Пропонувати дружині роздільний бюджет – ставити жирний хрест на сімейному житті! Якщо ви до цього не готові – не починайте нести нісенітницю, бо програєте…
– Кожен витрачає лише свої гроші! З цього дня у нас буде роздільний бюджет, – сказав Сергій, не відриваючи погляду від тарілки з гречкою та котлетами.
Вимовляв він це таким тоном, ніби оголошував курс євро, чи робив позначку у блокноті. Без емоцій, без інтонації. Звично і, майже, машинально.
Я завмерла з виделкою в руці.
– Що? – перепитала.
– Роздільний бюджет. Ти ж не працюєш. А я не повинен фінансувати все поспіль. Я порахував – так буде чесніше.
Він говорив спокійно, наче не бачив у цьому нічого такого. Начебто між нами не було п’яти років шлюбу, дитини, пережитих труднощів, та спільних планів.
Я дивилася на нього і в голові повільно, але виразно підіймалася одна думка:
– Ти правда вирішив це озвучити? Саме так?
Він продовжував їсти котлету, яку я вранці смажила, слухаючи радіо на кухні. Картоплю, зварену під серіал, поки Артем малював динозаврів.
Я бачила, як він жує, як навіть не дивиться на мене і раптом прийшло усвідомлення, що ця людина давно десь не тут.
– Зрозуміло, – сказала я, намагаючись, щоб голос не здригнувся.
Він кивнув і, не зводячи очей, додав:
– Обговоримо деталі після вихідних.
– Так, звичайно, не зараз. Зараз п’ятнична вечеря, – відповіла я, підводячись з-за столу.
І пішла у ванну кімнату. Не плакати, просто побути у тиші.
Наступного ранку він знову почав розмову:
– Я подумав. Тобі, як тій, що не працює, можна буде виділяти фіксовану суму. Ну, там, на дрібниці, одяг, речі для Артема. Решта – моє.
– Добре, – відповіла я рівно.
Він завмер.
– Все? Просто «добре»?
– А що ти хочеш почути? Щоб я кричала та благала?
Він насупився, але промовчав.
А я сіла за ноутбук та відкрила таблицю. Таблицю, де останні два роки вела всі витрати – його, мої, дитини, послуги.
Просто, щоб контролювати, куди йде сімейний бюджет. І ось тепер я знала, що він не має жодного уявлення про реальне життя.
Першою закінчилася кава.
Він завжди любив свіжомелену, з легкою кислинкою. Я купувала її в крамниці на розі, де господиня знала нас на ім’я.
– Оля, де кава?
– Я не купувала, – відповіла я, поправляючи зачіску. – Я її не п’ю. Адже в нас тепер роздільний бюджет.
Він залишився на кухні з порожньою банкою в руках. Я бачила, як він дивився в неї, ніби намагався знайти в глибині хоч зернятко. І це було майже смішно.
Далі холодильник. На верхній полиці стояли контейнери, підписані маркером:
«Артем. Ранок»
«Артем. Вечір»
«Оля»
На нижній – пачка сосисок, кетчуп та банка консервів.
– І це все?
– А що ти купив, Сергію?
Він стиснув губи. І знову нічого не сказав.
Потім закінчився шампунь.
– Олю, у нас закінчився шампунь.
– У нас ні. У тебе так. Мій стоїть на полиці.
– Ти навіть не купила? – Він явно чекав іншого.
– Я купила – собі. Роздільний бюджет!
Він пішов, грюкнувши дверима. Раніше за цими дверима завжди залишалася образа. А зараз – байдужість.
Рахунки прийшли всі разом, як на зло.
Електрика, інтернет, вода. Все оформлено, як завжди, мною. Але на цей раз він спробував передати мені квитанції.
– Квартира твоя. Я сплатила свою частину і за Артема. Решта – твоя, – сказала я, не відриваючись від нарізки яблук.
Він кивнув головою, і пішов. Невже вперше задумався, скільки це все коштує?
За кілька днів на холодильнику з’явився напис:
«Зліва – мама та Артем. Праворуч – тато»
Він вибухнув.
– Це вже занадто. Ти знущаєшся?
Я обернулася від дзеркала, де зав’язувала новий шарф.
– Ні, Сергію. Це просто зручно. Ти хотів роздільний бюджет? Я лише дотримуюсь правил.
Він пішов, нічого не сказавши.
Минув тиждень. Він зайшов на кухню і завмер: стіл був заставлений гарячими пиріжками з картоплею, його улюбленими. Він навіть усміхнувся.
Але поруч лежала записка:
«Пиріжки – для нас з Артемом»
Він не став сперечатися. Тільки відчинив холодильник. На своїй полиці – упаковка яєць, та пляшка мінералки. Все!
Коли відключили інтернет, він зірвався:
– Олю! Чому не сплатила?
– Я тепер оплачую лише мобільний. Домашнім ти користуєшся сам.
Він підвівся посеред кімнати. Все це здавалося дурною виставою, але всередині вже наростало щось, схоже на тривогу.
Це більше не була «гра в образу». Перед ним була інша людина. Незнайома жінка в халаті, яку він завжди вважав своєю.
У неділю вранці він наважився.
– Я не впораюся. Я хочу повернути все, як було.
Я сіла навпроти, склавши руки на столі.
– А я не хочу.
Він застиг. Здається, вперше в житті не знайшовся, що відповісти.
– Чому?
– Тому що я більше не хочу бути зручною. Ти бачив у мені дружину, матір твого сина. Але мене не бачив. Ні про що не питав, не цікавився.
– Все, що ти не робив, я робила мовчки. Готувала, платила, прала, вела облік. Ти думав, що все само собою відбувається. А тепер ти дивуєшся?
Він відвів погляд.
– Я забезпечував…
– А я створювала атмосферу, затишок, побут. Я працювала, Сергію! Тихо, без офісу, але працювала. І ось що напрацювала.
Я витягла теку.
– Що це?
– Мої накопичення. Мій бізнес. Мої проєкти. Онлайн-студія, клієнти, логістика, маркетинг. Поки ти вважав, що я просто дружина, я будувала свою незалежність.
Він дивився на папери. На цифри. На сертифікати. І мовчав.
– Чому ти не розповіла?
– А навіщо? Щоб це стало твоїм досягненням?
Він опустив голову. Було в ньому щось дитяче, розгублене.
– І що тепер?
– А тепер усе буде інакше. На рівних – або ніяк!
Минув місяць.
Ми сиділи за столом. Перед нами – сімейний бюджет. Дві частини. Дві рівні участі. Жодних «я заробляю, значить – вирішую».
Я прийшла із покупками. Він глянув на мене якось інакше. Уважно, оцінювально.
– Ти змінилася, – сказав він тихо.
– Ні. Я просто стала собою, – відповіла я.
І поставила перед ним банку його улюбленої кави. Він зітхнув, наче відчув смак чогось рідного – вперше за довгий час.
Пропонувати дружині роздільний бюджет – ставити жирний хрест на сімейному житті! Якщо ви до цього не готові – не починайте нести нісенітницю, бо програєте.
Жінки сильні, та цілеспрямовані, бо завжди намагаються для дитини, та родини. А ще, вони хитрі! Те, що на поверхні, це лише десята частина, а можливо й сота – менше знаєте, краще будете спати…
Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу?