулася і пішла. Серце билося якось нерівно, ніби попереджаючи про щось.

Аліна ніколи не думала, що заміжжя може принести стільки несподіваних питань.

У свої тридцять років вона звикла до самостійності. Дві квартири, стабільна робота бухгалтера у великій компанії — все це далося їй нелегко.

Першу квартиру купувала в іпотеку, економлячи буквально на всьому.

Друга дісталася від діда у спадок — старенька однокімнатна в центрі міста, яку Аліна планувала відремонтувати вже кілька років.

— Алінка, ти тільки уяви, яку красу ми там зробимо! — захоплено розповідав Михайло за вечерею. — Тато такий майстер, що сусіди в чергу до нього шикуються.

Свекор Анатолій Петрович кивав, потягуючи чай.

— Дівчинко, у мене руки золоті. Сантехніка, електрика, плитка — все вмію. Зроблю тобі квартиру елітну.

Свекруха Раїса Іванівна теж долучилася до розмови.

— Аліночко, люба, ти подивися, який у нас гарний будинок. Все Толя своїми руками робив. У тебе ж квартира зовсім занедбана.

Аліна обережно поставила чашку на блюдце.

— Дякую за пропозицію, але мені потрібно подумати.

— Та що тут думати? — перебила свекруха. — Ми там самі все зробимо. Дуже зручно буде. Тобі нема про що навіть переживати.

Аліна нахмурилася. Михайло обійняв дружину за плечі.

— Уявляєш, яка економія вийде? Тато матеріали за оптовими цінами дістане, роботу безкоштовно зробить. Тільки матеріали оплатимо.

— Ми все,як скажеш зробимо, — додала Раїса Іванівна. — Я за порядком догляну. Ти ж багато працюєш, ніколи тобі по дрібницях бігати.

Аліна мовчала, обдумуючи пропозицію. З одного боку, ремонт дійсно не завадив би. З іншого боку, віддавати ключі від власної квартири людям, яких бачила втретє, здавалося дивним.

— Алін, ну подумай логічно, — продовжував вмовляти Михайло. — Ми тепер сім’я. Тато майстер від Бога, мама порядок наведе. А ти ще й грошей заощадиш!

Анатолій Петрович наблизився до невістки.

— Слухай, донечко, я тобі такий ремонт зроблю, що квартира в ціні виросте. Сучасну плитку покладу, шпалери дорогі поклею. У мене зв’язки є.

Аліна водила пальцем по краю чашки.

Пропозиція звучала привабливо, але щось всередині протестувало.

— Мені потрібно подумати.

— А що тут думати? — здивувалася Раїса Іванівна. — Ми ж не чужі люди. Сім’я повинна допомагати один одному.

Після вечері батьки Михайла пішли, а подружжя залишилося наодинці. Аліна мила посуд, а чоловік стояв поруч, подаючи тарілки.

— Чому ти така задумлива? — запитав Михайло. — Не подобається ідея з ремонтом?

— Просто я звикла все сама вирішувати. А тут раптом стільки порадників з’явилося.

— Алін, ну мої батьки хочуть як краще. Тато дійсно хороший майстер, подивися, який у них гарний будинок.

Аліна витирала руки рушником, не дивлячись на чоловіка.

— Михайле, а навіщо їм для нас все робити? Просто так витрачати час і сили?

— Та їм нудно, Аліна. Для них це спосіб розвіятися.

Кілька днів Аліна розмірковувала. Михайло щовечора повертався до цієї теми.

Батьки теж не відставали — дзвонили, пропонували з’їздити подивитися матеріали, скласти кошторис.

— Аліночко, ми вже план намалювали, — говорила по телефону Раїса Іванівна. — Кухню розширимо, санвузол суміжний зробимо. Простору більше буде.

Зрештою Аліна здалася. Можливо, батьки Михайла дійсно хотіли допомогти? Можливо, вона занадто недовірлива?

— Добре, — сказала вона чоловікові одного вечора. — Домовилися. Але з умовою — ремонт повинен закінчитися до осені.

— Звичайно! — зрадів Михайло. — Тато обіцяв все за два місяці зробити.

Наступних вихідних Аліна зустрілася зі свекром біля квартири. Анатолій Петрович уважно оглянув приміщення, щось записав у блокнот.

— Так, роботи багато, — констатував він. — Але нічого неможливого немає. Спочатку демонтаж, потім комунікації, потім оздоблення.

Аліна простягнула йому зв’язку ключів. Рука злегка тремтіла.

— Анатолій Петрович, я дуже прошу, обережно з усім.

— Не хвилюйся, донечко. У тебе буде квартира краща за новобудову.

Свекор сховав ключі в кишеню куртки Аліна ще трохи постояла в порожній квартирі, потім розвернулася і пішла.

Серце билося якось нерівно, ніби попереджаючи про щось.

Перші місяці Аліна навіть не згадувала про квартиру. На роботі справжній завал — закриття кварталу, аудиторські перевірки, нові клієнти. Додому приповзала пізно, вечеряла мовчки і відразу падала в ліжко.

Михайло іноді розповідав новини про ремонт.

— Тато каже, демонтаж майже закінчений. Тепер комунікації будуть міняти.

— Добре, — відповідала Аліна, не відриваючись від ноутбука.

Але потім робота трохи відпустила.

Аліна згадала про квартиру і почала цікавитися деталями.

За три місяці вона вже переказала Анатолію Петровичу пристойну суму — на демонтаж, матеріали, інструменти.

— Мішко, а можна подивитися, що там робиться? — запитала вона за сніданком.

— Навіщо? — здивувався чоловік. — Тато каже, поки там жахливий бруд. Краще почекати до чистової обробки.

— Але ж уже четвертий місяць йде. За планом до осені повинні закінчити.

— Алін, ну ти знаєш, в ремонті завжди бувають затримки. Тато старається, не лінується. Закінчить.

Раїса Іванівна дзвонила регулярно і розповідала про прогрес.

— Аліночко, Толя таку красу робить! Плитку італійську замовив, шовкові шпалери. Буде у тебе квартира як в журналі.

— А коли приблизно закінчать? — уточнювала Аліна.

— Та скоро, скоро. Толя перфекціоніст, кожну дрібницю доводить до ідеалу.

Настала осінь, а ключі ніхто не повертав. Аліна почала наполягати на зустрічі зі свекром, але Михайло знаходив все нові відмовки.

— Тато не любить, коли в процесі контролюють. Ти ж бачиш, який він майстер — будинок у них зразковий.

— Михайло, я хочу просто подивитися. Це моя квартира, я вклала в неї купу грошей.

— Алін, ну потерпи ще місяць. Скоро все закінчиться, тоді й подивишся результат.

Терпіння Аліни закінчилося до середини осені. Вона вирішила діяти самостійно. У суботу вони їхали з торгового центру. І на перехресті Аліна різко повернула не в бік дому.

— Алін, ти не туди їдеш! — занепокоївся Михайло.

— Їду саме туди, куди потрібно. У свою квартиру.

— Не треба! Тато буде незадоволений! Ти ж домовлялася не заважати!

— Я нікому не заважатиму. Просто хочу переконатися, що мої гроші витрачаються за призначенням.

Михайло нервував все сильніше…

— Аліна, розвернися! Поїхали додому! Поговоримо з татом по телефону!

— Досить мене відмовляти. Вже півроку минуло, а я навіть не бачила, що там відбувається.

Вони піднялися на четвертий поверх. Аліна подзвонила у двері. З-за дверей долинали голоси, музика, дитячий сміх. Двері відчинила незнайома жінка років сорока в домашньому халаті.

— Вам кого? — ввічливо поцікавилася вона.

Аліна розгубилася.

— Вибачте, а де… де Анатолій Петрович?

— Ми його не знаємо. А ви хто?

— Я господиня цієї квартири. А ви?

Жінка насторожилася.

— Як господиня? Ми знімаємо цю квартиру вже чотири місяці.

Аліна відштовхнула її і увійшла в передпокій. За спиною почувся голос Михайла.

— Алін, не треба! Повернися!

