Віка відкрила шафу і стала діставати звідти сукні, сарафани, шорти. Перемірявши все, що було у шафі, вона дійшла невтішного висновку: добра половина літніх речей була їй замала. – Михайле, – покликала вона чоловіка. – Ти казав, що вам премію видали. – Так. А що? – відгукнувся чоловік. – Скинь трохи грошей, мені треба купити щось із літніх речей, – попросила вона. Михайло зайшов до спальні, подивився на дві купи одягу на ліжку. – Зрозуміло, – сказав він. – Я можу тобі дати гроші. Але не дам. – Чому? – здивувалася дружина. Але Віка навіть уявити не могла, як пояснить своє рішення чоловік.

Віка відкрила шафу і стала діставати звідти сукні, сарафани, шорти. Перемірявши все, що було у шафі, вона дійшла невтішного висновку: добра половина літніх речей була їй замала. – Михайле, – покликала вона чоловіка. – Ти казав, що вам премію видали. – Так. А що? – відгукнувся чоловік. – Скинь трохи грошей, мені треба купити щось із літніх речей, – попросила вона. Михайло зайшов до спальні, подивився на дві купи одягу на ліжку. – Зрозуміло, – сказав він. – Я можу тобі дати гроші. Але не дам. – Чому? – здивувалася дружина. Але Віка навіть уявити не могла, як пояснить своє рішення чоловік.

Зараз лише кінець травня, а на вулиці вже спекотно. Час переходити на літній гардероб.

Уклавши сина, Віка відкрила шафу і стала діставати звідти сукні, сарафани, шорти, спіднички.

Перемірявши все, що було в шафі, вона дійшла невтішного висновку: добра половина літніх речей була їй замала.

– Михайле, – покликала вона чоловіка. – Ти казав, що вам премію видали.

– Так. А що?

– Скинь тисяч шість, мені треба купити щось із літніх речей, – попросила вона.

Михайло зайшов до спальні, подивився на дві купи одягу на ліжку. Одна була велика, а в другій було лише кілька речей.

– Зрозуміло, – сказав він. – Грошей я можу тобі дати. Але не дам.

– Чому? – Здивувалася Віка.

– Із принципу. Я вважаю, що в цій ситуації треба не нові речі купувати, а привести себе в порядок.

Віка таких слів від чоловіка не чекала. Вона навіть обурилася від його нахабства.

– Послухай, моя вага при зрості метр сімдесят п’ять є нормою. Нехай верхньою межею норми, але це не зайві кілограми. Ти не береш до уваги, що я лише три місяці тому народила і досі годую нашого сина. І ти вважаєш, що я маю скинути зайве, щоб ти заощадив гроші?

– Але ти набрала зайвого після пологів. Ти ж не будеш цього заперечувати? – заперечив Михайло.

– Так, я раніше носила сорок четвертий розмір, а зараз мені потрібен сорок восьмий. Але це не проблема – коли я перестану годувати Рому, я швидко прийду в норму.

– Тим більше, ні до чого витрачатися на новий гардероб. Носи те, у що влазиш. Або в сестри позич що-небудь, – порадив чоловік. – І взагалі, чого чекати, коли ти перестанеш годувати? Можна і зараз перейти на здорове харчування. Їж овочі, курку, індичку. Тільки не смаж до скоринки, а запікай і відварюй. І все буде гаразд.

– Але ж це несмачно!

– Нічого! Ти ж хочеш скинути, отже, треба бути готовою йти на якісь незручності.

– Ти так вважаєш? Ну гаразд, – погодилася з чоловіком Віка.

У понеділок, коли чоловік пішов на роботу, вона перелопатила весь Інтернет у пошуках низькокалорійних рецептів. Її не цікавили різного роду дієти, яких у мережі була маса. Вона вибирала тільки те, що, що підходило для матері-годувальниці.

За пару днів Віка визначилася, навіть склала два меню, щоб міняти їх щотижня.

Перша правильна вечеря, яку вона приготувала в мультиварці, виглядала так: броколі, тушковані в натуральному йогурті – для смаку Віка додала трохи часнику. І парові котлети з індички та кабачка. Вона обрала цей рецепт, бо і котлети, і гарнір у мультиварці можна було приготувати одночасно.

Розкладаючи по тарілках броколі та котлети, Віка чекала, що скаже Михайло.

Але він їв мовчки.

Почекавши трохи, Віка таки запитала:

– Ну, як тобі сьогоднішня вечеря?

– Нічого. Але якось пріснувато. І ще я не наївся, – відповів Михайло.

– А там ще лишилося. Давай я тобі добавки покладу, – запропонувала Віка.

Чоловік задумався на кілька секунд:

– Ні, не хочу. Мені б зараз смаженої картоплі та нормальних котлет із підливою.

– Вибач, коханий, але якийсь час доведеться почекати. Але ж ти сам сказав мені скинути зайве. І навіть пораду дав, як це зробити. Я тебе почула, – відповіла Віка.

– Але ж мені скидати зайвого не треба! – вигукнув Михайло.

– Можливо, й не треба. Але підсушитися дуже навіть треба. Так що зараз нічого смаженого, менше жирного, і більше білка. Не розумію, що тобі не подобається – адже я не саджаю тебе на капусту – м’ясо двічі на день, яйця, сир, риба – все дуже ситне, – переконувала чоловіка Віка.

– Ситне, але несмачне.

– Вибач! Але ти нещодавно сам сказав, що для користі справи потрібно почекати і бути готовим миритись із незручностями. Все за твоїм рецептом. Ти хочеш, щоб у тебе була струнка дружина?

– Я взагалі говорив про тебе.

– А як же «бути разом у горі та в радості», підтримувати один одного? Чи ти пропонуєш мені готувати все в подвійному обсязі: наваристий борщ тобі та курячий бульйончик із селери – мені? М’ясо по-французьки – тобі й відварену індичку мені? Так, по-перше, мені для цього доведеться весь день на кухні провести – а в мене тримісячна дитина, яка потребує уваги. І по-друге, вибач, але ти на таку різноманітність не заробляєш. Тож варіантів немає.

Два тижні Михайло стійко мирився. Навряд чи він витримав би і цей термін, але його рятували бізнес-ланчі, до яких він незмінно додавав то шашличок, то відбивну.

Якось Михайлу зателефонувала мама і попросила після роботи заїхати до неї – треба було допомогти батькові пересунути дещо з меблів.

Син приїхав, зробив усе, що потрібне. Мама запитала, чи не хоче він повечеряти:

– Я сьогодні домашніх вареників наліпила – батько попросив.

Звісно, ​​Михайло погодився. Відкинувшись на спинку стільця після двох порцій вареників, він поскаржився на дружину, яка втомила його своїми дієтичними стравами.

– Нічого собі! – обурила мама. – Зовсім дівка знахабніла! Нормальної їжі чоловікові приготувати не може! Я з нею поговорю!

– Мамо, не треба, я сам розберуся, – зупинив її син.

Але свекруха таки не витримала і наступного дня зателефонувала Віці.

– Людмило Василівно! Ви вважаєте, що я своєму чоловікові, батькові свого сина зла бажаю? Я хочу, щоб він був здоровим. Ви подивіться в Інтернеті дані про тривалість життя чоловіків. А причина у чому? У поганому харчуванні.

– Не вигадуй! Це все ваші новомодні штучки. Чоловіка треба годувати ситно. І це не нами вигадано. Завжди так було! – зупинила її свекруха.

– Ви ще про позаминуле століття згадайте! Так тоді чоловіки здебільшого працювали фізично. А Михайло весь день у кріслі сидить, на кнопочках клацає.

Зрозуміло, що домовитись їм не вдалося. Але Людмила Василівна вигадала одну хитрість: вона запропонувала синові після роботи приїжджати вечеряти до неї.

Михайло погодився. А щоб Віка не звернула увагу на те, що він почав приїжджати додому на годину пізніше, він сказав їй, що на літній період, поки багато працівників у відпустках, їм продовжили робочий день на сорок п’ять хвилин:

– Це лише до жовтня. Але все враховується, і потім можна буде взяти відгули, – пояснив він.

Тепер щодня після роботи Михайло заїжджав до мами на вечерю, а Людмила Василівна намагалася приготувати для сина щось свіженьке, смачненьке і обов’язково ситне. Михайло їв із задоволенням, радіючи, що так спритно обманув дружину.

Вдома він майже перестав вечеряти, пояснюючи це так:

– Віка, ти мені багато не клади, я цю прісняву вже їсти не можу. Краще чаю вип’ю.

Щоправда, це не заважало йому перед сном обов’язково зазирнути в холодильник і пошукати там щось, з чого можна зробити бутерброд.

Віка майже щотижня відзначала нову перемогу: ось уже улюблений сарафан сидить на ній чудово, ось джинси, які вона носила до пологів, вільно застебнулися.

А Михайло за кілька місяців став скаржитися на погане самопочуття. Іноді він, приїжджаючи додому, взагалі відмовлявся вечеряти.

Якось чоловіку стало так зле, що Віка захвилювалася і викликала швидку.

За кілька днів, коли всі тести були готові, а обстеження проведено, спеціаліст сказав занепокоєним родичам:

– Нічого особливо страшного поки немає, але перший дзвіночок продзвенів. Змінюйте своєму чоловікові та синові режим харчування, тому що йому залишився один крок до серйозної недуги. Нічого жирного, смаженого та взагалі важкої їжі.

Вийшовши з лікарні, Михайло розповів дружині про ситну вечерю у мами.

– Ну що я тобі можу сказати? Мені ти дав хорошу пораду. Тільки чомусь сам її не дотримався. Результат очевидний: я скинула за літо вісім кілограмів, а ти мало не здобув хронічну недугу. Роби висновки! – сказала Віка.

І Михайло зробив два висновки: перший – не все, що говорить і робить мама, правильно, і другий – іноді все ж таки потрібно прислухатися до дружини і включати голову. Так, і не треба скупитися, коли дружина просить грошей на нову сукню.

Так закінчилася ця історія, яка розпочалася біля шафи з одягом.