Олена здригнулася. Дзвінок у двері раптово перервав її думки. Вона ще раз глянула в дзеркало, витерла сльози й пішла відчиняти

Олена глянула в дзеркало й побачила там зморене обличчя жінки, яка ще не стара, але вже й не молода. П’ятдесят років, а виглядає на всі сто. Не відсотків – років. Мати завжди казала правду.

– Ти сама винна! Треба було це передбачити!

Олена повернула голову – спершу в один бік, потім в інший. Глибокі зморшки на лобі. Бо часто хмуриться. А що їй радіти? Все життя кудись бігла, всюди спізнювалася, всім була винна. А тепер поспішати нікуди.

Провела рукою по лисій, поголеній голові.

– Чому так сталося? Хоч ти, дзеркало, скажи! Як я дійшла до такого життя? – запитала вона, і сльози покотилися по запалих щоках.

Олена закінчила сьомий клас із самими п’ятірками. Бігла додому, перестрибуючи калюжі.

– А ти хіба для мене вчишся? – здивувалася мати, гойдаючи новонародженого сина.

Олена зиркнула на маленького брата й пішла до батька. Показала щоденник – жодної четвірки!

– Ти й повинна вчитися на п’ятірки. Це обов’язок кожного учня, – буркнув той, не відриваючись від газети. – Іди краще матері допоможи.

Олена допомагала. Батьки приходили з роботи, а вдома вже чекала вечеря, випрані сорочечки для братика й відполірована до блиску підлога. На вихідних вона гуляла з Іванком, годувала його, бавила, навіть купала. Батьки йшли в кіно чи в гості. Вони ж стомлювалися на роботі, їм потрібен був відпочинок.

– Ти дівчинка, донька, помічниця. От постаріємо – нам допомагатимеш. А в Іванка інше покликання. Він хлопець, спадкоємець, чоловік. Його чекають успіхи, кар’єра, звершення.

Уроки Олена робила між хатніми клопотами або вночі. Але школу закінчила з медаллю. Та цього ніхто не помітив. Вступила до інституту за конкурсом. І це сприйняли як щось буденне.

Після інституту Олена вийшла заміж, народила доньку – Марійку. Як завжди, прала, прибирала, готувала, не забуваючи про роботу.

– Ну а що тут такого? Це твій обов’язок. Ти ж дружина і мати. Усі так живуть, – кинув чоловік, сідаючи за новий комп’ютер.

Найсучасніша модель! Купили на премію Олени. Вона непомітно для себе пішла вгору кар’єрними сходами. Начальство її хвалило, видавало премії, підвищувало в посаді. Для найкращого працівника купили квартиру. Невелику, не в центрі, але свою.

– Ти мусиш допомогти братові. Іванко не вступив на бюджет. На платне в нас грошей немає, а в тебе є, – заявила мати, щойно переступивши поріг.

Олена брала позики й допомагала. У брата ж попереду успіхи, звершення й ще щось там. Це її сестринський обов’язок. Платила. Допомогла влаштуватися на роботу після інституту, бо Іванка ніде не брали, а вона вже стала начальницею. Марійка теж училася платно. І за її навчання платила Олена.

Вона так виснажилася, віддаючи всім борги, що почала худнути. Коли зрозуміла, що втрачає вагу не від втоми, було запізно.

– Лікар сказав, є один варіант. Дорого, але це шанс, – сказала вона за вечерею, ніби запитуючи.

– Зачекай, люба. Ти хочеш продати квартиру? А якщо не вийде, тобі вже буде байдуже, а я де житиму – на вулиці?

На роботі настали скрутні часи. Скорочення – не до неї.

– Сестричко, я б допоміг, але всі гроші вклав у машину, – відмахнувся Іванко, крутячи ключі на пальці.

– Ти сама винна! Треба було це передбачити! Хто тепер за нами доглядатиме? Ми з батьком уже не молоді. Яка ж ти себелюбка! – підсумувала мати.

Олена здригнулася. Дзвінок у двері раптово перервав її думки. Вона ще раз глянула в дзеркало, витерла сльози й пішла відчиняти.

– Марійко? Щось сталося? Ключі загубила?

– Збирайся, їдемо, – скомандувала дочка.

– Куди?

– До лікаря. Я знайшла гроші.

– Де?

– Потім поясню.

Поїхали. Олена перемогла. Марія швидко продала все, що могла, позичила в друзів і відмовилася від навчання.

– Нічого, мамо, диплом за рік отримаю. Головне – ти здорова, – сказала дівчина, забираючи матір із клініки.

Батько, дізнавшись про рішення Марії, покрутив пальцем біля скроні.

Бабуся хотіла було нагадати онучці, що треба допомагати Іванкові. Але Марія ввічливо відправила обох кудись далеко.

«Чому Марія змогла, а я ні?» – задумалася Олена.

– Годі! – вирішила вона.

Подала на розлучення, поділила майно й тепер живе вдвох із донькою. Чоловік швидко розтратив гроші після розлучення й повернувся до батьків. Мама досі тараторить у слухавку, що сестра зобов’язана допомагати Іванкові. Брата скоротили на роботі – тримали його там лише завдяки сестрі.

Але Олена більше не визнає жодних боргів. Крапка. Годі. Хіба що материнський борг – але його вона вже віддала, виростивши чудову доньку.