Але Аліна вже пройшла в кімнату. Там сиділа вся родина за обіднім столом. Чоловік, двоє підлітків. Квартира виглядала обжитою. Скрізь стояли їхні речі. На стінах висіли сімейні фотографії. Ось тільки ніяким ремонтом навіть не пахло.

Аліна повернулася до чоловіка. Кров прилила до обличчя, руки тремтіли від обурення.

— Звідки в моїй спальні, кухні, в моїй квартирі незнайомі люди?

Михайло стояв блідий, опустивши очі.

— Алін, я поясню…

— Пояснюй.

— Батьки… вони здали квартиру. Вирішили, що так краще. Ремонт відклали.

— А гроші? Мої гроші, які я переказувала на матеріали?

Михайло мовчав.

— Говори!

— Батьки сказали, що витратили на… на підготовку до ремонту.

Аліна звернулася до квартирантів.

— Вибачте за те, що потурбували. Ви можете спокійно жити тут далі. Завтра я приїду, оформимо новий договір на моє ім’я.

Сім’я здивовано переглядалася.

— А з ким ми до цього підписали договір? — запитав чоловік.

— З шахраями, — сухо відповіла Аліна. — Але це моя проблема, не ваша.

Повернулися додому мовчки. Аліна паркувала машину, коли побачила знайомі постаті біля під’їзду. Анатолій Петрович і Раїса Іванівна стояли біля дверей і про щось жваво розмовляли.

— Ось і вони, — процідила Аліна.

Піднялися в квартиру всі разом. Раїса Іванівна відразу перейшла в наступ.

— Аліночко, що це було? Навіщо ти нас усіх зганьбила перед квартирантами?

— Навіщо ви обкрадаєте власну невістку? — парирувала Аліна.

— Та яка тут крадіжка? — обурився Анатолій Петрович. — Ми ж сім’я! Квартира пустувала, а тепер вона приносить дохід

— А мої гроші? Які я переказувала на ремонт?

— Ми збиралися потім все повернути, — почала виправдовуватися свекруха. —

Ремонт обов’язково зробимо.

— Коли? Через рік? Через два?

— Аліна, ну не злись, — втрутився Михайло. — Батьки хотіли як краще.

— Хотіли як краще? Для себе! За мій рахунок!

Анатолій Петрович намагався зберегти спокій.

— Дитинко, ну ми ж не витратили гроші даремно. Вони лежать, накопичуються. Зробимо ремонт ще кращим.

— Де лежать? Покажіть рахунки.

Батьки збентежено переглянулися.

— Та які рахунки, — махнув рукою свекор. — На руках тримаємо.

— Значить, витратили. Все витратили…

— Ну не все, — пробурмотіла Раїса Іванівна. — Щось залишилося.

Аліна встала з дивана.

— З мене досить. Всі — геть з мого дому. Михайле, ти теж збирайся. Завтра подам на розлучення.

— Алін, ти що? — злякався чоловік. — Ми ж можемо все вирішити!

— Нічого вирішувати не будемо. Ви мене обманювали півроку. Крали мої гроші. Використовували мою довіру.

— Та ми ж родичі! — обурилася Раїса Іванівна. — У родині всі один одному допомагають!

— Допомагають, а не за дурнів тримають, як ви.

Батьки Михайла неохоче зібралися йти. На порозі Анатолій Петрович спробував ще раз виправдатися.

— Аліна, ну ти серйозно через гроші сім’ю руйнуєш?

— Сім’ю зруйнували ви. Своїм обманом.

Наступного дня Аліна поміняла замки в обох квартирах. Оформила договір з квартирантами на своє ім’я. Подала заяву до суду на відшкодування витрачених коштів і на розлучення.

Процес тривав кілька місяців. У підсумку Анатолій Петрович виплатив більшу частину вкрадених грошей.

Михайло намагався помиритися, але Аліна була непохитна.

Тепер вона знову жила одна у своїй квартирі. Другу здавала. Дохід непоганий. Принаймні, якась користь від знайомства з родиною чоловіка все ж виявилася.

Іноді Раїса Іванівна дзвонила, плакала в трубку, просила дати синові другий шанс. Аліна ввічливо відмовлялася і скидала дзвінок. Більше нікому вона так легко довіряти не стане.